Мене накрило хвилею розчарування. Що це взагалі за ставлення до мене? Друге слово було затемнено, але це не завадило мені його прочитати. Яка неповага — звертатися до мене такими словами!
Цілий день Ілля був в мережі, активно лайкав, коментував і, напевно, спілкувався з іншими дівчатами, а на моє повідомлення зумів написати тільки це? У пориві гніву я відповіла:
«Що це за нешанобливе ставлення до мене? Ти занадто несерйозний. Не очікувала від тебе такого. Тобі потрібна дівчина простіша. Не пиши мені більше, якщо це все, що ти можеш мені сказати».
«ОК», — надійшла коротка відповідь, і я миттєво опустилася з небес на землю. Мій колишній чоловік теж завжди так відповідав, коли ми сварилися, я ненавиділа це слово. Залишок дня був остаточно зіпсований, а ще вранці було стільки надій.
«Бажання не здійснилося! Ненавиджу своє життя! Я відпустила Іллю, а він цьому і радий. Напевно, думає, що я хвора істеричка, а це означає, що він мене не розуміє. Він більше не напише, мені залишається забути його, але це так боляче. Не знаю, як пережити ці дні на самоті. Цілих три вихідних дні! Вчора я чекала, що він напише мені щось миле й добре, а він знову просто віджартовувався. Сидів в мережі, але мені не писав. Напевно, спілкувався з іншими дівчатами. А мені так боляче і прикро від усвідомлення того, що я йому не подобаюся. Моє життя — це лайно. Коли я вже помру? Я хочу припинити відчувати, я не хочу більше закохуватися. Я ненавиджу чоловіків за їхню черствість і дурість. Я їх усіх зневажаю, щоб вони всі вимерли! Я не хочу жити. Я втомилася плакати кожного дня. Я хочу померти.
Заспокоєння не прийшло і наступного дня. Я прокинулася вранці й одразу — в телефон, а там нічого. Хвилювання здавлювало груди, я не хотіла втрачати Іллю, адже він розумів мене, робив щасливою, і сам він потребував тепла і ніжності. О, як же я хотіла все виправити. І я написала йому листа:
«І все ж я не можу відповідати на твою байдужість байдужістю. Краще я буду слабкою, але подарую тобі всю ту ніжність, яку відчуваю до тебе. Ти мені подобаєшся, Іллюша. Твої очі і перші зморшки під ними, твої щічки і брови, ніжні губи, сильні руки, твої доброта і зворушливість, вихованість, порядність і щось ще: якийсь біль, недовіра, такий сильний контроль себе і своїх емоцій. Ти постійно у захисті. Або я взагалі вже нічого не розумію в цьому житті! Я стільки разів намагалася викликати в тобі емоції, але весь час натикаюся на стіну. Звичайно, я тебе трохи ідеалізую, але я хочу цього, а ще хочу, щоб ти знав, наскільки ти дивовижний. І я не хочу втрачати тебе хоча б як друга, з яким можна бути самою собою.
Ти сильний, а сильний ніколи не скривдить слабшого. Тому ти мене не ображаєш, намагаючись залагодити всі гострі кути, перевести делікатні теми на жарти. Але, напевно, краще просто дружити, аніж фліртувати з жалю. Тому ми можемо все це залишити, забути, і все буде як раніше. Я не хочу втрачати таку прекрасну людину у своєму житті. Я хочу, щоб ти посміхався, радів.
Ти, напевно, знову віджартуєшся, і все буде як раніше, тільки краще тоді без романтики, я заспокоюся рано чи пізно, і все налагодиться.
Тобі все це можна писати, тому що ти не з тих, хто насміхатиметься. Ти завжди будеш в тій ролі, яку сам для себе обереш. А я буду захоплюватися тобою в будь-якому випадку, доки ти будеш мені це дозволяти. Тільки, будь ласка, будь щирим. Не бійся завдати біль, прогнати, не жалій. Ти розумієш зараз, що я маю на увазі, ти все завжди розумієш. Пробач мене, Іллюша, якщо я тебе вчора образила».
З нетерпінням я чекала, коли ж Ілля з'явиться в мережі і прочитає мого листа. І це сталося! Коли я побачила, що він набирає повідомлення, то вся затремтіла.
«Мила, — написав він, — ти просто ангел, але зараз я їду до сестри, вже стою на порозі. Цілую тебе сильно і ніжно. І з добрим ранком, рідна!»
Знову купа смайликів, порожніх слів. Ілля так мене і не почув або взагалі не читав моє повідомлення, тому що поспішав.
Тепер мені залишалося тільки чекати.
«Я написала Іллі дуже ніжного і відвертого листа, щоб помиритися. Він знову почав писати мені порожні слова, які довели, що повідомлення він навіть не читав, як завжди віджартувався. Якщо він повернеться від сестри і продовжить жартувати, хоча я попросила в листі не робити цього більше, то я буду зав'язувати з усім цим і намагатися забути його. Я рада, що написала йому, мені одразу стало легше. Хотілося б, щоб у нас з ним щось вийшло, щоб він був саме таким, яким я його уявляю.
VI — Травень
Але Ілля не писав. Я втомилася в очікуванні хоч найменшої звісточки, адже він був у мережі.
«Тепер можна майже з упевненістю сказати, що Ілля відштовхнув мене. Він нічого мені не відповів, сидить онлайн. Напевно, листується з іншою, з якою легше. Сумно. Але не так боляче, як учора. Переживу. Але мені шкода, що Ілля не захотів розкрити мені свій внутрішній світ, поділитися своїм болем. Я намагалася стати йому справжнім близьким другом, але він не захотів відвертості. Сподіваюся, я зможу пережити це швидко і як найменш болісно. Моє серце вже не витримує. Дякую музиці, яку я слухаю, вона принаймні дарує мені віру в себе і своє краще майбутнє.
Я була у розпачі, коли він все ж зателефонував мені (в глибині душі я знала, що це станеться, але не могла дочекатися).
— Алло, — сказала я радісно, налаштовуючись на тривалу та ніжну розмову. Чомусь іншого я не очікувала.
— Маковцева, ти чого мені мозок виносиш? — почав він наче різко, назвавши мене на прізвище, але якось грайливо, жартівливо.
— А чому ти мені нецензурні слова надсилаєш?
— Якщо ти не знаєш англійської мови, то запитай мене, і я перекладу. Я знаю англійську майже ідеально. У цього слова багато значень, а не тільки те, що ти подумала, — я спробувала щось відповісти, але Ілля мене перебив, — думаєш, розмістила кілька записів англійською на своїй сторінці, тож знаєш її? Але це не так!
— Слухай, я маю право говорити те, що хочу і коли захочу, — сказала я впевнено, але намагаючись звести все до жарту. Я хотіла ще щось сказати, але побачила, що розмова перервалася. Я спробувала передзвонити, але Ілля не відповідав.
«Напевно, йому хтось зателефонував по мобільному зв'язку», — подумала я і покірно почала чекати, коли він зателефонує.
«Ілля зателефонував мені. Зараз йому, напевно, хтось подзвонив, тому що розмова перервалася. Сподіваюся, він мені зателефонує знову. Хочу поговорити з ним. Сльози завжди змінюються посмішкою.
Він не телефонує. А я, як справжня дурепа, чекаю. Дідько! Я все більше і більше від нього залежу. Не знаю, як бути. Чому він з кимось зараз так довго розмовляє? Цей хтось йому важливіший за мене. Я допускаю такий варіант, тільки якщо він розмовляє з кимось із рідних чи по роботі. Всі інші варіанти — не варіант, тому що я б з усіма розпрощалася, аби тільки почути його голос. Саме в цьому моя проблема. Як же я хочу, щоб він зателефонував. Іллюша! Почуй мене!
Час минав, а Ілля не телефонував, і через годину я йому написала:
«Невже наша розмова закінчена?», — в кінці повідомлення я поставила сумний смайлик.
«До чого ці крокодилячі сльози? — відповів Ілля. — Я просто сиджу зараз у шоці від того, скільки бруду мені вилили на голову».
«Тобто? Що я такого сказала?», — я здивувалася і трохи образилася, адже це він повів себе нешанобливо, він не відповідав на мої повідомлення і, виявляється, він кинув слухавку.
«Я не маленький хлопчик, щоб терпіти, коли мені сідають на шию і ноги звішують, — продовжував строчити він, — ти поводишся, як стерво, яка вважає, що їй усе дозволено».
Таких звинувачень я ніяк не очікувала. Але невже в його душі були почуття, якщо він на мене ображався?
«Почекай, почнемо з того, що це ти мене образив неповажною поведінкою. Це ти мені не писав, не відповідав, а потім раптом образився. Замість добрих слів одразу на мене накинувся. Мені теж прикро. Я так чекала твого дзвінка, а ти…»
«А я просто отетерів, коли ти на мене нагримала. Телефонуєш коханій дівчині, хочеш почути її голос, а вона грубіянить і поводиться з тобою як стерво».
Я так і не зрозуміла, чим завинила, але мені дуже хотілося почути його голос.
«Пробач, якщо образила», — написала я, і Ілля одразу ж мені передзвонив.
— Якщо чесно, — сказав він, — я не бачив, що там написано слово «bitch», слово затемнено було, я тільки «привіт» бачив, коли завантажував тобі картинку.
— Так чому ти одразу мені не сказав про це?
— Так ти на мене з претензіями накинулася!
– Ілля, не сміши мене! — почала я, але зупинилася: раптом він знову обірве розмову.
— Я взагалі за те, щоб всі конфлікти обговорювати.
— Я помітила.
— Ось ти, Маковцева, пишеш мені такі довгі листи, а толку нуль. До речі, мені дуже сподобався твій останній лист. Ти взагалі останнім часом мене приємно дивуєш, проявляючи свою жіночність. Адже я раніше вважав тебе дивною: ти так агресивно завжди реагувала, коли я поводився з тобою як з жінкою.
— Я ж заміжня була.
— Так, така поведінка була правильною тоді. І я радий, що тепер ти не така. Тобі б ще викинути ці романтичні нісенітниці з голови і розслабитися. Тобі не треба дивитися дурні романтичні комедії, індійські фільми, читати любовні романи. У тебе викривлене сприйняття дійсності, тобі потрібно навчитися жити сьогоденням і радіти цьому.
"Безмірна залежність" отзывы
Отзывы читателей о книге "Безмірна залежність". Читайте комментарии и мнения людей о произведении.
Понравилась книга? Поделитесь впечатлениями - оставьте Ваш отзыв и расскажите о книге "Безмірна залежність" друзьям в соцсетях.