Крістіна здригнулася. Вона не мала жодного сумніву, що Катріона Леслі говорила цілком серйозно й могла зробити те, чим погрожувала. Крістіна не любила Патрика Леслі — він просто вніс приємну різноманітність у її життя. Вона не збиралася через нього вплутуватися у війну з графинею. Доки про дитину піклуватимуться, вона буде задоволена. Граф, може, і зізнався своїй дружині в зраді, але Крістіна могла побитися об заклад, що він не розповідав про всі подарунки, на які був для неї щедрим. Вона усміхнулася. Усе складалося просто чудово.

Того ж вечора Кат удалося кілька хвилин побути наодинці з чоловіком у їхніх кімнатах.

— Я побалакала з леді Андерс, — спокійно сказала вона. Граф поглянув збентежено. — Я сказала їй, — провадила далі дружина, — що Леслі піклуються про своїх нащадків, тож ми прослідкуємо, щоб про дитину потурбувалися, але вона має припинити зустрічі з тобою.

— Кат! Ти не мала права таке їй казати!

Вона накинулася на нього:

— Чорт би тебе забрав, Патрику! Я була терпляча до тебе, добра до твоєї великородної коханки, але не збираюся ділити тебе з тією повією! — Вона повернулася до нього спиною.

Обійнявши рукою, він притягнув Кат до себе і, відкинувши вбік руде блискуче волосся, поцілував її в шию.

— Я навіть не думав ділити себе між двох жінок, — м'яко сказав він, — і більше не хочу нічого мати з Кайрі. Але вона вагітна моєю дитиною. Вона тепер самотня, люба моя. Не будь жорстка з нею. Тобі це не личить.

— Я теж була сама, коли ходила вагітна Джеймі, — відповіла йому Кат.

— Так, але ти була в безпеці у Фіониному будинку з місіс Керр і Саллі. Ти була в себе на батьківщині, і в будь-яку мить, аби лиш захотіла, могла покликати півдесятка людей на допомогу. У Кайрі нічого з цього немає. Вона сама в чужій країні, і на неї чекає неминучий сором, щойно її стан помітять. Я тільки хочу запропонувати їй руку дружби, якщо їй це знадобиться. І нічого більше. — Він знову поцілував спокусливу тоненьку шийку своєї дружини й однією рукою взявся ніжно пестити м'які круглі груди.

— Хай тобі грець, Ґленкірку, — кинула вона крізь зуби, але потім повернулася й підняла обличчя йому назустріч. Його губи потяглися до її вуст, і Кат відчула, як її ноги слабшають. Нахилившись, Патрик підняв її й поклав на ліжко.

— Ні, — уперто видихнула вона, — не можна зараз. Я маю повертатися до королеви.

Настала його черга бурмотіти: «Хай тобі грець!» — і вона не змогла стримати глузливого сміху. Звівшись на ноги, графиня розгладила спідниці і, дратівливо посміхнувшись йому через плече, залишила графа холонути.

Патрик Леслі засміявся внутрішнім сміхом. Яка ж вона несамовита! Вона тримає його на гачку вже дванадцять років. І хоч була вперта, незалежна, норовлива і, може, надто вже розумна як для жінки, Кат ніколи не набридала йому. Вона й досі залишалася найчарівнішою жінкою з усіх, кого він знав. Патрикові ніколи не спадало на думку, що саме ті дружинині риси, які дратували його, і зробили її такою захопливою.

Роздумуючи останні декілька днів, він усвідомив, як йому пощастило. Кайрі Андерс виявилася чудовою тимчасовою розвагою, хоча він шкодував, що вона завагітніла. Принаймні вона не розігрувала жодних сцен, і він був вдячний їй за це. Що стосувалося його дружини, він міг зітхнути з полегкістю. Вона могла б улаштувати для нього справжнє пекло, але не зробила цього. Кат повелася надзвичайно шляхетно.

Доки Патрик Леслі розмірковував про свою дружину, Кат відбивалася від короля в королевиному передпокої. Відчайдушно пручаючись, графиня Ґленкірка відштовхнула руку Джеймса Стюарта від свого корсажа.

— Прокляття, Джеймі! Тримайте себе в руках!

— Не надто тепло, люба Кат, ти зустрічаєш мене вдома, — обурився Джеймс.

Кат присіла перед ним у реверансі.

— Ласкаво просимо додому, ваша величносте, — холодно промовила вона. — А тепер, будь ласка, сір, дозвольте мені пройти. Я вже спізнююся до королеви.

— Коли я можу побачитися з тобою?

— Публічно — у будь-який час, сір. Особисто — ніколи! Я хотіла б нагадати вашій величності, що тепер ви одружений чоловік, а я давно вже заміжня жінка.

— З Енні мені не так добре, як із тобою, — пояснив він.

— Її величність іще зовсім дівчинка, Джеймі. Це ви маєте навчити її робити все, щоб вам було добре.

— Але я не вчитель, — відповів він похмуро. — А тепер, мадам, призначмо час, коли зможемо зустрітися.

Катріона Леслі пильно подивилася на свого короля крижаними зеленими очима.

— У дні вашої матері слово Стюартів щось важило, — безжально сказала вона.

Не встиг він відповісти, як двері до королевиної спальні прочинились і графиня Олафсон вигукнула:

— Ах, леді Леслі! Ось ви де! Королева просить покликати вас.

Кат знову присіла в реверансі перед королем, але, проходячи повз нього, почула його тихий голос:

— Ви дорого заплатите за ці слова, мадам.

Розділ 20

Графиня Ґленкірка не мала часу обмірковувати погрози короля. Вона була надто заклопотана. Королеву треба було якнайшвидше коронувати. Її вбрання для коронації з безліччю складних оздоб мало бути виготовлене лише в Шотландії. До того ж Анну треба було навчити, як поводитися на церемонії. На жаль, Анна Данська не славилась особливим розумом. Гарна, невинна, приваблива та великодушна, вона була ще й марнотратна, пустоголова, запальна й дурненька.

На щастя, Катріоні Леслі не бракувало терпіння, щоб намуштрувати королеву. До того ж графиня була досить мудра, щоб перетворити все це на гру так, щоб Анна не нудьгувала.

— Якби в мене була така вчителька, як ви, — сказала Катріоні юна королева, — може б, я більше цікавилася навчанням.

Кат засміялася.

— Дурниці, мадам. Вам мене не обдурити. Ви ж розумієте, що не лише матимете пречудовий вигляд на коронації, а й, знаючи добре свою роль, будете насправді пречудові. Ви зачаруєте ваших підданих.

Це був розумний комплімент, і королева-підліток, що чепурилася перед дзеркалом, укотре подумала, як їй подобається прекрасна графиня Ґленкірк. Надзвичайно приємна леді.

Анну Данську було короновано в Сконі 17 травня 1590 року. Вона відіграла свою роль із чарівною юнацькою гідністю, яка торкнулася сердець найсуворіших старих горян, що зібралися побачити нову матір лінії' Стюартів. Увечері відбулося нестримно веселе гуляння з чудовим бенкетом, на якому подавали смажених кабанів, оленів, баранів і яловичі ребра, підсмажені з підливою від розчервонілих, спітнілих кухарчуків. Була тут і найрізноманітніша птиця: лебеді, нашпиговані качки, каплуни в солодкому лимонно-імбирному соусі, фаршировані запечені гуси, куріпки, рябчики, перепели й голуби. Були великі чаші сирих устриць, варених креветок, мідій та молюсків із травами. Засмажену на відкритому вогні морську форель та камбалу подавали цілими на великих золотих тацях. Малися також листкові тістечка з фаршем, кролятиною, фруктами й горіхами. Пропонували тут і копчену шинку, і вугрів, і запечених у горщику зайців. Було повно молодого весняного латуку, цибулі й маринованих артишоків у срібних чашах. Великі тарілки з маслом були розставлені по всьому столу поряд із великими тацями свіжоспеченого хліба. На десерт гостям пропонували солодкі креми, желе найрізноманітніших кольорів і форм, іспанські апельсини, ранні вишні з південної Франції, а також пироги із сушеницями торішнього врожаю. Срібні чаші зацукрованого мигдалю й фундука подавали разом із сирами, вафлями та крихітними кубками вина з цілющими прянощами.

Вина та елі текли невпинним потоком, і розваги не вщухали. Були тут, звісно, і музики, і жонглери, і навчені танцювати собаки, і акробати. Дударі кілька разів проходили по залі. У Кат, яка їла дуже стримано, починала боліти голова, коли чоловік прийшов запросити її на танець.

— Краще виведи мене на свіже повітря, — попрохала вона його. Вони пішли прогулятися садом у прохолодній травневій ночі.

— Відколи ти стала королевиною фрейліною, ми з тобою перестали бачитися, — поскаржився граф своїй дружині.

— Я знаю, — зітхнула вона у відповідь. — Патрику, я хочу додому! Ти мав слушність: ми не мали прилучатися до двору. — Вона раптово притислася до нього. — Коханий мій, будь ласка, забери мене додому. Просто зараз!

Він пригорнув її до себе й вдихнув спокусливий солодкий аромат, що завжди йшов від Кат. Він гладив її чудовне волосся, дивуючись такому пристрасному, відчайдушному благанню. Потім усміхнувся сам до себе. Цілком можливо, що вона вагітна, дарма що він повернувся менш ніж місяць тому. Кат, звичайно, погрожувала йому після народження Мораґ, що дітей більше не буде, але жінки часто змінюють свою думку. Він ласкаво обійняв її.

— Люба моя, ти ж знаєш, що ми не можемо просто піти додому. Ми тепер належимо до двору й маємо дістати дозвіл від їхніх величностей. Для цього нам потрібен поважний привід. У мене такого немає, а в тебе?

— І в мене, — сумно відповіла вона.

— Ти впевнена? — допитувався він. — Ти можеш бути вагітна.

— Навіть мені, Патрику, ще зарано говорити про це. — Обвивши руками чоловікову шию, вона дивилася на нього знизу вгору. — Я маю подарувати вам іще одного сина, мілорде? Шістьох дітей не досить, щоб забезпечити безсмертя?

— Лише троє з них — сини, — піддражнив він її. — До того ж їх так весело робити. — Він нахилився й поцілував її жадібні губи. — Чорт би його взяв, Кат! Я втомився ділити тебе зі Стюартами. Зробімо ще одну дитину й гайда додому, у Ґленкірк! — Дотягнувшись до її вуст, він знову поцілував її й не спинявся б, якби нахабний голос раптом не протягнув:

— Дивовижно! І зі своєю дружиною, Ґленкірку також!