Удова-графиня мала рацію. Кат легко й швидко народила сина й дочку ще до заходу сонця першого травня 1594 року. Хлопчика нарекли Яном, дівчинку — Джейн. Патрик радів, що дружина так турботливо назвала дітей на честь їхніх прадідуся й прабабусі по батьківській лінії. Кат поколисала обох малят перед сном, а потім спокійно сказала, що не буде вигодовувати цих дітей. Для близнюків швидко знайшли няньок-годувальниць.

У середині червня Патрика Леслі відвідав Бенджамін Кіра, і з’ясувалося, що йому треба їхати в Лондон. Подумавши, що дружині може сподобатися подорож, він запросив Кат із собою. Вона відмовилася.

— Мене не буде з кінця літа й до наступної весни, кохана. Будь ласка, поїдьмо зі мною. Ми так мало побули разом.

— Hi, Патрику. Ти пообіцяв йому, що, перш ніж він покине Шотландію, ми зможемо зустрітися. Якщо я буду з тобою в Англії, коли він покличе мене, я більше ніколи не побачу його. Більше не проси мене їхати з тобою.

Він більше не просив, хоча й з болем визнав, що його засмутила відмова Кат. Граф сподівався, що народження їхніх близнят допоможе їй забути прикордонного лорда. 15 серпня Патрик Леслі вирушив із Ґленкірка й попрямував до Лондона.

15 вересня графиня Ґленкірка одержала запрошення від Джорджа Ґордона, могутнього графа Гантлі, відвідати його та його дружину в замку Гантлі. Подейкували, що Босвелл на півночі. Кат розуміла, що як це й справді так, то він у Ґордонів. 17 вересня графиня Ґленкірка вирушила зі свого замку до Гантлі.

Розділ 35

Мир між Джеймсом Стюартом і Френсісом Стюартом-Гепберном протримався недовго. Хоча король і підписав 14 серпня 1593 року угоду про помилування свого шляхетного кузена та його не менш шляхетних прибічників і повернення всіх їхніх маєтків, титулів та посад, він швидко запав у спокусу забрати свої слова назад. 8 вересня у Стерлінгу відбулося засідання парламенту, і Джеймс спробував змінити обіцянки, які дав у серпні. 22 вересня король заборонив своєму кузенові та його прибічникам наближатися до його величності на відстань десяти миль, якщо тільки їх не викличе сам Джеймс. Порушення цієї заборони вважалося державною зрадою. Вплив Мейтленда не слабшав.

Цю рукавичку, яку кинув король, Босвелл підняв разом зі своїми войовничими друзями. Вони зібралися поблизу Лінлітґоу на початку жовтня, саме коли там зупинився король. 22 жовтня Босвелла викликали до Вищої ради, де він мав відповісти на звинувачення в державній зраді. Лорд не з’явився на розгляд власної справи, і його було засуджено.

На декілька місяців усе стихло, а потім напровесні 1594 року Джеймс двічі збирав своє воїнство, щоб захопити кузена й влаштувати королівське правосуддя. Несподівано Босвелл з’явився на околиці Літа з великим озброєним загоном. Як сам стверджував, він прийшов захищатися від іспанців, про чию неминучу висадку в цьому місті давно подейкували. Насправді ж лорд просто хотів продемонструвати свої сили, сподіваючись, що його кузен схаменеться.

Джеймс вирушив з Единбурга до Літа, а тим часом Босвелл відступив у бік Далкіта, не поспішаючи, наче його ніхто й не переслідував. Джеймс був змушений знову повернутися в Единбург, програвши своєму кузенові ще одне очко. Прикордонний лорд прослизнув через кордон до Англії, де тихенько просидів, доки королева Елізабет не була змушена таки помітити присутність утікача й вигнати його.

Тепер у Френсіса Гепберна було дві можливості. Він міг здатися Джеймсові або об’єднатися з північними графами. Відчуваючи, що місця в Шотландії для нього вже немає, він попрямував на північ, бажаючи зустрітися з Кат, перш ніж покине батьківщину. Більше йому нікого не хотілося бачити. Геркулеса спіймали й повісили горезвісного лютого. Марґарет Дуґлас та його діти поводилися так, наче його взагалі не існувало. Залишалася Кат Леслі. Чи схоче вона його бачити?

Ніхто не казав про це Кат, але чуття підказувало їй, що Френсіс чекає на неї в Гантлі. Зібравши своїх дочок побіля себе, вона повідомила їм, що поїде з дому на деякий час.

— Але я повернуся, мої любенькі, — пообіцяла вона, — і вже потім більше не покидатиму вас.

Коли Аманда й Мораґ побігли гратися, Бесс, якій уже зрівнялося дванадцять, тихо запитала:

— Лорд Босвелл у Гантлі, мамо?

Першою думкою Кат було відповісти дочці, що їй до цього зась. Але, знову поглянувши на Бесс, яка з дитини перетворювалася на дівчину, графиня передумала. Вона обійняла дочку.

— Так, — промовила. — Я гадаю, лорд Босвелл зараз у Гантлі. Не гнівайся, доню. Ваш батько дав мені дозвіл побачитися з Френсісом. Колись ти також закохаєшся в чоловіка. Можливо, тоді, Бесс, ти зрозумієш свою матір.

— Я кохатиму не якогось там зайду, а мого справжнього, законного чоловіка, мамо.

Кат тихо засміялася й ніжно пригорнула донечку.

— Як чудово бути такою юною й так вірити в краще, люба моя. Я сподіваюся, що за моєї відсутності ти допомагатимеш бабусі й глядітимеш своїх сестер та близнюків.

Якусь мить Бесс Леслі дивилася на матір, а потім обійняла її.

— Ти не втечеш із лордом Босвеллом? Ти повернешся додому? Не кинеш нас назавжди?

— Ні, моя дитинко. Я повернуся. — У горлі в Кат стояв клубок. — Я повернуся до тебе, серденько. Не бійся.

Перш ніж Кат поїхала з Ґленкірка, Марґарет Леслі захотіла побалакати з невісткою.

— Мій син, Катріоно, повівся з тобою вкрай жорстоко. їдь попрощайся востаннє з Френсісом Гепберном. Побудь із ним стільки, скільки тобі потрібно. Але по поверненні в Ґленкірк ти маєш знову стати відданою дружиною Патрика. Його вже доволі покарано.

Тепер прекрасна графиня Ґленкірка нетерпляче мчала по пагорбах, за якими стояв замок Гантлі. Еллен хотіла поїхати з нею, стверджуючи, що в її небоги замало досвіду, щоб супроводжувати свою господиню до такого славного дому. Кат умовила її залишитися з Бесс, переконуючи, що Еллен потрібна дівчинці більше, ніж їй. Правда ж полягала в тому, що графиня не бажала, щоб її стара служниця пхала носа у її возз’єднання з лордом Босвеллом. А Сьюзен досить молода й невпевнена, отож поводитиметься стримано.

Нарешті на обрії заманячіли вежі замку Гантлі, і серце Кат закалатало. Коналл їхав поруч із нею.

— Навряд чи ви схочете, щоб ми залишилися, — промовив він осудливо.

— Так-так, — відповіла вона. — Мені не потрібен захист Леслі в будинку Ґордонів. Моя бабуся була з родини Ґордонів.

— Як на мене, вас не від Ґордонів треба захищати, мадам.

Вона всміхнулася.

— Коналле, мені не потрібен ніякий захист від мілорда Босвелла. Швидше йому може знадобитися захист від мене.

Коналл засміявся, незважаючи на свій настрій. Він давно втратив надію зрозуміти своїх господарів. Намагаючись щось утямити, він дедалі дужче почувався спантеличеним.

Вони заїхали у двір Гантлі, де Джордж Ґордон і його чарівна дружина-француженка Генрієтта чекали на них. Спішившись, Катріона тепло привіталася, але її очі неспокійно оглядали подвір’я. Лорд Ґордон засміявся.

— Він приїхав години дві тому, Кат, і дуже хотів скупатися. Мабуть, він іще не готовий тебе прийняти.

Аж раптом вона угледіла його на сходах. Якусь мить вони дивились одне на одного, мов заворожені. Кат ступила кілька кроків уперед, але потім ноги перестали її слухатись і вона поточилася. За якусь мить Френсіс опинився поруч із нею, підхопив її своїми сильними руками, і вона потонула в його глибоких блакитних очах. Її руки обвилися навколо його шиї, а його губи знайшли її рот. Усе навколо — двір, коні, слуги, Ґордони — розчинилося, коли вони до решти віддались одне одному. Жадібні та спраглі, їхні губи вимагали все більше й більше.

Цю чарівливу мить перервала Генрієтта Ґордон, коли, обернувшись до свого чоловіка, промовила:

— Але ж, Джордже! Ти не казав мені, що леді Леслі та лорд Босвелл знайомі. Я підготувала для них кімнати в протилежних крилах замку.

Френсіс Гепберн відірвався від Кат, і вони удвох розреготалися.

— Ох, Джордже, — піддражнила графиня Ґленкірка, — як ти міг забути, хоч це й така дрібничка?

Обличчя Гантлі виказувало каяття. Босвелл обережно поставив Кат на ноги.

— Серденько, ти вже можеш стояти? — запитав він.

— Так, Френсісе. Уже все гаразд.

Прикордонний лорд повернувся до господині і, взявши її маленьку пухку руку, усміхнувся.

— Рієтто, а які з двох покоїв просторіші?

— Леді Леслі. Я подумала, що з усім одягом і жіночими речами леді знадобиться більше місця. — Графиня Гантлі була спантеличена таким поворотом подій.

— То чи не могли б ви, коли ваша ласка, — проказав лорд Босвелл серйозно та ввічливо, — попрохати, щоб мої речі перенесли до леді Леслі? Нам урешті-решт знадобиться лише одне ліжко.

Він повернувся до господаря.

— Джордже, даруй нам нашу відсутність під час вечері. Ми з моєю леді не бачилися понад рік. Я певен, що ви нас зрозумієте. — І, поклавши руку на талію Кат, він повів її сходами вгору.

Генрієтта Ґордон обурено поглянула на свого чоловіка. Сміючись, він повів її в замок, і, коли розповів дружині трагічну історію Босвелла й Кат, вродлива графиня Гантлі мало не плакала.

— О, Джордже! Les pauvres! Джеймс Стюарт — il est un cochon![3] — вигукнула вона обурено і з цієї миті була на їхньому боці.

Босвелл терпляче чекав цілу годину, щоб залишитися наодинці з Кат. Вони не могли усамітнитись, доки слуги швендяли сюди-туди. Кат наказала, щоб для неї підготували гарячу ванну перед каміном. Вона була в захваті від прикрашеної малюнками з квітів порцелянової ванни. Принесли гарячу воду, і Сьюзен заметушилася, шукаючи олійку з гіацинтовим ароматом для ванни. Френсіса Гепберна звеселило те, як маленька покоївка вирядила всіх із кімнати і його також почала прохати вийти. Сміючись, він схопив її за талію та поглянув на неї згори вниз. Дівчина вся спаленіла, коли його очі безсоромно оглянули її.