Лорд обійняв її.

— Ах, люба моя! Мені дуже шкода. Страшенно шкода. Не бійся. Зі мною ти в безпеці. Чоловіки, що привели тебе сюди, не базікатимуть про те, що бачили тебе.

Катріона спокійно стояла в його затишних обіймах, а потім повільно підвела до нього обличчя.

— Люби мене, Френсісе! — у її голосі бринів відчай. — Тут! Зараз! Любися зі мною!

Він мовчки похитав до неї головою. Він розумів причини цього пориву. їй потрібна була впевненість, вона хотіла відчути, що може сама робити вибір. Але він не знав, на краще зробить чи на гірше, виконавши те відчайдушне прохання. Він кохав її і хотів її, але, Господи, зовсім не за таких обставин!

Вона сердито відштовхнула його.

— Ну ж бо, Босвелле! Ти ж маєш славу найкращого коханця в Шотландії! — Вона розчахнула на собі сорочку й кинула її геть. Її чудовні перса були відкриті перед ним у всій своїй красі. Стягнувши й відкинувши бриджі, Катріона спокусливо підійшла до нього. Вона була голісінька, як мати спородила, і він придушував жадання, що зростало в ньому.

— Ну ж бо, Босвелле! — не вгавала вона. — Люби мене, чи в тебе яйця замалі? Якщо я гідна короля, то, либонь, досить добра й для тебе! — У її очах блищали гнівні непролиті сльози.

Якби вона була чоловіком, він би вдарив її, але він її розумів. Як дитина, що впала зі свого поні, хоче одразу ж сісти в сідло знову, Кат Леслі потребувала любощів із чоловіком, який не ґвалтував би її. Якщо не з ним, то з ким? Френсіс Гепберн більше не чекав і не шукав інших відповідей. Підхопивши жінку, що стояла перед ним, на руки, він відніс її нагору, у спальню, і поклав на ліжко. Потому швидко стягнув із себе одяг і ліг поряд із нею.

Не встигла вона нічого й зрозуміти, як він опинився в ній, узяв її з такою ніжністю, якої вона й не сподівалася знайти в чоловіках. Він ласкаво цілував і пестив її, прагнучи дати їй якнайбільше задоволення. Ніколи ще її так не кохали. Нарешті Босвелл не здужав більше стримувати своє жадання й випустив у неї згусток палаючої пристрасті.

Вона заплакала голосно, відчайдушно схлипуючи:

— Я нічого не відчуваю! Боже мій, Френсісе! Нічогісінько не відчуваю! Що вони зробили зі мною, що я втратила всі відчуття? — і вона нестримно затрусилася.

Босвелл охопив її руками й міцно обійняв. Біль, якого їй завдали, виявився навіть глибшим, ніж йому здавалося. Знадобиться якийсь час, щоб повернути її, і він це зробить.

— Не плач, дорогенька, не плач, ясочко моя, — мовив він надзвичайно м’яко. — Вони завдали тобі страшного болю, і потрібен час, щоб отямитися. А зараз спи, моя солодка дівчинко. Спи. Зі мною ти в безпеці, кохана моя.

За кілька хвилин вона вже глибоко спала, легко й спокійно дихаючи. А от Френсіс Гепберн лежав без сну, і гнів його зростав із кожною хвилиною. Він знову зажадав, щоб чаклунські здібності, що їх так часто йому приписували, були правдою. Було б воно справді так — він би з радістю всипав перцю обом своїм кузенам.

Утім, граф розумів, що жінка, яка заснула в його руках, і досі щось відчувала до свого чоловіка, і не варто було засмучувати її ще більше, завдаючи шкоди Ґленкіркові. А от із Джеймсом — то вже була інша річ, і Френсіс Гепберн збирався добряче обміркувати свою помсту кузенові. З усім тим, він готовий був запропонувати прекрасній графині Ґленкірк свій будинок і своє серце.

У наступні тижні Кат і далі переховувалася в Босвелловій хатині. Слуг, які могли б пліткувати про них, не було, і їм добре велося наодинці. Іноді Френсіс Гепберн виїжджав разом зі своїми людьми охороняти кордон, кидаючи її саму на цілий день або й на довше. Вона не заперечувала й насолоджувалася самотністю глибокої зими та часом, потрібним їй, щоб зцілитися. Граф не брав її тіло після тієї першої ночі, і вона не просила його про це. Проте щоночі він був поруч із нею, і, умиротворена, вона спала в його обіймах.

Граф Босвелл глибоко закохався вперше в житті. І хоча розумів, що цьому коханню може прийти край, він вирішив насолоджуватися ним, хоч би скільки часу їм судилося провести разом. Френсіс Гепберн милувався її красою, але якби Катріона Леслі була найогиднішою з жінок, він би все одно любив її. Будучи освіченою жінкою, вона, на відміну від його такої далекої дружини, могла побалакати з чоловіком на будь-які теми. Ще важливішим було її вміння слухати: вона мала чарівливу здатність переконувати чоловіка, що все, що він говорить — навіть найбанальніші речі — насправді страшенно цікаво. Ласкава й добродушна, Катріона мала неабияке почуття гумору — таке саме, як і в нього. І врода її була просто додатком до всього цього.

Напровесні Босвелл, повернувшись із набігу в Англію, привіз із собою довгий витончений ланцюжок, цяцькований крихітними топазами, кольори яких мінилися від блідо-золотого до глибокого темно-коричневого. Він накинув його їй на голову й ласкаво промовив:

— Тепер ти справжня жінка прикордонника. Твій чоловік повернувся зі здобиччю для тебе.

Вона лукаво всміхнулася до нього.

— З чиєї ж гарненької шийки ти його зняв?

Він усміхнувся їй у відповідь.

— Якщо тобі конче треба це знати, я звільнив від його ваги надто вже навантаженого ювеліра, якому не пощастило здибатися нам. — Він глянув на неї зверху вниз і, не знайшовши сили стриматися, пригорнув її до себе та спрагло поцілував. Кат затремтіла, але обхопила його голову й міцно поцілувала графа у відповідь.

Блакитні очі Френсіса Гепберна серйозно зазирнули в її листяно-зелені. Катріона стояла босоніж, навшпиньках, руками обвиваючи його шию. Його пальці обережними рухами розстебнули її халат, опустили її руки та скинули те вбрання — вона залишилася гола. Узявши її обличчя у свої долоні, він нахилився й ніжно поцілував її. Потому губами став лагідно торкатися жіночих повік, щік, шиї.

Його тонкі руки скуйовдили її медової барви волосся, а потім опустилися їй на плечі. Його рот посунувся вниз, до її м’яких персів. Він опустився навколішки й губами став намацувати стежину до її пупка, а потім — і до крихітної родимки.

Усе тіло Кат тріпотіло, ноги в неї підігнулися, вона також опустилася навколішки, і їхні губи зустрілися. Босвелл був страшенно збентежений.

— Кохана моя, скажи мені «так» або «ні»! Але скажи зараз, — хрипко прошепотів він, — бо я кажу тобі всю правду, моя солодка Катріоно. Я хочу тебе так, як зроду не хотів жодну жінку! Але я хочу тебе, а не твою тінь!

— Босвелле, — тихо прошепотіла вона, і він побачив, що обличчя в неї сяє. — Босвелле! Я відчуваю! Відчуваю! О, лорде мій! Я шаленію, так тебе хочу.

Він потягнув її донизу, на хутряний килимок. Вогонь потріскував, кидаючи на них тіні. Френсіс випростався над нею, щоб роздягнутися. Вона підбадьорливо усміхнулася йому. Він був першим чоловіком у її житті, якого вона обрала сама. Нареченого обрала для неїїї прабабуся, а король силував її. Проте вона обрала Френсіса Гепберна. І відчайдушно жадала його.

Опустившись навколішки, він ніжно перевернув графиню долічерева й поцілував її в потилицю. Його губи рухалися вниз, до плечей, і далі блукали по її спині. Граф був неймовірно ніжний, і вона в захваті трепетала.

Поклавши її на спину, він став пестити її пречудові перса. Вони наливалися від його ніжних дотиків, рожеві соски твердішали, загострювалися. Він зарився обличчям у западинку між них, його губи обпікали її шкіру. Кат тихенько застогнала. Босвелл полегшено всміхнувся. Її голова відкинулася назад, очі заплющилися. Вона дихала швидко, уривчасто.

У своїх подорожах Френсіс Гепберн чимало кохався й навчався в багатьох жінок. Тепер він використовував усю свою майстерність задля єдиної жінки, яку по-справжньому полюбив, понад усе жадаючи продовжити її задоволення.

Цілуючи її м’які груди, він відчув, як її серце шалено калатає під його губами. Він зловив зубами спокусливий сосок і ніжно прикусив його. Вона знову застогнала, і її стегна почали свій рух у ритмі любові. Його губи не спинялися.

— Френсісе! — закричала вона. — Боже мій, Френсісе! Я ж збожеволію через тебе!

— То ти хочеш, щоб я спинився, кохана моя? — Його очі сміялися. У відповідь йому була тиша. Він хотів перевірити, до чого зможе довести її.

Френсіс розсунув її ноги і, закинувши їх собі на плечі, обережно розгорнув нижні губи та ніжно поцілував м’яку коралову плоть. Один раз вона шалено здригнулася, але не заборонила йому цього. Його язик пестив її, просуваючись углиб. Аж раптом вона закричала від задоволення, і її тіло вигнулося. Ця відповідь розпалила його, і, не в змозі більше стримуватися, граф підсунувся, опинившись над нею, і занурив свій пульсуючий чоловічий стрижень у її м’якеньку глибку.

Кат радо прийняла його, обхопивши чоловіче тіло довгими ногами та обійнявши руками. Опинившись у ній, він знову стримав себе, їхні тіла рухалися разом, ритмічно, прагнучи вдовольнити одне одного. Аж ось вона відчайдушно зашепотіла до нього:

— Френсісе! Я більше не можу стримуватися!

Однак Босвелл трохи притишив її бажання, а потім посилив його до найвищої межі. Її приголомшила сила його пристрасті й щиро здивувало те, що хтось може дати їй таке задоволення. Її ніколи так не кохали, і коли він нарешті дозволив їй вибухнути пристрастю, вона закричала в захопленому подиві, відчуваючи, як його жадання також вивільняється.

Усе ще поєднані, вони лежали, глибоко дихаючи, вологі від затрачених зусиль. Аж раптом Кат закричала зі щирим подивом:

— Боже мій, Френсісе! Ти знову зростаєш усередині мене! О так, мій коханцю! Так! Так! Так!

І все почалося спочатку. Його самого вражала така відповідь його тіла, адже він ніяк не міг дістати її вдосталь. І Кат була сьогодні невситима. Вона відповідала пристрастю на його пристрасть, доки вони не виснажилися настільки, що поснули там, де лежали, не помітивши, що вогонь згас і в кімнаті холоднішає.