Мейтленд спустив одного зі своїх слуг із вікна, наказавши йому дзвонити у дзвони. Почувши дзвін, мешканці Единбурга повибігали зі своїх будинків і поспішили до палацу.

Лорд Гоум тягнув Френсіса Гепберна за руку.

— Ходімо, чоловіче! Гра скінчилася!

Але Босвелл відчайдушно опирався.

— Ні! Я повинен дістатися до Джеймі. Чорт його бери, Сенді! Я обіцяв Кат!

Геркулесові довелося застосувати свою велетенську силу, щоб повернути брата до себе обличчям.

— Слухай, ти, закоханий телепню! А що з нею буде, коли я привезу їй твоє тіло? Тікаймо, брате! Потім спробуємо ще раз. — Він потягнув графа, який затято опирався, по коридору.

Кат була така рада його благополучному поверненню, що розчарувалася значно менше, ніж Босвелл сподівався. Хоча сам лорд неабияк розлютився.

— Я хотів уступити в новий рік, знаючи, що ми могли б призначати дату весілля, — скаржився він.

— Не турбуйся, коханий. До цього самого часу наступного року все вже розв’яжеться, і то напевно, — заспокоювала його Кат. Притягнувши голову коханого до себе, Катріона пристрасно поцілувала його. — Тепер вони не зможуть нас розлучити, — палко прошепотіла вона. — Ми належимо одне одному.

У Новий рік граф Босвелл вручав подарунки своїм робітникам, орендарям і слугам. По обіді він дістав змогу залишитися наодинці з Кат і дітьми. Юні Леслі, хоча й намагались якомога приховати радісне хвилювання, нетерпляче чекали подарунків, як і будь-які інші діти.

Джеммі ледве міг повірити, що молодий рудий жеребець, який гарцює у дворі, тепер справді належить йому.

— Це син мого Валентайна, — усміхнувся граф. — Я назвав його Купідон.

Дочці Кат Бесс він подарував чудовий плащ із бордового оксамиту, оздоблений м’яким світло-сірим кролячим хутром, із невеликою золотою застібкою, цяцькованою рубінами. Колін Леслі, придворний-початківець, отримав круглу золоту брошку з емблемою клану, якою слід було сколювати накидку. На ній був зображений грифон із сапфіровими очима. Роберт Леслі отримав цуценя скай-тер єра, яке десять тижнів тому народила Босвеллова улюблениця.

Діти були в захваті. Бесс одягла свій плащ, Колін приколов на плече брошку, Роберт знайшов повідець для свого цуценяти, і всі вони побігли у двір дивитися, як Джеммі об’їжджатиме свого нового коня. Босвелл і Кат поблажливо спостерігали за ними кілька хвилин, а потім повернулися одне до одного.

Він мовчки простягнув їй пласку скриньку. Кат нетерпляче відкрила її й захоплено зітхнула. На білій атласній підстилці лежав важкий золотий ланцюжок із круглим кулоном також із золота. На кулоні був зображений великий лев, що стояв на задніх лапах, облямований вкритою діамантами стрічкою. У лева були смарагдові очі та розмаяна грива, всипана діамантами.

— Ти не проти, щоб я позначив тебе своїм звіром? — запитав лорд.

— Яз гордістю носитиму лева Гепбернів, — відповіла графиня.

Вона витягла ланцюжок із кулоном зі скриньки й простягнула Босвеллові.

— Застебніть його на мені, мілорде.

Коли він виконав це прохання. Кат помилувалася перед трюмо, потім підійшла до столу й узяла останню коробку, що залишалася на ньому. Вона простягла її графові. У ній лежав великий золотий перстень зі смарагдом, на якому була вирізьблена печатка.

— Смарагди символізують відданість, — промовила вона тихим голосом. — Але почекайте, мілорде. Я також маю дещо для вас. — Опустивши руку в капшук, що висів у неї на талії, вона витягла просту золоту каблучку.

Босвелл тихо засміявся, дістав схожу каблучку зі свого капшука й простягнув їй. Кат заплющила очі, і на них виступили сльози.

— Трясця, Босвелле! Я хочу за тебе заміж якнайшвидше. Чорти б його вхопили, того Джеймса Стюарта! Як я його ненавиджу!

Він притиснув її до себе.

— Бідолашна моя кохана дівчинко, — мовив він. — Тобі від цього важче, ніж мені. Як шкода, що наш наліт не вдався. Якби Джеймс не був такий смердючий скнара, прохід освітлювався б краще й той дурний хлопчисько не закричав би.

Вона пирснула сміхом. Міркування про те, що саме жадібність короля спричинила всі їхні страждання, здавалося сміховинним. Немов прочитавши думки коханої, Френсіс засміявся разом із нею. Однак сміятися їм довелося недовго.

Рано-вранці 11 січня до Ермітажу примчав змучений гонець. Король особисто написав указ, який обіцяв винагороду тому, хто вб’є графа Босвелла.

Вражені, вони не могли повірити, що Джеймс на таке здатен. За словами посильного, Мейтленд добряче настрахав короля після нальоту 27 грудня й переконав Джеймса, що кузен прагне вбити його та посісти трон. Зрештою хіба Босвелла не називали некоронованим королем? Найрозсудливіше, що міг би зробити король, — убити Босвелла, перш ніж Босвелл уб’є його.

Френсіс Гепберн скочив на коня й помчав до столиці. Він хотів спробувати залагодити це питання особисто зі своїм кузеном. Проте був змушений повернутися до Ермітажу, коли король виїхав по нього з великим загоном солдатів. У гонитві за Босвеллом Джеймс ускочив на своєму коні в болото й мало не потонув. Це не поліпшило стан справ. Знову поновилися розмови про чаклунство.

Наступні три місяці між королем і його кузеном панував вимушений мир: на терени Шотландії прийшла сувора зима. Глибокий сніг укрив дороги по всій країні. Кат була страшенно задоволена. Хоча Джеммі з Коліном повернулися до Роусів, Бесс із Роббі залишилися. У ті безцінні місяці Кат могла уявляти, що вони — звичайна щаслива родина. Бесс, батькова улюблениця, поводилася з Френсісом стриманіше, ніж хотілося б Кат, але Босвелл розумів її і ставився до маленької дівчинки серйозно, з підкресленою повагою.

— Колись у нас буде наша спільна крихітна донечка, — тихо шепотів він до своєї коханки.

Маленький Роббі обожнював Френсіса Гепберна. Четверта дитина Кат, із двома молодшими дівчатками, він був насправді середульший син. Ніхто ніколи не знаходив доволі часу для Роббі, але тієї зими в графа Босвелла знайшовся час. Він помітив у цього хлопчика шести з половиною років меткий, допитливий розум і здатність запам’ятовувати навіть найдрібніші деталі. Задоволений цим, Босвелл дуже багато часу приділяв його навчанню. Бесс часто приєднувалася до них, особливо коли вони бралися до мов.

Босвелл і Катріона пробули разом уже рік, і він не міг повірити, що за дванадцять коротких місяців життя могло аж настільки покращати. Хоча його війна з королем не на життя, а на смерть тривала, лорд був упевнений, що якби він лише міг зустрітися й побалакати з Джеймсом, то зумів би йому пояснити. Коли потеплішає, він знову спробує добутися до короля.

На початку квітня дороги знову відкрилися, і граф із Кат супроводили Бесс і Роббі Леслі до Данді, де на них чекав Коналл Мор-Леслі, щоб доправити дітей у Ґленкірк.

— Ти ніколи не повернешся до Ґленкірка, мамо? — запитала Бесс.

Кат обійняла свою старшу дочку.

— Бесс, ти ж знаєш, що як тільки дістану дозвіл розлучитись, я одружуся з лордом Босвеллом і оселюся в Ермітажі. Тобі ж подобається Ермітаж, хіба ні?

Дівчинка повільно кивнула й одразу ж додала:

— Але найбільше мені подобається Ґленкірк! Якщо ти вийдеш за дядька Френсіса, то хто буде моїм татком?

Катріона Леслі вкотре побачила, як її розлучення з Ґленкірком впливає на їхніх дітей. «А проте, — подумала вона, — я завжди була хороша мати й стану ще кращою, коли вийду заміж за чоловіка, якого кохаю».

Вона нахилилася й поцілувала чорняву маківку Бесс.

— Ти запитуєш про якісь дурниці, Бесс. Патрик Леслі — твій тато. І він завжди ним буде. Це неможливо змінити. Френсіс буде твій вітчим.

— А ми будемо жити з тобою?

— Так, люба.

— А хто житиме з татком?

— Господи, Бесс! Ваша бабуся живе в Ґленкірку, і ваш дядько Адам і дядина Фіона часто туди навідуються. До того ж ваш батько, може, колись знайде собі нову дружину.

— Я 6 краще залишилася з батьком, — тихо мовила Бесс. — Він буде самотній, коли всі діти кинуть його. Джеммі з Коліном уже виїхали з дому, і Роббі невдовзі поїде. Якщо забрати з Ґленкірка Аманду й Мораґ, у батька не буде нікого. Якщо тільки я не залишуся.

Кат зціпила зуби. У Бесс риси Леслі завжди виявлялися в найнедоречніший час.

— Обговорімо це колись згодом, серденько, — сказала вона.

Бесс спокійно поглянула на матір і погодилася:

— Як скажете, мадам, — і Кат відчула, що програла битву.

Коналл зустрів їх вчасно й був такий похмурий, що здавався зневажливим. Графиня різко промовила до нього:

— Не варто, Коналле, обирати жодну зі сторін у битвах, про які ти нічого не знаєш. — Він почервонів. — Як справи в Еллі?

— Досить добре. Вона сумує за вами, міледі.

— Перекажи їй, що, коли наші справи владнаються, я хотіла б, щоб вона оселилася в Ермітажі зі мною. Я теж сумую за нею.

— Перекажу, міледі.

— Будь обережний із моїми дітьми, — наказала вона йому, і, повільно повернувшись, поїхала туди, де чекав на неї Босвелл.

Коналл не міг не визнати, що прикордонний лорд на сірому жеребці й леді Леслі на золотаво-гнідому мерині складають красиву пару. Його охопив несподіваний сум, коли вони підняли руки, прощаючись із дітьми, а потім повернулися й поскакали геть.

Розділ 31

Дізнавшись, що Босвелл на півночі, король виїхав з Единбурга в Данді. Але доки він туди дістався, граф уже повернувся з Кат на прикордоння. Френсіс Гепберн сподівався, що, поводячись тихо й непомітно, він зможе заспокоїти свого нервового кузена-короля. Однак Джеймсові, якого все підбурював Мейтленд і дорогу якому повсякчас перегороджували граф Анґус або його дочка, вимагаючи, щоб він повернув Босвеллове майно спадкоємцеві графа, здавалося, що Френсіс Гепберн невпинно переслідує його.