— У нашу першу ніч ми пили вино.

— Так. І ти сп’яніла.

— Я хочу сп’яніти й цієї ночі.

Він обійшов навколо столу й підняв її, щоб стати лицем до лиця з нею.

— Ні, серденько. Я хочу, щоб ти добре пам’ятала все, що відбувалося між нами, особливо сьогодні.

Вона почала тихо плакати.

— Мені боляче, Френсісе! Ох, яку мене болить серце!

— Кохана, мені також боляче, але я не дам Джеймі Стюартові зрозуміти, що він убиває мене, забираючи мою єдину цінність. Наш біль має залишитися між нами. Але, Катріоно, моя квіточко, кохана моя! Я не хочу забути жодної миті нашої любові, бо ці спогади знадобляться мені, щоб витримати прийдешні часи.

— Ти тепер залишишся самотнім, Френсісе. Хто про тебе потурбується?

— Геркулес потурбується, люба моя. Не надто добра заміна для найгарнішої жінки Шотландії, але… — Він замовк і обережно витер сльози з її щік. — Господи, Кат! Не плач, любове моя! Я дякую Богові, що Джеймі принаймні наказав тобі повернутися до Ґленкірка. Патрик потурбується про тебе.

— Авжеж, — гірко відповіла вона. — Якщо він турбуватиметься про мене так само добре, як раніше, не мине й місяця, як я змушена буду знову стати повією для короля!

— Ні, кохана! Не бути цьому! Патрик пообіцяв мені.

Вона поглянула на нього.

— Ти зустрічався з Патриком? Коли?

— Минулого місяця, коли Джеймі наказав мені повернути тебе. Я мав переконатися, що він як гоже подбає про тебе. Я вирішив перевірити, чи хоче він, щоб ти повернулася, бо якби він не хотів цього, я б не міг тебе відпустити. Він дуже кохає тебе, моя люба. Навіть знаючи, що ти належиш мені, він усе одно тебе кохає. Не бійся повертатися до Патрика Леслі.

Вона здригнулася.

— Він захоче зі мною кохатися, — вимовила вона тихо. — Я б краще пішла в монастир, ніж дозволила іншому чоловікові доторкнутися до мене.

Босвелл м'яко засміявся.

— Ні, Кат. Ти створена для любові. Без неї твоє чудовне тіло всохне й помре. Не соромся цього й не заперечуй.

Він обійняв її рукою, його долоня прослизнула під шовкову сорочку й почала пестити її м'які округлі груди. Вона вдоволено замуркотіла, Напівзаплющивши листяно-зелені очі. Він знову засміявся.

— От бачиш, моя люба, — ніжно піддражнив він її, прибираючи руку.

— Ти справжній звір, — встигла вона сказати, перш ніж його губи накрили її вуста. Він був ніжний, як завжди, такий неймовірно ніжний із нею. Френсіс цілував її, швидко роздягаючи. А потім підняв на руки й по сходах поніс нагору, до спальні.

Коли він поклав кохану на ліжко, вона притягнула його до себе й просунула руки під його сорочку, пестячи його груди й широку спину. Потому зірвала сорочку, підтягла Босвелла ближче до себе, і її м'які голі соски притиснулися до його гладеньких оголених грудей. Йому перехопило дух від цього приємного знайомого дотику, і він відчув, як зростає напруга між його стегнами. Катріона послабила свої обійми й прошепотіла:

— Швидше, коханий!

Він хутко зірвав із себе одяг і занурився якомога глибше в її пульсуючу гарячу плоть. У такі миті вона завжди кричала від задоволення. Кат радо приймала коханого та розчаровано зітхнула, коли він не зміг просунутися ще далі. Почалися солодкі муки. Він узявся солодко дражнити її, заглиблюючись так далеко, як міг, а потім зовсім виходячи з неї, доки вона не почала благати його спинитися, таким нестерпним стало її власне бажання. Але він не спинявся. Френсіс підносив її до вершин пристрасті, раніше для неї незнаних, подовжуючи їхній спільний солодкий біль, і коли нарешті його пристрасть вибухнула в неї нестримним потоком, графиня трохи не зомліла. Обоє принишкли.

Голова в неї йшла обертом, серце калатало, у вухах відлунювали уривчасті схлипування, і поступово вона зрозуміла, що це плаче вона. Босвелл узяв її в обійми й погойдував назад і вперед. Він і сам був на межі. Аж раптом усвідомив надзвичайно ясно, що через кілька годин ця жінка піде з його життя, можливо, назавжди.

Поступово їхнє дихання заспокоїлося. Вона відкинулася на подушки та притягла коханого до грудей.

— Чому ти чекав аж до сьогодні, не робив цього зі мною раніше, Френсісе? — Він нічого не казав, і вона провадила далі: — Це все так просто для вас, чоловіків. Ви живете за суворим кодексом честі, у якому немає місця для почуттів. Завтра ти віддаси мене Сенді Гоуму, який передасть мене Джеймсові Стюарту, а цей, можливо, спробує стати зі мною до любощів, перш ніж віддати мене Патрикові Леслі, який любитиметься зі мною, бо я його дружина й він має на це законне право. Ти шкодуватимеш, що втратив мене. Сенді Гоум шкодуватиме, що саме така роль дісталася йому в цій драмі. Джеймі відчуватиме жагу до мене з легким присмаком провини, але недостатнім, щоб припинити це жахіття, на яке він перетворює наше життя. А Патрик буде тривожитися через моє повернення й намагатиметься приховати це від мене, показуючи свою владу.

А де я у всьому цьому? Я знову залишаюся самотня, доки ви всі граєтесь у свої ігри честі. Свою ж честь я мушу віддати чоловікові, якого не люблю, мріючи бути з тобою, Босвелле. Ви всі такі шляхетні. То чому жя зрештою почуваюся повією? Я б краще померла, але навіть це мені не дозволено.

— Не варто бажати смерті, — хрипко прошепотів Босвелл. — Єдине, що допомагає мені залишатися при здоровому розумі серед усього цього, — розуміння, що ти будеш жива й здорова з Іленкірком. — Підвівшись, він дивився на неї, його блакитні очі сердито поблискували. — Мені байдуже про мою честь, і якби я думав, що ми зможемо побудувати наше життя на уламках наших сімей, я забрав би тебе просто сьогодні! Ти могла б бути щасливою, знаючи, що ми знищили Ґленкірк, Сайтен і Ґрейгевен? Ні, кохана, я не вірю, що могла б. У моїх дітей принаймні є Анґус і Дуґлас. Твої ж Леслі завжди жили за власними законами. Іноді до вашої родини приєднувалися якісь чужинці, але ви завжди прагнули зберегти в цілості своє багатство, тому й не маєте зв’язків.

— Ми не потребували їх, — відповіла Кат. — Наше багатство було нашою силою.

— А тепер, моя люба, воно стало вашою слабкістю. Тепер Джеймс Стюарт використовує ваше багатство як зброю проти тебе й проти мене. Я кохаю тебе, Кат. Я кохаю тебе всім своїм серцем. Я кохаю тебе так, як зроду-віку не кохав жодну іншу жінку, і коли ти підеш від мене, від мого життя лишиться хіба порожня оболонка. У мене більше нічого немає.

— Ми вже ніколи не побачимося?

— Настане час — через півроку, рік, а може, і два роки, коли мені доведеться покинути Шотландію. Перш ніж я поїду звідси, я зустрінуся з тобою… якщо ти ще схочеш зі мною зустрітися. Патрик це мені пообіцяв.

Вона знову тихо заплакала, і він пригорнув її до себе, погладжуючи її довге волосся. Усі слова скінчилися. Змучені, вони нарешті заснули й кілька разів прокидалися до світанку. Він мав уставати, але вона схопила його за руку й стала ніжно благати:

— Іще раз будь моїм законним чоловіком.

І знову він кохався з нею з вишуканою ніжністю, його губи смакували її солодкі груди, живіт, стегна. Він ніжно увійшов у неї, і вони швидко досягай найвищого обопільного задоволення. А потім, як і завжди, він знову налився силою всередині неї. Цього разу Френсіс не поспішав, до останнього насолоджуючись її прегожим тілом. Відтак вони знову заснули.

Коли Катріона вдруге прокинулася, він уже встав і перед каміном парувала гаряча ванна. Не кажучи ані слова, вона підвелася й викупалася. Унизу Босвелл розставляв на столі холодну шинку, вівсяні коржі та коричневий ель. Вона спробувала погризти коржа, але той на смак був, наче попіл, і Кат змогла проковтнути його, лише запиваючи гірким елем. Вона почувалася холодною, немов лід. Нарешті граф промовив:

— Щоб вчасно зустрітися із Сенді, ми маємо вже виїжджати. — Вона звела на нього свої прегожі листяно-зелені очі, і в них відбився біль. Граф схопив Катріону в обійми, його губи накрили її вуста, приглушуючи крик, готовий із них вирватися. На мить він розчинився в її ніжності, а коли губи Кат розтулилися під його губами і її теплий подих увійшов до нього в рот, він застогнав.

Раптом вона випручалася і, вибігши надвір, скочила на свого коня. Якусь мить він не міг ворухнутися. Потім схаменувся й приєднався до неї.

День був сірий, повзли грізні хмари. Тут і там дерев уже торкнулися барви осені. Вони мали зустрітися на околиці міста Тевістхед, біля перехрестя Сент-Кутберт. їхали мовчки. Хоча Катріоні так багато хотілося сказати своєму коханому, вона не здужала говорити.

Геркулес, лорд Гоум і його люди чекали на них. Френсіс Гепберн потиснув руку свого друга.

— Ти потурбуєшся про неї, Сенді? Дивися, щоб вона не накоїла ніяких дурниць. — У його голосі вчувалося майже благання, і Александер Гоум мовчки кивнув. Босвелл спішився. Він зняв Кат із її коня. Одну нескінченну мить вони стояли, дивлячись одне на одного. Він ніжно взяв її обличчя у свої долоні.

— Ти берегтимеш себе?

— Так.

— І ти не звинувачуватимеш у цьому Ґленкірка? Він бажає тобі щастя й згоден був задля нього втратити тебе.

— Я знаю.

— І не дозволяй Джеймі зрозуміти, що він виграв.

— Господи, авжеж, ні! — вибухнула вона.

— Я кохаю тебе, Катріоно Майрі. Хоч би що сталося, пам’ятай про це.

Його обпік погляд коханих листяно-зелених очей.

— Я кохаю тебе, Босвелле, і, хоч би що сталося, я завжди залишатимуся твоєю. Джеймс може силоміць повернути мене до Ґленкірка, але він ніколи не зможе змінити моїх почуттів. Я ніколи не перестану тебе кохати. — Вона притягла до себе його лице, пристрасно поцілувала, а потім швидко скочила на свого коня й помчала чвалом.

Вражений Гоум поглянув на графа Босвелла, а потім наказав своїм людям їхати за графинею. Якусь мить Френсіс Гепберн спостерігав за ними. Аж раптом його широкі плечі затремтіли, і Геркулес почув сухі уривчасті ридання. Він стояв, безпорадний, не уявляючи, що робити. Він ніколи не бачив, щоб Френсіс плакав.