Вони дісталися до річки вночі й пливли нею багато днів, поки вже не могли рухатися далі. Тоді вони витягли човен на берег і залишили його в добре замаскованій печері. Доки вони йшли пішки гірським лісом, погода залишалася м'якою, і вони навіть не бачили снігу. Діставшись до верхів’я річки Піньос у Фессалії, вони знайшли ще один схований човен там, де його порадив шукати П'єтро Кіра. Разом із човном на них чекав юнак, що відрекомендувався як Ашер Кіра, син Елі.

Ашер Кіра мав стати їхнім надійним супровідником до будинку Кіра в Стамбулі й дати їм загальне уявлення про єврейський побут. Босвелл із Коналлом мав поселитися як далекий родич зі своїм слугою, тобто Босвелл мав учитися в головному відділенні банку родини Кіра робити гроші. Це надало змогу двом чоловікам вільно пересуватися містом, не викликаючи зайвої цікавості.

Босвелл, щоб замаскуватися, відростив густу руду бороду і, вбравшись у бахматі штани, сорочку з широкими рукавами, тюрбан і вишивані пасок та накидку без рукавів, звичні для цієї країни, перевтілився у звичайнісінького турка. Коналл же з його чорною бородою справляв іще більше враження.

Ашер Кіра успішно супроводив їх, і вони прибули до Стамбула в середині грудня 1598 року. Щоб здійснити цю подорож, їм знадобилося рівно три місяці.

Тепер же був квітень 1599 року, і Босвелл уже кілька місяців чекав нагоди врятувати свою дружину. Одного дня надвечір у кімнату, де він працював із рахунками, увійшов слуга й сказав йому, що Естер Кіра хотіла б поговорити з ним у своєму саду. Коли він наблизився до старенької, вона вказала йому на лавку поряд із собою. Хоча на вигляд здавалося, що її може просто здути вітром, голос у неї був рішучий, а погляд — незламний.

— Яку тебе справи, друже мій? — поцікавилася вона.

— Непогано, мадам, але з кожним днем у мене все більше сверблять руки зробити те, для чого я сюди приїхав.

— Я сьогодні вранці гостювала в палаці. За кілька днів візир поїде з міста до угорського кордону. Як на мене, ти міг би повернути те, що він у тебе вкрав, через кілька днів після його від ’їзду.

— А з нею все гаразд?

— Так. Хоча їй було нелегко, а наступні кілька днів будуть найтяжчими. Вона знає, що ця година наближається, і має використати всі свої чари, щоб умовити його залишити її на своєму острові. Це найбезпечніше місце для порятунку. Я мало голову не зламала, але не вигадала можливості забрати її з палацу візира так, щоб негайно не зчинилися переполох і лемент, а якщо всі сполошаться й кинуться на пошуки, вас напевно впіймають, а якщо впіймають, ви втрапите в халепу. Острів — єдине місце, з якого її можна забрати й ще мати якийсь час, щоби встигнути забратися подалі. — Вона якусь мить помовчала. — Мій лорде, — ласкаво звернулася вона до нього. — Мій лорде, ви маєте ще дещо знати. Вам розповідали, що візир цінує Інчилі вище за всіх жінок. Утім, вам не говорили, що, отримавши дозвіл своєї дружини, у жилах якої тече кров самого султана, він узяв Інчилі за свою другу дружину.

Босвелл подумки брутально вилаявся, і Естер на мить усміхнулася, перш ніж говорити далі:

— Так, мій лорде, ти збираєшся викрасти його дружину, а не лише повернути свою!

Френсіс засміявся.

— Що воно такого є в цій дівці, що всі чоловіки, які закохуються в неї, прагнуть узяти її за дружину? — гигикав він. — Мій бідний кузен не встиг іще побратися зі своєю данською нареченою, з якою мав породичатися з політичних міркувань, як уже почав змушувати Кат зайняти місце його maitress еn titre[32]. Її перший чоловік Патрик Леслі мало не рік ганяв за нею по всій Шотландії, перш ніж нарешті не привів її до вівтаря. І я — допоможи мені, Господи, — опинився у вигнанні без мого майна, удалині від вітчизни, бо, крім усіх інших, сфальшованих обвинувачень, прагнув узяти її за свою дружину. І тепер ви кажете, що Цикалазаде-паша просив дозволу своєї високорідної оттоманської дружини взяти мою дружину за свою?

Хрипкуватий сміх старенької приєднався до дзвінкого реготу Босвелла. Заспокоївшись нарешті, вона витерла сльози з очей і сказала:

— Утілимо наш задум через кілька днів.

Частина VIII

Втеча

Розділ 57

Вона намагалася вирватися з темряви, із задухи, що поглинала її, відірвати ту жорстку руку, що затискала їй рота. До тями її привів голос, надзвичайно знайомий, рідний голос, що шепотів їй на вухо:

— Тихо, кохана! Це я. Це Френсіс!

Її очі відразу ж розплющилися, а потім здивовано розширилися, коли вона побачила бороданя, що схилявся над нею. Рука зникла. Намагаючись віддихатися, вона схлипувала крізь сміх:

— Чорт мене забирай, Босвелле, тебе просто не відрізнити від султана! — Потім із її очей потекли сльози й вона кинулася йому в обійми, тихо плачучи.

Міцно притискаючи її до себе, він гладив рукою волосся й ласкаво піддражнював її:

— Мені що, узагалі не можна поїхати заробити якусь копійчину на життя, мадам, щоб тебе тим часом не захопили пірати? Добряче мені довелося поганятися за тобою, навіть не сумнівайся! — Її плечі почали здригатися ще дужче. — Любонько моя, усе гаразд, — заспокоював він її. — Я прийшов, щоб забрати тебе додому. Досить плакати, дівчинко. Ти таки сміливо поводилася. Естер Кіра розповіла мені, як добре ти трималася.

Вона вивернулася з його обіймів і підняла до нього перекривлене обличчя.

— Ти кохаєш мене, Босвелле?

Він якусь мить дивився на неї приголомшено, а потім задумливо мовив:

— Так, треба поміркувати. Я перетнув три моря й дві протоки. Тепер мені треба повернутися й пройти тим самим шляхом, та ще й із двома жінками на шиї. Це буде просто неймовірне диво, якщо ми живими дістанемося до Італії! Либонь, я все це роблю тому, що це дуже весела пригода? Господи, мадам, як ти гадаєш?

— Я змордована, Босвелле. Я страшенно змордована. Я була улюбленою дружиною візира. Ти досі хочеш, щоб я повернулася?

Він був засміявся, а потім знову став серйозним.

— Моя безмежно чесна Кат. Думаєш, я не уявляю, як тобі тут жилося? Анжела ді Лікоза дохідливо пояснила мені, що за людина її брат. Якби єдиним, що мені потрібно, було тіло в моєму ліжку, Кат, я міг би — хоча, зізнаюся, це було б непросто, — знайти замість тебе іншу жінку. — Він накрутив її золотаве волосся на свою руку й притягнув її до себе. Його губи ніжно торкнулися її вуст, і в теплих сапфірово-синіх очах засвітилася усмішка. — Але тоді, моя найдорожча, кохана моя, хто б лаявся зі мною гельською мовою, хто б допомагав виховувати наших дітей, хто згадував би зі мною Шотландію нескінченними зимовими вечорами в усі ті довгі роки, що чекають на нас?

Вона схопила його губу зубами, і її повіки стислися в марній спробі стримати гарячі сльози, що знову потекли її щоками.

— Так, Кат, я тебе кохаю, — сказав він. — А тепер досить уже цих дурниць. Менш ніж дві години лишилося до світанку. Треба чимскоріше забиратися звідси.

— Що з охоронцями? — запитала вона.

— Ми з Конналом відіслали їх до пращурів.

— їх було шестеро. Ви всіх повбивали?

— Так.

— Де тіла?

— Там, куди вони попадали.

— Ні! До них злетяться стервятники, і птахів побачать селяни. Комусь неодмінно стане надто цікаво, і він всуне сюди носа. Припаси на тиждень, що його я маю тут прожити, привезли вчора. Принаймні сім днів ніхто сюди не приїжджатиме, якщо лише нічого не трапиться. Прив’яжіть до тіл камені й поскидайте їх у море. Тоді птахів не приваблюватиме жодна мертвечина й ніхто сюди не поткнеться.

Він захоплено похитав головою.

— Мадам, ти повсякчас дивуєш мене, — сказав він і простягнув їй вузлик, що лежав на підлозі. — Твоє дорожнє вбрання. Перевдягнися, а я тим часом покличу Коналла й потурбуюся про все інше. Сьюзен чекає в човні. Коли будеш готова, іди до причалу й не лякайся юнака, якого там побачиш: то правнук Естер Ашер. Він проїде якусь частину дороги з нами.

— Я зазвичай не лякаюся юних чоловіків, Босвелле.

Устаючи, він по-молодецьки всміхнувся до неї.

— А ти просто приголомшливо виглядаєш, мадам, з цими гарними цицьками, що так настовбурчилися на мене. Ох, було б у нас хоч трохи часу… Це ліжко здається зручним.

— Ні, нізащо! Тільки не тут, — відрізала вона. — Надто вже довго я була тут нещасною! Краще б мене затягли в які-небудь придорожні кущі!

— Щойно нам пощастить вибратися звідси, мадам, я спробую для тебе таке влаштувати, — усміхнувся він і встиг відхилитися від влучно кинутої подушки. Засміявшись, він вибіг з альтанки.

Кат зіскочила з ліжка. «Я знову жива! — переможно думала вона. — Я вкотре вижила!»

І вона сміялася вголос, розв’язуючи вузлик, який він їй дав. Білизна в ньому була жіночою, але темно-сині штани, біла сорочка, накидка, пасок, чоботи й тюрбан — чоловічими. Швидко вдягнувшись, вона старанно підколола волосся, приховавши його, а потім наділа на голову маленький тюрбан. Натягнувши чоботи, вона встала й підперезалася паском. Мигцем поглянувши на себе в дзеркало, вона розв’язала пасок, скинула сорочку й стягнула пишні груди лляною тканиною. Потім знову вдяглася, додавши вишивану накидку поверх сорочки. Знову поглянувши в дзеркало, вона всміхнулася. Ніхто, кому втрапить в око цей юнак, не запідозрить, що це прекрасна друга дружина візира!

Вона востаннє оглянула кімнату, але тут не було нічого, що вона хотіла б узяти із собою. Із розмов з Естер Кіра Кат знала, що все, що їй може знадобитися в тривалій подорожі, надасть їй родина банкірів. Вона не хотіла брати жодних прикрас, що їх подарував візир. На правій руці в неї було два персні: оздоблений рубіном у формі серця, що його їй подарував Патрик Леслі, та з бірюзою, отриманий від Естер Кіра, щоб зберігати чудодійні порошки. На лівій руці сяяла подарована Френсісом обручка зі смарагдом. їй нічого більше не було потрібно. Вона, навіть не озирнувшись, вийшла з альтанки.