— Ні, Френсісе, вони будуть безбатченками, бо я не дам тобі дозволу одружитися з Катріоною Леслі.

На якусь мить у кімнаті запала глибока тиша, потім Босвелл мовив:

— Чому, Джеймі?

— Ти чесний зі мною, кузене, тож і я буду чесним із тобою. Якщо я не можу мати Кат, то й ти не матимеш її.

— Боже мій, Джеймсе, ти справді так мене ненавидиш? Ти забрав усе, що мені належало, і розбив мій герб під Единбурзьким хрестом. У мене одне тільки й лишилося в цьому світі. Жінка. Зеленоока жінка, яку я люблю понад усе. Якби я завтра помер, вона не повернулася б до тебе. Чим я заслужив таку ненависть від тебе? Це твоя дяка за мою відданість тобі?

— Вона кохає тебе, — мовив тихо король. — І цього, Френсісе, я не можу пробачити їй. Я побував між її шовкових стегон, але вона не віддала мені ані крихти себе. Я смалив її, і її прекрасне тіло відповідало мені — я ніколи більше не знав такої відповіді від жодної жінки. Але вона не дала мені ані крихти своєї любові, і після неї жодна жінка не може вдовольнити мене, зокрема й та гарненька безтурботна пташечка, з якою я одружився. А от тобі, кузене, Кат розкрила всю свою любов. Вона ладна порушити всі звичаї та припинити коритися обом церквам Шотландії, аби лише бути з тобою. Обожнюючи своїх дітей, вона вже кілька років їх не бачить через любов до тебе. Я проголосив тебе поза законом, забрав у тебе все, а вона залишилася з тобою. Я не можу пробачити вам обом ваше кохання, Френсісе. Я не можу наказати їй любити мене, але можу заборонити їй побратися з тобою й побачити, як вона скоряється цій забороні.

— Господи, чоловіче! Чи в тебе серця немає?

— Кохання, — промовив король. — Я не розумію цього слова. Ніхто ніколи не кохав мене, і я ніколи не закохувався ні в кого, крім Кат. Принаймні, я думаю, що саме так називається моє почуття до неї. Я не впевнений, надто вже мало в мене досвіду в коханні.

— Королева кохає тебе, Джеймсе, і мені здавалося, що ти кохаєш її.

— Енні не кохає мене, Френсісе. Господи! У нас немає нічого спільного, хоча, може, невдовзі й з’явиться. Вона вагітна й народить дитину цієї зими. З усім тим їй подобається бути королевою.

Граф Босвелл уважно поглянув на свого кузена-короля.

— За всі роки, що ми з тобою знайомі, Джеймі, я мало про що тебе просив. А отепер, — на цих словах Босвелл опустився на обидва коліна перед королем, — я прошу тебе, кузене! Я прошу тебе дозволити мені одружитися з Кат. Ми залишимо Шотландію й житимемо тихо там, де ти нам накажеш. Заради Христа, не забирай її в мене!

Уперше в житті Джеймс дістав перевагу над своїм кузеном Френсісом. Прикордонний лорд опинився під його рукою, прохав королівської милості. Це була неймовірна насолода, і король ледве стримував своє захоплення. Френсіс ніколи не виявляв слабкості, а тепер стоїть навколішках і благає… І це заради жінки! Звичайної жінки! Ні, не звичайної жінки. Особливої жінки. Але Френсіс Гепберн був особливий чоловік, і вони достоту створені, щоб поряд іти цим життям. Страшенно шкода, що він, Джеймс, поставив собі не дозволити їм цього. Король поглянув на кузена.

— Уставай, Босвелле.

Граф устав.

— Тебе називають некоронованим королем Шотландії, Френсісе, і я знаю, що ти обрав Кат собі до пари. На жаль, існує таке правило королівського життя: королі й королеви ніколи не бувають щасливі в коханні. І я не бачу причин, щоб ви з Кат були щасливі. Якщо ти навколішках пролізеш звідси до пекла та повернешся назад, я не зміню своєї думки. Я прослідкую, щоб твої землі й титули повернулися до тебе. Вони залишатимуться в тебе, доки ти цього захочеш і доки не сваритимешся зі мною. Але я хочу, щоб першого вересня Катріона Леслі була тут, в Единбурзі, і повернулася до свого чоловіка.

— Іди до біса, Джеймі! — відповів Босвелл. — Вона не повернеться до Патрика Леслі, і я не відпущу її.

— Вона повернеться до нього, Френсісе, бо інакше я доручу Мейтлендові знайти спосіб конфіскувати землі й майно не лише Леслі з Ґленкірка, але й Леслі із Сайтена, і навіть сім’ї, де Кат народилася, Хей із Ґрейгевена. Ти ж розумієш, Кат не дозволить знищити три гілки її родини! І наш добрий Патрик прийме її назад із тієї ж причини. А що стосується тебе, мій необачний кузене, якщо намагатимешся мені опиратися… — Король не договорив, і Босвелл уперше в житті відчув гіркоту поразки. — Та годі тобі, Френсісе, — заспокійливо провадив далі король. — Я даю вам удосталь часу, щоб попрощатися. Я міг би сказати, що вона повинна повернутися за тиждень, а у вас є більш ніж місяць. — Він люб’язно всміхнувся своєму вродливому кузенові. — Це, либонь, додасть пікантності вашим стосункам — підрахуєте, скільки разів ти зможеш трахнути її за один місяць.

Босвелл стиснув кулаки.

— Зараз я покличу сюди всіх інших. Бо інакше можу не втриматися від замаху на короля. Поганець ти, Джеймсе. Ти не знаєш, що таке кохання, і ніколи не дізнаєшся. Ти проживеш вік у самотності, кузене, а в старості — бо ми, Стюарти, живемо довго, якщо не гинемо на війні, — ти не матимеш ніяких спогадів, що зігріватимуть тебе темними ночами. Мені тебе шкода, Джеймі. У тебе дрібна, ница душа, а тобі ж завжди доведеться жити із самим собою.

Перш ніж спантеличений король устиг щось відповісти, його спальню заполонили великі лорди його країни. Побачивши їх, зібраних разом, Джеймс знову занервувався. Босвелл запропонував розходитися, але чоловіки не хотіли йти, доки король не погодився прилюдно проголосити наказ про прощення та повернення майна Босвеллові. Граф Анґус був окрилений. За його онуків добре подбають, і Марґарет нарешті забереться з його будинку.

Босвелл попрямував до единбурзького будинку лорда Гоума. У нього було тяжко на серці. Він розумів, що йому не виграти цю битву. Гоум запропонував своєму другові ліжко, пляшку та співчуття. Більше він нічого не міг удіяти.

Неподалік, у будинку Ґленкірків, точнісінько так само страждав Патрик Леслі. Він щойно повернувся з Голіруда, де король повідомив йому в приватній розмові, що його дружина повернеться до нього і вересня. Те, що вона змушена буде повернутися, анітрохи не турбувало Джеймса, але це дуже турбувало Патрика Леслі. Його дружина, яку він досі любив, була закохана в іншого чоловіка. Вона прожила з цим чоловіком два з половиною роки, водночас відчайдушно намагаючись розлучитися з Ґленкірком. Він змирився з тим, що втратив її, бо більше не вірив, що заслуговує на неї. Патрик Леслі не знав, чи зможе його дружина пережити це вимушене возз’єднання. І сам він не був упевнений, що витримає це. Граф утомився, і в ньому вирували бурхливі, суперечливі почуття. Він сидів наодинці у своїй бібліотеці, день збігав, а Патрик усе пив віскі. Надвечір він заснув.

Коли прокинувся, уже сутеніло, а навпроти сидів граф Босвелл. Ґленкірк сіпнувся, намагаючись устати.

— Спокійно, кузене Патрику, — м’яко мовив Френсіс Гепберн. — Я прийшов лише поговорити. — Ґленкірк обережно відкинувся назад, прикипівши поглядом до витонченого сріблясто-перламутрового пістолета в Босвелловій руці.

— Сьогодні вночі я поїду назад до Ермітажу, — сказав прикордонний лорд. — Не уявляю, як зможу розповісти Кат про наказ короля, але передусім я маю переконатися, що ти будеш до неї ласкавий.

— Господи, чоловіче! Я її також кохаю!

Вони посиділи в тиші кілька хвилин. Потім Босвелл знову заговорив:

— Це почалося лише після того, як ви з Джеймі зробили таке з нею, Патрику. Ти ж це розумієш, еге? Навіть коли король силував її, у серці вона була вірна тобі.

— Тепер я це знаю, — відповів Патрик Леслі. — Але поясни мені, Френсісе, чому вона поїхала до тебе, якщо між вами нічого не було?

Босвелл ніжно всміхнувся від цього спогаду.

— Ми були друзями, Патрику. Либонь, це важко зрозуміти, але коли перше захоплення двором минуло, вона занудьгувала. Вона справді була доброчесною графинею. Чуттєві розваги були не для неї. Як і плітки. Вона занадто освічена для жінки й для нашого часу. Я це розумію, бо я теж надто освічений для свого часу. Господи! Які ми вели розмови! Ляк вона слухала! Усі ці запитання, які вона ставила! Отож, коли їй було боляче й страшно, вона хотіла опинитися десь, де ніхто не знайшов би її. А що я був її єдиний друг, вона прийшла до мене.

Знову тиша, а потім Патрик Леслі неголосно запитав:

— Коли вона стала твоєю коханкою, Френсісе?

— Не відразу, — відповів Босвелл так само тихо. Він уважав, що Патрикові Леслі не варто розповідати подробиці. — Це сталося, кузене. Це просто сталося. Боже святий! Як же все перевернулося. — Він нахилився вперед і рішуче заговорив: — Забери її назад у Ґленкірк так швидко, як тільки зможеш. їй буде нелегко, але, можливо, повернення до дітей їй допоможе.

Двоє чоловіків якийсь час посиділи мовчки. Патрик тихо встав і додав дров у вогнище. Підійшовши до шафи, він дістав іще одну кришталеву склянку та налив собі й Босвеллові по доброму ковтку міцного віскі.

Тепер пістолет лежав на колінах Гепберна. Знову нахилившись уперед і тримаючи склянку з віскі обома руками, Френсіс промовив:

— Я кохаю її, Патрику. Я хочу, щоб ти це розумів. Вона бажала поїхати до Франції, щоб одержати розлучення, і я пообіцяв їй, що ми це зробимо, якщо мені не вдасться зустрітися з Джеймі й цього разу. Тепер я проклинаю небо за те, що таки зустрівся з ним! Я поверну тобі Кат, бо не хочу, щоб руйнація вашої родини була на моєму сумлінні. Але якщо я почую, що ти жорстоко повівся з нею, я прийду. Навіть із самого пекла я прийду й заберу її назад!

Патрик Леслі був уражений, бо бачив неприхований біль у глибоких блакитних очах свого кузена графа Босвелла. Він, законний чоловік, співчував коханцеві своєї дружини. Але підсвідомо розумів, що варто йому лише зачепити свого кузена, і цей здоровань утратить самовладання.