Увійшли слуги, несучи срібні таці з їжею. Граф підвів Кат до столу й всадовив її. Він замовив чудову вечерю, керуючись своїм бездоганним смаком. Вони почали з холодних сирих устриць, що їх Кат просто обожнювала, і закінчили листковим пирогом із ранньою полуницею з теплиць Ермітажу.
Кат охоче смакувала. Задоволений цим, Босвелл припрошував її, простягаючи графині один шматок пирога за одним. Коли вона доїла й помила руки, він заговорив до неї напівжартома-напівсерйозно:
— А тепер, мадам, час вам заплатити за їжу. — І, підвівши до крісла біля каміна, він посадив її. — Я хочу намалювати тебе, любове моя. Можливо, згодом я зроблю воскову фігуру, а потім і твою скульптуру.
— Боже мій, — засміялася вона, — то ти робиш скульптури! Ось до чого були всі ті дурниці про воскові ляльки. Ось звідки балачки, що ти практикуєш чорну магію! О, бовдури! Неосвічені бовдури!
Босвелл скривився.
— О, так, — підтвердив він, — мої вороги легко переконали бідолашного довірливого кузена Джеймі, що я ліплю його з воску й встромляю шпильки в ті ляльки. — Він поставив мольберт собі на коліна і, закріпивши на ньому аркуш паперу, узявся до роботи.
Кат сиділа нерухомо й думала про те, як їй пощастило бути з цим чоловіком. Вона ніколи не уявляла, що таке щастя взагалі можливе, і, якби він запросив її із собою до пекельного вогню, вона пішла б за ним, не замислюючись. Кат пестила його поглядом і зашарілася від думки, що краще було б лягти з ним у ліжко, ніж сидіти отут, позуючи. Нарешті він відклав роботу. Його очі перехопили її погляд.
— Ти читаєш мої думки, — вигукнула вона.
Граф ліниво всміхнувся.
— Не важко прочитати твої думки, коли ти вкриваєшся таким рум’янцем. До того ж мої думки точнісінько такі самі. Що ж, моя солодка, кохана моя, ходімо в ліжко. — Він устав і простягнув їй руку.
Вона підвелася.
— Чому, Френсісе? Я тринадцять років жила вдоволеним, здоровим життям із Патриком. Але з тобою… — Вона спинилася, добираючи правильні слова. — 3 тобою все інакше. З тобою життя стає повнішим.
— Ти завжди кохала Патрика? — запитав він.
— Він був єдиний чоловік, якого я знала. Ґрейгевен стоїть на відлюдді. Моя прабабуся заручила мене з Патриком, коли мені було всього чотири рочки. Він на дев’ять років старший за мене. Ми одружилися, коли мені минув шістнадцятий. Я взагалі не була впевнена, що хочу за нього заміж. Він мав славу гульвіси, і до того ж неабияк зарозумілого!
Босвелл усміхнувся сам до себе, уявивши, як його вперта Кат зіштовхнулася з таким самим упертим Ґленкірком.
— З усім тим, — провадила Кат, — ми жили в добрій згоді. Він хороший чоловік, і я люблю наших діточок.
— Але ти насправді не кохаєш його, — сказав Френсіс Гепберн. — Хоча твоя доля була краща за мою. Ти здорова жінка, Катріоно, дістаєш справжню насолоду в ліжку, і тобі для цього не доводилося ніде віятися. Моя люба графиня гидує фізичною складовою шлюбу. Якби вона могла захопити моє майно іншим способом, не народжуючи мені дітей, вона саме так і вчинила б.
— Але як же твої діти? Звичайно ж, ти їх любиш, Френсісе.
— Певною мірою, але Марґарет виховала їх холодними й правильними. У них немає чарівних рис Гепбернів або Стюартів. Вони лише терплять мою присутність. І між нами немає справжнього тепла.
— Мені дуже шкода, коханий мій, — мовила вона.
— Чому? — Він усміхнувся до неї. — Уперше в житті я закохався. Я кохаю тебе, лебедонько моя Кат! Господи, допоможи мені! Як я тебе кохаю! І ти, моя люба, ти теж закохалася вперше в житті. І це я той щасливий чоловік!
— О, Босвелле, — прошепотіла вона, — що нам робити?
— Я не знаю, Кат. У мене немає готових відповідей, але я знайду раду на нашу дилему, обіцяю тобі.
Обійнявши рукою за плечі, граф повів її до спальні. Він обережно зняв із неї перли й поклав їх на стіл. Потім розстебнув лавандову сукенку, зняв її та кинув на стілець. Вона повитягала шпильки, і волосся хвилею впало їй на спину. Босвелл затамував дух, захоплений досконалістю її прегарних грудей, що світилися золотом у світлі свічок. Скинувши з ніг пантофлі, Катріона босоніж підійшла до нього, тонкими трепетними пальцями розстебнула його сорочку й зняла її. Потім повернулася й пішла до ліжка. Френсіс закінчив роздягатися й наблизився до неї.
Кат із тремтінням чекала на нього. Нарешті він опинився поряд із нею під периною. Босвелл притягнув її пишне тіло під своє струнке та довге й притиснув її до себе. Вони пролежали так, здавалося, цілу вічність, і тепло їхніх тіл змішалося. Кат міркувала про те, чи відчуває Френсіс таке саме розпачливе жадання, як і вона. Катріона не могла назвати це хіттю. Це її почуття було надто глибоке. Навіть найвищий акт оволодіння нею не вдовольнив Кат повністю.
Він увійшов у неї, проштовхнувся глибоко в її пульсуюче тепло, і, рухаючись усе далі, Босвелл вигукнув:
— Ах, Боже мій! Цього так мало! — І Кат заплакала від радості, зрозумівши, що його кохання до неї таке ж глибоке, як і в неї до нього.
Розділ 25
Час минав, зима змінилася ранньою весною, настала традиційна пора для прикордонних набігів. Босвелл не надто часто брав у них участь, вважаючи за краще залишатися поряд із Кат. Його людям його дуже не вистачало, і нарешті незаконнонароджений Босвеллів брат Геркулес Стюарт вирішив обговорити це питання з графинею.
— Геркулесе, а я можу їздити з вами? — запитала вона.
Він усміхнувся.
— Авжеж, міледі! Якщо Френсіс вам дозволить.
— Ти вмієш вправлятися з мечем або пістолетом? — запитав Босвелл, коли його зведений брат і Кат заговорили про це до нього.
— Досить добре, — відповіла вона. — Мій старший брат навчив мене.
Френсіс перевірив її і, задоволений, сказав:
— Ти впораєшся, — однак доручив Геркулесові ані на крок не відходити від Кат.
Відтоді разом із Босвеллом та його прикордонниками Катріона стала ходити в набіги, спершу вночі, а потім і вдень. Безстрашна, вона зі смаком, захоплено билася з англійцями, викликаючи подив у людей графа. Утім, графиня була добра до осіб її статі й ласкава до дітей. Незабаром поголос про неї став поширюватися все далі від кордонів, славили люди про красиву жінку, що їздить із Босвеллом та його людьми.
Якось з Единбурга на південь вирушив колишній Босвеллів товариш лорд Гоум. Його зацікавили ці чутки, і він бажав побачити все на власні очі. Гоум їхав сам. Він не хотів зайвих пліток серед слуг. Бралося вже надвечір, коли лорд наблизився до Ермітажу й зупинився на хвилину, щоб оглянути великий замок на відстані. Почувши стукіт копит позаду себе, він причаївся серед заростей дерев і став чекати. Гоум упізнав Босвеллового огира Валентайна, але кінь поряд із ним, гнідий із золотавим відблиском, був йому не знайомий. Двоє коней мчали просто до нього й зупинилися в траві зовсім неподалік від його укриття. Лордові було добре видно обличчя Босвелла, аж раптом він почув його вигук:
— Я переміг, мадам! Віддавайте свій борг!
Відповіддю на Босвеллові слова став ніжний сміх, і Гоум нетерпляче сіпнувся вперед, але жінка відвернулася, тож він не міг добре розгледіти її обличчя.
— То призначте свою ціну, мілорде! — вигукнула вона дзвінким голосом. Босвелл грайливо звів брову. Потягнувшись, він зняв жінку з коня.
— О, Френсісе! — Жінка знову засміялася. Руки Гепберна зімкнулися навколо неї. Лорд Гоум бачив лише її профіль, з якого нічого не міг утямити. Гоума вразив вираз ніжності та любові на обличчі його друга. Якусь мить помилувавшись своєю коханою, Босвелл мовив:
— Боже-світе, люба моя. Як же я тебе люблю! Гайда, їдьмо додому. Знову поскачеш наввипередки зі мною?
Він посадив її назад на коня. Гоум зробив іще одну відчайдушну спробу побачити жінчине обличчя, але вона повернулася спиною до нього.
— Якщо я виграю, Френсісе, вимагатиму більшу ціну, ніж один поцілунок! — Було чудово зрозуміло, що вона має на увазі, і Гоум трохи не захлинувся:
— Боже мій! Ото жінка!
Босвелл тихо засміявся й відповів:
— Якщо ви мене переможете, мадам, — і, ляснувши гнідого коня по крижах, щоб дати Кат фору, скочив на Валентайна та поскакав слідом за нею.
Лорд Гоум іще кілька хвилин залишався в схованці. Те, що він побачив, його вельми вразило. Він знав Френсіса Гепберна вже багато років. Свого часу вони навіть ворогували. Але юнацьке марнославство притишилось, і згодом вони стали друзями. Гоум ніколи не бачив, щоб Босвелл мав такий спокійний, умиротворений вигляд. Він доволі бахурував із цим чоловіком і добре знав, що Гепберн ніколи не сприймав серйозно жодної жінки, навіть своєї холодної, правильної графині. А проте цього разу Гоум був упевнений: господар Ермітажу ставиться до цієї жінки з усією серйозністю. Видершись на свого коня, Гоум попрямував пагорбами до великого замку. Тепер його цікавість справді розбурхалася.
У дворі лорда зустрів Геркулес Стюарт і, привітавши, забрав його коня.
— Піду покличу Френсіса. Він щойно приїхав і буде радий бачити тебе.
Лорд Гоум чекав у передпокої, усміхаючись до самого себе, гадаючи, хто переміг у перегонах. Раптом двері відчинились, і з’явився Босвелл. Він тепло потиснув Гоумові руку.
— Святий Боже, Сенді! Я радий тебе бачити! Що привело тебе до Ермітажу? — Кремезний граф клопотався коло графина та двох важких склянок.
— Цікавість, Френсісе. Цікавість привела мене сюди. В Единбурзі подейкують, що ти охороняєш кордони пліч-о-пліч із вродливою жінкою. Двір просто зачарований. А може, мені варто повернутися назад і сказати їм, що лорд Босвелл знову посміявся з них? Це, либонь, юнак у перуці, еге?
"Любов дика та прекрасна" отзывы
Отзывы читателей о книге "Любов дика та прекрасна". Читайте комментарии и мнения людей о произведении.
Понравилась книга? Поделитесь впечатлениями - оставьте Ваш отзыв и расскажите о книге "Любов дика та прекрасна" друзьям в соцсетях.