— Спасибі, Фіоно, — тихо мовила Кат і, раптово нахилившись, поцілувала свою кузину в щоку.

— Ми їдемо завтра вранці, — хрипкувато проказала Фіона. — Приходь після обіду. Місіс Керр упустить тебе в дім і дасть тобі ключ. — Вона встала. Натягнувши каптур на обличчя, Фіона додала: — Помирися швидше з Патриком, Кат. Леслі, може, і зарозумілі, але — заради Бога! — вони ж чоловіки!

Надвечір наступного дня Кат переїхала з готелю «Троянда й чортополох» до Фіониного будинку. Будинок колись належав бабусі Кат і Фіони Фіоні Абернеті, дружині першого графа Сайтена. Спільна прабабуся кузин, легендарна Джанет Леслі, вирішила, що правильно буде, як будинок відійде до тезки Фіони Абернеті, тож успадкувала його Фіона Леслі.

Це був невеликий будинок, збудований близько сімдесяти років тому з пористої червоної цегли, щільно обвитий із трьох боків плющем. У підвалі були добре устаткована кухня, комірчина, льох і пральня з кількома великими ваннами для прання. На першому поверсі містилися чарівна їдальня, офіційна зала, невеличка родинна кімната вікнами в сад і велика бібліотека. На другому поверсі були чотири спальні, кожна з окремою вбиральнею. І на горищі кімнати для прислуги.

Біля будинку стояли невеличка стайня, де Кат влаштувала Багрянця, і сад, повний квітів, трав і фруктових дерев. Віддалік від центральної Хай-стрит тут було тихо, і мало хто проїжджав повз.

Місіс Керр, приємна пухка вдова середніх років, була дуже співчутлива. Вона довірливо розповіла Кат, що колись опинялася в такому самому становищі. Її чоловіка вбили в прикордонній сутичці з англійцями, коли вона була на шостому місяці вагітності. Удова виховувала свого хлопчика сама, і що то вже за юнак хороший виріс! Тепер він був учнем м'ясника.

— Моя кузина, леді Леслі, розповідала вам, як загинув мій чоловік? — запитала Кат.

Місіс Керр похитала головою.

— Також прикордонна перестрілка, — сумно мовила Кат. — У Чевіоті лише два місяці тому.

— Так, — відповіла жінка, співчутливо киваючи. — Пам’ятаю це. Але їхніх полягло тоді більше, ніж наших.

Знов опинившись на самоті, Кат усміхнулася сама до себе. Про «Кейт Абернеті» скоро добре знатимуть. Вона роздивилася в місіс Керр пліткарку — ласкаву душу, але пліткарку.

Наступного дня вона вирішила послухатися Фіониної поради й пішла до лікаря Ремсі.

Він оглянув її й пояснив:

— Серденько, якщо не буде ніяких несподіванок, я навряд чи знадоблюся вам. У вас там зростає прекрасний здоровий хлопчина, і ваша місіс Керр, гадаю, зможе допомогти вам народити без жодних проблем. Але якщо таки буду потрібен, не соромтеся покликати мене.

Тепер, влаштувавшись у будинку Фіони, Кат відчувала, що може знову радіти життю. Її вже не нудило вранці, і в неї зростав апетит. Зроду вона не опинялася так далеко від рідної домівки. Ні матері. Ні батька. Ні Ґленкірка. Ні Еллен. Ні перед ким не треба відповідати, хіба що перед самою собою. Місіс Керр щоранку приходила прибрати в будинку й прослідкувати, щоб вона добре їла, але Кат виходила з дому ще затемна.

Осінь ставала все ближчою. Кат гуляла найголовнішими вулицями Единбурга, вивчаючи місто. Сукні в неї були прості, хоча й дорогі, вагітність її було добре помітно, поводилася вона скромно. Ніхто її не зачіпав. Коли надворі похолоднішало, Кат стала обмежуватися прогулянками в саду або короткими виходами на базар разом із місіс Керр.

Ці виходи зачаровували її. У Ґрейгевені їжа малася завжди, тож у товаристві економки Кат відкривала для себе цілий новий світ. Місіс Керр щоразу розширювала кордони цього нового світу, наприклад, запрошуючи Кат купити крам, щоб пошити одяг для дитини. І вже невдовзі Кат могла сказати:

— Місіс Керр, мені треба до швацької крамниці. У мене закінчується той чудовний блакитний шовк для дитячих очіпків. Вам нічого не потрібно від м’ясника, бо я проходитиму поряд із його крамничкою?

Місіс Керр не дивувало те, що її юна господиня така необізнана в щоденних справах. Кат пояснила добрій жінці, що вона рано осиротіла й виховувалася в монастирі графства. Це була звичайна історія.

Дні дедалі коротшали, і місіс Керр вирішила, що юній леді Абернеті не слід залишатися вечорами самою. Її небога Саллі переселилася в будинок, щоб наглядати за Кат. Двадцятирічна Саллі була така сама пухка й весела, як її тітка. Її присутність зробила вечори Кат не такими самотніми. Дівчата шили, інколи Кат читала вголос перед каміном. Дівчина сподобалася Катріоні настільки, що майбутня мама запропонувала їй залишитися й допомагати глядіти дитину. Саллі була тільки рада.

Фіона з Адамом святкували Різдво в Парижі зі своїми кузенами Леслі. На Новий рік прийшли поздоровлення з Ґленкірка. Адам похитав головою.

— Він досі не знайшов її. Та дівка неначе зникла з лиця землі. — Він поглянув на свою дружину. — Ти б могла так зі мною вчинити, люба?

— Ні, — відповіла Фіона, швидко відвертаючись.

Адам уважніше придивився до неї.

— Боже мій! — вигукнув він. — Ти знаєш, де вона! Знаєш! Хіба ні? — Його погляд був просто жахливий, і Фіона перелякалася.

— Вона в нашому будинку в Единбурзі! Вона змусила мене пообіцяти не розповідати про це! Я думала, що дотепер вона вже буде вдома й спокійно одружиться з ним! — І тут Фіона засміялася. — А вона таки смілива, ця Кат! Молодчинка!

— Фіоно, ти знаєш, — мовив Адам зловісно, — як я покараю тебе, еге ж?

Аж тут Фіона зірвалася. Якщо Патрика можна приборкати, то можна й Адама. Принаймні спробувати можна.

— Леслі, якщо втнеш таке, — заверещала вона на нього, — я розсуну ноги перед першим чоловіком, який увійде в ці двері! Досить зі мною поводитись, як із неслухняною дитиною!

Якусь мить вони обурено дивились одне на одного, а потім Адам розсміявся:

— Не думаю, що ви з Кат були товаришками.

— Не були, але стали. Нам обом довелося опиратися зарозумілим Леслі. Твій брат — ішов би він у дулу — назвав її річчю, за допомогою якої він зробить синів. Ти вважаєш її винною, що вона втекла від нього? Я не вважаю!

— Я маю сказати йому, Фіоно, інакше безвинне дитя виявиться незаконнонародженим.

— Я розумію, — погодилася вона. — Посильний із Ґленкірка ще тут. Надішли з ним повідомлення. І ще, Адаме, скажи Патрикові, хай він буде ласкавішим до Кат. Вона насправді любить його, ти ж знаєш, але хоче, щоб він її любив за те, яка вона є, а не лише за дітей, яких вона може йому дати. Патрик мав би ставитися до неї з повагою. Він сам в усьому винен.

— Схоже, — піддражнював він її, — що шлюб зі мною корисний для тебе, кохана. Ти помудрішала. — Він ухилився від подушки, що полетіла йому в голову.

— Пиши свого листа, Леслі, і приходь до ліжка, — відповіла вона. — Сьогодні кузина Луїза показала мені такі цікаві малюнки, мені не терпиться перевірити, чи вийде в нас зробити так само. — Вона заклично глянула на чоловіка через плече.

Адам Леслі теж поглянув на свою прекрасну дружину.

— Я буду вашим найстараннішим і найпалкішим учнем, мадам, — мовив він, пустотливо звівши брови.

Розділ 9

Посильний Леслі без жодних труднощів дістався від Парижа до французького узбережжя, але от там він застряг надовго. Починався страшенний зимовий шторм, і жоден із капітанів не наважувався вирушити в Північне море. Звісно, хлопець був не проти відсидітися в маленькому затишному французькому готелі. Він насолоджувався смачними стравами та найвишуканішими винами. Проте знав, що новини, які мав повідомити, були надзвичайно важливі для графа. Лорд Адам дав йому золоту монету й пообіцяв, що він отримає ще одну від графа.

Нарешті одного вітряного, але сонячного ранку, ставши посеред таверни, посильний підняв угору золоту монету й оголосив:

— Це отримає чоловік, що живим-здоровим довезе мене до Абердина! Ще одну заплатить мій господар граф Ґленкірк, коли ми туди дістанемося!

Чорнобородий чоловік вихопив монету з його руки.

— Якщо цей вітер протримається, хлопче, — сказав він, — я за мить тебе туди домчу!

Посильний дістався до Ґленкірка вранці другого лютого. Граф не лише повернув хлопцеві монету, яку тому довелося витратити, а й заплатив йому ще дві. Капітан також дістав обіцяну винагороду.

Патрик Леслі виїхав із Ґленкірка по обіді того самого дня. Він заїхав до монастиря й попрохав дядька Кат абата Чарльза Леслі їхати з ним до Единбурга.

— Треба мчати швидко, дядьку. Еллен каже, що до пологів іще принаймні два тижні, але коли народжується первісток, ні в чому не можна бути впевненим.

Чарльз Леслі кивнув, пішов до своєї кімнати й повернувся через кілька хвилин. Ряса ченця зникла. Абат Чарльз став високим і дебелим сорокап’ятирічним чоловіком, узутим у чоботи й готовим до поїздки.

— Мені буде краще, — пояснив він, — якщо я не буду схожий на священика в тому місті, повному єретиків.

Через кілька днів вони стояли перед Фіониним будинком в Единбурзі. Саллі відчинила двері. Її очі розширилися, коли вона побачила дві такі разючі постаті.

— Твоя господиня вдома? — запитав граф.

— Вона спить, мілорде. — Саллі не знала, хто був цей красивий незнайомець, але в тому, що він лорд, вона анітрохи не сумнівалася.

— Тоді ми почекаємо, — сказав Чарльз Леслі, заходячи в будинок. — Я її дядько.

Саллі провела їх до вітальні й пішла погукати місіс Керр. Економка з’явилася за кілька хвилин, тримаючи тацю з вином і печивом.

— Я місіс Керр. Чи можна дізнатися, у якій справі ви сюди прибули, джентльмени? Моя господиня зараз у дуже делікатному стані.

— Вона ще не народила? — стривожено запитав Патрик.