— Бенджаміне! — граф устав і тепло потиснув руку новоприбулого.

— Мілорде, яка радість побачити вас. Коли ви прибули до Единбурга?

— Лише сьогодні. Я приїхав зі своїм дядьком Чарльзом. Ми оселилися в будинку мого брата неподалік від Хай-стрит.

— Ага, — відповів Бенджамін Кіра, — знаю той будинок. Я говорив із лордом Адамом і його дружиною перед їхнім від’їздом до Франції. — Він усміхнувся графові. — Отож ви купуєте прикраси?

— Для моєї леді Катріони.

— Ааа, — мовив Бенджамін Кіра. Він знав багато що з тієї історії, але був занадто чемний, щоб сказати про це. — Каблучку, майстре ювелір. — І вставивши в око невеличку лупу він підняв рубін. — Аххххх. Так. Гммммм. Так. Добре. Дуже добре! — Він віддав каблучку Патрикові й звернувся до торговця: — Що ж, майстре Аді, пречудовий камінь. Добре огранований, гарно встановлений. Ваша ціна?

Ювелір назвав ціну.

— Дуже приваблива, — сказав Бенджамін Кіра. — Це насправді вигідне придбання, мілорде. Дозвольте мені побачити інші каблучки, які ви показали графові, — звернувся він до ювеліра. Він оглянув діамант, сапфір і смарагд, а потім запитав про ціну кожного з них. — Це замало, майстре Аді, — сказав він здивованому ювелірові. — Підійміть ціну смарагда на двадцять відсотків, а діаманта і сапфіра — на десять відсотків.

Патрик доручив Бенджамінові Кіра прослідкувати, щоб ювелір одержав свою оплату. Подякувавши за оцінку, граф побажав йому та ювелірові гарного дня. А надворі сіро-блакитний морок огорнув місто, і з неба почав падати липкий лапатий сніг. Бадьорий, граф прийшов до братового будинку. Саллі відчинила йому двері і, взявши його плаща та капелюха, провела коридором до родинної кімнати.

— Там добре розгорівся вогонь, мілорде, і я принесу вам гарячого вина зі спеціями.

Він побачив перед каміном свого дядька й Кат, поглинених грою в шахи. Він нічого не сказав, просто сів. Прийшла Саллі й поставила келих біля його руки. Він пив поволі, смакуючи солодке вино, пряні спеції й таке приємне тепло, що почало розтікатися по його змерзлому тілу.

— Шах і мат, — почув він дядьків голос.

— Ви надто вже досвідчений шахіст як для абата, — невдоволено мовила Кат.

— Я зазвичай перемагаю, коли наміряюся перемогти, — пролунало у відповідь.

— Це у вас говорить кров Леслі, — розсміялася Кат. — Схоже, ви намагаєтеся мені щось сказати, дядьку.

— Так, намагаюся, дитя моє. Хоч би які у вас були непорозуміння з Патриком, ваш син у них не винний. Не можна дозволити, щоб він народився безіменним.

— Ой, та не буде він безіменним. Я збираюся назвати його Джеймсом на честь короля. Якось бачила, як той малий скакав на коні. Такий серйозний хлопчинка й водночас такий гарненький.

Ґленкірк прикусив губу, щоб не розсміятися. Пустунка навмисно дратувала абата, і їй це вдавалося просто чудово. Чарльз Леслі вибухнув потоком гельської лайки, що так не личила абатові. Кат устала й зробила реверанс.

— На добраніч, дядьку. Здається, я знову втомилася, — сказала й пішла з кімнати. Вона анітрохи, ані на мить не зважила на Патрикову присутність.

— Хтось мав би відшмагати задок тієї дівки! — пробурчав абат.

— Я вже пробував, — відповів граф. — Це не допомогло.

Абат пирхнув.

— Завтра я ще раз поговорю з нею. А зараз піду в ліжко. Мені треба виспатися, якщо я збираюся сперечатися з Катріоною Хей.

Патрик стояв біля вікна й дивився на сніг. Він тепер густо сипав, щільним шаром укриваючи безлюдну вулицю. Двері кімнати відчинилися, Саллі занесла тацю.

— Мілорде, господиня подумала, що ви могли зголодніти після прогулянки. Вони з вашим дядьком уже поїли. — Саллі поставила тацю на столик біля каміна. — Я трохи згодом повернуся, сер. їжте ж бо.

На таці стояли паруюча миска варених креветок, тарілка з двома товстими скибочками холодної шинки, маленька гаряча хлібинка, блюдце з вершковим маслом і глек рудого елю. Патрик ум’яв усе це. Саллі повернулася з тарілкою теплого печива й мискою блискучих червоних яблук. Він з’їв усе печиво та два яблука. Саллі прийняла тацю й тепло всміхнулася йому.

— Так приємно бачити, як ви їсте, мілорде! Я ніби дивлюся на свого брата Яна. І ще, сер, отам у шафі, — вона вказала через кімнату, — можна знайти добре віскі. Може, вам треба ще щось, перш ніж я піду спати?

— Ні, дівчино. Дякую тобі. Іди вже.

Залишившись наодинці, він налив собі віскі й випив його повільно, насолоджуючись димним присмаком. «Еге, з Кат спокою не буде, — подумав він. — Кат! Ах, люба моя, я скривдив тебе, і тепер ти даси мені перцю з маком. Дядечко може завтра використати всі свої дипломатичні вміння, але я маю поговорити з тобою сьогодні».

Він відставив склянку та вийшов із родинної зали. Саллі залишила йому ліхтарик зі свічкою, що горів на столі біля сходів. Патрик поволі піднявся сходами, з острахом чекаючи миті, коли опиниться перед нею. Він став перед її дверима й постукав. На якусь мить подумав, що Катріона спить. Потім двері відчинилися, і вона з’явилася перед ним у зеленому оксамитовому халаті, з важким волоссям медового кольору, що спадало на плечі. Його язик ніби присох до піднебіння, і він почувався дурнем.

— Патрику, — м’яко мовила вона, — або заходь, або йди звідси. — Вона повернулась і пішла назад до кімнати.

Він увійшов за нею, зачинивши за собою двері. У каміні палав вогонь, освітлюючи кімнату. Кат лягла на ліжко. Не звертаючи на графа жодної уваги, вона залізла назад під теплу ковдру й обперлася на дві величезні подушки. Патрик підтягнув стілець до ліжка й сів.

— Що ж, мілорде, — сказала вона, склавши руки на своєму величезному череві, — навряд чи я помиляюся, думаючи, що цієї ночі ви не збираєтеся ґвалтувати мене. То чого ж ви хочете?

— Я хочу побалакати. Залишмо дипломатію й тактовність нашому дядькові-абату. А зараз скажімо одне одному все так, як воно є. Я дурень, Кат!

— Так, — погодилася вона.

— Я кохаю тебе, дівчино! Що зроблено — те зроблено. Якщо ти не можеш пробачити мені, можеш хоча б забути мою грубість? Я зроблю все, щоб знову завоювати тебе.

— Патрику, ти зможеш змінити свої думки? Бо саме такі мої умови. Я не буду твоєю власністю. Ані твоєю, ані чиєю завгодно! Я не можу бути просто дружиною Ґленкірка. Я маю бути Катріоною Хей Леслі, і тільки якщо ти так думатимеш про мене й так ставитимешся до мене, інші теж так чинитимуть. — Вона ніжно всміхнулася йому. — Ой, голубе! Сумніваюся, що ти справді розумієш мене. Либонь, узагалі на це не здатен.

— Я намагаюся, Кат. А що, як я залишу якусь частину твого посагу лише для тебе?

— Це не зовсім те, про що я кажу, Патрику, але якщо хочеш, я скажу, що саме мені потрібне з фінансового погляду. Інвестиції, що їх бабуся залишила для мене, стали частиною посагу. Це неправильно. Вони тільки мої, і я хочу повернути їх собі. А-Куїл також належить мені. Він дістався мені від моєї бабусі по батьківській лінії, і бабуся турбувалася, щоб його записали на моє ім’я так само, як цей будинок — на ім’я Фіони. Лорде Патрику! Ти знав бабусю краще, ніж я, і тобі відомо, як важливо було для неї, щоб у жінки було щось своє власне.

— Звичайно, можеш забрати назад А-Куїл, — сказав він, — а от щодо інвестицій, люба, ти ж анітрохи не знаєшся на фінансах, і я не можу дозволити розтринькати те, що залишила бабуся, просто аби задовольнити твою примху.

— Коли так, Патрику, нам немає більше про що говорити. На добраніч.

Вона відвернулася від нього. Катріона не збиралася розповідати нареченому, що вже два роки керує інвестиціями, що їх залишила її бабуся. У неї був блискучий напутник — Бенджамін Кіра. З усіх правнуків Джанет Леслі Катріона Хей стала найбагатшою, бо вона дослухалася до Кіра, родини, чия допомога так багато важила для Джанет Леслі. Кат мала хист до інвестування й обирала рішення, мов ясновидець. Однак вона не збиралася розповідати про це Патрикові. Рішення повернути їй те, що по праву належало їй, мало бути його рішенням. Її не турбувало, чим він керуватиметься, адже насправді вона не сподівалася, що він зрозуміє її почуття. А проте саме він мав вирішувати, не знаючи про її фінансовий хист, бо інакше це було б не те.

Вона почула, як тихо зачинилися двері. Перекинувшись на спину, роззирнулася по кімнаті. Його не було. Катріона відчула, як сльози — гарячі й солоні — струмують по її обличчю. Хоч бияк спокійно вона поводилась, їй було страшно. Дитя, яке вона виношувала, було дитям родини Ґленкірка, і Кат хотіла, щоб воно народилося під обома своїми іменами, але вона нізащо не поступиться Патрикові, доки він не згодиться на її умови. Дитина в її утробі штовхалася, і Кат мимоволі поклала руки на живіт, неначе прагнула захистити її.

— Не турбуйся, Джеммі. Твій батько зовсім скоро погодиться з нами, — прошепотіла вона, розуміючи, що це «скоро» має настати якнайшвидше, адже її син міг з’явитися на світ будь-якої миті. Вона запитувала себе, чи так само неспокійно Патрикові, як і їй, чи лежить він зараз без сну у своєму ліжку так само, як вона лежить без сну у своєму.

Розділ 10

Сніг сипав усю ніч, і Единбург прокинувся в сріблястому сяйві. Кат піднялася, спорожнилася в горщик і повернулася в тепле ліжко. Кілька хвилин по тому зайшла Саллі, щоб розпалити новий вогонь. Вона принесла гаряче молоко зі збитим яйцем і спеціями й тарілку теплих булочок, з яких стікали масло й полуничний джем.

— Доброго ранку! — сказала Кат, трішки підіймаючись, щоб Саллі збила її подушки. — Яка ж я голодна із самого ранку! У нас є бекон?

— Може, і є, міледі, — усміхнулася Саллі. — Починайте з того, що є, а я скажу місіс Керр.

Кат жадібно ковтала булочки, запиваючи молоком.