— Ні, сер. Поки що ні, але це напевно станеться найближчими днями.

— Скажіть-но мені, місіс Керр, — запитав абат, — ви належите до старої церкви чи нової?

Роки релігійної ворожнечі навчили городян стерегтися таких запитань. Але, хтозна й чому, місіс Керр відчувала довіру до цього чоловіка. Озирнувшись мигцем навкруг, вона без вагань відповіла:

— До старої церкви, сер.

— Я абат монастиря Ґленкірка, — мовив старший із чоловіків. — Це мій небіж, граф Ґленкірк.

Місіс Керр присіла в реверансі.

— А молода жінка, яка називає себе міс Абернеті, — провадив абат, — насправді заручена з графом леді Катріона Хей. З певних причин, про які я не хочу розповідати, моя норовлива небога двічі втікала перед власним весіллям. Однак тепер часу на дурниці вже немає. Через кілька днів народиться графів син. Ясна річ, він має народитися в шлюбі. Якщо ви будете ласкаві провести нас до спальні моєї небоги, ми зустрілися б із нею просто зараз.

Місіс Керр не сказала ані слова, але швидко пішла з офіційної зали вгору по сходах, граф і абат ступали слідом за нею. На другому поверсі вона вказала на двері:

— Ось кімната моєї леді. Мілорде, дозвольте мені розбудити її. — Через кілька хвилин вона висунула голову з дверей і кивнула, щоб чоловіки заходили. Потім повернулась і квапливо пішла сходами вниз розповісти Саллі про такий надзвичайний поворот подій.

Кат Хей стояла спиною до палаючого каміна в темно-зеленому оксамитовому халаті.

— Що, дядечку, привело вас сюди? — спокійно запитала вона.

На одну мить Чарльз Леслі згадав свою бабусю Джанет.

— Я приїхав почути, як ви з Патриком вимовите ваші весільні клятви, — сказав він.

— Так довго їхали — і все даремно, — промовила вона.

— Небого! Часу зовсім мало. У тебе в животі наступний законний нащадок Ґленкірка. Ти дозволиш йому народитися безправним?

— Не витрачайте дарма слів, дядьку. Я не піду заміж за Патрика. Йому не потрібна дружина. Йому потрібна племінна кобила — річ, що допоможе зробити синів: Він уважає, що я його власність. Він сам мені таке сказав.

Патрик скривився.

— Будь ласка. Кат. Я кохаю тебе, голубко. Я мало не збожеволів, думав лише про тебе й наше дитя. Будь ласка, люба! Ти ж виношуєш мого сина.

— Ні, мілорде. Не твого сина. Твого байстрюка!

Граф похитнувся, ніби вона вдарила його, і на мить Чарльзові Леслі стало шкода свого небожа. Умовити Кат дати весільні клятви було нелегким завданням, але він став абатом монастиря не завдяки м'якій вдачі.

— Небоже, залиш нас. — Коли Патрик пішов і двері за ним зачинилися, Чарльз Леслі повернувся до своєї небоги. — Гаразд, Катріоно, поговорімо. Я хочу почути всю історію. Рік тому ти охоче збиралася заміж за Патрика. То що ж сталося, що між вами тепер така прірва?

Зітхнувши, вона опустилася в крісло.

— Спочатку просто виникло непорозуміння. Фіона сказала, що спала з ним, і я розлютилась — а як тут не сердитись? Він доводив, що любить мене, і, як здавалося, спав з іншою жінкою.

— Ти могла б перепитати в нього, дитино, — сказав абат.

— Дядьку! Про нього ходить слава, і я була зовсім юною дівчинкою. Коли він знайшов мене, дядьку, у моєму домі, в А-Куїл, то побив і зґвалтував! Він сказав, що я річ, за допомогою якої він зробить синів, і що я не повернуся додому, доки не завагітнію від нього, бо тоді мені доведеться вийти за нього заміж. Я просто не матиму вибору.

Абат подумки подякував Богові, що обрав життя заради релігії. Жінки, особливо народжені в його родині, могли завдати страшного клопоту.

Кат провадила далі:

— Він називав мене своєю власністю. Я нічия не власність! Коли Патрик визнає в мені особистість, а не якийсь додаток до нього, тоді я поміркую про шлюб із ним.

Чарльз Леслі зітхнув. Усе було ще гірше, ніж він думав. Проте, — і він усміхнувся від цієї думки, — його небога виявилася чудовим стратегом. Вона загнала графа Ґленкірка в глухий кут. Якщо він хотів свого законного сина — абат навіть не припускав, що дитина може бути й дочкою, — йому доведеться пристати на її вимоги. Абат вирішив звернутися до материнського інстинкту Кат.

— Невже, небого, у тебе немає жодних почуттів до твого дитятка?

— Ні, — відповіла вона. — А мають бути?

Чарльз Леслі просто вибухнув:

— Господи Боже мій! Ти найдивакуватіша з матерів, яких я знаю! Не мати почуттів до власної дитини?

Кат засміялася.

— Що за нісенітниці, дядьку. Чому б мені зараз мати якісь почуття до своєї дитини? Я її не знаю. Я її ніколи не бачила. Від чого мені розчулюватись? Від мрій? Дурниці! Якщо я мріятиму про блакитноокого рудоволосого хлопчину, а він виявиться з карими очима й чорнявим… — Вона зупинилася на мить, а потім урочистим голосом додала: — Або ще гірше, білявою дівчинкою! Що ж, дядьку, я б тоді дуже розчарувалася. І це не кажучи вже про те, що ми з батьком дитини не в найкращих стосунках.

Чарльз Леслі підібгав губи.

— Ти навмисно все ускладнюєш, — сказав він.

— Так, — безвинно погодилася вона. — Це все від утоми. Я ношу такий тягар, дядьку. Ви з Патриком можете переночувати тут. Якщо, виходячи, погукаєте до мене місіс Керр, я доручу їй потурбуватися про вас.

Він з усією гідністю спустився до бібліотеки на першому поверсі. Патрик чекав. Абат похитав головою.

— На це знадобиться час, хлопче. Вона взяла гору й не збирається легко поступатися тобі.

— Але вона мусить!

— Ні, хлопче. Отут будь обачний. Це і є твоя перша помилка. Ти впевнений, що можеш змусити Кат коритися тобі, а ти не можеш. Вона горда, і вона найнезалежніша з жінок, яких мені доводилося зустрічати. Моя бабуся, Джанет Леслі, була дуже схожа на неї. Однак у неї вистачало й мудрості на додачу до цього свавілля.

— Цікаво, чи мала вона її, коли була такою ж юнкою, як Кат, — задумливо промовив Патрик.

— Гадаю, мала, якщо згадати все, що вона пережила, — відповів настоятель. — Утім, нині, небоже, наше завдання — Катріона. Вона дуже розлючена на тебе через те, що ти говорив про неї й робив із нею. Вона відчуває, що ти цікавишся не її особистістю, а її здатністю народжувати дітей. Ти маєш утішити її. Жінки, яким незабаром народжувати, міркують якось дивно.

— Я не розумію, чого вона хоче, — скаржився граф. — Я кохаю її. Хіба цього не досить?

— Ні, небоже, не досить. Ти думаєш тільки про себе. Я не впевнений, що достеменно розумію, чого саме вона хоче, але, як на мене, їй потрібно, щоб ти цікавився нею як людиною. Говорив із нею, радився з нею з питань, що стосуються вашого спільного життя, а не лише ставив вимоги. Катріона, зрештою, добре вихована та освічена молода жінка. Я думаю, Патрику, що всі твої негаразди через те, що ти спілкувався з безліччю жінок низького походження, а тепер не знаєш, як поводитись зі шляхетною жінкою. Катріона не іграшка. І доки ти цього не зрозумієш, вона не підпустить тебе до себе.

Граф спаленів. Однак не встиг нічого сказати на свій захист — у дверях з’явилася місіс Керр і запросила обідати.

— Ваша господиня приєднається до нас? — запитав абат.

— Ні, мілорде. Вона спатиме до вечора.

Вони їли мовчки. Абат задоволено завважив, що Кат чудово харчувалася. На перше був ситний суп із морквою, ячменем і товстими шматками баранини. Потім з’явилися великі миски свіжозловлених устриць, напівсире яловиче філе, жирний каплун, мариновані артишоки й пиріжки з кролятиною та олениною. Були й гарячий хліб, щойно з печі, солодке вершкове масло, а також пиріг із грушами, яблуками, горіхами та спеціями й наостанок вишуканий сир. їхні келихи неодноразово наповнювали хорошим червоним вином.

Стримано відригнувши, настоятель зауважив:

— Ти не голодуватимеш із Катріоною в себе вдома, небоже. Вона добре дбає про стіл.

— Якщо тільки для початку вона повернеться до мене додому, — сумно відповів граф.

День тягнувся довго. Абат пішов до своєї кімнати, щоб поспати й учинити відправу. Занепокоєний, Патрик знайшов свій плащ і вийшов у місто. Лютневий холод пронизував його, і, вдихаючи вітер, він відчував, що надвечір піде сніг. Граф ішов, не думаючи. Він ішов, щоб заспокоїти почуття, які вирували в ньому. Аж раптом угледів маленьку ювелірну крамничку й зазирнув усередину. Господар, із першого погляду розглянувши статок, ступив Патрикові назустріч.

— У вас продаються каблучки?

— Так, мілорде. Будьте ласкаві, сідайте. — Він кивнув учневі, що поспішив поставити стільця.

Патрик сів.

— Жіночі обручки, — уточнив він.

— Аааа, — усміхнувся ювелір. — Його світлість бажає щось для хорошої подруги. — Він клацнув пальцями іншому учневі, який ви ступив уперед із тацею.

Патрик зневажливо подивився на її вміст.

— Господи помилуй! Це найкраще, що ви можете запропонувати? Я купую обручку для своєї дружини, а не для повії.

З’явилася ще одна таця. Патрик усміхнувся.

— Оце, друже, уже на щось схоже!

Чотири каблучки лежали на світло-блакитному оксамиті: з діамантом, схожим на краплю, з рубіновим серцем, з круглим сапфіром і з прямокутним смарагдом. Усі вони були масивні, золоті. Він уважно розглянув кожну з них, запитав про ціни. Зрештою, узявши каблучку з рубіновим серцем, він сказав:

— Я візьму ось це, але тільки за однієї умови.

— За якої ж, мілорде?

— Надішліть одного з ваших учнів до Дому Кіра в Ювелірному провулку. Скажіть їм, що граф Ґленкірк бажає негайної оцінки.

Ювелір уклонився й звелів одному зі своїх хлопців іти. Ціни він установлював чесні й тепер дякував Богові за це. Таким клієнтом, як граф Ґленкірк, можна було пишатися. Ювелір подумав, що як граф візьме каблучку, його дружина матиме нове манто, через яке нудила йому всю зиму, а коханка — мереживний очіпок, що його так хотіла. Підмайстер незабаром повернувся, а з ним був якийсь чоловік.