Велетень поволі посміхнувся, і Кат пронизало страшне усвідомлення.

— Я Омар, — сказав він. — Капітан іллірійського війська. Ми тут, у горах, збираємо з місцевих племен данину для султана. З іллірійцями слід поводитися чемно, бо інакше в султана може виникнути зайвий клопіт. їхнім жінкам заборонено з нами спілкуватися, і ми не чіпляємося до них. Минуло вже кілька тижнів відтоді, як мої чоловіки насолоджувалися жіночим товариством. Твоя сестра дуже гарненька. — Він обернувся до своїх людей. — Виловлюйте ту річкову німфу, — різко наказав він. Потім він знову повернувся до Кат. — Утім, гарненький юнак — це теж досить непогано, — і він зі сміхом кинувся вперед.

Ніж Кат устромився йому в руку. Омар кучеряво вилаявся, але й далі наближався до неї. Вона ще в кількох місцях пустила йому кров, але він і далі тіснив її назад, доки вона не вперлася спиною в схил перед печерою. Якусь мить вони стояли нерухомо, дивлячись в очі одне одному. Її серце шалено калатало, і вона важко дихала від страху й утоми. Вона почула вереск Сьюзен і затремтіла.

Вона кинулася на нього, але він швидко повернувся й вражено закректав, коли ніж глибоко встромився йому в плече. Дужою рукою він розлючено вдарив її по голові, і вона впала на землю. Тюрбан і бандана злетіли з неї.

На мить запала тиша, доки капітан витяг ножа з плеча й затиснув рану. Потім він кинув погляд на напівпритомну жінку біля своїх ніг і закричав від захоплення:

— Дяка Аллаху! Ще одна жінка! Скажене задерикувате кошеня, але ж самичка!

Нахилившись, він потягнув Кат за руку і, затиснувши її обличчя між великим і вказівним пальцями, утупив у неї важкий погляд.

— Клянуся іменем Аллаха! — пробурмотів він ніби до самого себе. — Та ти красуня! Справжнісінька винагорода.

Заціпеніла, вона непорушно стояла, доки він швидко й майстерно здирав із неї весь одяг.

— Благослови мене Аллах! Моя багата старість забезпечена. — Капітан тріумфально сміявся, обмацуючи руками її зіщулене тіло. Вона затремтіла, коли почала потроху отямлюватися.

— Тихо-тихо, красуне моя, — тихо мовив він. — Тобі не варто боятися мене, і від своїх чоловіків я тебе також захищатиму. Ти більше коштуєш такою, як ти є, ніж зіпсованою ними. Хай тією, іншою вдовольняють свою хіть.

Вона з жахом побачила, що Сьюзен витягли з води, і тепер вона лежить на спині, і один чоловік тримає її, доки другий готується її ґвалтувати. Тяжка доля її служниці викликала в Кат щирий жаль, жаль до дівчини, якій від чоловіків діставалися лише насильство та зневага й жодної ніжності чи любові. «Принаймні в мене все це було», — подумала Кат.

— Ходімо! — несподіваний голос вирвав її з цих роздумів. Велетень протягнув її пляжем трохи вниз, а потім сів і силоміць посадовив її собі на коліна. Вона збирала сили для боротьби, що чекала на неї. Він зареготав, побачивши її пройняте страхом обличчя.

— Та не бійся, красуне моя. Я тебе не силуватиму, хоча — бачить Аллах — ти й святого спокусила б. На жаль, мою чоловічу силу кілька місяців тому забрала лихоманка. А втім, — і він знову посміхнувся, — я знаю й інші способи вдовольнити дівчину. Уночі, коли мої люди поснуть, випробуємо котрийсь із них, еге ж?

Кат здригнулася.

— Що ти збираєшся зі мною зробити? — запитала вона.

— Та що ж, продати тебе, жінко! О Аллах! Чи ти в дзеркало ніколи не дивилася? Ти принесеш мені справжнє багатство, хоча не знаю, отримаю я за тебе кращу ціну на відкритому ринку чи від перекупки Фатіми — з’ясуємо це вже в Аполлонії.

Кат охопила безпорадність. «О Боже, — безгучно заскімлила вона, — тільки не знову!» Потім вона опанувала себе. Капітан та двоє його чоловіків не знають, що безпомічні жінки, яких вони захопили, подорожують із трьома чоловіками. Якщо лише вона зможе затримати їх тут, доки не повернуться інші, у них зі Сьюзен з’явиться надія. Але щойно ті двоє закінчать розважатися зі Сьюзен, їхній капітан захоче продовжувати шлях. Була тільки одна можливість затримати їх тут, і хоча вона стискалася від самої думки про це, знала, що мусить це зробити.

Капітан пестив її груди. Хай він на якийсь час і втратив свою міць, але бажання нікуди не поділося. Що ж, тим краще. Помолившись, щоб чоловіки скоріше повернулися, Кат заговорила нерішуче, тихим, сором’язливим голосом:

— Я от уже два роки як удова, капітане, і мій чоловік був зовсім простаком. Що… що… — Вона трохи помовчала. Опустивши очі, удаючи, що нічого не розуміє й страшенно соромиться, вона нервово хихикнула. — Що ви мали на увазі, коли говорили про «інші способи вдовольнити дівчину»? — закінчила вона скоромовкою.

Крихітні свинячі очі капітана Омара звузилися, а потім у них блиснуло передчуття.

— Два роки як удова? І в такої красуні, як ти, не було залицяльників, з якими можна було розважитися?

— Я була в скорботі, а потім мій батько занедужав і ми із сестрою доглядали за ним, доки він не помер. Не було в мене часу для залицяльників, — соромливо закінчила вона.

— Звісно ж, твій чоловік був хтивим жеребцем і показав тобі кілька цікавих штук, які можна виробляти в ліжку?

— Ой, та ні, капітане! Мій чоловік був значно старшим за мене. Він був багатієм, коли я виходила за нього, і батько отримав дуже великий викуп за наречену. Коли ж мій бідолашний чоловік помер, він уже втратив усі свої статки: прогадав з інвестиціями. Якби мій любий батько не забрав мене назад, я потонула б у злиднях.

— Але ж ти вже не незаймана, правда?

Кат розуміла, що брехати не варто.

— Та ні, капітане! Мій чоловік виконував зі мною свій обов’язок раз на тиждень.

— Раз на тиждень? Раз на тиждень! — прогудів велетень. — О Аллах, жінко! Якби ти була моєю дружиною, я б тебе буцожив тричі за ніч, а на шабат — удвічі більше! — Він посміхнувся. — Отже, ти побувала в шлюбі з якимось стариганом, що ледь міг це зробити, і ось ти тут, спрагла, спокуслива молода вдова, і навіть уявлення не маєш про всі ті приємні штуки, які чоловік може зробити жінці, щоб їй було добре. Скажи-но, красунечко, хочеш, щоб я просто зараз зробив із тобою дещо з цього?

Кат сховала обличчя у велетневому плечі. Приймаючи цю сором’язливість за згоду, капітан знову посміхнувся, глибоко замуркотав, як ласий кіт, і провів жирним пальцем уздовж її щільно стиснутих ніг. Кат заплющила очі й зосередилася на тому, щоб не закричати.

У лісах, нижче за течією річки, Ашер Кіра почув, як заверещала Сьюзен. Швидко, але обережно він поквапився з’ясувати, що сталося. Ніжного молодого банкіра знудило від видовища, що відкрилося перед ним. У своїх юнацьких мареннях він іноді уявляв собі, як бере жінку, що опирається йому, але те, яким огидним виявилося справжнє зґвалтування, налякало його. Він намагався віддихатися, пересилити свій гнів і відразу. Здоровий глузд переміг. Він навряд чи міг би сам упоратись із трьома чоловіками. Знову пірнувши в густі чагарі, Ашер Кіра кинувся шукати лорда Босвелла.

Йому на це знадобилося більш ніж півгодини, бо він рухався обережно, позначаючи свій шлях, щоб легко повернутися назад. Спершу він знайшов Коналла й ошелешив його розповіддю про побачене. Шотландський капітан зблід. Схопивши юнака заруку, Коналл потяг його до графа. Обличчя Босвелла аж затьмарилося від гніву, і він, либонь, чимдуж кинувся б на допомогу, якби товариші його не стримували.

— Зараз нам не спинити ту чортівню, мій лорде, — похмуро проказав Коналл. — Що нам зараз потрібно, так це повернути їх живими.

Френсісові здавалося, що він цього не витримає. Його прекрасну, хоробру Кат знову кривдять! Чи подарує їм небо коли-небудь спокій? І в люті, що охопила майже все його єство, він упевнено подумав, що власними руками вб’є її мучителя.

Уже майже поночі вони похмуро повернулися до табору. Тихо розглядаючи пляж із невисокої кручі над ним, вони побачили, що троє солдатів запалили вогнище й посідали навкруг нього. Сьюзен ніде не було видно, а от Кат — і досі гола — сиділа на широких колінах капітана. Вони підповзли ближче й почули суперечку між чоловіками.

— Я не візьму до тями, чого б тобі не дозволити нам узяти її, капітане, — говорив один із вояків. — Ти сам цього зробити вже не можеш, то й не даєш її нам із Мустафою.

— У вас є ще одна дівчина, Іссо.

— Вона вже знепритомніла, капітане, — поскаржився солдат. — Нецікаво смалити жінку, яка не рухається. Давайте вже розважимося із золотоволосою. Ну ж бо. Ти ж раніше не був собакою на сіні.

— Ви двійко бовдурів! Ця жінка — справжня красуня! Якщо я не дозволю вам двом зіпсувати її, ми отримаємо за неї купу грошей в Аполлонії. Тоді зможете купити всіх жінок, яких схочете. А на цю не зазіхайте!

— Ми ж бачили, що ти вже робив із нею, капітане, — мовив Ісса. — Дайте нам хоч це зробити. Ооох, чорт! Які в неї прекрасні великі цицьки! Я хочу їх відчути. Ну ж бо, капітане! Дай нам покуштувати трохи!

Капітан Омар встав, упустивши Кат, і загорлав:

— Ні! Ні! І ще раз ні! Ви її спаскудите синцями. Я ж вас двох добре знаю. Тварюки! Пхайте в іншу й думайте про те, скільки грошей ми отримаємо, коли продамо цю!

Він знову гепнувся на пісок і смикнув Кат назад, у відносну безпеку своїх широченних колін.

Спостерігаючи за всім цим з укриття, Босвелл дякував Господові за те, що її не зґвалтували. Уся жорстокість дісталася Сьюзен, бідолашній дівчинці. Граф присягнувся, що опікуватиметься нею, як тільки зможе. Якщо лише вони виберуться звідси живими, Сьюзен усе життя проживе в розкоші.

Прослизнувши назад до лісу, він безмовно дав Коналлові з Ашером знак іти за ним. Вони дісталися до невеличкої галявинки, і він тихо сказав;

— Я думаю, нам варто зачекати, доки вони поснуть. Кожен візьме на себе по одному, але той капітан мій. — Інші двоє кивнули.