Дорогою він згадував минулу ніч, добре помічаючи тепер усе, що його зачеплена гордість затуляла від нього тоді. Кат благала забрати її з двору, але йому самому почало подобатися там, і він їй відмовив. Сором від того, що король силує її до любощів, і страх, що Патрик дізнається про ті зносини, зробили її геть безпорадною, загнали в пастку. Коли він увійшов до своєї спальні й побачив, як король пестить оголені груди його дружини, він був глибоко вражений, а потім розлютився на неї. Як же ж він міг так у ній помилитися? За всі ці роки Кат не дала йому жодного приводу засумніватися в ній.

Перед Патриковими очима знову постало її перелякане бліде обличчя, що дивилося на нього з трюмо. Пізніше, коли вони по черзі ґвалтували її, він бачив у її листяно-зелених очах шок, біль, недовіру, і, нарешті, найстрашніше з цього всього — порожнечу.

Патрик Леслі, не звертаючи, прямував на північний схід і, їдучи, молився про те, щоб дружина чекала на нього в Ґленкірку. Іще він переймався тим, що сказати своїй матері й дітям. Усі вони були вже досить дорослі, щоб зрозуміти, що щось не так. Він радів, що двоє його старших хлопців на службі. З молодшими дітьми все було простіше, але зі своїм старшим сином і спадкоємцем граф не хотів би зараз зустрітися. Тринадцятирічний Джеммі Леслі обожнював свою красуню матір, і між ними була особлива близькість. Кат любила всіх своїх дітей, але Джеммі завжди був її синочком.

За кілька днів, коли почали виднітися вежі Ґленкірка, граф підострожив Клинка, і великий чорний жеребець, відчуваючи, що дім уже близько, охоче пустився чвалом. Патрик швидко розшукав свою матір. Марґарет, графиня-вдова Ґленкірк, і досі була одна з найвродливіших жінок Шотландії. Угледівши свого старшого сина, вона встала й простягнула руки.

— Любий мій! Я не чекала, що ти повернешся так швидко. Щось сталося?

Він занурився в затишок її обіймів, а потім, провівши матір до канапи біля вікна, сів поряд із нею.

— Я зробив дещо жахливе, мамо. Жахливе для Кат. Напевно, я втратив її. — Опустившись долі, він поклав голову їй на коліна й заплакав. Глибокі, нестримні схлипи виривалися із самого його нутра, широкі плечі здригалися. Приголомшена Меґ Леслі м’яко торкнулася синової голови й промовила:

— Розповідай, Патрику. Розповідай, що ти зробив із Катріоною.

Опанувавши себе, він поволі, обережно пояснив своїй матері, що сталося. Меґ заплющила очі, коли він дійшов до розповіді про зґвалтування.

— Вона, либонь, таки щось відчуває до тебе, Патрику, — сказала мати, — боя, нею бувши, встромила б у тебе ножа, перш ніж утекти! І відповідаю на твоє непоставлене запитання: ні, тут її немає. Чому ти взагалі подумав, що вона буде тут?

— Куди ще вона могла поїхати, мамо? Ґрейгевен? А-Куїл?

— Ні. Гізер була тут учора й нічого не сказала. Не сумнівайся, якби Кат з’явилася вдома, у Ґрейгевені, її мати так сполошилася б, що тільки про це й говорила б. І вона не в А-Куїл. Брати Кат нещодавно там були, полювали на вовків, і вчора вони приїжджали разом із Гізер, привезли мені кілька шкур.

— То де ж вона? — повторював він. — Боже-світе! Де ж вона сховалася?

— Ти хочеш її повернути? — спитала Меґ. — Навіщо, Патрику? Щоб далі карати її за те, що не наклала на себе руки після першої ж пропозиції Джеймса Стюарта? Для тебе краще мертва недоторкана дружина, ніж жива, якою трохи покористувалися? Господи, сину, який же ти бовдур! Адже Джеймс не забрав droit du seigneur з твоєю цнотливою нареченою! І чому в біса ти вирішив, що винна саме вона? Либонь, лише тому, що вона лише слабка жінка! Дурень! Вона коли-небудь давала тобі привід для сумнівів? Ніколи! Ти пам’ятаєш її люблячою дружиною від самого вашого весілля… Хоча тепер я думаю, що, може, вона передчувала якесь лихо, коли намагалася втекти від шлюбу з тобою. Вона була хороша дружина й мати для ваших шести діточок. — Меґ устала й, опанована гнівом, заходила по кімнаті.

— Ти не заслуговуєш її, Патрику! А тепер забирайся, щоб я тебе не бачила, мій шановний графе! Я ненавиджу дурнів, а ти найбільший із них! Ти мені огидний! — Притримуючи спідниці так, щоб не торкатися сина, розгнівана графиня-вдова вийшла з кімнати.

Патрик стояв там, де його залишила мати, думаючи, що він огидний і сам собі.

— Отже, тобі тепер про все відомо, — пролунав голос його брата Адама.

Граф повернувся.

— Я не знав, що ти тут, — сказав він глухо.

— Щойно приїхав. Я скакав за тобою всю дорогу. Еллен прийшла до мене, перш ніж покинути Единбург. Як ти дізнався?

— Я повернувся в Голіруд і побачив королівські руки на оголених грудях моєї дружини. То ти знав? І Еллен теж? Я єдиний при дворі, хто не знав, що король спить із моєю дружиною?

— Ніхто не знав, Патрику, крім Еллен, бо вона служниця Кат, і мене, бо, коли Джеймс уперше висунув Кат свій ультиматум, вона прийшла до мене по допомогу. Я нікому не розповідав, навіть Фіоні.

— Моя дружина прийшла до тебе по допомогу а ти послав її до ліжка короля? Це так ти вирішив допомогти? — І, підскочивши до свого молодшого брата, Патрик Леслі вдарив його просто в щелепу.

Адам відсахнувся і, піднявши руку потер набите підборіддя. Граф наступав на нього.

— Я вб’ю тебе, брате, за це!

Рука молодшого Леслі потяглася до кинджала, і, висмикнувши, він наставив його перед собою.

— Заради Бога, Патрику! Послухай мене одну хвилину! — Граф зупинився. — Джеймс погрожував відібрати наші маєтки й проголосити нас поза законом. У нього були готові сфальшовані звинувачення, бо будь-що він поклав намір здобути Кат і знав, що вона захищатиме свою сім’ю, хоч би чого це коштувало їй самій. Вона була нажахана. Катріона не хотіла лягати під короля, але й не бажала втратити все ваше… усе наше. Жінкам не вільно відмовляти королю, і ти це знаєш! І навіть якби вона відмовила, Джеймі забрав би все. Що б тоді сталося з нами всіма? З мамою та з дітьми? Так! Я сказав, щоб Кат підкорилася! Не було жодної іншої ради. А що б ти зробив на моєму місці?

Руки Патрика опустилися.

— Знаєш, Адаме, що я зробив із нею, коли застав її з Джеймі? Я напився разом із королем, а потім ми її по черзі… Усю ніч, брате! Випили — висмалили! Випили — висмалили! Вона втекла від мене, Адаме. Я б життя віддав за те, щоб знайти її й попросити в неї вибачення!

— Боже-світе! — вигукнув Адам Леслі, до решти вражений почутим. — Який же ти бовдур! Не думаю, що вона коли-небудь пробачить тобі, але знайти її я тобі допоможу. Бачить Бог, ти її не заслуговуєш. Де ти вже шукав?

— У нашому будинку в Единбурзі. Тут. Мати каже, що її немає ані в Ґрейгевені, ані в А-Куїл. У вас її, очевидно, теж немає, бо ти б мені сказав. Може, вона сховалася в Сайтені?

— Я поїду туди, — згодився Адам. — Поясню, що хотів переказати вітання від Фіони її батькам. Якщо там уже щось чули, наша сестра Дженет знає про це й розповість нам.

Але хутко вони дізналися, що Кат у Сайтені не було. Не ховалася вона й у старої Рут у Кренноґу. У них закінчилися всі можливі припущення, і наступними днями вони розпитали ще й родину Кіра в Единбурзі. Кат не знімала нічого зі своїх величезних рахунків ані особисто, ані через посередника. Графові Ґленкірка ставало страшно. Його дружина зникла понад місяць тому без жодного сліду й без коштів на прожиття. Були тільки дві можливі відповіді. Або хтось ховав Кат, — а їм не спадав на думку ніхто, з ким би вона могла приятелювати, — або вона вже мертва.

Розділ 24

Френсіс Гепберн прокинувся вдосвіта й непорушно лежав кілька хвилин, насолоджуючись тишею, яка передувала співу птахів. Обережно повернувшись, він подивився на Кат. Графиня лежала, згорнувшись у клубочок, мов маленька дитина. Уві сні вона здавалася такою невинною.

Аж ось вона прокинулася, розплющила зелені очі та потягнулася.

— Доброго ранку, мілорде, — усміхнулася вона йому.

Він усміхнувся у відповідь, думаючи про те, як хотів би просто зараз любитися з нею.

— Сьогодні, Кат, я приготував для тебе сюрприз. Я запрошую тебе на прогулянку верхи.

В її очах промайнув переляк.

— Патрик, — вимовила вона.

— Патрик, люба моя, урешті-решт тебе знайде, але мине ще чимало часу, доки до нього дійдуть чутки, а потім я обіцяю захищати тебе. Та й розповісти йому щось зможе лише той, хто про тебе знає, а мої люди віддані мені. Навіть якби вони побачили, як ти гольцем роз’їжджаєш по всьому графству, усе одно нікому б у цьому не призналися.

Вона розсміялася.

— Добре, мій коханий, але мені знадобиться свіжий одяг. Моє все зношене, і я не хочу осоромити тебе.

— Зазирни до скрині біля дверей. Я привіз дещо зі свого останнього набігу.

Катріона була в захваті, знайшовши серед Босвеллових трофеїв шовкову білизну, кілька зелених бриджів із добре пряденої чистої вовни та півдесятка кремових шовкових сорочок із перламутровими ґудзиками. Був там і м’який коричневий шкіряний камзол із дрібними застібками з полірованого оленячого рога, оздобленими сріблом, а також широкий коричневий шкіряний пояс зі срібною пряжкою, цяцькованою топазами. За якусь хвилину Кат збагнула, що він замовив це вбрання саме для неї. Вона підвелася та, обернувшись, ніжно промовила:

— Ти такий добрий до мене, Босвелле. Спасибі тобі.

Він устав із ліжка.

— Я принесу тобі води, щоб помитися, — відповів він низьким голосом.

Вона перегородила йому дорогу. Ставши навшпиньки, обвила руками його шию й поцілувала. Босвеллові руки стали гладити її довгу спину та м'які, шовковисті сідниці.

— Господи, ах ти ж відьма! Не спокушай мене зараз!

Але нестримна жага вже опанувала його. Граф підхопив її на руки й поклав назад на ліжко. Його губи знову намацали жіночі вуста, його тіло ніжно оволоділо її тілом. Вона щасливо зітхнула, і Френсіс Гепберн тихо засміявся.