Ярослава Дегтяренко - Лицарі Дикого Поля. Том 1

— Куди скажеш, туди і прийду, — покірно відповіла.

— Тоді завтра в цей самий час. На цьому ж місці! — зажадав Тимофій.

— Так! — відповіла Орися, з ніжністю дивлячись на нього.

Тільки тоді Тимофій послабив свої обійми, й Орися, нарешті звільнившись, утекла. Усе ще відчуваючи тремтіння від близькості її тіла, він повернувся назад, підняв кинуту дівчиною шаблю. Очі його сяяли яскравіше, ніж світла сталь вигнутого клинка. Сховавши карабелю в піхви, Тимофій, задоволено всміхаючись, пішов додому.

Орися й Тимофій почали зустрічатися в гаю щодня. Якщо Орися не могла прийти туди вдень, то Тимофій пізно ввечері приходив до будинку урядника та пробирався через сад до її вікна. На щастя для закоханої парочки, Голуб завжди тримав собак прив’язаними — не любив, коли вони бігали подвір’ям. Але все ж у саду пару могли випадково помітити або челядь, або сам Голуб, тому Тимофій забирався через вікно в опочивальню Орисі.

Сонну тишу дому урядника не порушував шепіт двох закоханих. Іноді вони просиджували майже до світанку, не в силах розлучитися. Із Тимофієм завжди було легко, весело та цікаво й Орися жадібно слухала його розповіді. А він знаходив десятки тем для розмов, а ще розповідав їй про далекі, прекрасні береги Дніпра на південь від Києва, описував пороги, плавні, говорив про козацькі походи, про Січ, її звичаї. Дівчина дуже хотіла потрапити в той край, про який із такою любов’ю повідував її коханий, прагнула вдихнути той вільний вітер степів і побачити те, що бачили його очі.

Але найкраще Тимофій умів говорити про своє кохання до неї та так, що Орися перший час ніяковіла від цих зустрічей. Перше чисте кохання обпалило її серце, але докори сумління однаково мучили дівчину: а чи правильно вона робить, зустрічаючись зі своїм милим потайки та ще й у своїй опочивальні? До того ж у перші дні побачень Орисю гризли сумніви: а чи не грає Тимофій її почуттями? Він був старшим за неї, і дівчина розуміла, що в любовних справах він досвідченіший за неї. Для молодого чоловіка така юна дівчина, як вона, — лише забавка та захоплення! Але його закохані очі та жагучі поцілунки, нетерпіння, з яким він завжди чекав її приходу, під час кожної зустрічі переконували дівчину у зворотному — Тимофій кохає її. Серце підказувало Орисі, що милий кохає її так, як люди кохають лише раз у житті. Та й жодного разу, жодним натяком Тимофій не дав їй зрозуміти, що бажає від неї чогось більшого, ніж прості поцілунки. Той факт, що батько посварився з її милим, спочатку засмучував дівчину, проте потім вона розсудила, що, по-перше, це трапилося до їхнього знайомства, а по-друге, це — справа чоловіків, і їй не личить у неї втручатися. Крім того, Тимофій щиро розкаявся у своєму вчинку й навіть просив вибачення, а ображений батько з плином часу неодмінно пробачить йому. Тому Орися, забуваючи про все на світі, бігла на побачення до свого Тимофія.

Тимофій покохав Орисю з усім запалом і пристрастю своєї щирої душі, і для нього вона стала втіхою й сенсом життя. Він ніколи й нікого по-справжньому не кохав, а колишні інтрижки та захоплення жінками не витримували жодного порівняння з тим почуттям, що нині охопило хлопця. Молодий козак не розумів, як він міг раніше так спокійно жити без своєї Орисеньки. Щоразу, як Тимофій обіймав її, бачив її очі й усмішку, світ навколо для нього зникав. Залишалася тільки одна Орися, до нестями закохана в нього. Цю істину Тимофій читав у її погляді й усвідомлював, що має міцну владу над серцем коханої дівчини: варто йому міцніше обійняти її, палкіше поцілувати, і Орися буде згодна на все, чого він у неї тільки попросить. Але таку свою солодку владу Тимофій використовував лише тоді, коли хотів довше утримати Орисю на побаченні.

Тимофій усвідомлював і те, що такі їхні зустрічі не можуть тривати вічно. Уже майже настала осінь, а скоро прийде зима, і вони не матимуть змоги бачитися щоденно в гаю. І в дім до коханої він теж не приходитиме потайки, під самим носом у Голуба: якщо випаде сніг, то неодмінно видасть їх, адже будуть помітні сліди, що ведуть до вікна Орисі. Тому хлопець, як і раніше, обмірковував шляхи тіснішого знайомства зі старим урядником. Тимофій навіть готовий був пробачити йому грубість під час останньої зустрічі, але однаково нічого не виходило.

Закохані ретельно зберігали свою таємницю — жодна жива душа не знала про їхні побачення, крім Марка, який ставився до всього цього скептично. Та ще подруга Орисі — Катерина. Це від неї Орися йшла того дня, коли зустріла Тимофія. Катруся була єдиною, кому вона зважилася довірити свою таємницю.

Дівчата дружили із самого дитинства, і дружба їхня не припинилася, коли батьки видали Катерину заміж, доволі вигідно на їхню думку. Її чоловік, Клим, був дрібним орендарем, який прийняв унію та завдяки цьому уникнув утисків. Він був старшим за дівчину майже на двадцять років. Кохання не має віку — солідний та поважний Клим був закоханий у вісімнадцятирічну дружину, як завзяте хлопча.

Катерина ж люто зненавиділа його. Як будь-яка дівчина, у юності вона мріяла про заміжжя. Тільки от у мріях Катрусі був молодий і вродливий чоловік, але ніяк не старий і пузатий Клим із ранніми зморшками й сивиною у волоссі, що годився їй практично в батьки.

Орися спочатку жаліла подругу, але тепер побачила її шлюб у зовсім іншому світлі. Покохавши сама, дівчина почала розуміти почуття іншої людини. Тому їй стали зрозумілі та турбота й терпіння, з якими Клим зносив примхи й поганий настрій дружини, адже Катерина чекала первістка. Вагітність подіяла на подругу вкрай гнітюче. Замість того щоби радіти зародженню нового життя, появі на світ дитяти, яке буде її частинкою, молода жінка через свої дурощі невтішно ридала й закликала до себе смерть. Її характер геть зіпсувався, і вона мучила своїми примхами і чоловіка і челядь. Одна Орися приносила Катрусі відраду та заспокоєння. А дізнавшись про таємницю подруги, молода жінка прийшла в захват. Орися розповідала їй про коханого, одночасно ділячись і своїми переживаннями, і побоюваннями про те, чи правильно вона вчиняє, зустрічаючись із Тимофієм потайки, але Катерина її різко обірвала.

— Ну ти й дурна! — безцеремонно заявила вона, чавкаючи яблучком. — Навіть не сумнівайся! Якщо Бог послав тобі кохання, то тримайся за нього. А був би твій Тимофій поганою людиною, ти це неодмінно помітила б. Твої очі сяють, коли ти говориш про нього! Нехай Пресвята Богородиця дає вам щастя! От би на вашому весіллі погуляти!

— Та яке весілля, Катрусю? Про що ти! — сказала Орися, яка іноді й сама думала про те, яким щастям було б вийти за Тимофія заміж. — Хіба батько дозволить! Він люто зненавидів Тимофія. І практично вигнав із дому! Навіть чути про нього нічого не хоче, не те, що мене заміж за нього видати!

— Це ще чому?

— Ох! Побилися вони в корчмі тоді, коли Тимофій тільки приїхав до Києва. Я зрозуміла так: мій батько разом із ляхом Кражевським йому щось погане та образливе сказав, а мій Тимофій не стерпів образи й одразу в бійку поліз. Якби тоді війт не втрутився, кепсько справа скінчилася б! А потім він мене зустрів і покохав. Навіть вибачення в мого батька приходив просити, однак батько дуже образився й не вибачив.

— О! То він уже твій Тимофій? — весело розсміялася Катруся. — Оце козак! Самого урядника з війтом не побоявся! — і весело захихотіла, уявляючи собі цю бійку й те, яким, мабуть, кумедним був розповнілий Голуб із розбитим носом. Унаслідок вагітності молода жінка безвихідно сиділа вдома, у слобідці неподалік Києва, і їй дуже бракувало прогулянок містом, у якому вона народилася й виросла. Але чоловік строго забороняв їй ходити самій, побоюючись за неї й дитину. Тому Катерина завжди розпитувала Орисю про те, що коїться в Києві, про весілля, похорони, про те, у кого й хто народився, що продають і про що говорять на ринку, про різні чутки і скандали, мимоволі перетворюючись із досади та нудьги у збирачку пліток.

— От подивитися б на твого милого! — задумливо промовила Катерина й одразу ж загорілася цією думкою. — Ой, і справді! А чому б мені на нього не подивитися? Познайом мене! Ну, будь ласка, ну, Орисенько! Ну, дуже хочеться на твого красеня подивитися!

Орися злякалася — як сприйме Тимофій те, що вона влаштує йому такі своєрідні оглядини? Що він подумає? Що вона базіка чи не довіряє йому? Але подруга наполягала.

— Ти що, забуваєш, що я дитя чекаю? Мені взагалі відмовляти не можна! — примхливо заявила Катерина. — Не можна мене хвилювати! Ти моїй дитині нашкодити хочеш? Обіцяю, що я нікому про вас не розповім.

— Ну, добре, добре, Катрусю! Тільки не хвилюйся! Я запитаю в нього, — здалася дівчина. — Якщо Тимофій погодиться, то я вас познайомлю.

Увечері Орися з хвилюванням чекала свого милого в опочивальні. Уже стемніло, дівчина перевірила засови на дверях, щоби Баська, маленькі сестрички чи сам батько несподівано не ввійшли до неї. Легкий, ледь чутний стукіт у вікно сповістив, що Тимофій уже прийшов. Орися відчинила вікно, петлі якого завбачливо змащувала олією, аби не скрипіли. Тимофій, легко підтягшись на руках, безшумно вліз у кімнату, а Орися так само безшумно зачинила за ним вікно. Хлопець обійняв її за талію, зарився обличчям у розпущене світло-русяве волосся, відкинув його і, як і вперше, пристрасно поцілував шию.

— Щастя моє! — прошепотів закоханий козак.

Орися повернулася до нього, підвелася навшпиньки, щоби дотягнутися до його губ, але Тимофій сам нахилився до неї й почав цілувати. А цілувався він так, що в дівчини завжди перехоплювало дух. Відтак закохані сіли на лаву, а Тимофій спритно встиг посадити Орисю до себе на коліна.

— Ну що ти тримаєш мене, ніби маленьку дівчинку! — прошепотіла Орися.