Перш ніж вони поїхали з Единбурга, їх відвідав Джордж Леслі, граф Роус, голова клану Леслі. І Патрик, і Адам були задоволені такою честю, наданою їхній невеликій гілці родини. Утім, Кат була не надто вражена.

— Ми багатші, — сказала вона. — Він вирішив налагоджувати стосунки з нами на випадок, якщо йому знадобиться позичити грошей.

Хоча чоловіки були глибоко вражені такою неповагою, Фіона засміялася.

— Ти справжня сучка, Кат, але тут я з тобою згодна. Крім того, Джордж Леслі — прибічник нової церкви, і його родина причетна до вбивства кардинала Бітона кілька років тому. Я не довіряю йому.

Вони вирушили з Единбурга до Ґленкірка в середині травня. Граф, його графиня, Адам і Фіона — усі їхали верхи. Саллі та Люсі з дитиною зручно влаштувалися у візку. Загін солдатів із Ґленкірка під орудою Коналла Mop-Леслі супроводжував поїздку, позаяк дороги були небезпечні. Багато дрібних торговців, почувши, що вони планують подорож шляхом до Абердина, попросили дозволу поїхати з ними. Що більша група, то безпечніше кожному в ній.

Вони доїхали до Ґленкірка за два тижні. Фіона легковажно сміялася над зустріччю, яку їм улаштували. Перед ними вишикувалися вдова-графиня Марґарет Леслі, батьки та брати Кат, Фіонині батьки й брати, усі Леслі з Ґленкірка та Mop-Леслі з Кренноґа.

— От дідько, — лаялася Кат собі під ніс. — Вони притягли сюди весь клан! Тільки одного, здається, немає, нашого дядька-абата.

— Ні, він там. Він просто нахилився, щоб підняти рукавичку тітки Меґ. — У голосі Фіони бринів сміх.

— Святий Ісусе!

— Це не нас вітають, Кат. Це вітають наступного графа Ґленкірка, — пояснила Фіона, коли натовп кинувся на них.

Вона мала слушність. Захоплені родичі вихопили в Саллі бідолашного Джеммі й стали передавати одне одному, не зважаючи на обурений вереск дитини. Розсердившись, Кат забрала свого сина, заспокоїла його й стишила невдоволену юрбу.

— Я візьму його, міледі, — запропонувала Еллен.

— Нізащо, — огризнулася Кат. — Ти просто чудова служниця, я сумувала за тобою, — сказала вона розчарованій відмовою жінці, і лице Еллен одразу ж проясніло. — Саллі, — гукнула молода господиня, — бери свого мокрого господаря.

Довелося ще пережити вітальний бенкет, який улаштувала Патрикова мати, перш ніж Кат дозволили зникнути у своїх покоях. Катріонина мати заходилася розпитувати дочку, чи все гаразд у них із графом. Переконавшись, що все чудово, Гізер зітхнула з полегшею та повернулася до свого чоловіка. Наближався вечір, і Кат нестримно позіхала. Меґ Леслі придушила смішок.

— Як на мене, — прошепотіла вона до своєї невістки, — ви вже цілком могли б закінчити цей бенкет.

Кат нахилилася до Патрика.

— Ґленкірку! Ти не закінчиш цей вечір, доки я не засну в киселі?

— Гаразд, люба, але я ще трохи залишуся. Устаньмо зараз і запропонуймо всім, хто схоче, іти відпочивати від цієї мороки.

Вони встали, даючи сигнал тим, хто хотів піти. Кат увічливо побажала своїм гостям на добраніч і поспішила в дитячу. Джеммі з ясними очима лежав долілиць і смоктав свій крихітний кулачок.

— Таке гарне дитя, — сказала турботлива Люсі.

Кат узяла свого сина й на мить обійняла. Його малесенький носик ворухнувся.

— Ох, — гордо протягла Саллі. — Розумний хлопчинка чує, як пахне молоком!

Джеммі заплакав. Люсі взяла дитину в Кат, доки Саллі квапливо допомагала господині зняти корсет. Кат сіла. Знову взявши свого сина, вона приклала його до грудей. Коли дитина наїлася й почала засинати на материних колінах. Кат усміхнулася до нього.

— Він росте таким великим, — ніжно промовила вона.

— Так, мадам, — відповіла Саллі, — ще й розумним.

Кат поклала свого сина назад у колиску долічерева й укрила ковдрою.

— Коли я бачу, який він безпорадний, який крихітний, — сказала вона, — мені важко повірити, що колись він стане таким чоловіком, як і його батько.

Дві няні захихотіли, а графиня, підводячись, застебнула корсет і побажала їм доброї ночі. Вона поспішила до своїх кімнат, де Еллен уже чекала з паруючою ванною. Стягнувши одяг, Кат занурилася в теплу ароматну воду Маючи звичку купатися щодня, вона не мала змоги приймати ванну відтоді, як виїхала з Единбурга два тижні тому.

— Еллен, накажи камердинерові графа Анґусу підготувати ванну для його світлості. Я не впущу його, смердючого, у моє ліжко цієї ночі.

І коли Еллен пішла, Кат намилила своє волосся й змила його, знову намилила й знову змила. Вона вилізла з ванни й сиділа роздягнена перед вогнем, доки Еллен спершу витирала її волосся досуха, а потім розчесала до блиску. Після того Кат стояла, притримуючи своє волосся, а служниця пудрила її тіло.

— Досконалість! Ти сама досконалість! — її чоловік стояв у дверях.

— Анґус підготував для вас ванну, мілорде, — промовила до нього дружина.

Його очі лінькувато оглянули її тіло. Вона прямо подивилася у відповідь.

— Любове моя, ти пахнеш, мов сонячне світло.

— А ти тхнеш кіньми й двома тижнями курної дороги.

Він розсміявся.

— Я ненадовго. На добраніч, Еллен.

Еллен усміхнулася.

— Яка сорочка, міледі?

— Не турбуйся, Еллі. Просто дай мені накидку.

Кат залізла у велике ліжко і, сівши, натягла на плечі мереживну вовняну накидку.

— На добраніч, Еллі.

— На добраніч, мадам.

Кат сиділа в ліжку й, дивуючись, слухала звуки, що долинали з Патрикової спальні. Він хлюпав водою, фальшиво співав. Він купався, мов качка, і вона розсміялася. Через кілька хвилин Патрик пройшов роздягнений крізь одвірок між двома кімнатами й попрямував просто до ліжка. Якусь мить вони споглядали одне одного. Потім він схопив її в оберемок, і вона задоволено принишкла в його руках.

— Ти рада бути вдома, Кат?

— Поки що так, але, Патрику, я цілком серйозно казала, що хочу проводити кілька місяців щороку в Единбурзі. Незабаром маленький король стане самостійним. Вік одружиться, і з явиться справжній королівський двір. Я не хочу бути чужинкою в Единбурзі, коли це станеться.

— Ні, голубко! Ми не належатимемо до Джеймсового двору. Бабуся завжди казала, що таємниця виживання в тому, щоб триматися подалі від політики та двору. Ми всього лише дрібна гілка нашого клану, але ми найбагатші. Ми завжди уникали неприємностей завдяки тому, що нас не помічали. І нас не мають помічати й далі. — Він посунувся й почав повільно гладити її прегожі круглі перса.

— Тоді чому, — допитувалася вона, — ти купив мені будинок у місті? — Рожеві соски на грудях Кат загострилися, і її розлютила така швидка відповідь тіла на нього.

— Бо я, мадам, завжди віддаю борги. — Він нахилився й дратівливо вкусив кінчик її соска.

Вона сердито відсахнулася.

— Я вмеблювала будинок своїм коштом! Мені навіть не можна проводити там кілька місяців на рік?

— Авжеж, можна. Ми їздитимемо до міста щороку, обіцяю тобі. Ти зможеш ходити по крамницях, дивитися вистави, гостювати в наших друзів. Але не треба сходитися ні з яким двором Стюартів. Стюарти відомі тим, що в них бракує коштів, а відмовитися позичити королю грошей навряд чи можна. І, звісно, нема чого й питати, чи поверне він позичене. Ми збідніли б за рік!

Він притягнув її під себе й схилився над нею.

— Мадам, графине Ґленкірка, я більше не говоритиму про це сьогодні. — Його золотаво-зелені очі загрозливо блищали. — Ти готова бути слухняною, покірною дружиною, ти, капосна пустунко?

Її тонкі пальці закурилися в його темне волосся, і, опускаючи чоловікову голову, вона поцілувала його повільно, уміло. Її стигле тіло злегка рухалося під ким.

— Їй-Богу, — вигукнув він, коли Кат відпустила його, — я ніколи тебе цього не вчив!

— Хіба ні, мілорде? — голос у неї був медовим.

— Hi!

Її м’який сміх дражнив його.

— Ти маленька сучка, — сказав він. Його рука обвилася навколо її важкого волосся. — Якби я допустив лише гадку, що якийсь чоловік хоча б подумав скуштувати твої закличні принади…

Вона знову засміялася, але в її очах та усмішці відбивалася зухвалість. Аж раптом він узяв її так несподівано, дико, що вона аж захлинулася.

— Ти ніколи, Кат, не належатимеш мені вся цілковито, адже ти просто невгамовна! Але присягаюся Богом, люба моя, я зіпсую тебе для всіх інших чоловіків!

Вона почала пручатись, але він засміявся й узявся вкривати легесенькими поцілунками її обличчя, шию та груди. Патрик відчував, як її серце шалено б’ється під його губами. Його великі руки почали пестити її стегна й сідниці, повільно погладжуючи шовковисту плоть.

— Патрику! Патрику! — Вона шаленіла. — Будь ласка, Патрику! — Кат відчувала, як утрачає контроль, і не розуміла, чому й далі відбивається від нього. Може, через підсвідоме відчуття, що в такі миті й він, і вона — обоє втрачають самі себе. Це й досі лякало її.

— Ні, люба, не бійся того, що відбувається. Віддайся цьому, голубко. Віддайся цьому!

Простіше було скоритися, і саме це вона й зробила, дозволила вируючому райдужному вихору, який щоразу давав таке задоволення, засмоктати її. Вона забула про все, крім того чудовного відчуття, що накочувало хвиля за хвилею, без упину, до нестримної, несамовитої кульмінації.

Пізніше тієї ночі, прокинувшись, вона побачила місячне сяйво, що лилося у вікно та на їхнє ліжко. Патрик лежав витягнувшись на спині, тихо похропуючи. Вона обережно витягла з-під нього ногу. Повернувшись на бік, обперлася на лікоть і подивилася на нього зверху вниз.

Катріона пишалася чоловіковою вродою так само, як вік пишався нею. Його світла шкіра де-не-де засмагла в їхній двотижневій подорожі. Густі темні вії лежали, мов віяло, на високих вилицях. Прямий ніс із широкими ніздрями, великий шляхетний рот. Її очі спустилися до його широких безволосих грудей. Вона задушливо почервоніла, коли її погляд впав на заплутане чорне волосся між його довгими м’язистими ногами.