«А чому ти набрала мене випадково? Ти можеш телефонувати мені в будь-який час, я завжди радий тебе чути».

Це виглядало трохи смішно, бо який сенс дзвонити Іллі, якщо його немає на зв'язку?

«Я сумую за тобою. Бракує твого голосу, тепла», — написала я, і знову весь день марно чекала на відповідь, тому що отримала її лише наступного ранку:

«Пупсику мій, але від перестановки днів формула кохання не змінюється. Я знаю, що ти вже спиш, але хочу побажати тобі солодких снів. Нехай тобі насниться все те, про що ти мрієш».

Ці слова зігріли мене, але ненадовго. Складно звикнути до одного повідомлення на день, точніше, пізно вночі, коли до цього тобі писали і телефонували кожного дня. Хоча не варто забувати, що Ілля і раніше зникав, і мені слід нормально це сприймати.

«Складно мені, ось що я скажу. Сумую за Іллею, не вистачає його тепла, любові і ніжності. Хочу покірно його чекати, але погані думки лізуть в голову. Головна з них — чому я не можу без нього, а він може без мене? Він не потребує мене так само сильно, як я його. Але в той же час я згадую його повідомлення, надіслані у п'ятницю до того, як він зник: вони були сповнені любові і ніжності. Він сам сказав: від перестановки днів формула любові не змінюється. Бентежить те, що він надто м'який і може не наважитися відштовхнути мене. А з іншого боку, скільки разів він на мене кричав і був зовсім не м'який. Одне я знаю точно: ми зустрінемося, я впевнена в цьому. Я хочу бути з ним, отже, так і буде!

06.06.2017, 0 7:50»

Я давно помітила, що коли Іллі довго немає на зв'язку, найбільше я нервую вранці, а до вечора в голові все впорядковується, з'являються позитивні думки, я немов приходжу до тями.

Так і цього разу. Цілий день сиділа на роботі і мучилася, хотіла написати йому гнівного листа, запитати, куди він зник, що трапилося, а ближче до вечора така ніжність мене охопила, таке безмірне кохання, що я написала:

«Милий, дуже сумую за тобою і чекаю з нетерпінням, коли ти вирішиш всі свої справи і знову будеш зі мною. Просто знай — я кохаю тебе і чекаю».

«У мене все чудово! Я люблю Іллю, а він любить мене! Більше нічого не має значення. Я буду чекати, кохати його, і знаю точно, що він буде поруч. От і все. Мрію про довгоочікувану зустріч. Це буде прекрасно. Головне — не завагітніти від нього. Хоча… Чому б і ні? Хочу кохати і бути коханою. Життя одне, і воно прекрасне. Ілля поруч, що ще мені потрібно? Ми будемо щасливі.

06.06.2017, 17:30»

Але Ілля так і не відповів. Коли наступного дня я прокинулася, а повідомлення від нього не було, я розплакалася.

«Як не крути, а мені боляче від того, що Ілля мені не пише. Він не кохає мене, якщо може так просто обходитися без мене. За ці чотири дні він жодного разу не сказав, що сумує або любить. Мені дуже боляче. Я так боюся, що це кінець, адже все так гарно починалося. Як знайти в собі сили і не писати йому більше, щоб дізнатися, значу я щось для нього чи ні? Ілля, невже ти мене підведеш? Невже все виявилося порожнечею, лише словами? Чому я тобі повірила? Я думала, що ми з тобою щирі одне з одним, не розчаруй мене, не вбивай остаточно віру в любов. Я не можу повірити, що це кінець.

07.06.2017, 08:26»

Він написав мені під вечір, і вперше за довгий час це було дійсно щось по суті:

«Ти просто ангел, справжня жінка. Ти знаєш, як зробити свого чоловіка щасливим. Але нічого не вдієш: так вже вийшло, що я весь тиждень у другу зміну».

Нарешті, він хоч щось написав про свою роботу, адже скільки разів я не намагалася дізнатися, ким він працює, Ілля вперто мовчав. Не те щоб для мене це було принципово важливо, просто його таємничість у цьому питанні мене дивувала і трохи бентежила.

Все одно було якось дивно. Ілля писав мені про любов, телефонував кожного дня, а потім зникав, міг не писати по два дні. Чому він не попередив мене, що його не буде на зв'язку, якщо між нами кохання? Адже якби він сказав «Мила, мене не буде на зв'язку чотири дні, але не хвилюйся, як тільки звільнюся, я тобі напишу», — то я б не хвилювалася всі ці дні через те, що він мене забув. А так він лише писав гарні слова, що і дивувало: начебто говорить красиво, а часу приділити не може. А от я завжди відкладала всі свої справи, щоб поговорити з ним.

«Дивне почуття в моїй душі. Я не вірю Іллі, його словам. Хоча тільки час покаже. Якщо він приїде, то всі мої побоювання і підозри можна буде викреслити, бо цим він доведе щирість своїх слів. А якщо він так і буде просто красиво говорити, то сподіваюся, я зможу його швидко забути. Цікаво, він справді проти шаблонної поведінки, чи де-факто виявиться, що він такий же, як і всі? Тільки час покаже, але як же важко чекати.

07.06.2017, 22:32»

Я розуміла, що Ілля працює і, можливо, він сильно втомлюється, у нього немає часу і сил на повідомлення. Тому я сумувала і нудьгувала, але знала, що він не зникне, а обов'язково повернеться, потрібно тільки чекати.

Саме в цей час сталася подія, після якої я полюбила його ще сильніше.

У місті в одному з арт-кафе проходив творчий вечір поета-початківця. Мені було сумно, і я вирішила піти туди. Арт-кафе — це щось нове, продиктоване часом, саме для молодого покоління. Тут було самообслуговування: хочеш пити — постав чайник, хочеш їсти — відкрий холодильник. Все це було для мене в новинку, тому я тихенько сіла за вільний столик і почала чекати на появу поета.

«Прийшла на поетичний вечір, щоб не думати про Іллю. Стосунки — це складно. Не думаю, що він мене любить. Питання в тому, чи люблю я?

08.06.2017, 18:54»

Поетом виявився ще зовсім юний хлопець, можливо, йому не було й 20 років. Він читав вірші і прозу, і було в його творах щось особливе: не просто набір слів, а багатий словниковий запас. Він не ліпив складні конструкції, щоб виставити з себе великого лінгвіста, проте слова поєднував вміло і грамотно. Але це лише питання техніки. А скільки в цих творах було душі! Так, він презирливо говорив про кохання, але скільки пережитого болю було в цьому презирстві. Однозначно, він вмів відчувати, він хотів, щоб хтось врятував його від самотності. У його віршах я побачила себе.

— А зараз я хочу прочитати вам дещо з пізньої творчості, і мені цікава ваша думка: чи не занадто я зловживаю матом.

Він почав читати. Все та ж глибина, але до чого ці лайливі слова? І я згадала Іллю, точніше, його слова: «Говорити матом — це теж мистецтво. Одна справа просто матюкатися, а інша — робити це так, щоб зачепити душу».

Я посміхнулась. Цей хлопець явно сподобався б Іллі.

– І що ви скажете? — запитав юнак, коли закінчив читати. — Чи не перегнув палицю?

— Матюків забагато, — сказала раптом я.

— Так? — він подивився на мене.

— Так. Ви дуже тонко відчуваєте цей світ. Але подібними словами ви можете налякати читача і викликати відразу.

Він посміхнувся:

— Мені не потрібні читачі, які шаблонно мислять, — сказав він з гордістю, і я знову згадала Іллю.

— О, я прекрасно розумію, що ви маєте на увазі. Але, можливо, деякі люди із задоволенням позбулися б шаблонного мислення, ознайомившись з вашою творчістю, але через те, що вона сповнена нецензурної мови, ваша книга не витримає цензури і так ніколи не вийде у світ.

Поет подивився на мене серйозно.

— Я вас зрозумів і подумаю над цим.

Поверталася з поетичного вечора я щасливою. Мені здалося, ніби я стала ще ближче до Іллі. Я опинилася в його світі, де він був своїм, а я чужою. Цей світ був сповнений щирості і глибини, всього того, що наповнювало Іллю.

Я набрала його номер, але він не відповів.

«Зателефонуй мені, коли зможеш. Я була на поетичному вечорі — це було прекрасно! Там було безліч твоїх однодумців».

Але Ілля не передзвонив.

Наступного дня я довго чекала, що він напише мені. Так і не дочекавшись, але ще сповнена ніжністю до нього, із захопленням я почала описувати Іллі у повідомленні свої емоції з приводу вчорашнього вечора. Говорила із запалом про те, який він особливий, як багато всього знає в цьому світі, а як мало знаю я. Піднесла його, а себе опустила, але я хотіла йому це писати, він заслуговував на ці слова. У Іллі було складне життя, і я хотіла зігрівати його душу своєю любов'ю.

«Напевно, сьогоднішнє повідомлення було зайвим. Я себе остаточно опустила. У той же час я сподіваюся на адекватну і душевну реакцію з його боку. А якщо її не буде або вона буде холодною, це просто означатиме, що Ілля не для мене, що він не відчуває мою душу, і я для нього не така важлива, як він для мене. Зараз я відчуваю заспокоєння, я впораюся з усім, все буде добре. Якщо ми не повинні бути разом, якщо немає любові, то нічого його не втримає. Якщо почуття є, і вони справжні, то ми здолаємо будь-які перешкоди.

09.06.2017, 15:16»

Приблизно через годину я зателефонувала йому, але він знову не відповів.

«Як же мені це все набридло», — написала я Іллі під вечір і видалила його номер, щоб більше не писати всілякі дурниці.

І через півгодини я побачила таку вже рідну аватарку, яка висвітилася на екрані мого телефону. Ілля телефонував. Але я чомусь була така виснажена тривалим очікуванням, що навіть не відповіла. Здавалося б, чому я така засмучена, адже він не зникає на тижні, пише про кохання до мене, просто багато працює. Але складно тримати себе в руках, коли людини, яка тобі необхідна у певну мить, немає поруч, коли ти хочеш поділитися з нею печалями і радощами, а її немає на зв'язку. Невже складно виділити дві хвилини на день, аби написати хоч слово?