Мейтленд чекав майже цілий день, доки йому нарешті вдалося опинитися наодинці з королем.

— Я з’ясував одну цікавинку про життя Френсіса Гепберна, — почав він. — Я знаю, хто та жінка, що стала його новою коханкою, — та, що ходила з ним у набіги.

Джеймс обожнював плітки.

— То кажи вже, Мейтленде, — нетерпляче проказав він. — Хто ж вона така?

— Це і є най дивніше, сір. З-поміж усіх шляхетних жінок Шотландії, як на мене, цю леді найважче було б уявити в Босвелловому ліжку. Він намірився одружитися з нею, і леді Босвелл нещодавно дістала в церкві розлучення. А та жіночка, про яку я говорю, оце саме клопочеться над тим, щоб здобути свою власну свободу.

— Дуже цікаво, Мейтленде, але хто ж вона?

— Що ж, це графиня Ґленкірка, сір. Леді Катріона Леслі. Це прекрасне створіння, яке тут, при дворі, називають доброчесною графинею.

На якусь мить Джеймсові Стюарту здалося, що його серце зупинилося.

— Хто, Мейтленде? Що ти сказав?

— Леді Леслі, сір. Дружина Ґленкірка.

Король пополотнів, і Мейтленд скористався з цієї миті, щоб попросити дозволу піти. Але виходячи, він почув наказ:

— Залитися цієї ночі в палаці.

Канцлер пішов, посміхаючись. Лорда Босвелла було вже майже знищено. Мейтленд добре помітив муки на обличчі короля.

Розлючений, Джеймс походжав по спальні. Френсіс Стюарт-Гепберн був його заклятий ворог, і ця ворожнеча тривала все життя. На чотири роки старший за короля, він завжди був більший, сильніший, розумніший, яскравіший. Природа обох наділила вродою, але Френсісова краса була виразнішою, майже богоподібною, з грубими чоловічими рисами. Джеймс напружено вгризався в граніт науки, а Френсіс вбирав знання, мов губка, легко та без зусиль. До Босвелла зліталися жінки, він причаровував їх. А Джеймс, вихований у чоловічому товаристві, де нечасто зустрічалися особи красної статі, доволі незграбно поводився з жінками. Одне слово, Френсіс був тим, ким його кузен Джеймс прагнув бути.

Босвелл зайшов надто далеко, забравши в короля Кат Леслі, і Джеймс не збирався після всього подарувати йому ще й це. Заглиблений у гіркоту й відчай, король не надто зважав на обставини, за яких Кат утекла від нього. Єдине, що Джеймсові зараз здавалося важливим, — Кат, очевидно, запропонувала Босвеллові те, у чому відмовила королю. Вона віддала Френсісові своє серце.

Він зупинить коханців. Кат не одержить розлучення. Джеймс доручить канцлерові Мейтленду поговорити про це з кардиналом. Окрім цього, він мав намір проголосити свого кузена — загального улюбленця — поза законом. Його майно й титул конфіскують. Кат навряд чи зможе залишатися з пройдисвітом та офіційно визнаним злочинцем.

Джеймс гнівався на Катріону Леслі. Він надав таку честь цій дрібній горянській графині, зробивши її фрейліною своєї дружини. А вона страшенно розчарувала його. Ця жінка виявилася не кращою за всіх інших жінок при дворі, що так легко розсувають ноги перед чоловіками.

Згодом прийшов Джон Мейтленд, як йому й було наказано, сподіваючись не здатися занадто нетерплячим. У нього на обличчі не відбивалося нічого, крім байдужості, коли король наказав проголосити Френсіса Стюарта-Гепберна, п’ятого графа Босвелла, поза законом та конфіскувати його маєтки. Наступного ранку королівський речник прилюдно виголосив королівську ухвалу перед мешканцями Единбурга. Обурені містяни закидали його сміттям. Вони ненавиділи того, хто повалив їхнього героя.

Король відчував, що пошився в дурні. Королева не хотіла з ним розмовляти й замкнулася у своїх кімнатах. Леді Марґарет Дуґлас, навпаки, увірвалася до нього, несамовито волаючи про те, що король не має права забирати нічого, окрім Ермітажу. Вона махала папером, який, за її словами, доводив, що Босвелл відписав усі маєтки, окрім Ермітажу, їхньому старшому синові, законному спадкоємцеві графа.

Джеймс розсердився.

— Доки Френсіс не втратив моєї прихильності, мадам, маєтки належали йому, і він міг робити з ними все, що хотів. Але тепер він у неласці, тож його майно конфіскувала корона.

— Ви не можете вимагати, щоб я виїхала з Крайтона! — верещала Марґарет Дуґлас. — Це мій дім і дім мох дітей. Куди нам податися?

— Ідіть до свого батька або під три чорти, — кинув у відповідь король. — Мені байдуже, Марґарет! А тепер забирайтеся! Вам не вільно більше з'являтися при дворі.

Марґарет Дуґлас відступила, украй пригнічена. Вона ще повернеться, адже не збиралася просто спостерігати, яку її старшого сина відбирають його спадщину. Однак їй потрібен був час, щоб зібрати всі сили.

Наступного дня Френсіс Гепберн довідався, що король оголосив йому війну. Він не зовсім розумів, чому саме. Навряд чи через його втечу з в’язниці в Единбурзькому замку.

— Він знає, — упевнено проказала Кат те, що підказувало їй жіноче чуття. — Він знає, що ми коханці.

— Нісенітниця, — відповів Босвелл. — Навіть Джеймі не може бути таким дріб’язковим.

Проте Катріона була певна, що має слушність, і коли через кілька днів приїхав лорд Гоум, його розмова з Френсісом підтвердила її підозри. Сенді Гоум узяв її руку й підніс до своїх губ.

— Найпрекрасніша і найдорожча рука в Шотландії, — прошепотів він. Потому відпустив її долоню й повернувся до Босвелла. — Король доручив мені привезти тебе до нього. — Він усміхнувся. — Утім, я розумію, що ти можеш і не схотіти повертатися до Единбурга в таку спеку, у розпал літа, тож, певне, я залишуся з тобою тут, на прикордонні.

— То що ж так розлютило кузена Джеймі? — запитав Босвелл.

— Мейтленд. Він запропонував конфіскувати все ще два тижні тому, але королева захищала тебе, нагадуючи невдячному чоловікові про твоє віддане служіння короні. — Гоум говорив дуже серйозно. — Як на мене, усе мало бути добре, але скидається на те, що король дізнався, що Кат із тобою. Коли він доручив мені поїхати в Ермітаж і полонити тебе в ім’я корони, він усе торочив про твою «розпусту» з «однією леді» з двору. Я не наважився допитуватися, Френсісе, але впевнений, що він мав на увазі Кат. Як він у біса міг дізнатися?

— Дівчинку, що стала моєю покоївкою в Ермітажі, знайшли вбитою в лісі неподалік звідси, — сказала Кат. — Її жорстоко катували.

— Так, — додав Босвелл. — Підошви її ніг були зовсім спалені, чорні, а горло перерізане, — бідолашна дівчинка. Ми знайшли оце в неї в руці. Упізнаєш? — Покопирсавшись у мішечку, він дістав звідти срібний ґудзик.

Гоум узяв його й кивнув.

— Хтось із людей Мейтленда. На ґудзику канцлерова емблема. Очевидно, він хотів довідатися, що за жінка з тобою. Виродок! Він знайшов ту зброю, яку шукав, щоб знищити тебе.

— Він не знищить мене, Сенді. А скажи-но, що тепер із Марґарет і дітьми?

— Вони в Анґуса.

— Джеймс вигнав її з Крайтона? І вона пішла? Боже-світе, я не вірю в це! Марґарет завжди любила…

Лорд Гоум розсміявся.

— Вона, Френсісе, шукала зустрічі з королем. Доводила, що тільки Ермітаж належить тобі, бо решту ти відписав вашому старшенькому хлопчикові. Джеймс послав її з дітьми до Анґуса.

Босвелл придушив сміх.

— Бідна Марґарет. Звісно, їй мають повернути маєтки для мого спадкоємця. Утім, я певен, що Анґус щось із цим зробить. Бо ж, гадаю, йому взагалі не терпиться виселити Марґарет зі свого будинку.

— А що з Ермітажем, Френсісе?

— Якщо Джеймс так хоче Ермітаж, хай приходить і забирає його. Є в цьому світі дві речі, дорогі для мене, — сказав Босвелл. — Мій дім і Катріона. Я не віддам йому жодної з них.

Але Кат перелякалася.

— їдьмо з Шотландії, Френсісе, — стала благати вона його. — Джеймі забрав усе, що тобі належить, і мене він забере також, якщо ми не втечемо від нього.

Проте Босвелл і наміру не мав утікати, навіть коли прибув посильний Кіра з відповіддю від абата Іленкірка. Кардинал відхилив прохання Кат про розлучення. Чарльз Леслі, невдоволений відповіддю, особисто прибув до Сент-Ендрю й пояснив ситуацію кардиналові. І отоді кардинал розповів Чарльзові Леслі, що особистий секретар канцлера Мейтленда попередив його: король дуже образиться, якщо розлучення буде надано. А зважаючи на непевне становище, у якому нині перебуває стара церква в Шотландії, кардинал не робитиме нічого, що може поставити її під іще більшу загрозу. Якщо Джеймс не передумає, Кат Леслі не дістане свободу. Отож вона не може вийти заміж за Френсіса Гепберна.

І знову Кат стала благати:

— Забери мене, Френсісе. У Франції церква ні за що не відповідає перед королем Шотландії, і я зможу дістати свободу.

— Не безкоштовно, люба моя.

— Френсісе, я дуже заможна жінка. Я можу підкупити будь-кого зі священнослужителів. Трясця! Навіщо мені всі ті гроші, якщо я не спроможна мати те, чого я хочу?

Френсіс Гепберн розсміявся й обійняв Кат рукою.

— Моя люба розпещена дівчинко, — сказав він ніжно. — Навіть якщо мені доведеться покинути Шотландію, аби Джеймс заспокоївся, я маю помиритися з ним, перш ніж поїду. І я маю зберегти Ермітаж для сина, якого ти колись мені подаруєш.

— Ох, Босвелле, який же ти бовдур! Джеймі нізащо не дозволить нам бути разом. Будь ласка, забери мене подалі, не зволікаючи. І байдуже, чи вийду я колись за тебе заміж, аби тільки ми були разом!

Але Френсісові здавалося, що вони впораються. Френсіс Гепберн був чоловік честі. Однак він не до кінця ще зрозумів, що його маленький кузен, із яким він грався в дитинстві, твердо вирішив бути єдиним королем Шотландії в усьому. І він недооцінював того, наскільки його кузен-король жадав Катріону Леслі. Джеймс жадав повернути Кат. І якщо він її не матиме, то не дістанеться вона й лордові.

Улітку 1591 року Босвелл охороняв кордони зі своєю прекрасною коханкою та лордом Гоумом. Бони робили набіги на Англію, але загалом між Англією та Шотландією панував мир. Того ж самого літа Джеймс відвідав Лінлітгоу, де народилася його мати, потім побував у Стерлінгу, на Фолклендських островах, а звідти через Ферт-оф-Форт повернувся в Единбург.