Ярослава Дегтяренко - Лицарі Дикого Поля. Том 1

Пан Яцек від природи не був підлою людиною — свої негативні риси він придбав тоді, коли почав пробивати собі дорогу в житті. А зараз шкодував, що привів свого знайомого в будинок урядника. Тепер Орися мучитиметься і страждатиме від того, що її видадуть заміж за нелюба. І все через нього! Яцек поважав Орисю й не хотів бути причиною її горя. Він почувався винним і сам почав страждати від того, що нічого не може вдіяти, аби допомогти дівчині.

Цікава Бася нетерпляче чекала Орисю. І навіщо це дядькові знадобилась її сестра? Але коли Орися ввійшла до своєї опочивальні, то стільки муки було в її обличчі, що Бася злякалася. Стривожена дівчина кинулася до сестри й засипала запитаннями:

— Що? Що трапилося? Орисю! Та на тобі ж лиця немає! Невже лихо спіткало?

Але Орися мовчки сіла на своє ліжко, утупившись в одну точку. Бася, стривожена таким ступором сестри, хотіла вже кликати на допомогу, але тут Орися підняла на неї погляд, і Баська жахнулася — очі сестри здавалися ще більшими, ніж зазвичай, і в них було стільки відчаю, що вона струснула сестру за плечі.

— Та що ж трапилося? Ну не мовчи!

— Батько видає мене заміж за Далевича, — помертвілим голосом відповіла Орися.

Бася навіть рот затиснула долонею, щоби не скрикнути.

— Та дядько з глузду з’їхав, чи що? — випалила дівчина, опанувавши себе. — Та як він міг?! Не спитавши тебе! Та й за кого? Господи!

Але Орисю більш нічого не цікавило. Вона сховала обличчя в подушці й не слухала сестру. Для неї все на світі втратило сенс і значущість, вона думала лише про Тимофія — що буде, коли він дізнається про це? Він уб’є Далевича, і тоді її коханого стратять за вбивство ляха. А якщо не вб’є, то однаково вона втратила його навіки. Яким примарним, ненадійним і коротким було їхнє щастя. Нестерпні душевні муки пролилися потоками гірких сліз. Бася, не знаючи, що робити, безглуздо тупцювала біля ридаючої Орисі, коли до кімнати зайшов сам Федір Голуб. Подивившись на заплакану доньку, на племінницю, що перебувала в сум’ятті, він кивнув останній на двері, мовляв, вийди.

— Та як ти міг так учинити, дядьку? Та чим ти взагалі думав? Чому не запитав мене, який цей Далевич? Він жорстока й ница людина! Він — торгаш, що знехтував шляхетською честю! Із ним жоден поважний шляхтич ріднитися не стане! Ти занапастив свою доньку! — хоробро накинулася Баська на свого дядька.

— Замовкни! Ліпше за собою стеж! Я сам вирішу, з ким мені родичатися, а з ким ні. Вийди! — гримнув на небогу Голуб.

— Ти на його багатство спокусився? — не вгамовувалася норовиста Бася. — Тож знай, що твого дорогоцінного Далевича ніхто у всьому королівстві не поважає. І його багатство теж! Він хоч і шляхтич, але рід його низький і…

— Вийди геть! — закричав Голуб, повністю втративши над собою контроль.

Бася метнула на нього злий погляд і вилетіла з кімнати. Федір подивився на заплакану доньку.

— Орисенько! Донечко! — покликав він її.

Але дівчина гірко плакала. Тоді Федір сів поруч із нею й торкнув за плече. Орися повернула до нього заплакане обличчя.

— Донечко, вислухай мене. Я не запитав твоєї згоди тому, що я старший і краще знаю життя, ніж ти. Це дуже вигідний шлюб! Так буде ліпше насамперед для тебе! Звичайно, Далевич немолодий, але він вродливий, багатий і поважний чоловік. Він зможе забезпечити тебе в житті краще, ніж будь-хто інший. Та й планує він оселитися неподалік Києва, тож ти не поїдеш від нас далеко й часто зможеш відвідувати. Станеш знатною шляхтянкою…

— Він — негідник! Ох, батьку, ти не знаєш усього! А втім, хіба тебе це хвилює? Ти продав мене йому! Чи не так? Ти занапастив моє життя! — прокричала Орися, голос її зірвався, вона знову втупилась у подушку й заридала ще сильніше.

Федору нічого було сказати на ці слова. Він розумів, що Орися проти його волі не піде, а те, що вона так гірко плаче — не біда, поплаче й заспокоїться. Зате буде добре влаштованою. А коли це зрозуміє, то ще й подякує за цей шлюб. Старий Федір вийшов, залишивши дочку наодинці з її горем. Для нього все складалося вдало — збувалися його мрії. Та ще Далевич збирався виділити Орисі віно[38] в такому розмірі, який задовольняв апетити жадібного урядника!

Весілля призначили на листопад, до початку Різдвяного посту. Далевич, якого підстьобувало хтиве нетерпіння, не хотів баритися, і Голуб не став йому перешкоджати. Та й посаг для дочки був готовий.

 Життя для Орисі перетворилося на пекло — Далевич, користуючись своїм становищем нареченого, щодня відвідував будинок урядника. Старий Голуб не перешкоджав йому і прагнув залишити наодинці з дочкою, розраховуючи, що згодом Орися змириться з його вибором і звикне до Далевича. Але для цього вона мала бачити, який чудовий наречений їй дістався! Тому батько зовсім не звертав уваги на страждання доньки. А те, чому дочка проти цього заміжжя, старого зовсім не цікавило — примха, небажання розлучатися з родиною, страх перед змінами в житті, та все що завгодно! Однак Голубу й на думку не спало, що його тиха і слухняна донька кохає іншого чоловіка, і для неї цей шлюб — крах надій і найбільше нещастя. Урядник радів, що так вдало видає заміж свою старшеньку. Тепер головне — вдало видати заміж племінницю, і можна заспокоїтися, доки не підростуть молодші доньки.

Бася вперше серйозно посварилася з Голубом. До цього вони теж мали сутички і сварки, але дядько з небогою завжди мирилися. А цього разу племінниця Бася відкрито пішла проти свого дядечка й щосили намагалася напоумити Федора, розповідаючи йому про всі вади Далевича, але той нічого й чути не хотів. Чуже нещастя дуже подіяло на Баську — вона стала серйознішою, скромнішою із залицяльниками, усі свої сили спрямовувала на те, щоби хоч якось полегшити страждання сестри. Але Федір суворо заборонив дівчині бути присутньою під час зустрічей Орисі з Далевичем.

Ці побачення стали для Орисі болісними тортурами — щоразу пан Вацлав нав’язувався до неї з поцілунками й говорив паскудненькі компліменти. Далевич бачив, що огидний дівчині, і відчував якесь садистське задоволення, силою зриваючи поцілунки з її губ і розповідаючи, який він буде щасливий бачити її своєю дружиною. Йому подобалося, як спалахувала Орися, як тремтіли її очі, утримуючи злі сльози.

Пан Вацлав покохав дівчину, але по-своєму. Він уважав, що Орися мусить бути йому вдячна вже за те, що він вирішив укласти шлюб із нею, дівчиною неблагородного походження, та ще й православною. «Але нічого — коли ми повінчаємося, то я навчу її слухатися й цінувати мою прихильність! А якщо вона мені набридне, то завжди можна вирішити це питання, позбавившись дружини», — думав Далевич. Його азарт уже почав згасати — спочатку, коли Орися була для нього недоступною, він пристрасно бажав нею володіти. Але коли він майже дістав дівчину, то запал трохи згас.

Серед передвесільного клопоту виникла проблема — католицький священик відмовлявся вінчати православну й католика. Однак Далевич спритно здолав цю перешкоду, заплативши кругленьку суму золотом. Після чого ксьондз швиденько заплющив очі на те, що наречена — єретичка.

Від Тимофія дівчина приховувала весь цей жах. Чималих душевних сил докладала бідна Орися для того, щоби стриматися й не розридатися в обіймах коханого. Нещасна дівчина розуміла, що варто їй сказати хоч слово — і настане жахлива розв’язка цієї трагедії. А Тимофій не раз помічав в очах своєї коханої затаєний біль. Не раз із тривогою він запитував її про причини, але Орися лише всміхалася й палко цілувала у відповідь. Повністю поглинена своїм нещастям, дівчина зовсім не подумала про те, що рано чи пізно Тимофій однаково дізнається про весілля, і тоді ніхто й ніщо не стримає його гнів.

Так минали осінні дні. Та якось сталася подія, що змінила долі двох друзів.

Того дня Тимофій із Марком сиділи вдома самі. Мати з бабусею пішли в гості — у когось із сусідів народилася дитина, і жінки хотіли провідати породіллю. На щастя, це були не хрестини, і молодим козакам не обов’язково бути присутніми на цій події, адже й Агафію, і її домочадців завжди охоче запрошували в гості. Тому друзі нудьгували у своїй опочивальні, що виходила вікнами на подвір’я. Маркові було дуже нудно в Києві. Проводячи довгі зими на Січі, він ніколи не нудився — там завжди було заняття й весело. А тут Марка гнітили і місто, і дозвільне, сите життя.

Особливе роздратування спричиняли часті візити сусідських доньок. Марко не міг не здогадатися, що його мати з бабусею вирішили неодмінно його одружити й тому влаштовували такі завуальовані оглядини. Те, що хлопцеві хитро намагаються нав’язати одруження, викликало в Марка гнів, але він стримувався, адже не бажав засмучувати маму. І тому ввічливо вітався і з дівчатами, і з їхніми мамулями, але приділяв уваги стільки, скільки вимагала пристойність, і не більше того. А сусідки геть зі шкіри пнулися, щоби привернути увагу Марка не менше, ніж прагнули привернути увагу красеня Тимофія. Дійсно, обидва козаки годилися в чоловіки, і байдуже, який із них, головне, щоби під вінець повів! Часто, дивлячись на сусідських дочок, Марко згадував чорні очі й гордовиту усмішку Христини, і серце бідного хлопця починало нити від туги. Може, плюнути на все й поїхати до неї? Ну то й що, що між Києвом і Терновим урочищем сотні миль! Але ні, так не можна! Він бачив Христину лише раз і не може розраховувати ані на її увагу, ані на її прихильність. Вона ж така горда! А він — простий козак.