Лола Астра - Безмірна залежність

Була одинадцята вечора, ми дивилися фігурне катання. Звук в моєму телефоні був вимкнений, але моя рука раптом до нього потягнулася.

«Дякую».

Одне повідомлення від Іллі і смайлик. Одне слово, і в ньому все.

— А за що він дякує? — запитала мама.

— Це ж очевидно. За те, що не привітала його з днем народження, — це було зрозуміло, я дуже добре його знала.

— Ти задоволена? Адже ми цього хотіли, він біситься, думає про тебе.

— Не знаю, — відповіла я. Коли Ілля мовчав, я думала, що він може обмірковувати свою поведінку, тужити за мною, сумувати. Але коли він писав, це було більш схоже на гру з його боку, тому що його слова не несли в собі каяття. Тому я була засмучена. Серце шалено калатало.

— Ти ж не думаєш, що він насправді засмучений? — запитала тітка, і це запитання повернуло мене до реальності.

— Ні, звичайно. Ясна річ, що відповідати я не буду.

Приблизно через півгодини Ілля, гадаючи, що я сплю, скинув мені три виклики, а я додивилася фігурне катання і лягла спати, просячи Господа допомогти мені прийняти правильне рішення.

Вночі мені наснилося, що я відповіла Іллі, і він додав мене в чорний список. Це і було рішення: я повинна була мовчати. Коли я поверталася в поїзді додому, довго задавалася запитанням: як так відбувається, що такий близький і рідний Ілля перетворився на людину, яку я боюся? Події літа, такі солодкі і пристрасні, були тепер такі далекі. Ілля став чужим. Особливо, коли він поводив себе так, як учора. Він не готовий серйозно обговорювати наші з ним проблеми, стосунки, але при цьому не відпускає мене, як дитина не випускає з рук іграшку.

«Ілля написав мені 28 числа, в суботу. Всього одне слово — «Дякую». А через півгодини скинув три виклики. І все це вночі, коли я сплю, щоб я не змогла відповісти. Так і закінчується наше так зване кохання. Мені шкода, що все так вийшло, але серце вже не стискається від болю. Будуть ще болючі моменти, бажання написати йому, все кинути, прибігти і припасти до його ніг. Але я повинна змиритися з тим, що йому це не потрібно. Якби я була йому потрібна, все склалося б інакше. Так і закінчується епоха Іллі. Навіть не віриться. Сподіваюся, він буде щасливий. Сподіваюся, буду і я.

31.10.2017, 18:29»

Дивно, але я його пробачила. Якесь розуміння прийшло мені в голову: це просто хлопець з Німеччини, і я для нього просто дівчина з України. Він хотів розвеселити мене, коли мені було самотньо, а це кохання я сама собі вигадала. Хіба він не має права на реальні побачення, реальний секс? Хіба я б відмовилася зараз від зустрічі з реальним чоловіком? Кого я обманюю? А якби ви жили в одному місті? Зізнайся собі, Поліно, невже тобі подобаються такі чоловіки, як він: несерйозні, незібрані, недисципліновані, непунктуальні, вульгарні, що матюкаються, не бувають щирими, брешуть? Адже весь цей час ти трималася за той образ Іллі, який сама собі вигадала, коли побачила в соцмережі його фото з племінником на руках. Він здавався таким зворушливим тоді, здавалось, він буде найкращим татом, найкращим чоловіком. І саме за цей образ ти вхопилася, як за соломинку. Так, іноді Ілля дійсно казав розумні і мудрі слова про сім'ю, стосунки, але в ці ж красиві промови він вплітав матюки, вульгарності, брутальності. Коли настав той момент, що ти почала з цим миритися, Поліно? Чому заради цих стосунків ти втратила себе? Не дивно, що Ілля перестав тебе поважати і влітку поводився з тобою так зневажливо.

Коли я усвідомила, що не прийняла Іллю насправді таким, яким він є, тоді і прийшло зцілення. Я зрозуміла, що не тільки Ілля, але і я була егоїстичною в цих стосунках. В черговий раз я переконалася, що ми дуже різні, але в глобальному, на жаль, схожі. І я дійшла більш глибинного висновку: доки я не позбудуся свого егоїзму, не стану добрішою, не навчуся любити безкорисливо, я не зможу себе поважати. А лише почавши поважати себе, я перестану залежати від стосунків, стану самодостатньою, і ось тоді знайду щастя в любові.

Я розробила «План доброти» на два місяці: від дрібниць на кшталт «принести на роботу цукерки», до участі у волонтерських проектах. Я дуже надихнулася цією ідеєю, і почала діяти.

Мені стало легше практично одразу, немов я тільки зараз почала відкривати себе справжню, розуміти, хто я насправді. І кому варто було за це дякувати? Іллі.

Я дописала свого листа. Залишалося дочекатися Нового року, щоб відправити його. Просто так, аби зігріти його серце. Можливо, Ілля спеціально завдавав мені болю, хоча моя душа відмовлялася в це вірити, але моє завдання полягало в тому, щоб подарувати йому якомога більше тепла, якого бракувало в його житті.

«Цей запис по-справжньому потаємний. Я все ж вирішила надіслати Іллі листа на Новий Рік. Він вже у мене на сім сторінок, за два місяці стане ще більшим. Не знаю, чому, але я маю потребу у цьому листі, і вірю в невинуватість Іллі. Боюся тільки, що до того моменту все стане вже неактуальним або Ілля вже буде не один. З іншого боку, значить, не судилося. Мені здається, що тепер я все зможу пережити. До того ж, якщо він когось полюбить щиро, то все дійсно було недарма, і я в ньому не помилилася.

02.11.2017, 16:27»

Коли Ілля повернувся, я була до цього готовою. Була п'ятниця, я була на роботі, мій телефон завібрував.

«Дякую, мила, — написав Ілля, — ось вже не очікував, що ти не поздоровиш мене з днем народження».

І знову серце зрадливо стислося. Цього разу я не могла мовчати, не хотілося злити Іллю, до того ж, ми не сварилися.

«Як я могла забути? Пробач мені, милий, запрацювалася! З днем народження! Щастя, любові, здоров'я, здійснення всіх бажань!» — написала я.

«Дякую, люба. Тільки ти могла написати таке оригінальне привітання», — відповів він.

А я відправила йому смайлик. Мені потрібно було контролювати себе, тому я лише поверхнево читала його повідомлення, намагаючись вловити лише суть. Але я знала: всі вихідні я буду знову чекати на нього. На щастя, Ілля написав мені наступного дня. Але на щастя чи на біду? Адже я тільки зцілилася, і ось знову його красиві слова про те, що він сумував.

«Так це ж ти зник», — відповіла я.

«Ось тільки не треба брехати. Ти нічого не відписала на моє останнє повідомлення!»

«Так ти ні про що не питав. До того ж, це ти тоді зник на два дні, як в старі часи».

«Але я ж повернувся, а ти так і не відповіла».

«Гаразд, проїхали, що вже зараз про це говорити», — відповіла я. Був уже вечір, я готувалася до сну. Наше листування тривало півдня, тому що тепер я відповідала йому з великими інтервалами, як робив завжди він зі мною. Ось тільки сам він тепер відповідав досить швидко. Напевно, скучив за три тижні. Потім він зателефонував. По відео.

— Привіт, сорокарічний! — прокричала я, і ми розсміялися. Між тим, ми не бачили одне одного з кінця серпня.

— Ти схудла, — сказав Ілля.

— А ти постарів.

Дідько, з ним знову було чудово, немов не було ніякої перерви в спілкуванні. Все здавалося так просто, коли Ілля був поруч, чому ж так погано ставало потім? Завжди здавалося, що так, ось тепер все буде інакше, але потім весь біль повторювався. Саме тому я повинна була себе контролювати. Ілля не любить тебе, ти лише віртуальна подруга, він не приїде, це лише гра…

— Як там Олена? — запитала я.

— Я з нею не спілкуюся.

— Як же так? Після всіх тих поцілунків?

Ілля різко крутнув головою, даючи зрозуміти, що йому неприємно про неї розмовляти, і я чомусь повірила йому.

— Я багато чого зрозуміла, Ілля, за цей час. Ти ніколи нічого не був мені винен. Все було віртуально, це я вигадала собі якусь реальність. Але зараз… Знаєш, я не хочу так спілкуватися. Ми казали гучні слова про кохання, але я скажу так: ти подобаєшся мені, Ілля, я хочу зустрітися. Мені не потрібне порожнє спілкування, і я готова все припинити зараз.

— Я теж хочу зустрічі, — відповів Ілля, дивлячись мені у вічі.

— Так? І коли ж ми зустрінемося? Коли ти визначишся? До п'ятниці встигнеш?

— Звичайно, встигну, — відповів він і посміхнувся.

— Отже, я очікую, що до п'ятниці ти зникнеш або Олена знову мені напише щось бридке?

Ілля розсміявся: він все розумів і не заперечував.

— Ти мені краще скажи, чому три тижні тому ти не відповіла на моє повідомлення?

— А що я могла на нього відповісти?

— Хоча б смайлик надіслати!

— Смайлик? Добре, буду мати на увазі. Але мене більше цікавить, чому Олена зареєструвалася в цьому месенджері, як тільки ми почали в ньому спілкуватися?

— Я не знаю, — відповів Ілля, — вона вже давно в цьому месенджері. І бовтається у мене в чорному списку.

У Іллі завжди були відповіді на всі запитання, а у мене було ще одне: коли тепер він з'явиться наступного разу? Як же не хотілося повторення тих тортур.

— Знаєш, мені було добре в ці дні, — сказала я щиро, — а тепер знову почнеться хвилювання. Давай домовимося: наступного разу ти напишеш мені першим, і тоді я не буду нервувати. Гаразд?

— Без проблем, я напишу тобі завтра, — сказав Ілля, а потім якось так пронизливо посміхнувся і сказав, — це навіть добре, що ти не привітала мене з днем народження, бо я тебе не привітав також.

Мені здається, це були найголовніші і найщиріші слова того вечора.

Коли ми попрощалися, і я лягла спати, мене мучило тільки одне запитання: чи зможу я тепер не страждати? Чи зможу я спокійно спілкуватися з Іллею, не чекаючи від нього ніяких вчинків? Ми говорили про зустріч, але ми стільки разів про це говорили, невже я все ще готова була йому вірити? Ні, тепер я була сильною і мала все здолати.

І все ж наступного дня я хвилювалася: боялася, що Ілля мені так і не напише. Це було легке хвилювання, не панічний страх, але воно було. Ілля написав мені після обіду: