Лола Астра - Безмірна залежність

Я теж хвилювалася, і мені було важко через те, що я повинна всіх переконувати, заспокоювати, а самій мені ні з ким все обговорити. За цей тиждень я змучилася, схудла ще сильніше, не могла нічого їсти і робити, окрім як готуватися до поїздки.

Але в ці дні зі мною був Ілля, і ми вдвох були проти всього світу. Чи вірила я, що він змінився? Людина не змінюється, але вона може розкрити свою справжню сутність. Влітку Ілля не кохав мене, я подобалася йому, але не більше. Розлука допомогла йому усвідомити, що він сумує за мною, тужить. Він повернув мене. І якщо на початку листопада він ще сумнівався щодо зустрічі, то мій лист остаточно щось перевернув у його душі, і він розкрився. Я думаю, всі його вульгарності, матюки — це лише ширма, за якою він приховує свої страхи. Зрозумівши, що я кохаю його, незважаючи на те, що він небагатий і живе в гуртожитку, що я бачу його душу, а не оболонку, Ілля відкрився і вирішив зробити крок у реальність.

І ось я стояла в аеропорту Борисполя. Вперше в житті я летіла в країну Євросоюзу, вперше була в аеропорту одна. Мені було страшно. Чи зустріне мене Ілля?

Я пройшла всі контролі й опинилася в терміналі. Отже, квиток був дійсним. Потім мені зателефонував Ілля і почав уточнювати деталі:

— В аеропорту Мюнхена є безкоштовний wi-fi, підключися до нього і зателефонуй мені, — сказав він, — ти хоч дійсно летиш?

— А ти не чуєш, як тут посадки оголошують? — запитала я в той самий момент, як оголошували рейс на Мюнхен. — Мені треба бігти, а то ще спізнюся на літак.

— До речі, якщо раптом я буду спізнюватися, а я завжди це роблю (згадай, як я повинен був бути у сестри о другій годині дня, а прийшов о сьомій), не хвилюйся: проходь всі процедури, виходь у термінал, сідай на лавочку і чекай на мене. Зараз я буду на курсах німецької, а потім одразу помчу в аеропорт.

— Добре, коханий, до зустрічі. Не можу вже дочекатися.

— Я також. Цілую тебе, мила, і дуже люблю.

День перший

— Алло, я вже прилетіла, стою в черзі на паспортний контроль.

— Я вже біжу. Уявляєш, два рейси до аеропорту скасували. Але скоро все ж подадуть поїзд.

Я розсміялася, радіючи з того, що Ілля на зв'язку, що він не додав мене в чорний список, поки я летіла, що він не змушує мене нервувати, не жартує в такий відповідальний момент.

— Нічого страшного, — сказала я, — наш рейс затримали майже на годину, так що мені не доведеться довго чекати. Я зателефоную, коли пройду всі контролі.

Незважаючи на те, що мій закордонний паспорт був без єдиної позначки, митницю я пройшла легко. У мене нічого не питали, не перевіряли, лише побажали гарного відпочинку. Я отримала свій багаж, за вказівниками вийшла до загальної зали аеропорту, де стояли лавочки, про які казав Ілля.

— Ти де? — запитала я по телефону. Якщо чесно, в цей момент до мене повернулося хвилювання. Настав момент істини: зустріне мене Ілля чи все було частиною його плану морально знищити мене.

— Я в іншому терміналі. Зараз під'їду. Буду через п'ять хвилин.

Я сіла на лавочку, швидко розчесалася і нафарбувала губи. Підключила роумінг. Зателефонувала мамі і тітці. Відповіла всім, хто писав мені, доки я летіла. З'їла цукерку. Подивилася в дзеркало. Поправила одяг. Підняла голову. Побачила Іллю.

Щастя. Ось, що охопило мене, коли я побачила його: мій друг з соцмережі стояв неподалік і дивився на мене, посміхаючись. Такий, яким я його й уявляла: червоні кросівки, сині джинси, чорна футболка зі смішним написом, темно-коричнева шкіряна куртка, на шиї великі білі навушники, посмішка на обличчі, на очах сонцезахисні окуляри, на голові кепка. Такий, яким я його завжди і знала: веселий хлопець, блазень, який веселив усіх, але таїв у собі стільки глибини, тепла, любові. Він чекав на мене. Він хотів бути зі мною.

Я підхопилася на ноги і кинулася до нього. Ілля простягнув до мене руки і міцно стиснув в обіймах. Від нього смачно пахло, він поголився. Він чекав на мене і готувався.

— Як же я рада тебе бачити, — сказала я і поцілувала його в щічку.

— Взаємно, мила. Де твоя сумка? — запитав Ілля, і ми пішли по неї. — Ти така худенька, ти хоч їси, Маковцева?

Я розсміялася:

— Як же я мріяла побачити цю кепку, ці навушники.

Він посміхнувся і нахилився за сумкою, а потім різко розвернувся до мене і поцілував. Наш перший поцілунок, і одразу такий пристрасний, напористий. Ніколи, клянуся, ніколи я не відчувала нічого подібного. Моє сонячне сплетіння вибухало від надлишку метеликів, які там пурхали. Під час поцілунку Ілля передав мені своїм язиком жувальну гумку, а потім прошепотів:

— Пригощайся, люба.

Тримаючись за руки, ми рушили до виходу. Аеропорт був величезним, і вже на першому ескалаторі Ілля знову потягнувся до моїх губ зі словами:

— Поверни мені мою жуйку.

Він цілував мене і притискав до себе на кожному ескалаторі. Я не пам'ятаю, про що ми балакали, мабуть, обговорювали архітектуру навколо. А я нічого не чула, бо у вухах гуло, серце вискакувало з грудей, всередині все переверталося. Я була сповнена коханням.

Ми спустилися в метро.

— Мені потрібно купити проїзний квиток, — сказала я.

— Не сміши мене, Маковцева, я беру твої поїздки повністю під свою відповідальність.

— Ні, і ще раз ні. Я хочу за себе платити. Допоможи мені придбати квиток.

— Ми, звичайно, можемо це зробити, але їде наш потяг, а наступний хвилин двадцять доведеться чекати. Так що стрибай за мною.

І я стрибнула. Було незвично і соромно їхати без квитка, але Ілля міцно стискав мене в своїх обіймах, і мені поступово ставало все одно.

Ми вийшли на якійсь зупинці біля вокзалу, і Ілля повів мене в магазин.

— Зараз ми купимо хліб і поїдемо додому. У цьому магазині найкращий хліб у всьому Мюнхені.

«Боже, який він класний», — подумала я.

— До речі, тут можна взяти кілька шматочків хліба безкоштовно, — сказав Ілля, загортаючи в серветку дві скибочки.

Коли ми вийшли з магазину, Ілля швидко показав мені пам'ятки архітектури, які були розташовані поблизу, і ми пішли на автобусну зупинку.

— Ти будеш реєструватися в хостелі? — запитав він.

— Не знаю, — відповіла я. Насправді я вже втомилася і хотіла опинитися в теплі.

— Тоді підкинемо монетку, я завжди так роблю. Орел — їдемо додому, решка — до хостелу.

Випала решка.

— Дідько, треба їхати, — сказав Ілля невдоволено, але посміхаючись.

Але до хостелу ми не доїхали, бо сіли не на той автобус.

— Весь час плутаю номери, — виправдовувався Ілля, коли ми вийшли на зупинці, — але нічого, нам трохи залишилося їхати. Почекаємо потрібний маршрут, і скоро будемо вдома. До речі, — він подивився на мене і посміхнувся, — як я тобі? Такий же, як ти собі уявляла?

— Так, один в один. А я?

— Ти теж, — відповів він, пригортаючи мене до себе, — тільки гадав, що ти крупніша. Ти дуже худенька, але в цьому немає нічого поганого.

Він знову мене поцілував. І знову. Він притиснувся до мене всім тілом, і метелики всередині знову запурхали.

— Відчуваєш мене? — прошепотів він. — Хочу скоріше опинитися з тобою наодинці.

Я нічого не відповідала. Мені здається, я лише червоніла і зніяковіло опускала очі. Мені ніколи не казали нічого подібного. Це було щастя.

В автобусі він продовжував мене цілувати і пестити руками. На щастя, людей навколо практично не було, і ми до всіх сиділи спиною.

— От дідько, ти класно цілуєшся. Відчуваю, що сьогодні нам буде добре.

Я лише промуркотіла щось у відповідь, насолоджуючись кожною миттю.

Погано пам'ятаю дорогу від зупинки до гуртожитку Іллі: там були маленькі будиночки, прикрашені до Різдва, я ними захоплювалася; магазин, в якому Ілля зазвичай здійснював покупки; досить брудно, тому що нещодавно пройшов дощ, а Ілля вирішив скоротити шлях і піти не асфальтованим, а ґрунтовим шляхом. Ось, мабуть, і все, що я запам'ятала.

Коли ми їхали в ліфті, я знову почала хвилюватися: раптом в його кімнаті на нас буде хтось чекати, наприклад, Олена або його друзі? Раптом шляху назад не буде? Але його і так вже не було: я йшла за Іллею та не збиралася тікати.

Ілля відчинив двері, і я увійшла всередину.

— Роззувайся одразу ж, ані кроку вперед, і руки мий, — сказав він, що я і зробила.

В кімнаті нікого не було. Це нескладно було одразу зрозуміти, тому що вона була маленькою, нічого не втаїлося від мого погляду.

— Я поставлю твою сумку біля вікна, — сказав Ілля.

— Добре, а я зараз швидко перевдягнуся, — відповіла я, коли він поставив сумку і пішов мити руки.

Я дістала одяг, швидко зняла светр і одягла футболку. Взялася за блискавку джинсів, але Ілля мене зупинив. Злегка посміхаючись, він посадив мене на стілець і почав розстібати блискавку сам. Він мовчки зняв з мене джинси, шкарпетки, а потім колготки. Взявши до рук мою ногу, він почав цілувати кожен пальчик на ній, а я просто нерухомо сиділа і милувалася цим видовищем. Я бачила, як Ілля кайфує від того, що робить, і жінка в мені прокидалася. Потім він ніжно переніс мене на ліжко й огорнув пристрастю, про яку я навіть мріяти не могла, бо не знала, що так буває.

Я ніколи не забуду цей найперший раз.

— Обережно, Ілля, мені буде боляче.

— Не буде. Не хвилюйся, я повільно.

Але це було не повільно. І це було не боляче. Це було саме так, як потрібно: ніжно, пристрасно, ідеально.

І ненаситно. Ілля не зупинявся, не відпускав мене. Він абсолютно не дбав про своє задоволення, тільки про моє. Але мене це вибивало з сили.

– Іллюша, я дуже втомилася, я хочу води, — шепотіла я.

— Зараз, зараз, — казав він, але не випускав зі своєї хватки.