Коли мій телефон завібрував від вхідного повідомлення в месенджері і на екрані вперше висвітився мобільний номер Іллі, в моїй душі все перевернулося.

«Бейбі, як ти?», — просто написав Ілля, а для мене це були найголовніші слова в житті, тому що він турбувався про мене. І буквально через кілька хвилин він мені зателефонував у месенджері. Тремтячими руками я прийняла виклик.

— Бейбі, — перше слово, яке я почула з його вуст.

Обоє розсміялися, і більше ані слова одне одному не сказали. Нам двом було все в дивину, ми отримували велике задоволення, слухаючи сміх одне одного і не знали, що сказати. Але раптом до кабінету зайшов один з моїх керівників.

— Вибач, начальник прийшов, — прошепотіла я в слухавку.

Ілля скинув виклик, продовжуючи при цьому сміятися. О, скільки позитиву було в ньому! Він заряджав мене енергією.

«Бейбі… Тепер це моє улюблене слово», — написала я йому. Але Ілля не відповів.

Якщо чесно, я думала, що тепер він почне писати і телефонувати мені частіше, обговорювати зі мною своє життя, ділитися тим, як минув його день. Але коли я задавала банальні питання, такі як: «Що нового на роботі? Як справи?» — ніколи не отримувала на них відповіді. Він продовжував жартувати і зникати, тобто відповідав на мої повідомлення не одразу, а приблизно через день.

Так минув всього один тиждень, а я вже змучилася в очікуванні якоїсь конкретики. Незважаючи на свою несерйозність, Ілля завжди знаходив потрібні слова, щоб запалити мене, зробити комплімент, похвалити, і я літала в хмарах від кожного його повідомлення. І тепер мені хотілося більшого!


Записи в щоденнику того періоду:

«Мені подобається Ілля. Мене переповнює ніжність до нього. Він здається мені таким зворушливим. Так, мабуть, це головне слово, яке його характеризує. Мені потрібно відкладати гроші, щоб мати можливість зустрітися з ним. Не варто сподіватися, що він сам до мене примчить. В першу чергу це потрібно саме мені. Я дуже хочу насолоджуватися його близькістю, мати можливість просто листуватися, іноді телефонувати. Не хочеться все псувати своїми вимогами, це не призведе ні до чого хорошого.

13.04.2017, 12:35

Я знаю, що не можна постійно думати про іншу людину, але у мене не виходить. Я думаю про мого Іллю. Потрібно відпустити ситуацію, дати людині свободу, не чіпати його, але я все одно думаю. Мені подобається мріяти про нього. У той же час я, як істинна егоїстка, потребуюйого уваги. Та ж він мені нічого не винен! Але мені так потрібна чиясь підтримка. У мене стільки турбот, я виснажена. Так хочеться, щоб хтось шепотів мені приємні речі або хоча б писав ніжності. Напевно, той факт, що він не пише мені вже два дні, дещо означає. Я повинна змиритися з цим і задовольнятися малим.

13.04.2017, 17:40»

Разом з батьками я поїхала до столиці — в гості до тітки. Була розбита. Ілля не відповідав мені вже два дні. Мені було важко зрозуміти його поведінку: якщо я йому подобаюся, то невже складно приділити мені увагу хоч на п'ять хвилин?

Ми сиділи за столом, а у мене всередині сидів ком. Мені хотілося плакати, але як пояснити ці сльози батькам, тітці: що я менше ніж за два тижні закохалася в хлопця з Німеччини, з яким, можливо, ми ніколи не побачимось? Так, саме через це я плакала. Для Іллі це все був жарт, і я знала, що це захоплення роз'ятрить мені душу, після себе не залишивши нічого. Він був занадто далеко, щоб все могло стати реальністю.

«Іллюша, ти так потрібен мені саме зараз.

14.04.2017, 08:10»

Поскаржившись на головний біль, я пішла в іншу кімнату. Просто лежала на ліжку і дивилася в стелю, просто чекала, коли ж зникне ниюче почуття у грудях.

«Сумно. Хочеться, аби Ілля написав. Нехай якусь дрібницю в своєму репертуарі, але щоб на душі стало світліше. Сьогодні, напевно, потрібно страждати, але від цього не легше. Іллюша! Почуй мене! Будь ласка, не ігноруй мене, не уникай, не грайся зі мною. Можливо, краще напиши, що я тобі не потрібна, але тільки не грай. Будь щирим. Знати б, що ти відчуваєш, знати б тебе. Іллюша, ти весь цей час був поруч, а я тебе не помічала. З тобою було весело. Все було так просто, а тепер все складно. І я розумію, що мені потрібно набратися терпіння, і він напише мені і заспокоїть. Але його немає поруч вже майже три дні, і я розумію, що якби хотів, він би мені написав. На жаль.

14.04.2017, 16:15»

— Люба, що з тобою? — тітка зайшла до кімнати і сіла на ліжко.

Сльози вмить бризнули з моїх очей, і я кинулася в її обійми.

— Пам'ятаєш, я розповідала тобі про хлопця з Німеччини? Я розумію, що це нерозумно, але я плачу через нього, точніше, через те, що це все так нереально.

— Чому нереально? — запитала вона, посміхаючись. — Все реально. Розкажи мені про нього.

Тітка заспокоїла мене, зарядила спокоєм, надією. Дійсно, адже Ілля мені нічого не винен, мені потрібно просто насолоджуватися нашим спілкуванням, а все інше відбудеться само собою. Я знову почала посміхатися.

Коли ми вийшли прогулятися, я купила собі заспокійливі пігулки, і мені остаточно полегшало. А ввечері Ілля написав мені. Як завжди свої жарти. В очікуванні від нього порції компліментів, я надіслала йому свою фотографію.

«Боже, яке невдале фото! Ти на ньому якась зелена», — написав Ілля, а у мене аж серце стислося від образи.

«Ти грубий і жорстокий!», — написала я.

«Тоді ти коза», — просто відповів він, і я знову розплакалася. На ці слова мені не було чого відповісти, і я відклала телефон якнайдалі від себе.

Поверталися ми додому поїздом. Вночі я прокинулася від повідомлення:

«От і добре! Не хочеш спілкуватися, не треба!»

Перебуваючи в напівдрімоті і тому не контролюючи себе, я відповіла:

«Люблю тебе, а ти так зі мною», — після чого я відключила інтернет і заснула.

Вранці все постало переді мною в іншому світлі. Можливо, це пігулки подіяли, але вся образа на Іллю зникла. Адже він завжди був жартівником і буркотуном, чому він повинен був змінитися зараз? Приїхавши додому, я написала йому повідомлення:

«Ілля, вибач і розслабся. Щось мене не в той бік понесло. Про яку любов може йти мова? Це було хвилинне запаморочення, але воно вже минуло. Просто мені не вистачає близькості, ось і все».

Через деякий час мій телефон завібрував.

«Справді? Мила, я теж тебе люблю! О, хоча… Це вже втратило актуальність. Адже любов по-українськи, вона така: сьогодні є, а завтра немає. Надовго ж тебе вистачило… Сподіваюся, той мужик, якого ти зустріла, тебе задовольнив».

Я завмерла від цього повідомлення. Невже йому було неприємно? Хоча… Навряд чи. Напевно, він жартував.

«Я знаю, що ти зараз тільки робиш вигляд, що ревнуєш, але мені приємно. Не було ніякого чоловіка, просто я відчула, що починаю до тебе прив'язуватися, ось і вирішила припинити цю романтичну нісенітницю, щоб не втратити тебе. Це якщо бути абсолютно щирою».

«Мила моя, ти дивовижна. Ти дійсно існуєш у цьому світі? Справжня жінка повинна бути саме такою: щирою і відкритою. Це її природа, сутність. Ти квітка, яку потрібно берегти, щоб вона розцвіла. І ти мене не втратиш».

Хіба це були не найпрекрасніші слова в моєму житті, які я коли-небудь чула? Я була на сьомому небі від щастя. Ілля виявився саме таким, яким я його уявляла. До мене повернулися колишня впевненість і почуття гумору, і ми продовжили наше спілкування вже весело, без напруги.

«Коли ж я почую твій прекрасний голос?», — написала я, жартуючи, але в глибині душі сподіваючись, що він зателефонує.

«Скоро, ось тільки кілька сирих яєць вип'ю, щоб голос гарно лунав».

Я розсміялася. Я як раз виходила з магазину, коли побачила, що Ілля мені телефонує. Хвилювання, передчуття, радість.

— Слухаю.

І знову його сміх. І я теж розсміялася. Це була наша перша повноцінна розмова. Ми спілкувалися легко, немов знали одне одного тисячу років. Він смішив мене, розповідав веселі історії зі свого життя, повчав мене.

– І що ж ти придбала в магазині? — запитав він.

— Чіпси.

— Чіпси? О боги! Ти себе не бережеш.

— Тільки не кажи, що ти за здоровий спосіб життя!

— Взагалі-то так!

– І ти навіть не п'єш?

— Рідко, хоча не приховую — я б хотів бути тією чіпсиною, яку ти з'їси.

Це звучало надто добре, аби бути правдою. Але це відбувалося насправді. Чари. Ми пробалакали цілу годину, а потім ніжно попрощалися. О, скільки енергії я отримала в той вечір, якою щасливою я була!

«Пігулки допомогли. Вони дозволили мені відпустити ситуацію, перестати накручувати себе, думати про погане, пред'являти Іллі претензії. Я рада, що заспокоїлася. Він зателефонував мені сьогодні, і все стало так реально. Не знаю, про що він думає, але, принаймні, він зі мною милий. І він не соромиться, він каже що і коли хоче, він вільний. Саме цього я і потребую. Мені було добре з ним. Сподіваюся, що ми з ним зустрінемося, було б тільки бажання, особливо з його боку. Сподіваюся, що він в мені не розчарувався. Сьогодні я була з ним щирою, і якщо він це приймає, я щаслива.

17.04.2017, 22:03» * * *

Спілкування з Іллею тепер стало легким. Ми обмінювалися кількома повідомленнями на день, і мені було цього достатньо. Я просто знала, що він у мене є, що саме йому я можу написати в скрутну хвилину, і він буде поруч. Хоча коли він не відповідав мені дуже довго, я трохи хвилювалася. Напевно, він багато працював і втомлювався, тому не завжди відповідав одразу. Але хто я йому, щоб вимагати уваги? Потрібно навчитись насолоджуватися тим, що є.