Короля та принцесу заочно одружили 20 серпня. Тепер вони побралися формально й офіційно, їх одружив пресвітеріанський священик, що прибув разом із королем із Шотландії. Весілля відбулося 29 листопада в місцевій церкві. Для шотландських і данських дворян влаштували святкування. Нова королева Шотландії понад усе любила танці та вечірки. Вечір був дуже веселий, як і придворні дами королеви.

Одній із них, на ім'я Крістіна Андерс, припав до душі граф Ґленкірк. Від найпершої їхньої зустрічі на початку вересня вона вирішила, що буде з ним. До того, що він одружений, їй було байдуже. Вона теж була в шлюбі зі своїм третім чоловіком, дванадцятирічним хлопчиком.

Крістіні Андерс було сімнадцять. Мініатюрна, зі сріблясто-золотавим волоссям і темними сапфіровими очима, вона була подібна до зменшеної морської богині. Десятирічною її видали заміж за старого графа, якому подобалися маленькі дівчатка. Овдовівши в тринадцять, вона вийшла за чоловіка середнього віку, що обожнював позбавляти дівоцтва незайманих дівчат. Крістіна була ще дівою. Коли її другого чоловіка вбив розлючений селянин, Крістіна поквапилася вийти заміж за його спадкоємця, одинадцятирічного хлопчика. Це дало їй змогу вільно жити своїм власним життям, не турбуючись про статки. Вона кинула свого чоловіка в їхньому маєтку з гувернером і подалася до Копенгагена, щоб відновити дружбу з принцесою Анною, з якою приятелювала в дитинстві. Ясна річ, коли Анна заручилася з королем Шотландії, вона запропонувала давній подрузі стати своєю придворною дамою. І, звичайно, Крістіна навіть не думала відмовлятися.

Кілька чоловіків жадали, щоб Крістіна стала їхньою коханкою, але вона цуралася постійних зв’язків. Вона насолоджувалася своєю свободою. До того ж її вимоги до коханців були досить високі.

Граф Ґленкірка здогадувався про таку цікавість леді Андерс. Відтоді, як зашлюбився, він не ділив ліжко ні з ким, окрім своєї прекрасної дружини. Однак попереду довга холодна зима без неї. Патрик Леслі кохав свою дружину, але не був святий, а жінка, що з такою очевидністю прагнула зближення з ним, була справді спокуслива.

Крістіна зі шкури п’ялася, щоб мати чарівний вигляд на королівському весіллі. Вона вбралася в темно-синій оксамит, що яскраво відтінював срібло її волосся та білосніжність шкіри. У танці її щоки зарожевіли. Вона показово не звертала уваги на графа Ґленкірка, і це його розважало. Він міг би ще погратися з нею, але вирішив, що вони пересплять тієї ж ночі. Якби вона розчарувала його, він міг би легко відцуратись її без особливої шкоди, виправдавши цю випадковість весільним хвилюванням. Але це могло стати й початком приємної інтрижки.

Ретельно все обміркувавши, він уступив до кола танцюристів, і коли через кілька хвилин музика вщухла, Крістіна Андерс опинилася навпроти Патрика Леслі. Тримаючи руку на її талії, він поглянув на неї згори вниз і запитав:

— Вина, мадам?

Вона кивнула, і він приніс випити.

— Сьогодні ввечері? — прямо запитав він.

Захоплена зненацька, вона мовчки кивнула.

— О котрій?

— Об одинадцятій, — тихо мовила вона.

Усміхаючись, граф уклонився й пішов.

Крістіна сиділа, потягуючи вино. Це виявилося так легко. Вона шкодувала, що не мала власної кімнати, у якій можна було б розважитися з ним. Фрейліни королеви мешкали в загальних спальнях побіля своєї господині. Щойно вони вкладуть королеву в ліжко, вона зможе піти до нього. Її серце забилося швидше. Його поведінка підказувала, що він буде вправний коханець.

Марґарет Олсон підійшла до неї.

— Шотландському жеребцеві не терпиться скочити на свою кобилку, — тихо проказала вона. — Час укладати королеву в ліжко.

Крістіна розсміялася.

— Ти така сучка, Меґ! Добре, поквапмося! У мене сьогодні побачення з лордом Леслі. — Вона гордо всміхнулася.

— Він великий і красивий, — схвально завважила Марґарет. — Я не можу вирішити, з ким мені спати: і лорд Гоум, і лорд Ґрей мені це пропонують.

— Спробуй одного цього тижня, а другого — наступного. Невдовзі всі вони поїдуть назад до своєї Шотландії, і нам залишатиметься лише повернутися додому.

— Я не повернуся, — відповіла Марґарет Олсон. — Я поїду з королевою. Вона попрохала мене про це кілька хвилин тому й тебе теж попрохає. Будь люб’язна зі своїм коханцем, якщо хочеш залишитися з ним, коли ми поїдемо до Шотландії.

— У нього там дружина, Марґарет.

— Я знаю. Чула, як чоловіки теревенили про неї. Кажуть, що вона красива й уперта. Вони називають її доброчесною графинею. Це знання, моя люба, має тобі дещо допомогти.

Хихикаючи, дві фрейліни поквапилися до своєї господині. У вирі тріпотливих спідниць королева Анна та її дівчата вийшли із зали, оточені увагою гурту юнаків. У безпеці королівських покоїв вони вибухнули шаленим сміхом. Двадцятичотирирічна графиня Олафсон, найстарша з королевиних фрейлін, намагалася закликати їх до якогось порядку.

— Леді! Леді! Його величність ось-ось буде тут, у нас багато роботи. Карен, ти чергуй за дверима, скажеш нам, коли з’явиться король. Інго та Ольго, потурбуйтеся про ліжко. Марґарет і Крістіно, ви удвох допоможіть мені роздягати її величність.

Вони поспіхом готували кімнату й молоду королеву для її нетерплячого нареченого. Запашні простирадла підігріли, королеву роздягнули й вбрали в пречудову білу шовкову нічну сорочку, гаптовану срібними та золотими нитками. Доки Марґарет і Крістіна складали весільну сукню королеви, графиня Олафсон посадовила дівчину й розчісувала її довге світло-жовте волосся.

Раптом у кімнату ввірвалася леді Карен.

— Ваша величносте, вони йдуть! Король зі своїми чоловіками вже йде!

Королеву квапливо уклали в ліжко. Вона сиділа, спиною спираючись на пухкі подушки, з розпущеним світлим волоссям, почервоніла й трохи налякана. Двері розчинилися, і короля чи то заштовхнули, чи то занесли в кімнату шалені шотландські й данські дворяни.

— Ваше величносте, його величність! — проголосив п’яний лорд Ґрей.

— Погляньте, панове, — переможно мовив Джеймс Стюарт. — Моя солоденька Енні чекає на мене в нашому ліжку, як і слід гарній дружині! Хіба це не віщує нам щасливого шлюбу?

Королевині леді захихотіли, і джентльмени м’яко заштовхали короля за ширму, де роздягли його й вбрали в шовкову нічну сорочку. Вони відвели його до ліжка, і він сидів поруч із молодою королевою, доки слуга приніс вина для всього гурту й за здоров’я їхніх величностей випили зі срібних келихів. Зрештою з нескінченними добродушними жартами й сміхом придворні залишили Джеймса та Анну насолоджуватись одне одним.

Коли запала тиша, король повернувся до дружини й сказав:

— Тепер, мадам, я чекаю від тебе поцілунку, про який прохав понад три тижні тому.

Анна сором’язливо підняла цнотливі губи назустріч своєму чоловікові. Накривши їх своїми губами, він поступово ставав усе наполегливішим, штовхаючи її спиною на подушки. Джеймс розстебнув її нічну сорочку й пожадливо смакував свіжим, незайманим тілом, що належало йому одному. Королева щось заперечно бурмотіла, доки він цілував і пестив її. Його бажання зростало, а Анна тим часом лежала, поступлива, тихо, заплющивши блакитні очі.

Насправді їй подобалося те, що робив із нею Джеймс, і те приємне поколювання, що пробігало по тілу вгору та вниз, і тріпотіння всередині. Вона замислилася, чи може сама щось зробити, щоб Джеймс почувався так само добре, як почувалася вона. Анна вирішила запитати його про це пізніше, коли вони краще познайомляться.

Посадивши її, король через голову стягнув із неї нічну сорочку й жбурнув на підлогу. Потому підвівся й скинув своє вбрання також. Аннині очі вражено розширилися. Між ногами чоловіка були пасма рудуватого хутра, а посеред цього хутра стирчала величезна жива булава, що, похитуючись угору та вниз, націлювалася просто на неї. Заверещавши, королева затулила очі руками й відскочила.

Джеймс, здавалося, здивувався.

— Анно, я ж іще не встромив його в тебе, любове моя.

— Устромити це в мене? — здригнулася вона. — Навіщо?

Джеймс здавався трохи роздратованим.

— Хіба тобі ніхто не розповідав про подружні обов’язки, Енні?

— Мені казали, що я повинна в усьому підкорятися своєму лордові, — прошепотіла вона.

Король зітхнув із полегшенням.

— Це правильно, кохана. Ти повинна підкорятися мені в усьому. Поглянь-но, оце, — сказав він, схопившись за свій прутень, — мій чоловічий орган, а між твоїми ногами є маленька солоденька дірочка, куди я його вставлю. Тобі це сподобається, Енні, я обіцяю. Це насправді приємно. — Король іще не мав справи з незайманками, але бажання палало в ньому, і він не дозволив би цій дурній дівці відмовити йому.

— А мені буде боляче? — запитала вона його, бо десь у туманних закапелках пам'яті сплила розмова її старших сестер, і було там щось таке, чого вона зараз не могла достеменно згадати.

— Буде, — відповів він, ніби так і треба, — але тільки першого разу, любенька.

— Ні, — сказала вона. — Мені не подобається, коли боляче, і я не хочу, щоб ти пхав у мене цю гидоту. — Анна здригнулася, указуючи на нього.

Джеймс зовсім розгубився.

— Це право чоловіка! — спробував він сперечатися.

Її губки-троянди надулися.

— Ні, — повторила вона твердо.

Очі Джеймса Стюарта хитро заблищали.

— Ну, добре, моя солодка, — промовив він, повертаючись до ліжка. — Тоді просто поцілуймося та попестьмо одне одного.

— Так, це мені подобається, — радісно відповіла йому юна королева.

Джеймс притягнув дружину до себе. Глибоко цілуючи, він почав уміло пестити її, доки вона не затіпалася від нестримного збудження. Незчулася королева, як він сів на неї і, сам себе спрямовуючи, проштовхнувся всередину. Важко дихаючи та схлипуючи, Анна намагалася вирватися з-під нього. Вона вигиналася, наче прагнула скинути його, але їй вдалося тільки дужче насадитися на нього. Раптом король, відсунувшись на мить, увірвався ще глибше. Анна закричала, бо їй стало справді боляче, але Джеймс накрив її губи своїми й ритмічно рухався далі, не зважаючи на теплу цівку, що стікала по її стегнах.