— Буде так, як ви побажаєте, мій господарю, мій муже, — спокійно відповіла вона йому й пішла від нього назад до кімнати Кат.

— Як вона? — запитала Латіфа в Сьюзен.

— Досі непритомна. І лежить неспокійно, моя пані.

— Іди спати, Маро. Твоя господиня дістала це покарання, захищаючи мене. Буде справедливо, якщо цієї ночі біля її ліжка посиджу я. Принеси моє вишивання й можеш іти спати.

Перші кілька годин Латіфа-султан тихо сиділа, орудуючи голкою. Двічі вона обрізала ґнотики ламп і доливала запашної олії. Ще раз змастила спину Кат зеленим бальзамом. Очі в неї втомилися, пістряві нитки здавалися розмитими на білосніжній тканині. Вона замилувалася прекрасними обрисами спини та сідниць своєї кузини й замислилися, чи справді їй подобається кохатися з чоловіком, як вона говорить, чи вона це ненавидить, як сама Латіфа.

Латіфа знала, що в гаремі є жінки, що кохаються одна з одною. Узагалі-то це було заборонено, але євнухи воліли не помічати цього, адже від вдоволеної жінки зазвичай менше клопоту, ніж від невдоволеної. Латіфа була вищою за інших жінок гарему і за народженням, і завдяки своєму становищу. Жодна з них не наважувалася до неї наблизитися, і вона ніколи не наближалася до них. Вона запитувала в себе, чи кохатиметься жінка так само грубо, як і Цикалазаде.

Кат застогнала, досі непритомна, і перевернулася, гукаючи:

— Френсісе! Френсісе!

Латіфа була приголомшена красою грудей і талії своєї кузени, пружних, із бездоганно гладенькою шкірою. Схилившись над нею, Латіфа тихо примовляла:

— Тихіше, Інчилі. Уже все гаразд, люба моя.

Але Кат знову закричала:

— Френсісе! Френсісе! О, так, мій коханий! Так!

Латіфа не зрозуміла цих слів, адже кузина говорила не турецькою, але з виразу її обличчя збагнула, що тій примарилося. Це було обличчя жінки, що кохається з чоловіком, якого обожнює. Кат засовалася на ліжку. Турбуючись, щоб вона не завдала собі шкоди, Латіфа простягла руку, щоб заспокоїти її. Її долоня лягла на груди непритомної жінки. Сосок одразу ж випнувся, набубнявів, і Кат застогнала. Не в змозі стриматися, Латіфа простягла руку й узялася пестити м’яку округлу грудь, захоплюючись тим, як прекрасна жінка на ліжку відповідає на її дотики.

Уся затрусившись, принцеса встала зі стільця й скинула із себе одяг. Вона лягла на ліжко поряд із Кат і тремтливими руками взялася пестити оголене тіло непритомної кузини, обережно, щоб не торкнутися набитої спини. Кат звивалася від її дотиків. Латіфа схилила голову й жадібно вилизувала соски своєї подруги. Кат знову застогнала, і Латіфа перевернулася на живіт, тепер її пальці пестили її власне тіло, і стегна її здригалися від дотиків її власної руки, доки вона не впала на матрац, захлинаючись від задоволення.

Вона полежала там іще кілька хвилин, обличчя в неї палало, дихання було уривчасте. Потім вона встала з ліжка, одягнулася й узяла в руки вишивання. Вона знову сіла на свій стілець, приголомшена тим, що зробила.

Коли вони щойно одружилися, Цика часто змушував її його пестити, і вона це ненавиділа. Однак вона не відчувала жодної відрази, торкаючись Кат. Шкіра в її кузини була гладенька, приємна. Вона закуняла й прокинулася від легкого дотику Сьюзен.

— Тепер я пригляну за нею, моя пані, — тихо мовила дівчина. Мовчки кивнувши їй на знак подяки, Латіфа-султан із радістю пішла до свого власного ліжка й до сором’язливої, нещодавно купленої дівчинки-рабині, що чекала на неї. Латіфа розуміла, що та юнка самотня й налякана. Кілька разів її руки торкалися найпотаємніших частин тіла господині. Збентежено червоніючи, — а, зашарівшись, вона ставала ще гарнішою, — дівчинка благала вибачити її за це. Латіфа досі над цим навіть не замислювалася. Але тепер вона розуміла, що дівчина відповість на її ласку й любов, варто лише їй їх запропонувати. Цикалазаде-паша може щоночі приводити десятки жінок до свого ліжка. Його дружина Латіфа-султан більше ніколи не залишиться самотньою.

Розділ 55

За три дні її спина дещо загоїлася, і Кат повернулася до ліжка Цикалазаде. Вона була набундючена, поводилася зі зневагою, але візирові так набридла вервечка слухняних красунь, що останніми днями побували в його ліжку, що його це не розгнівало, а скоріше розвеселило. Саме така показна незалежність і робила її цікавою для нього.

Хоча Кат і починала розуміти мотиви його вчинків, вона не могла їх йому пробачити.

За християнським літочисленням почався новий 1599 рік, і Кат, стоячи самотньо на терасі Латіфи й вдивляючись у море, раптом усвідомила, що нашорошує вуха, сподіваючись розчути вдалині музику ґленкіркських волинок. Її щокою скотилася сльоза, і вона запитала в себе, чи не дістався ще Френсіс до Кіра.

Зима все поглиблювалася, а пристрасть візира до неї не згасала. Вона більше не опиралася йому, усвідомлюючи, що має коритися долі, доки не зможе її змінити. Чуття підказувало їй іще від Нового року, що Босвелл уже десь поруч. Скоро вона зможе звідси вшитися! Рання весна принесла негаразди на угорсько-австрійському кордоні імперії. Султан намірився відправити туди Цикалазаде-пашу.

Могаммед III був кремезним чоловіком, світлошкірим, із глибокими карими очима й чорними волоссям, бородою та вусами. Він міг бути і добрішим за більшість, і жорстокішим за всіх людей у світі. Чотири роки тому, посівши престол, він наказав стратити своїх дев’ятнадцятьох братів, найстаршому з яких було одинадцять років, і він утопив сімох наложниць свого батька, які на своє лихо завагітніли.

Його жадоба до чуттєвих задоволень була невситимою. Його прекрасна венеціанська мати Сафіє допомагала втілювати кожнісіньке його бажання, намагаючись утримати владу над ним.

У султана була одна визначна риса. Він завжди залишався відданий тим, хто був відданий йому, і надзвичайно щедро й ласкаво віддячував чоловікам, що вірно служили йому. Помітивши розчарування на обличчі свого візира, він запитав:

— Куди це поділося твоє завзяття, Цико? Рік тому ти відчайдушно прагнув подібних пригод.

Візир зітхнув.

— Можете вважати мене цілковитим дурнем, мій падишаху, але минулого року я взяв другу дружину, і мене засмучує думка по те, що мені доведеться її покинути.

Очі султана заблищали.

— Я чув, що вона витончена красуня. То це правда?

Цикалазаде-паша знову зітхнув.

— Вона полонила мене своєю вродою!

— Ну то візьми її з тобою. Не буде нічого незвичного в тому, що жінка супроводжує свого господаря в поході.

— Дякую, мій господарю, але ні, — відповів візир зі щирим жалем у голосі. — Якщо я візьму із собою Інчилі, я не зможу як годиться служити моєму господареві.

Султан усміхнувся.

— Добре, що ти ставиш наші інтереси вище за свою власну хіть. Але поясни мені, Цико, як ти наважишся залишити Латіфу разом зі своєю новою дружиною? Вони, либонь, повбивають одна одну та зруйнують весь дім, доки тебе не буде.

— Ні! Це просто дивовижно, але вони мов сестри одна одній. Узагалі-то, кілька місяців тому мені довелося дати ляпаса Латіфі, то Інчилі, як скажена, накинулася на мене, захищаючи свою подругу. Звичайно ж, я її відшмагав за таку непокору.

Султан кивнув, показуючи своє розуміння.

— Ти мудро вчинив, друже мій. Жінки потрібні лише для одного, їм повсякчас слід нагадувати, хто їхній господар. — Він поплескав візира по плечу. — Не варто тужити, друже! Тебе не буде якихось кілька місяців, і уяви лишень собі, як чекатиме Інчилі на твоє повернення.

Два чоловіки дружно засміялися, а потім султан сказав:

— Якщо Латіфа з Інчилі — подруги, Цико, то чому б не запросити їх обох водночас до твого ліжка? Узяти двох жінок одразу — це надзвичайна насолода. — Він притишив голос так, щоб його чув лише Цикалазаде. Очі візира звузилися, потім широко розплющилися, і він відповів:

— Я спробую це, коли повернуся додому, мій господарю. Це має бути щось неперевершене.

Очі султана стали мрійливими.

— Так воно і є, мій друже. Неперевершено. — Потім він повернувся до справ: — Я доручу Якуб-бею перевірити готовність твоїх військ. Він має стати твоїм першим помічником. Відпочинь кілька днів із красунею Інчилі на своєму острові, але будь готовий вирушати за тиждень. Іди з Аллахом.

Ранок добігав кінця, коли Цикалазаде-паша повернувся до свого палацу.

— Доправте Інчилі на острів Тисячі квітів за кілька годин, — наказав він Гаммідові. — Я хочу, щоб на острові було вдосталь фруктів, горіхів, кави, шербету, яєць та солодощів. Щовечора ми маємо отримувати гарячу їжу. Я дозволю лише двом слугам обслуговувати нас на острові. Відішли туди служницю Інчилі Мару й одного молодого євнуха.

Десь опівдні Кат уже пливла до Босфору у візировому човні. Сьюзен сиділа навпроти неї з широко розплющеними очима, а молодий євнух примостився на носі човна.

— Чому, — запитала Сьюзен, — ми так поспішаємо на острів?

— Тому що візир від’їжджає, щоб придушити заворушення і його не буде кілька місяців. — Вона говорила тихенько шотландською мовою. — Ще трохи, Сьюзен, і я позбудуся його аж на кілька місяців.

Вона не розповідала своїй служниці, що сьогодні торговка, що продавала коштовності в гаремі візира, вклала до її руки цидулку від Естер Кіра. У ній було написано: «Вигадай привід, щоб залишитися на острові, коли візирові настане час їхати».

Прочитавши, вона спалила папірець у жаровні, дивуючись, що Кіра вже знає про наміри візира, коли вона сама тільки-но про них дізналася.

Незвикла до Сходу, вона не знала, як важливо теревенити з подружками, щоб бути обізнаною з усіма новинами. Той час, що візир провів із султаном, Естер Кіра провела з матір’ю султана. Після того, як візир поїхав із палацу, султан вирішив випити кави зі своєю матір’ю та її літньою подругою. Він розповів, посміюючись, як неохоче його добрий друг Цика залишає свою нову дружину. Разом вони добряче покепкували з візира. А Естер Кіра, повернувшись додому, повідомила Френсісові Стюарту-Гепберну, що за кілька днів він возз’єднається зі своєю дружиною.