Бертріс Смолл - Любов дика та прекрасна

Не в змозі вигадати нічого кращого, Геркулес поклав руку на плечі товаришеві.

— Ну ж бо, Френсісе, їдьмо додому.

Френсіс Гепберн повернувся до брата, і порожнеча в його очах змусила Геркулеса мимоволі відхитнутися.

— У мене більше немає дому, Геркулесе, — сказав Босвелл. — Вона була моїм домом… а тепер її немає.

Мрячив дощ, не вщухаючи, але Кат наполягла на тому, щоб їхати просто до Единбурга. Вона відмовилася ночувати в заїзді, натомість вони двічі зупинялися, щоб Гоум і його люди могли освіжитися й спорожнитися. Катріона нічого не їла, але випила чашу вина, до якого лорд Гоум доручив шинкареві підмішати яєць і прянощів. Кузен Гоума, що їхав у їхньому гурті, зазначив:

— Сподіваюся, ти довезеш її до Единбурга живою. З Босвеллом позаду й королем попереду… Не хотів би я, Сенді, опинитися на твоєму місці, якщо з нею щось станеться.

— Вона туди дістанеться, — відповів похмуро лорд Гоум. — Хоча б для того, щоб із дорогою душею плюнути в обличчя короля. Вона хоробра дівчина, ця Кат Леслі.

У холодну досвітню пору вони дісталися до Единбурга. Тут лорд Гоум наказав уже зупинитися.

— Хтось, — сказав він Катріоні, — має поїхати вперед, до Голіруд-хауза, і повідомити короля про те, що ти тут. Він неодмінно хотів побачитися з тобою.

Вона не заперечувала, тож Гоум послав свого кузена, тихо наказавши йому поїхати спершу до будинку Ґленкірків і сповістити графа про приїзд його дружини. Потім він мав попрямувати в Голіруд і повідомити королю.

Гоум запросив Кат у свій власний міський будинок, і там його слуги розпалили для них теплий вогонь і подали добрий сніданок.

— Кат, любенька, ти маєш щось поїсти, — стурбовано промовив Гоум.

— Сенді, я не можу їсти, але приготуй для мене ще тієї винної суміші. І я хочу прийняти гарячу ванну. Я страшенно змерзла, та й не годиться стояти перед королем просякнутою дорожнім запахом. Хай твої люди принесуть сюди мої торби. Я хочу переодягтися.

Голос у неї був спокійний, прохання розумні, але очі гарячково блищали.

Віддавши накази своїм людям, Гоум обійняв її рукою й запитав:

— З тобою все гаразд, Кат?

— Сенді, не намагайся проявляти до мене доброту, — відповіла вона тихо. — Бо інакше я зламаюся, а я повинна триматися, доки не побачуся з кузеном Джеймі.

Для неї встановили перед вогнем сидячу ванну й відгородили її ширмами. Маленька служниця взяла шматочок запашного мила із сумки Кат і допомогла їй викупатися. Коли графиня вийшла з-за ширми, Гоум тихо свиснув, і вражений, і захоплений.

— Боже-світе, Катріоно! Ти справді збираєшся постати перед Джеймсом у такому вигляді?

На ній була декольтована сукня з чорного оксамиту з довгими вузькими рукавами та кремовими мереживними манжетами. Її округлі груди прикривав гепбернський плед, сколотий на плечі великою золотою шпилькою, оздобленою посередині смарагдом. На шиї, над її прегожими грудьми, висів Босвеллів подарунок — золотий кулон із гепбернським левом.

— Як думаєш, король не заперечуватиме, якщо я трохи підкреслю, кому я віддана? — запитала вона.

— Ти ж сама добре знаєш, що заперечуватиме. Дражнячи його, Катріоно, ти нічого не досягнеш.

— Але нічого й не втрачу, Сенді! Він уже забрав у мене моє життя.

Лорд Гоум похитав головою. Йому нічого було заперечити. Натомість він простягнув їй келих вина.

— Пий, любенька. Тобі знадобляться сили в тій битві, що чекає на тебе.

За годину він звільнився від свого тягаря: служка короля провів графиню Ґленкірка до приватних королівських покоїв.

Джеймс Стюарт був одягнений у халат до самого долу, накинутий на шовкову нічну сорочку. Вона присіла в реверансі й стала навпроти нього. Примружені бурштинові очі оглянули її, а потім він холодно промовив:

— Мені не подобається ваше вбрання, мадам.

— Я в жалобі, сір.

— За ким?

— За собою, — відповіла вона так само холодно. — Я померла вчора.

— Не опирайся мені, мадам! Тебе слід суворо покарати за твою розпусну поведінку!

Вона різко засміялася.

— А поясніть-но мені, ваша величносте. Річ цілком допущенна, щоб я була ваша коханка, але боронь, Боже, щоб я була коханка Босвелла, еге?

— Я кохав тебе, — тихо відповів король.

— Ти бажав мене! І нічого більше, — заперечила графиня. — І навіть коли ця мила дівчинка стала твоєю королевою, ти не був задоволений і не став поводитися пристойно. Тобі треба було знову силоміць удертися в моє ліжко, хоч ти й знав, що це призведе до халепи. Я прохала тебе не руйнувати мій шлюб із Патриком Леслі, і коли він застав тебе з твоїми брудними руками на мені, ти виставив усе ще гірше, ніж воно було насправді. Але, Джеймі, я пробачаю тобі, бо, змушена тікати від вашої жорстокості, опинилась у Френсіса Гепберна. І… закохалася. Він вартий ста таких, як ти, Джеймі. І хоча ти відірвав нас одне від одного, навіть смерть не переможе нашого кохання, бо воно величніше від нікчемних королів Стюартів! — Вона відвернулася від нього.

Король був уражений її люттю.

— Кат… — Він уперше м’яко вимовив її ім'я. — Кат, кохана, не відвертайся від мене. Я так жадав тебе всі ці місяці. — Він торкнувся її плеча, і вона здригнулася.

— Заради всього святого, Джеймі, не чіпай мене! Ти мені огидний!

Його рука потягнулася й погладила сяйливе темно-золотаве волосся, яке Катріона вільно пов'язала стрічкою.

— Твоє прегарне волосся, — промовив він. — Твоє прекрасне м’яке волосся. Пам’ятаю, як падало воно на подушки, коли ми з тобою кохались. Або, мов сяюча завіса, вкривало нас у ліжку. Воно таке чудовне. Неймовірне, надзвичайне, — тихо бурмотів він.

Аж раптом Кат повернулася до нього, і, доки він дивився на неї заціпеніло, не вірячи своїм очам, вона нахилилася до торбинки, що висіла в неї на поясі, і дістала невеличкі золоті ножиці. Не встиг Джеймс зупинити її, як вона перерізала свою товсту косу просто над стрічкою.

— Якщо тобі так подобається моє волосся, Джеймі, бережи його, бо це все, що ти можеш мати від Кат Леслі! — Вона кинула в нього цей золотавий жмуток. Обличчя її аж пашіло презирством.

Король відсахнувся, нажаханий. І саме цієї миті до кімнати увійшов граф Ґленкірка. Якусь мить Джеймс із Патриком стояли поряд. Коли вона побачила їх разом, серце в Кат шалено закалатало. Гленкірк перший збагнув, що її так лякає і, кинувшись до дружини, устиг підхопити її, перш ніж, знепритомнівши, вона осіла. Кат тільки вигукнула жалібно:

— Френсісе! Урятуй мене!

Тримаючи свою дружину на руках, Патрик Леслі тихо мовив, звертаючись до короля:

— Бажаю тобі вдалого дня, Джеймі. Коли Кат убереться в силу, щоб їхати, я заберу її додому, до Ґленкірка. Якщо ти спробуєш мене зупинити, я присягаюся, що сам поверну її Босвеллові, і до біса всі наслідки!

Але Джеймс нічого не відповів. Він розглядав шовкові пасма волосся, які тримав у руках. Патрик Леслі, ідучи за служкою короля, відніс свою непритомну дружину до своєї карети й наказав візникові швидко їхати назад до будинку Ґленкірків. Місіс Керр, співчутливо бідкаючись, допомогла вкласти Кат у ліжко.

Зрозумівши, що тепер Катріона просто глибоко спить, Патрик відчув полегшу. Йому не треба було пояснювати, що вона виснажена як емоційно, так і фізично, хоча лорд Гоум поговорив із ним, коли вони від’їжджали від палацу. Граф Ґленкірк просидів біля дружининого ліжка увесь день, наглядаючи за нею. Він дізнався, як глибоко вона насправді кохала Френсіса Гепберна. Слухаючи, що його дружина балакає уві сні, Патрик Леслі відчував, як його огортає безмежний сум. Він не мав певності, що колись зможе знову завоювати Кат, але вкотре переконався, що й досі її кохає.

Надвечір граф побачив, що вона от-от прокинеться. Визирнувши в залу на другому поверсі, він покликав місіс Керр і велів їй принести тацю з м’ясом каплуна, хлібом, маслом і невеликою карафкою солодкого білого вина. Коли Кат розплющила очі, вона побачила, як Патрик іде з тацею в руках.

— Добридень, люба, — мовив він ласкаво. — Як почуваєшся?

— Скільки я проспала? — запитала вона.

— Годин із десять, — поставивши тацю на тумбочку, він збив її пухові подушки й допоміг їй сісти. — Місіс Керр зібрала для тебе цю тацю. — Він поставив їжу їй на коліна.

— Забери це. Я не можу їсти.

Патрик Леслі підставив стілець до ліжка й сів. Він підніс каплуняче крильце їй під носа.

— Лорд Гоум сказав мені, що в тебе й крихти в роті не було за всю дорогу від прикордоння. Коли ти їла востаннє?

— Два дні тому, — відповіла вона так тихо, що Патрик ледь її почув.

— їж, — тихо промовив він.

Вона підняла голову й подивилася на нього. Її прегарні очі наповнилися сльозами, які струмочками потекли по її щоках. Він швидко відклав крильце й ніжно пригорнув її. Він відчув, як Катріона напружилася, але вирішив не зважати на це.

— Поплач! — наказав він. — До біса все, Катріоно! Поплач!

Від цих слів велике горе, яке вона намагалася затиснути десь на споді, сповнило її під зав'язку й хлюпнуло через вінця. Вона плакала, доки її очі не почервоніли й не опухли та доки вона не виплакала всіх сліз. І весь цей час він ніжно обіймав її, тихо щось до неї промовляючи. Коли Кат нарешті затихла, Патрик на мить відхилився від неї й шовковою хустинкою витер їй щоки. Та коли він спробував витерти їй і носа, вона сердито вихопила носовичок, із чоловікової руки.

— Я ж не дитина, Ґленкірку!