У Шотландії Новий рік і Дванадцята ніч були найвеселішими зимовими святами. Напередодні Нового року в замку відбулося бучне гуляння, частування для якого кухарі готували три дні. 31 грудня стояла дуже морозна, але ясна погода, і Кат із Френсісом поїхали на верхову прогулянку.

Повернувшись надвечір, вони опинилися в безлюдній стайні. Усі, від господаря до чорнороба, збирали дрова, щоб розпалити опівночі святкове багаття. Однак і Босвелл, і Кат могли й самі зарадити з конями. Вони повели тварин у стайню, не знаючи, що Бесс спостерігає за ними з горища.

Через кілька годин після того, як її мати вранці поїхала на прогулянку, Бесс і самій захотілося проїхатися верхи. За годину, коли холод змусив її повернутися назад, виявилося, що в стайні немає жодного стайничого. Бесс повела свою кобилу в стійло, розсідлала, почистила й нагодувала тварину. Потім, зацікавившись, вона піднялася на горище перевірити, що звідти видно. З горища стаєнь Ґленкірка ясного дня виднілися навіть озеро та вежі Сайтена. А тут, на стайні Гантлі, вона не побачила нічого, крім самих пагорбів. Розчарована, дівчинка хотіла вже спускатися вниз, коли уздріла, як її мати з лордом Босвеллом завели своїх коней у стайню. Елізабет Леслі не змогла б пояснити, чому вона тієї миті причаїлася на горищі стайні в Гантлі, не видаючи своєї присутності.

Дорослі внизу тихо гомоніли про буденні справи, за прийдешнє святкування й подарунки для дітей. Бесс дізналася, що мама й Босвелл збираються подарувати їй перлове намисто, про яке вона так мріяла, а на додачу й браслет, сережки та брошку з перлів та діамантів. А на Дванадцяту ніч вона отримає накидку з хутра рисі, а ще гранатове намисто й сережки.

— Дівчинка так швидко росте, — зітхнула Кат. — Ось-ось треба вже буде обирати для неї гідного нареченого. Джордж і Генрієтта кажуть, що їхній другий син Ендрю, либонь, міг би стати доброю парою для Бесс.

— Вона буде гарна жінка, — завважив Босвелл. — Тримай її подалі від двору.

Кат кивнула.

— Це буде нескладно. Бесс схожа на свою бабусю. їй більше до душі бути сільською мишкою. Вона стане чудовою дружиною для того, з ким зрештою побереться.

Бесс тихенько взялася чепуритися у своєму укритті, задоволена, що її мати так вірить у неї. Потім Босвелл нахилився й сказав щось, чого Бесс не розчула. Її мати розсміялася і, схопивши жмут соломи, жбурнула в графа. Почалася біганина, двоє дорослих стрибали сюди-туди, доки зі сміхом не впали на купу сіна просто під місцем, де була Бесс.

Дівчинка не бачила, що діється під нею — для цього треба було визирнути через край настилу. Зацікавлена незвичними звуками, вона обережно лягла на живіт і поглянула вниз. Бесс дуже мало знала про те, що може відбуватися між чоловіком і жінкою. Те, що вона побачила внизу, дещо поглибило її знання.

Мати лежала горілиць у сіні, її світло-бузкові оксамитові спідниці були задерті. Довгі стрункі ноги, обтягнуті бузковими мереживними панчохами, були розсунуті, і між ними лорд Босвелл рухався назад і вперед. Бесс не бачила нічого надто примітного, адже Босвелл та її мати пристрасно цілувалися, голосно й уривчасто дихаючи та щось невиразно бурмочучи одне одному. А потім мати закричала дзвінко й чітко:

— О, Босвелле! Я тебе обожнюю! — І запала тиша, чулося тільки, як коні неголосно жвакають.

То ось що означає «любитися»! Як не дивно, це Бесс не надто вразило. Просто було цікаво, і воно пояснювало те, що дівчинка чула в розмовах покоївок, коли ті думали, що мала їх не слухає.

Лорд Босвелл устав і розправив кілт, а потім опустив материні спідниці. Бесс побачила, як мати сіла, і дівчинку вразило те, яка вона красива, — із зарожевілими щоками й золотавим скуйовдженим волоссям.

— Чорт би його забрав, Френсісе! Це було так нерозважливо. А що, якби хтось увійшов сюди?

— Гадаю, цей хтось дуже швидко й вийшов би, — засміявся прикордонний лорд. — До того ж, кохана моя мадам, ви начебто й не заперечували, — піддражнив він її.

Кат безпорадно засміялася.

— Я завжди хотіла, щоб мене завалили в копицю сіна, — призналася Катріона, і Френсіс засміявся разом із нею.

Але поступово Кат отямилась, і її охопив сум.

— Я не уявляю, коханий, як витримаю це.

— Тихо, заспокойся, серденько. Не думай про це. Насолоджуймося тим часом, що в нас залишився.

— Візьми мене із собою, Френсісе! Будь ласка, візьми мене із собою!

— Кат! — почав він терпляче й дуже ніжно. — Ми ж це вже обговорили. Ми не можемо занапастити всю родину Леслі. До того ж, люба моя, я тепер став мало не жебраком. Джеймс забрав усе, що в мене було. Як би ми жили?

— Я впевнена, що Джеймі вже забув про мене тепер, після народження принца Генрі. Подейкують, що він усією душею впадає коло тієї дитинки. Звісно ж, тепер він зглянеться й на наших дітлахів. А щодо прожитку — о, Френсісе! Я дуже багата жінка, і все, що маю, офіційно належить мені. Одне слово, сказане моїм банкірам, родині Кіра, і мої інвестиції та золото буде переведено в будь-яке місце світу!

Бесс була вражена тим, як її мати говорить про те, щоб покинути свою родину, особливо після того, як вона обіцяла повернутися до Ґленкірка. Дівчинка нашорошила вуха, щоб почути Босвеллову відповідь. їй не довелося довго чекати.

— Нізащо! — гаркнув він. — Я нізащо не дозволю жінці забезпечувати мене! А щодо того, мадам, що Джеймс може пом’якшитися, навіть не сподівайтеся. Джеймс не змінив своєї думки! Принаймні мої діти — наполовину Дуґласи, вони споріднені за кров’ю з величною родиною, яка їх захищатиме. Але твої Леслі одружуються лише між собою. То хто ж захистить їх? Якщо ми не послухаємося кузена Джеймі, він знищить їх! Господи, любове моя! Моя солодка, моя кохана! Мені огидна сама думка про те, що тебе втрачу, але я не зможу побудувати життя з тобою на руїнах Ґленкірка та всієї його родини.

Тепер Бесс добре бачила материне обличчя, і біль, що воно виражало, був для дівчинки нестерпний. Кат випросталася, обличчя її стало байдужим, і вона мовила:

— Я перепрошую, мілорде, що посилила ваш біль. Але що ж є такого в чоловіках родини Босвеллів, що через вас розважливі жінки втрачають свою розважливість? Марі Стюарт утратила й своє королівство, і єдину дитину заради кохання до твого дядька Джеймса. І я ось ладна віддати в жертву всю свою родину заради тебе.

Лорд притиснув її до себе. Її очі заплющилися, і вона вдихнула запах вологої шкіри його камзола. «Іноді, — із сумом подумала вона, — я так хочу просто заплющити очі й не прокидатися. Я не уявляю, як зможу жити без цього чоловіка».

Потім вона зрозуміла, що Френсіс буде ще самотнішим за неї. Він 4 не матиме ані подружнього життя, ані родини, ані дітей. Без копійки в кишені він блукатиме Європою, намагаючись якнайвигідніше продати свого меча. Або ж його утримуватимуть жінки. Завжди знайдеться жінка, яка охоче подбає про Френсіса. То чому ж він не дозволить їй це зробити?

Немов прочитавши її думки, Босвелл промовив:

— Ні. Жодного пенні, любове моя. Не від тебе, бо тебе я кохаю, а про інших мені байдуже.

Вона тужливо на нього глянула, уже опанувавши себе.

— Ходімо, любий, перевдягнемося до вечері.

— Я ніколи не перестану тебе кохати, — тихо проказав він. І, відвернувшись, вийшов зі стайні.

— Господи! — Бесс почула тиху молитву матері. — Господи, зроби мене сильнішою, ніж я є. Йому тепер потрібна моя сила. — І слідом за лордом Босвеллом вона вийшла зі стайні.

Бесс тихенько сиділа на горищі, приголомшена тим, що почула. Вона подорослішала за останні півгодини, і чомусь їй було від цього боляче. Її засмучувало не те, що вона побачила обійми своєї матері з лордом Босвеллом, цей фізичний вияв кохання між ними, а те, що це саме кохання завдавало їм болю. Бесс не могла цього зрозуміти, бо завжди вважала, що кохання — це радість. Якщо ж воно дає біль, а не задоволення, то чому люди так прагнуть його?

Дівчинка повільно спустилася сходами з горища та обтрусилася від зрадливого сіна. Вона не могла звернутися по відповідь до матері, але, можливо, пізніше повернеться до цієї загадки. Поки що ж їй треба було швидше перевдягатися, щоб не спізнитися на свято.

Розділ 37

Свята минули. Настали найглибші зимові дні. Діти Леслі давно повернулися в Ґленкірк. Хоча король знав, що Босвелл знайшов притулок у Ґордонів, до нього не дійшла звістка, що графиня Ґленкірка була там зі своїм коханцем. Джеймс надіслав графові Гантлі листа, у якому зверхньо пропонував йому повне прощення, якщо він передасть йому Босвелла для страти. Величний гірський вождь велів нагодувати й прихистити на ніч королівського посильного. Уранці він викликав цього чоловіка до себе.

— Я хочу, щоб король, мій кузен, знав, що це мої особисті слова, — тихо мовив він. — Я не вірю, що Джеймсові взагалі могло спасти на думку, що я можу порушити закони гостинності. Отож не йму віри, що цей лист від нього. — Граф Гантлі спокійно розірвав аркуші навпіл і віддав їх королівському посильному. — Передай це моєму панові королю, сподіваюся, це допоможе йому вистежити зухвалого зрадника, що так нахабно скористався іменем короля для своїх ницих цілей.

Коли Босвелл дізнався про цей хоробрий і розумний виверт Гантлі, він подякував йому але сказав:

— Час мені їхати. Це кінець, і якщо Джеймс справді хоче моєї смерті, жодної надії не лишається. Мейтленд упевнений, що виграв. — І Босвелл хрипко засміявся. — Він, схоже, справді вірить, що, зламавши хребет дворянства, зміцнить свій власний вплив. Але якщо в нього такі думки, то він найдурніший з усіх дурнів! Ті суворі чоловіки, що виховували короля, попрацювали навіть краще, ніж їм самим здається. Може, Джеймі забобонний, може, боягуз, але він буде єдиним королем на цій землі, ось іще згадаєш мої слова!