— Ти дуже злякалася? — запитав він, підходячи до неї так близько, що Орися змушена була відступати від нього аж у самий кут своєї кімнати.

Дівчина кивнула, не в силах заговорити. Клесінський узяв її за руку і відчув, як сильно тремтять її пальчики. Він ніжно стиснув долоню дівчини і сказав:

— Не треба так боятися. Семен заслужив цей наганяй — він посмів образити тебе. А таких речей я не подарую нікому, навіть рідному синові.

— А чому ж ти мовчав, коли він ображав Михайлика? Чому тобі було байдуже? — не дивлячись на Матвія, запитала Орися.

— Тому що Михайлик — чоловік і мусить учитися сам себе захищати! І не треба розповідати мені, що він слабкий здоров’ям! Йому вже п’ятнадцять років, тож час дорослішати. Якщо він не навчиться давати відсіч кривдникам, то завжди буде ходити приниженим.

— Тому ти і зневажаєш його? — насупившись, запитала Орися. — Сподіваєшся в такий спосіб виховати з нього чоловіка?

— Просто ти не маєш своїх дітей і не знаєш, як важко бачити те, що твої сини не виправдовують сподівань! — відповів їй Клесінський. — Ти ж сама ще дитина! А скільки тобі років, Орисю?

— Скоро виповниться вісімнадцять, — знехотя відповіла дівчина.

— Ну ось! Ти ще обмаль знаєш про те, як боляче можуть ранити рідні діти. Тому я сподіваюся, що ти не прийматимеш близько до серця сьогоднішній випадок. І боятися мене не потрібно. Я знову бачу у твоїх очах страх.

— Ти вже замучив мене, пане! Ти не даєш мені ані спокою, ані свободи, постійно переслідуєш. Як мені тебе не боятися, коли я повністю у твоїй владі? — вигукнула Орися, подивившись Матвієві просто в очі.

Той не відвів погляду своїх холодних синіх очей, а лише зітхнув. Клесінський ніжно обійняв Орисю за плечі, притягнув до себе, дівчина спробувала відійти, але він утримав її.

— Я дуже кохаю тебе, Орисенько! Так сильно, що готовий заради тебе й душу дияволу продати!

— Тоді чому твоє кохання таке жорстоке? — відповіла дівчина, намагаючись вирватися, але Клесінський ще міцніше притиснув її до себе. Несподівано його осяяла думка: «Треба змінити тактику! Зараз саме момент!»

— Серцю ж не накажеш! Для мене було мукою бачити твою байдужість до мене. І я розраховував на те, що Тимофій тебе кинув. Але тепер розумію, що це не так, — смиренно відповів їй Матвій. — Я хочу бачити тебе щасливою, а щаслива ти можеш бути тільки з Тимофієм. Тому я більше не домагатимусь твоєї прихильності. Тільки не варто більше мене цуратися й боятися, прошу тебе!

Орися, не повіривши, здивовано подивилася на нього. А Клесінський відпустив її, поцілував їй руку й вийшов із кімнати.

Насправді Матвій покривив душею. Він помітив страх і неприязнь в очах Орисі та вирішив не доводити справу до того, щоби дівчина його люто зненавиділа. Тому й вирішив пограти в благородство. Насправді Клесінський сподівався на те, що цей новий козацький бунт буде йому на руку, — Матвій знав, яка гаряча та неспокійна вдача у Тимофія, і розумів, що його брат неодмінно буде в перших лавах. Адже він заздалегідь знав про цей бунт, отже, наближений до ватажків. Крім того, брата можуть убити в боях або схопити поляки і стратити. Але навіть якщо йому вдасться вижити, то Тимофій змушений буде ховатися на Запоріжжі через свою участь у бунті. І ось тоді його молодший брат навряд чи зможе забрати свою наречену, а до нього він Орисю не відправить.

А може, Тимофій і справді охолов до Орисі? Чому він досі не написав їй ані рядка, не дав про себе знати? Невже йому так складно було знайти кого-небудь, хто погодився б привезти їй листа від нього?

Однак у будь-якому разі треба почекати й подивитися, як воно все буде далі. А поки варто порозумітися з Орисею, запевнити її в тому, що він, Матвій, не такий негідник, яким їй здається. Адже має дружина поважати свого чоловіка!

Про автора

 

«Лицарі Дикого Поля» — перший твір Ярослави Дегтяренко. Ярослава — це псевдонім, обраний автором із метою розмежувати особисте і творче життя.