17.07.2017, 17:00

У мене дивний стан. Почуття болю минуло, я змирилася з тим, що Ілля мене не кохає, але все одно чекаю і сподіваюся. Хочу його повідомлень, дзвінків, почути його голос. Я уявляю, як дарую йому свободу в надії, що це оновить наші почуття, а не знищить. Ось чого я хочу — почати все спочатку. Але тепер я боюся відкривати душу, казати про любов. Мені боязко.

18.07.2017, 14:33»

Останній день на роботі перед відпусткою минав в шаленому темпі. Протягом тижня я змогла зосередитися на якісному виконанні своїх функцій, і тепер мені залишилося лише трохи напружитися, а потім — насолоджуватися відпочинком. Хоча… Кого я обманювала? Було страшно, адже я знала, що моя відпустка може перетворитися на справжнє пекло, якщо Ілля знову зникне.

Я сиділа на нараді. Мене з'їдали тривога і страх, а ще якась приреченість, коли раптом Ілля написав мені:

«Як же я хочу стояти перед тобою на колінах і цілувати тебе всю. Кохана моя».

Я ожила. Напевно, це було перше повідомлення за весь тиждень, коли Ілля, нарешті, виявив емоції. О, яке ж це було щастя! Він почав писати мені те, що було невід'ємною частиною нашого спілкування ще в червні. І ось тепер все поверталося на свої місця.

Безумовно, я підхопила його настрій і почала активно підігравати йому. Але в самий розпал наших палких ніжностей Ілля раптово перестав мені писати. Може, на роботу пішов? Я хоч і засмутилася через це, але в цілому була дуже щасливою. Вперше за весь час після тривалих непорозумінь ми повернулися до звичного спілкування. Отже, можливо, в Іллі залишалися до мене почуття?

Наступного дня я поїхала у Київ до тітки, ми мали піти на концерт легендарної рок-групи, а з Києва я їхала до Одеси.

Ілля все ще мовчав, і я вже починала хвилюватися, що він знову зник. Він поводився непередбачувано. Цілий день я знемагала в очікуванні концерту, постійно заглядала в телефон, плакала. І все сильніше в моїй голові зміцнювалася думка, що я повинна написати Іллі прощального листа і відключити інтернет на час відпустки. Не хотілося провести два тижні в очікуванні і сльозах.

Ця рок-група була однією з моїх найулюбленіших, я чекала її концерту більше півроку, але тепер не могла ані очікувати майбутнє шоу, ані насолоджуватися ним.

Уже там, на стадіоні, коли глядачі ревли від захвату, я плакала. Кожна пісня про любов боляче стискала моє серце.

– Ілля, милий мій, почуй мене. Відчуй всю мою любов, візьми її. Будь щасливий, коханий мій, це все, що мені потрібно, — шепотіла я тихо, дивлячись в небо і мріючи про те, аби вся позитивна енергетика цього концерту перейшла до Іллі.

Об 11 годині ночі концерт закінчився, мобільний інтернет не працював через велику кількість людей, я не знала, писав мені Ілля чи ні, мені хотілося спати, я нервувала, а навколо були люди, і я не могла просто взяти і завити, виплеснути весь свій біль назовні.

І ось, опинившись вдома, я, нарешті, змогла увімкнути інтернет. Пропущені виклики від Іллі о 19:37, 21:40, 23:00. Справжні пропущені виклики. Він дійсно хотів зі мною поговорити. Я одразу зателефонувала йому, але він не відповів. Було вже за північ.

«Що тобі потрібно?» — написав він через п'ять хвилин. Ілля часто писав в такій манері, тому я не образилася.

«Тільки прийшла з концерту. Це було неперевершено!» — відповіла я.

Хвилин через п'ять Ілля зателефонував. Це була наша перша розмова за 19 днів. І все відбувалося так, наче ми і не припиняли спілкуватися.

— То як минув концерт? Розкажи.

— О, я ще ніколи не була на такому чудовому шоу! Правда, організація заходу не дуже. Повільно пропускали людей через контроль. Я запізнилася через це на одну пісню, а хтось запізнився навіть на п'ять!

— Кепські справи.

Ілля жартував, щось розповідав, а у мене в голові були чіткі запитання.

— Скажи, ми з тобою ще плануємо зустріч? — запитала я, набравшись сміливості.

— Маковцева, не дратуй мене.

— Тобто? Так чи ні? Просто дай відповідь.

— Я ж кажу — не дратуй мене своїми дурними запитаннями.

— Невже так складно відповісти?

— Звичайно, що плануємо! — сказав Ілля, і я відчула полегшення.

— Дуже добре, тоді плануємо на вересень. Я завтра їду до Одеси на море.

— Ось як? А як же наша зустріч у липні?

— Приїжджай. Якщо ти приїдеш, я нікуди не поїду. Або ти можеш приїхати до Одеси. Відпочинемо на морі.

Але Ілля лише розсміявся.

— Проміняла мене на море, — заявив він.

— Одне твоє слово, і я все скасую.

— Не варто, у мене зараз все одно не вийде. У вересні, так у вересні.

— Ти не привітав мене з днем народження. Я писала тобі, а ти не відповідав. А потім мені написала Олена, що ви разом у Римі, — я зважилася торкнутися болючої теми.

— Так, ви знову розвели безлад, — спокійно відповів Ілля.

— Ми?

Він розсміявся:

— Так. Олена також була в Римі. Ми жили в одному номері вп'ятьох. Як я розумію, вона побачила, як твої повідомлення висвічуються на моєму планшеті, коли я виходив з номера, а потім написала тобі.

— А ось ти мені так і не відповів.

— Звичайно, не відповів! По-перше, про твій день народження я забув, мені соромно за це. І раптом я отримав від тебе купу гнівних повідомлень. Я просто сторопів і нічого не зрозумів.

— Я так чекала від тебе хоч слова, а ти зник. Мені було боляче. І Михайло… Він написав, що співчуває мені.

— Так, з Михайлом взагалі цікаво вийшло. Він зателефонував і сказав, що ти йому написала. Я знову розлютився. Навіщо потрібно було його чіпати?

— Тому що ти не відповідав, а я хвилювалася. Потім Олена знову мені написала, зажадала, аби я більше не писала вашим спільним друзям. Це ти їй наказав написати мені?

— Ні, звичайно, я нічого їй не говорив.

— Михайло сказав, що також їй нічого не казав.

— Ну, йому в цьому питанні не варто довіряти. Він дружить з Оленою вже давно, вони разом за однією партою сиділи. Він більше її друг, аніж мій.

Після цих слів мені стало легше. Ілля все пояснив, нарешті, був щирим, і все стало на свої місця. Ми поговорили ще про все на світі, а потім почали прощатися.

— Мила, я був шалено радий тебе чути. Я цілую тебе міцно-міцно. Ти моє диво, — прошепотів він мені перед сном, і я лягла спати зі щасливою посмішкою.

На мене чекала прекрасна відпустка в Одесі, і тепер відключати інтернет я не збиралася.

Одеса

Відпочинок розпочався чудово. Я їхала в поїзді Київ-Одеса, і всю дорогу слухала музику і читала. На душі вперше за місяць було відчуття спокою. Мама вже чекала на мене в Одесі.

Зустрівшись на вокзалі, ми сіли в таксі і поїхали в санаторій. О, як же нам тут сподобалося! Нас швидко поселили в комфортний номер, і ми одразу вирушили на обід. Їжа була дивовижною, я давно так ситно не їла, тому що практично нічого собі не готувала, особливо в останні місяці.

Потім ми вирушили на пляж. Я була вперше в Одесі, а на морі не була вже два роки. Насолоджувалася кожним промінчиком сонця, відчувала кожну краплю води на своїй шкірі. Яке блаженство чекало на мене у найближчі дванадцять днів, який спокій.

Я вийшла з моря, а на мене вже очікувало повідомлення від Іллі. Між нами знову розпочалося легке, невимушене листування. Все налагодилось. Я так довго страждала, що тепер могла заслужено знову бути щасливою.

«Все ніби налагодилося в той же день — у вівторок. Ілля писав мені повідомлення як раніше: такі пристрасні і ніжні. Але потім раптом припинив відповідати. Я дуже засмутилася і нервувала. У середу (вчора) я поїхала до Києва на концерт. Дуже хвилювалася, цілий день плакала, навіть на концерті не могла розслабитися, тому що Ілля мені не писав. І ось коли я вже повернулася додому, побачила від нього повідомлення і пропущені дзвінки. І він вперше за весь липень мені зателефонував. Ми говорили майже годину, і все було, як раніше. І ось сьогодні я приїхала до Одеси. Я не змогла вимкнути інтернет і зникнути. Ні, я буду покірно чекати кожного дня повідомлень від нього. Ось сьогодні він мені написав, а зараз знову мовчить. Але що буде завтра, ніхто не знає. Вперше за весь липень я сьогодні практично не хвилювалася.

20.07.2017, 20:39»

З дороги я дуже втомилася і вже о дев'ятій лежала в ліжку. Ми листувалися.

«Дуже втомилася, милий. Збираюся лягати спати. На добраніч», — написала я і вимкнула інтернет, але, не зумівши заснути, знову взяла телефон до рук.

«Кохана, звичайно, відпочивай. Цілую тебе ніжно. Солодких снів», — написав Ілля і зателефонував, але через те, що інтернет був відключений, я не змогла відповісти. Тому лягла спати з почуттям легкого роздратування, бо не знала, коли Ілля тепер знову зателефонує. І навіщо я вимкнула інтернет? Я дуже на себе злилася. А наступного дня я вже нервувала, бо не знала, як бути тепер, — писати йому першою чи чекати?

«Я люблю Іллю, і нічого не можу з цим вдіяти. Я хочу зустрітися з ним. Зараз мене переповнює така ніжність до нього. І все одно хвилювання. Я не знаю, як поводитися, щоб він мене любив, щоб у нас все було добре. Хочеться написати йому, але я себе стримую. І в той же час боюся, що він просто про мене забуде. Будь ласка, Боже, вкажи мені правильний шлях у спілкуванні з Іллею. Благаю.

21.07.2017, 12:20»

А ввечері Ілля сам мені написав, і я знову була на сьомому небі від щастя. Він давав мені поради, як правильно харчуватися в ситуації, коли нас тут так щільно годували. Але ми недовго листувалися, на моє останнє повідомлення він так і не відповів, і мені довелося сумувати в тривалому очікуванні.