— Я не збираюся за нього заміж, мамо!

Гізер зайшла з іншого боку.

— То що ж ти робитимеш, якщо не підеш заміж за Ґленкірка?

— Мамо, є й інші чоловіки. У мене чималий посаг.

— Тільки для Ґленкірка, люба.

Брови Кат здивовано піднялися. «Нарешті вона зважає на мене», — з полегкістю подумала Гізер.

— Катріоно, у тебе дуже великий посаг лише для Ґленкірка. Мем так вирішила. Якщо зберешся заміж за когось іншого, твій посаг стане вельми скромним.

— А бабуся не припускала, що Ґленкірк може померти або взагалі відмовити мені? — допитувалась обурена Катріона.

— Якби Патрик помер, ти б вийшла заміж за Джеймса. Мем призначила тебе на роль графині Ґленкірка, а про те, щоб твій наречений відмовив тобі, навіть мови не могло бути. Ну-ну, доню. Патрик Леслі — освічений, чарівливий чоловік. Він кохатиме й буде добрий до тебе.

— Я не піду за нього заміж!

— Не тобі вирішувати, дорогенька. Досить бурмоситися. Час уже нашим гостям з’явитися. Усі твої кузени будуть тут, бажатимуть тобі щастя.

Її кузени! О Господи! На щастя, її дядьки Колін та Еван жили в Единбурзі, тож їхні нащадки їй не загрожували. Але інші! Хлопці не такі вже й погані, однак ці шестеро манірних дівчат!

Фіона Леслі була дев’ятнадцятирічною вдовою (бідолашний Оуен Стюарт не подужав тягаря подружнього обов’язку), мала пишні принади й золотаво-каштанове волосся, сірі, мов грозова хмара, очі, червоні випнуті губи та глибокий виріз на сукні. Далі за віком ішла шістнадцятирічна Джанет Леслі, яка навесні мала вийти заміж за Фіониного брата — кузена Чарльза. Джан ледве стримувала радість, що незабаром стане графинею Сайтена, — от дурноверха корова! Айліс Хей було вже п’ятнадцять років, і для неї запланували одруження з Джеймсом Леслі, молодшим братом Ґленкірка. До цього шлюбу було ще принаймні два роки. Бет Леслі, шістнадцяти років, обожнювала свого дядька Чарльза й мала невдовзі оселитися в монастирі у Франції. Щоб поруч із нею були близькі родичі, її чотирнадцятирічну сестру Емілі заручили із сином дядька Дональда Жаком де Валуа-Леслі. Останньою за віком була маленька Мері Леслі, їй, тринадцятирічній, ще три-чотири роки залишалося чекати свого шлюбу з братом Кат Джеммі. Кат сподівалася, що доти Мері перестане хихикати у відповідь на все, що каже Джеммі, хоча Джеммі, здавалося, був не проти.

Катріона увійшла до зали з матір’ю. Її одразу ж оточили, вітаючи та бажаючи гараздів, кузени. Святкували її день народження, і вона зрозуміла, що не може й далі залишатися сердитою.

Раптом почувся хрипкуватий котячий голос Фіони:

— Кат, люба, а ось і твій наречений. Вона подорослішала, еге, Патрику? Вона майже жінка.

Катріона холодно зиркнула на свою старшу кузину і, піднявши сердиті очі, зустрілася поглядом із враженим Патриком, графом Ґленкірка. Великою теплою рукою він підніс її долоньку до своїх губ.

— Кузино, — його голос був глибшим, ніж той, який вона пам’ятала. — Ти завжди була красуня, Катріоно, але сьогодні ще й перевершуєш усіх жінок у цій залі. — Узявши під руку, він повів її до помосту. Фіона ж, залишившись на самоті, здивовано розсміялася. Граф посадовив свою наречену за головний стіл.

— Чому ти на мене сердишся? — запитав він її.

— Не серджусь я на тебе.

— То всміхнися до мене, люба.

Вона підкреслено не зважала на нього, і граф почав дратуватися. Коли з їжею було покінчено й почалися танці, він знайшов свою тітку і в тиші бібліотеки Ґрейгевена зажадав дізнатися, що так боліло дівчині.

— Це все моя провина, Патрику, — тужливо мовила Гізер. — Мені дуже шкода. Я, сама того не бажаючи, махнула рукою на найважливіше в Катріониному вихованні. Тож тепер вона позбавлена емоцій, холодна, як лід.

— Інакше кажучи, моя прекрасна безтурботна тітонько, ви були так захоплені своїм Джеммі, що забули любити Кат.

— Але я, звичайно ж, люблю Кат!

— А ви колись про це говорили? Ви обіймали, пестили її, коли вона була немовлям? Підлітком? Юною дівчиною? Ні, тітонько. У вас на це не було часу. Ви були надто заклопотані, утілюючи в життя з господарем Ґрейгевена всі ті цікавинки, яких навчила вас Мем!

Гізер спаленіла.

— Патрику! Що ти взагалі можеш про це знати?

— Те, що розповідала мені моя мама. — Він грубо посміхнувся до неї. — Мати запевняла мене, що моя наречена буде гаряча та освічена. Натомість, тітонько, я маю розтопити цю льодяну красуню, яку ви намірилися видати за мене.

— Вона каже, що не піде за тебе, — тихенько мовила Гізер.

— А бодай тобі! — вилаявся Ґленкірк. — Може, просвітите мене, чому ні?

— Я не знаю, Патрику, — збрехала йому тітка. — Сьогодні ввечері, коли батько сказав їй, що весілля переноситься з наступного року на Дванадцяту ніч, вона розлютилася. Сказала, що ніхто не запитав її думки, хоча воно, мовляв, і не має значення, бо хай там як, вона за тебе не збирається.

— Ви казали комусь, що весілля буде раніше?

— Ми збиралися оголосити про це сьогодні ввечері.

— Тітонько, покличте тихенько до мене мого дядька.

«Бідолашна маленька Кат, — подумав він, коли його тітка пішла. — Із самісінького малечку належати самій собі, керувати своїм життям. Аж ось зненацька найважливіше у твоєму житті вирішують за тебе. Не дивно, що ти так гніваєшся».

Він мигцем подумав іще про одне. Жінки Леслі були гарячі за своєю природою, тож він був певен, що Кат, відкривши для себе світ чуттєвих задоволень, розквітне. Це забере певний час, і на це потрібне терпіння. Але йому обридли легкі перемоги, і він мав удосталь часу.

Джеймс Хей увійшов до бібліотеки разом із дружиною.

— Ну, небоже, що тут таке важливе, що мені довелося вислизнути від моїх гостей?

— Дядьку, я думаю, нам слід почекати з оголошенням дати весілля. Катріона, вочевидь, сердита й налякана, і я не хочу її засмучувати.

— Дівчачі дурниці!

— Моя тітка Гізер була така сама перед вашим весіллям?

— Ні, — від спогадів голос Джеймса Хея пом’якшав. — Вона була саме солодке жадання.

— Я радий, що вам так пощастило. Не відмовите мені в такому самому щасті?

— Ми з Гізер були досить добре знайомі, — зауважив Джеймс Хей.

— Про це ж і йдеться! — відповів граф. — Я шість років був далеко, навчався, подорожував. Кат не мала й дев’яти років, коли я поїхав. Вона мене не знає. Я чужий для неї, а проте за чотири тижні на неї чекає ця жахлива перспектива: вийти заміж і опинитися в ліжку з якимось незнайомцем. Ну ж бо, дядьку! Ви живете в щасливому, благословенному шлюбі. Дайте мені час підкорити вашу зубату дочку, щоб я міг жити так само радісно.

— Ну… — замислився господар Ґрейгевена, — весілля було заплановано лише через рік… Та як не підкориш її доти, бажаючи цього чи ні, вона піде до вівтаря!

— Домовились! — відповів Патрик. — Але, дядьку. Ви з тіткою маєте погодитися на ще дещо. Деколи мої загравання можуть здаватися дивними, може, навіть жорстокими. Але хоч би як мені довелося домагатися цього, я маю намір узяти Катріону заміж. Пам’ятайте про це.

— Авжеж, звісно, — підтакнув господар Ґрейгевена, а його дружина відчула легкий трепет від слів небожа. «О, та він уже закоханий у неї, — подивувалася вона. — Мабуть, ставиться так до неї ще з дитинства. Спершу він намагатиметься підкорити її ніжністю, та якщо це не допоможе, стане жорстким, адже він уже вирішив, що вона дістанеться йому. О, моя безневинна доню! Краще б мені навчити тебе того, що я знаю, перш ніж твоєму нестримному коханцеві увірветься терпець й у твоєму животі з’явиться ваше дитя».

Вона почула, що її небіж заговорив знову:

— Я сам розповім їй про ці зміни. їй узагалі не слід знати, що ми це обговорювали.

Коли Патрик повернувся до зали, Катріона танцювала з його братом Адамом. Патрик помінявся з братом і закінчив танець із нареченою. Вона сміялася, розчервонілася. Він щосили стримувався, щоб не звалити її додолу просто тут і зараз, — таким шаленим було його бажання. Він схопив її за руку і, відвівши подалі від їхніх родин, у затишок невеличкої ніші, промовив до неї:

— Я от думаю, що негоже нам одружуватися до наступного року. Коли я поїхав із Ґленкірка, ти була маленькою дівчинкою. Ось повернувся, а ти вже вродлива жінка. Я прагну одружитися з тобою, люба моя. Але я розумію, що ти насправді мене не знаєш. Ти не проти, якщо ми дамо собі час, щоб пізнати одне одного?

Уперше за весь вечір вона всміхнулася до нього.

— Ні, мілорде. Мені хотілося б цього. Але що, як ми не сподобаємось одне одному?

Він підняв брови.

— Ти хропеш, Катріоно? Чи жуєш бетелеву жованку, привезену зі Сходу?

Засміявшись, вона заперечно похитала головою.

— Чи до вподоби тобі музика, поезія та мелодійність іноземних мов? А як тобі їхати верхи в туманній тиші весняного ранку? А в місячному сяйві осіннього вечора? Ти захоплюєшся першим зимовим снігом? Може, полюбляєш скупатися роздягненою в схованій від чужих очей річечці спекотної літньої днини?

— Так, — тихо прошепотіла вона, і чомусь її серце забилося швидше. — Я люблю все це, мілорде.

— Тоді, моя солодка, ти маєш закохатися в мене, адже я теж усе це люблю.

Густі темно-золотаві пасма Катріони впали на її палаючі щоки, і легке серцебиття, яке вона відчувала десь у горлі, пришвидшилося. «Моя перша тріщина в льоду», — подумав Патрик і спробував щастя ще раз.

— То закріпімо угоду поцілунком? — запитав він.

Вона підняла голову, і якусь мить її листяно-зелені очі дивилися на нього. Заплющивши очі, дівчина потяглася до нареченого своїми трояндовими вустами. Він стримано торкнувся її губ своїми.