Лола Астра - Безмірна залежність

Голос Іллі був втомленим. Бідолаха.

«Тримайся!» — написала я і знову заснула.

Вранці від Іллі звісток не було, хоча моє повідомлення він прочитав. Я трохи хвилювалася, адже не знала, відлетів він чи ні. Зайшла на сайт аеропорту і почала дивитися розклад. Дійсно, вчорашній рейс Іллі перенесли на першу годину дня. Що ж, це був момент істини: попрощається він зі мною чи ні?

Дивно, але Ілля не змусив на себе довго чекати і близько дев'ятої ранку, вже в іншому месенджері, він надіслав мені фото: він сидів у кафе і тримав у руці келих шампанського:

«Ось так годують в аеропорту. Королівський сніданок».

«Я ж казала, що все буде на краще», — написала я.

Ілля любив мене, однозначно, любив. Всі ці дні він був поруч, його реальний світ став і моїм. Ми були справжньою парою, яка все ділила разом.

Трохи пізніше він змінив аватарку в месенджері: його голова лежала на білій подушці, і він підпирав її своєю рукою. Його погляд був загадковим, на губах грала посмішка. Який же він був гарний!

«Ти просто красень!» — не втрималася я і написала йому. Дивно, я давно не писала йому так спонтанно: останні два місяці і навіть довше я намагалася контролювати всі свої слова і дії, але Ілля їхав, а я відчувала стільки ніжності до нього.

Була друга година дня, його рейс знову затримували, і я все ще не знала, коли він вилітає.

«Ти це про кого?» — відповів він несподівано.

«Про тебе, коханий! А ось і я!» — написала я і надіслала йому своє фото з букетом троянд у руках.

«Хм. А хто це тобі квіти дарує?»

«На роботі колеги».

«Зрозуміло, можеш більше нічого не казати. Який вже там я для тебе красень…»

«Іллюша, що ти! Просто фото красиве, я хотіла, щоб ти мною милувався, як я тобою».

«Ну, звичайно, давай, до побачення», — написав Ілля, але я не вірила, що він міг на мене образитися.

«Я кохаю тебе і сумую, а ти прощаєшся», — відповіла я, але Ілля більше не писав.

Через п'ять хвилин я вже почала хвилюватися, а ще через п'ять побачила відеодзвінок від Іллі. І незважаючи на те, що в цей час я йшла коридором свого підприємства і до мене підійшов начальник, я все одно відповіла на виклик і відійшла в сторону, показуючи всім, що зайнята.

На екрані телефону з'явився Ілля. Я миттєво торкнулася своїм вказівним пальцем до губ, показуючи йому, щоб він говорив тихо. Але Ілля і так мовчав, він сидів у літаку, а чув мене через навушники.

— Ти вже вилітаєш? — запитала я.

— Уже, — він посміхнувся і послав мені повітряний поцілунок. — Зараз злетимо, — він піднявся з місця і показав мені салон літака.

— Люблю тебе, милий. Гарного тобі відпочинку. Насолоджуйся життям. Буду сумувати, — я помахала йому рукою, посилаючи десятки поцілунків, а Ілля ніжно посміхався і щось шепотів одними губами, доки зв'язок не перервався.

О, диво! Це було навіть прекрасніше, ніж я могла собі уявити. Ілля зателефонував мені з літака. З усіх близьких йому людей цю коротку мить він розділив зі мною. Отже, я була для нього особливою, а може, й єдиною. Він зробив мені сюрприз. Впевнена, що він з самого початку планував так зробити. Я відчувала, що ми з Іллею після зустрічі стали ще ближчими, він розкривався переді мною. Можливо, зустріч з батьками допоможе йому визначитися, а розлука зі мною зміцнить його кохання. Може, після повернення до Німеччини Ілля стане більш серйозним і захоче побудувати зі мною справжні стосунки.

А поки я могла спокійно готуватися до новорічних свят, не чекати від Іллі повідомлень, дзвінків. Хіба що на Новий рік, адже він обіцяв мене привітати. Нам потрібен був час, щоб зробити наше кохання ще міцнішим.

22 грудня 2017 року

Наступного дня я спокійно працювала, сподіваючись, що нарешті буду зосереджена на роботі. Я вважалася одним з кращих працівників, але починаючи з літа вічно витала в хмарах, мені важко було зібратися з думками, у мене практично ніколи не було сили працювати якісно і швидко. Тепер настав час знову повернутися до ладу.

Після обіду, коли я дійсно вже втягнулася в робочий процес, мій телефон завібрував.

«На жаль, не втримався», — надійшло повідомлення від Іллі. Я завмерла. Він написав мені в тому месенджері, де останнього разу я написала йому підбадьорююче повідомлення «Тримайся». І ось тепер він відповів, даючи мені тим самим зрозуміти, що він уже вдома і все добре.

Але ж… я хотіла відпочити. А тепер мені знову треба було чекати, адже на це повідомлення я не могла не відповісти.

«Так і знала, що одразу підеш в загул», — написала я жартівливо, і знову повернулася до звичайного стану очікування. Але Ілля мені так і не відповів.

23 грудня 2017 року

Весь день він мовчав, а мені чомусь було неспокійно на душі. Після його повідомлення я знову почала чекати і тепер боялася, що Новий рік буде зіпсований. Залишалося сподіватися, що більше він не буде мені писати, і до свят я заспокоюся.

Дивно, чому я не раділа його вчорашньому повідомленню, адже воно свідчило про те, що він пам'ятає про мене? Але, напевно, мені було б легше, якби Ілля просто написав мені «Люба, я прилетів, все добре», а я б відповіла «Відпочивай, коханий» і нічого не чекала б у відповідь. Але тепер я постійно перевіряла, чи прочитав він моє повідомлення, чи був у мережі, замість того, аби займатися своїми справами.

24 грудня 2017 року

У мене в гостях були подруги, і я зізналася їм, що їздила до Іллі. Вони були дуже здивовані, тому що до цього дня вважали Іллю негідником, який знущається з мене, а тепер вони не знали, що й гадати. Я поділилася з ними своїми переживаннями з приводу того, що Ілля зникне або не захоче кардинально змінювати своє життя, щоб бути разом, але хіба могли вони мені чимось допомогти?

Коли вони пішли, я знесилена лягла на диван і включила пісню, під яку плакала від щастя в обіймах Іллі.

Мій телефон завібрував. Ілля надіслав мені фото з Тюмені: він був в якомусь спортивному залі, а на одному з фото я побачила на його руках браслетики, які подарувала при зустрічі. Від щастя у мене запаморочилося у голові.

«Коханий, ти надів мій подарунок! Це так мило. Обожнюю тебе», — написала я і надіслала йому своє фото з корпоративу, який відбувся на моїй роботі в п'ятницю.

Весь вечір я милувалася Іллею. Він пам'ятав про мене — це головне.

25 грудня 2017 року

Я була на роботі, коли о десятій ранку отримала від нього відповідь:

«Що це за люди поруч з тобою? А ти у мене красуня. Залікове фото».

Я посміхнулася:

«Це просто мої колеги на корпоративі. А я сумую за тобою і цілую багато, багато разів».

Я намагалася писати кожне повідомлення як побажання і не ставити зайвих запитань, щоб не боятися не отримати відповідь. Я вже давно звикла до того, що Ілля не відповідає на питання, він їх ставить, він не з'являється тоді, коли мені потрібен, а тоді, коли я потрібна йому. Я прийняла це, я кохала його таким, яким він є, тому не ображалася на нього, а щоб уникнути переживань і страждань, намагалася контролювати, що і коли я пишу йому. Тому ніяких запитань, тільки ніжні любовні повідомлення.

Я навіть здивувалася, коли ввечері Ілля мені знову написав:

«Скільки?» — він мав на увазі, скільки разів я його поцілую.

Я вирішила зробити йому приємне і надіслати своє фото, але зробити його теплим, затишним, щоб Ілля захотів бути поруч. І ось що вийшло: на фото було видно мої ніжки на дивані і те, як я тримаю чашку гарячого чаю, а на чашці були намальовані червоні губки; в кадрі також було видно прикрашену новорічну ялинку і телевізор, по якому показували його улюблене гумористичне шоу.

Я надіслала йому це фото зі словами: «Не вистачає тебе поруч», — і весь залишок дня відчувала радість від того, що подарувала Іллі частинку свого тепла.

26 грудня 2017 року

Я відчувала якесь дивне почуття: ніби між мною та Іллею виник невидимий зв'язок. Я прокинулася посеред ночі, близько п'ятої ранку, і увімкнула інтернет. На мессенджер одразу надійшло повідомлення від Іллі. Відкрила його і побачила, що Ілля онлайн і пише мені ще. Дивно, що я прокинулася саме тоді, коли він мені писав.

«Мені потрібно дуже багато поцілунків, — написав він, а потім додав, — і без зупинки».

Я посміхнулася і поцілувала екран телефону. До підйому на роботу залишалася ще година, і я вирішила поспати. Але через півгодини мене знову розбудив звук вхідного повідомлення. Воно було голосовим:

«Кохана, ти вже й ялинку прикрасила? Моя ж ти Снігуронька, а я твій Дід Мороз».

Тут я вже не змогла більше спати, і до самого дзвінка будильника слухала його голос, а потім написала:

«Яке ж щастя прокидатися під твій голос. Ти справжній чоловік, тому буду цілувати тільки тебе».

Відповіді в цей день я вже не очікувала, але коли прийшла на роботу, то виявила її:

«Я справжнісінький, так що бережися».

«Я тебе не боюся», — відповіла я, і на сьогодні це було все, що ми сказали одне одному.

27 грудня 2017 року

«Яка ти смілива у мене! Не очікував», — написав Ілля о десятій ранку і надіслав фото: він стояв біля великої ялинки, на якій висіли жовто-блакитні іграшки під прапор України. Це було дуже зворушливо з його боку. Я була просто в захваті.

«Яка красива ялинка й який цікавий чоловік стоїть поруч з нею. Мені здається, він мені ідеально підходить».

Мені було спокійно в ці дні. Подобалася наша різниця в часі, яка становила три години, і те, що повідомлення я отримувала вранці, а не ввечері, і що не потрібно мучитися в очікуванні. Коли Ілля був у Німеччині, все було навпаки, а зараз, якщо він не писав мені до обіду, то і ввечері можна було не чекати звісток. Так було легше. Тому, відповівши йому, я могла спокійно присвятити залишок дня роботі.