Як в старі добрі наші часи, Ілля написав мені в обід. Він майже одразу відповідав на мої повідомлення, а я намагалася писати менше і рідше.

Увечері він зателефонував. Користуючись тим, що Ілля в ці дні був досить товариським, я вирішила обговорити нашу зустріч, і в черговий раз на мене чекало розчарування.

— Яка різниця, хто до кого перший приїде, — завів Ілля свою платівку, і я відразу все зрозуміла, — у мене дійсно зараз щільний графік. Я не зможу вирватися з роботи ані в жовтні, ані в листопаді. Я вважаю, у тебе просто грошей немає на поїздку. Я готовий тобі її оплатити. До того ж, в Німеччині набагато цікавіше, ніж в Україні, ти не можеш з цим посперечатися.

— Отже, ти не приїдеш? — приречено запитала я.

— Я не кажу, що не приїду, але навряд чи зможу це зробити в найближчі місяці.

— Проте з Оленою ти до Риму поїхав.

— Так я на один день тоді вирвався.

— Взагалі-то ти мені тоді казав, що взяв відгули на роботі, — Ілля почав нести якусь нісенітницю, адже у Римі він був довше, але я вже його не слухала.

— Гаразд, — сказала я весело, — зізнаюся: у мене дійсно немає грошей. Оплати мені поїздку.

— На коли?

— На будь-які дні. Я візьму відпустку. Приїду тоді, коли ти скажеш.

— Ось це вже нормальна розмова, — радісно заявив Ілля, ось тільки за вечір він більше жодного разу не повернувся до планування нашої зустрічі.

Два рази під час нашої розмови він кидав слухавку: перший раз, коли я сказала, що більше не буду висилати йому свої фото; а другий — коли я заявила, що якщо не подобаюся йому такою, яка є, нехай буде з Оленою. У будь-якому випадку, ми помирилися, коли заговорили про зустріч.

— Я так сумував за тобою, ти навіть собі не уявляєш, — прошепотів Ілля. — Ось сьогодні я відчуваю, що у нас дійсно все добре. Ти повернулася.

— Я теж сумувала, — дала я невелику слабину.

Ця розмова була корисною для нас, ми багато вирішили, обговорили, але я дуже боялася, що Ілля знову почне мною маніпулювати. Було страшно.

«Ілля телефонував два дні поспіль. Здавалося б, все в порядку, але я відчуваю себе приниженою, перестаю себе поважати через те, що спілкуюся з ним після всього, що сталося. Тим більше, він сказав, що не приїде. Він хоче, щоб я приїхала, і навіть пообіцяв все оплатити. Але навіть якщо він все це зробить, я буду відчувати себе ще гірше. Не знаю, що робити. Краще б він зник!

05.10.2017, 08:04»

Наступного дня він написав мені після обіду:

«Привіт, кохана. Як ти після вчорашньої бесіди?»

Ох, як же я любила такі повідомлення. Банальний прояв турботи у вигляді запитання «як ти?» від Іллі — це була велика рідкість, тому цим повідомленням він моментально розтопив моє серце. Але я контролювала себе. Тепер я вчиняла, як він: читала повідомлення у спливаючому вікні, але не відкривала його. Таким чином, воно залишалося непрочитаним до тих пір, доки я не вирішу відповісти. Тепер я зрозуміла, що Ілля так робив завжди, і це було неприємне відкриття.

А ще ми тепер спілкувалися в новому — третьому за рахунком — месенджері. Ілля сам запропонував перейти в нього, щоб бути впевненими, що Олена не зможе читати наше листування. Така турбота про нашу приватність теж мене приємно здивувала.

«Я в порядку, — відповіла я Іллі, — настрій гарний, працюю. Ти як?»

Дивно, але Ілля відповідав на всі повідомлення протягом 5-10 хвилин, чого раніше не було. Зате я насилу змушувала себе писати йому через півгодини і більше. Справа в тому, що я все ще відчувала себе обдуреною. Ілля помирився зі мною, пообіцявши приїхати, але як тільки домігся свого, дав задній хід. Що тепер? Невже все повториться? Мені було страшно, що він знову захоче обмінюватися непристойними фотографіями, що я не зможу йому в цьому відмовити. Ні, я повинна бути сильною. Може, не варто було йому вірити? І все ж я відповідала йому. Коли Ілля був на зв'язку, навіть не вірилося, що він може зникнути або спеціально заподіяти біль. Але, на жаль, це відбувалося вже не раз, і мені слід було контролювати свої емоції.

А ще мені було цікаво, чи спитає Ілля, як моє здоров'я, адже я казала йому, що застудилася. Я не помилилася — Ілля про це навіть не згадав.

І все ж своїми повідомленнями, сповненими ніжності і любові, швидкими відповідями він зародив в моєму серці надію, що, можливо, він дійсно за мною сумував і хотів бути зі мною. А раптом це насправді так?

Увечері, коли я вже була вдома, то відповіла на чергове його повідомлення, але він більше не писав, і я лягла спати. Дивно, але я не нервувала — просто відчувала, що Ілля не зникне. Не цього разу.

Прокинулася вранці і виявила від нього послання. Як я і думала — все в порядку. Ось тільки почуття приниженості мене ніяк не залишало. Після обіду я йому відповіла, і потім він знову мені написав. Усе те ж саме: порожні слова про кохання, купа смайликів, сердечок. Усе те, що прив'язувало мене до нього, але втрачало будь-який сенс, коли він просто зникав і залишав мене одну.

На чергове таке повідомлення я навіть не відповіла: втомилася. Відчувала себе спустошеною, мені було соромно перед собою за те, що я знову йому повірила, адже в глибині душі я розуміла, що не повинна цього робити.

Увечері у нас на роботі був корпоратив. Ми зібралися в ресторані: їли, танцювали, трохи випивали. Чим більше часу минало з моменту його останнього повідомлення, тим більш сумно мені ставало. Він міг би і зателефонувати, але мовчав. Коли я зрозуміла, що спілкування з колегами мене вже не тішить, я попрощалася з ними і поїхала додому.

Напевно, це алкоголь на мене подіяв, і я знову відчула ніжність до Іллі. Як він міг зателефонувати, якщо я йому так і не відповіла? Якщо я хочу, щоб у нас все налагодилося, я повинна його пробачити і повірити йому знову. І я написала:

«Тільки повернулася з корпоративної вечірки, було весело. Збираюся лягати спати. На добраніч. Солодких тобі снів».

Минуло півгодини, була вже північ, а Ілля ще не відповів, моє повідомлення лишалось непрочитаним. Якихось тридцять хвилин, а я знову відчувала себе приниженою. У цьому третьому месенджері можна було видалити повідомлення безслідно, і якщо одержувач його не бачив, то навіть не дізнався б про його існування. Тому, згадавши, скільки страждань приніс мені Ілля, скільки разів він брехав мені, зникав, знущався наді мною, принижував, не вчинив жодного вчинку заради нас, — я видалила своє повідомлення.

Але буквально через дві хвилин Ілля написав:

«А куди зникло твоє повідомлення щодо вечірки? Начебто було, а тепер немає. Або ти спеціально його видалила?»

Тієї ж миті, коли я прочитала це повідомлення, я зателефонувала йому, але він не відповів.

«А чому ти не береш слухавку?» — поставила я зустрічне запитання. Але Ілля мовчав, його не було в мережі. Мене почало трусити від хвилювання, цей жахливий стан очікування вісточки повернувся, і я зрозуміла, що знову програла.

В черговий раз, не контролюючи себе, я написала:

«Так, я видалила те повідомлення. І правильно зробила, тому що ти навіть на телефонний дзвінок відповісти не можеш. Як в старі добрі часи».

Ще близько півгодини я просиділа нерухомо в очікуванні відповіді, а потім все ж лягла спати, відключивши інтернет.

Я прокидалася кілька разів посеред ночі, перевіряла месенджери, але Іллі ніде не було онлайн. Звичайно, він бачив моє повідомлення. Не міг він мені написати і раптово, в ту ж секунду, відключити інтернет. Він цілеспрямовано його не відкривав. Вирішив мене провчити або як це назвати інакше?

Вранці я була розбита повністю, як після історії з Римом. Пекельний біль все стиснув у моїх грудях. Я просто знала, що Ілля зник. Знала, що він напише ще, але точно не в найближчі дні. Немов Олена раптом постукала в його двері, і він відключив інтернет. Або він на мене образився за те, що я видалила своє повідомлення? Тепер він знав, що я намагалася себе контролювати і не писати йому, тепер він знову отримав наді мною владу. Або образився, або просто знущався, коли зрозумів, що я, як і раніше, слабка.

«Я не здивована, — написала мені тітка, коли я розповіла їй про те, що сталося, — ти зробила кілька помилок: знову проявила емоції і стала вразливою; зізналася, що сама видалила повідомлення, тим самим показавши йому свою слабкість; страждаєш зараз. Невже ти знову йому повірила?»

«Не те щоб повірила. Просто я прийшла з вечірки, була трохи п'яна. Мені так хотілося тепла».

«Це в черговий раз доводить, що не можна нічого робити в пориві почуттів і емоцій. Потрібно завжди продумувати свої кроки наперед».

«Отже, я знову все зіпсувала?»

«Ти зіпсувала свій емоційний стан. Тепер знову доведеться відновлювати свої позиції, але для цього потрібно чекати, доки він з'явиться. Ти нічого не зіпсувала, це Ілля такий. Напевно, він зараз з Оленою».

Ох, як же мені було погано. Як на зло, почалися вихідні, і я не могла відволіктися на роботі. На щастя, прийшла в гості мама, і залишок дня я провела в її обіймах, ридаючи.

– І що ти в ньому знайшла? — постійно повторювала вона, але від цих слів мені не ставало легше.

Так, я сама собі вигадала Іллю, якого полюбила. Він завжди зникав, завжди жартував. Чому я вважала, що він може бути іншим? І все ж я сподівалася, що він вийде на зв'язок. Але Ілля цілий день мовчав.

«Дуже добре, мрії збуваються — він зник. Чи тішить мене це? Ні. Тому що я знову почала вірити. Він писав кожного дня, а вчора різко зник, як тоді — на мій день народження. Він припинив мені відповідати, а сьогодні так і не вийшов на зв'язок. Напевно, він з Оленою. Цілий день я плакала. Перед сном мені стало легше. Час припинити ці стосунки, але я дуже боюся, що потім буду відчувати себе винуватою, що не дала нам шанс. Що й казати, я вже відчуваю свою провину. Це безумство. Цієї ночі я майже не спала, прокинулася о третій ночі, полізла в телефон, а він так і не написав. Життя жорстоке і жахливе. Ілля заподіює тільки біль, а я все чекаю, що він зрозуміє, як сильно я йому потрібна.