— Боже мій, — видихнула вона. — Що старшою ти стаєш, то більше скидаєшся на Мем. — І знову заговорила серйозно: — А наймолодші? З ними що? Ти ж не можеш кинути своїх малят.

— Джеммі пошле їх до мене, коли я влаштуюся. Одразу їхати зі мною для них може бути небезпечно, і вони мене затримуватимуть. Якщо король пошле мені навздогін своїх людей, з дітьми я буду надто вразливою. Я залишу їх тільки на кілька місяців.

Меґ кивнула.

— Мабуть, так справді буде найкраще.

Вони якийсь час їхали мовчки. Потім свекруха знову заговорила:

— Кат, я розумію, що не маю про таке запитувати, але Ян і Джейн…

— Також від Босвелла, Меґ. Навіть він про це дізнався лише перед самим своїм вигнанням. Коли ми вперше розлучалися, я думала, що вже ніколи не побачу його, і хотіла від нього дитину. Патрик же вклав мене в ліжко, щойно дістав назад, і не припиняв це робити, доки моя вагітність не стала добре помітною. От він і вирішив, що близнята від нього, а я нічого не казала заради всіх нас.

— Серденько, ти слушно вчинила. Але бідний Френсіс! їхати з Шотландії, знаючи, що покидаєш не тільки кохану, а ще й своїх дітей. Ах, моя люба Кат, ви обоє заслуговуєте щастя.

— Спасибі вам, Меґ. Ви завжди були мені доброю подругою.

Старша жінка нахилилася в сідлі і, дотягнувшись, узяла Кат за руку.

— Ти мені більше дочка, ніж мої обидві. Будь щаслива, Кат! Прошу тебе, будь щаслива!

Розділ 40

Джеймс Стюарт люб’язно всміхався до своєї дружини.

— Ні, ні, Енні. Навіть не думай про таке. Не можна тобі їхати до Ґленкірка на весілля юного Джеймса Леслі. — Він ніжно погладив її великий круглий живіт. — Ні. Не можна наражати дитя на небезпеку.

— Але це майже на Різдво! — канючила королева. — Я не хочу тоді залишатися без тебе.

— Я повернуся, щоб відсвяткувати Різдво з тобою, Енні.

— Ти не можеш поїхати звідти відразу по весіллі, це була б страшенна зневага!

— Тоді не вертатимуся, — кинув роздратовано король. — Яка різниця? Я буду тут на Новий рік і на Дванадцяту ніч.

— Але в Данії ми завжди святкуємо Різдво enfamille![6]

Джеймс дратувався все більше.

— Ти не в себе в Данії, Енні! Ти королева Шотландії! — заволав він, і королева заплакала.

«Господи, — подумав король, — не можна, щоб вона допетрала, чому я не хочу брати її із собою».

— Годі, годі, любенька, — наполегливо примовляв він. — Я не можу образити Леслі з Ґленкірка. Я повинен приїхати на весілля юного графа, тим більше, що він бере за дружину дівчинку з родини мого кузена Гантлі. Ґордони й так не дають мені спокою, і я не дам їм приводу здіймати ще більший галас, не відвідавши весілля їхньої дочки. Нині зима, і дороги погані. Ну, сама подумай, любенька. У твоєму стані не можна мчати через усю Шотландію, щоб посидіти за святковим столом.

— Дитина, — шмигнула носом королева. — Це єдине, Джеймі, для чого я тобі потрібна. Королівська племінна кобила!

— У нас може бути багато дітей, Енні, — промовив Джеймс, — але де мені взяти ще одну таку, як ти?

З красивих блакитних королевиних очей полилися сльози.

— О, Джеймі, — вимовила вона тонким тремтливим голосом.

Король обійняв дружину рукою.

— І годі вже базікати про ці дурниці.

— Так, Джеймі, — сказала королева, полегшено зітхаючи. Але він ледве чув її, адже всі його думки були про прекрасну Кат Леслі, яка незабаром належатиме йому.

Минуло понад чотири роки відтоді, як він бачив Кат, і їхня остання зустріч була не зовсім така, на яку чоловік сподівається від жаданої жінки. Однак тепер самотня незахищена овдовіла графиня Ґленкірка мала більш слухняно виконувати бажання свого господаря-короля.

Чекаючи на його приїзд, Кат чудово розуміла, чого їй варто сподіватися. Вона знала, що Джеймсової уваги не уникнути навіть у власному будинку, і готувалася бути ласкавою та спокійною, щоб король не запідозрив, що вона надумала тікати. їй не слід навіть відкрито говорити з Джеймі.

З наближенням синового весілля Кат позабирала свої речі з кімнат графа та графині Ґленкірка. Залишати кімнати, у яких вона прожила стільки років, було зовсім не легко, але за декілька тижнів у них по праву мала оселитися юна Белла. Аби приховати заплановану втечу, Катріона не пошкодувала грошей переробити кімнати західної вежі, у яких вона мала оселитися та які колись належали її прабабусі Джанет, доки та не побудувала свій власний замок у Сайтені. Відтоді вежа стояла пусткою, і Кат здавалося, що вона відчуває присутність тієї жінки.

— Ну от, Мем, — голосно зітхнула графиня, — я знов ускочила в клопіт. Ви завжди попереджали нас, щоб ми трималися подалі від Стюартів. Через мою сваволю ми втратили все, і тепер я мушу тікати з власного дому або виконувати хтиві бажання короля. Цікаво, що б ви подумали про мене, якби були зараз тут.

Вона підійшла до вікна спальні й задивилася через пагорби Ґленкірка в бік озера Сайтен та Ґрейгевена, домівки, де промайнуло її дитинство. Кат уявила, як її прабабуся чекала на господаря Ґрейгевена — свого коханця Коліна Хея. «Що ж, якщо Мем змогла опиратися домовленості, аби бути зі своїм коханим, — подумала Кат, — то і я зможу!» Вона зітхнула. «Ах, Босвелле! Майже три роки минуло з того дня, коли я стояла на мисі Реттрей і дивилася, як корабель відносив тебе від мене. І весь цей час ми не важилися навіть писати одне одному. Поза всяким сумнівом, у твоєму ліжку побувало безліч жінок, але чи була серед них та, чия любов змусила тебе мене забути? Боже-світе! Будь ласка! Тільки не це!»

І коли вона заплющила очі, роз’ятрена сумнівами, у темряві перед нею постало його обличчя. Оте дороге, кохане обличчя. Глибокі сапфірові очі, чуттєві губи, красиве золотаво-каштанове волосся й вишукано підстрижена борідка.

Спершись на холодний камінь, вона уявила оксамитову твердість його широкого плеча, ніжність великої руки, що гладить її довге волосся. Раптом уперше за всі ці довгі місяці Кат заплакала. Вона оплакувала Патрика Леслі та щасливі роки, що вони їх прожили, доки Джеймс не зруйнував їхні життя. Оплакувала втрату їхньої невинності — і своєї, і Патрикової. Та понад усе вона плакала за графом Босвеллом, чоловіком, якого кохала, безжально вигнаним і збіднілим через ревнощі її кузена. За Френсісом, який так любив свій замок Ермітаж і своє безцінне прикордоння, але змушений був блукати Європою, самотній, без друзів.

Та ось-ось, незабаром, присяглася Кат, вона шукатиме його по всій Європі, а коли знайде… Вона затнулася. Що робити, коли він знов одружився? Зрештою, навіть Френсіс міг поступитися власною честю, аби вижити. Ні! Він іще не одружений. Але вони поберуться, щойно вона знайде його, а потім Джеммі пошле до них їхніх дітей, і вони тихо, мирно зістаріються вдалині від дворових інтриг.

Але спершу на неї чекає зіткнення з кузеном Джеймі. Приїхавши на весілля, він приповзе до її ліжка. Що ж, засміялася вона крізь сльози, він побачить, як нетерпляче вона його чекала. Звикла до щоденних любощів, Кат не була близька з жодним чоловіком, відколи Патрик покинув її багато довгих місяців тому. Вона зневажала Джеймса, проте її тіло жадало чоловічого доторку. Бодай раз вона сама використає його!

Графиня знайшла свого старшого сина й попередила його:

— Король не має здогадатися, що ти знаєш про його нічні походеньки до мене, доки він буде тут.

Юний граф був вражений.

— Господи милосердний, мамо! Невже він наважиться? Просто під нашим дахом?

Її звеселило це обурення.

— Наважиться? Та він же король. Господи, синку, Джеймс наважується майже на все, чого лише забажає! Якщо ти зрозумієш це, розумітимеш і його. Не ошукуйся тим, як він кається та показує, що засвоїв урок. Він благочестивий лише про людське око, і цим задоволена його протестантська церква, однак таке благочестя ніяким чином не стосується його особистого життя. Він освічений, справді, одначе він забобонний, жорстокий і свавільний. Ніколи не довіряй йому, хоч би яким він тобі здавався справедливим. Навчайся на моїх помилках, Джеммі. Не наближайся ані до короля, ані до його двору.

— Але ж як нам ставитися до Стюартів, мамо?

— Будьте віддані їм у часи небезпеки для корони чи країни. А в усі інші часи тримайтеся від них якнайдалі. Якщо доведеться бути поряд із королем, поводьтеся захоплено та прихильно. Увічливо, але не улесливо. Джеймі може здаватися без міри чарівливим, бути душею гурту. Він не хоче бути злодієм. Проте не варто ним захоплюватися.

Джеммі кивнув, але на чолі в нього залягла зморшка.

— Мені б не хотілося, щоб він приперся на весілля. Як ти гадаєш, королева буде разом із ним? Принаймні її присутність могла б стримувати його хіть.

— Вона не приїде, Джеммі. Я чула, що вона знову вагітна, і для короля це буде чудовий привід залишити її в Единбурзі. Не турбуйся, синку. Щоб я змогла втекти від короля, він має повірити, що я готова скоритися його волі. Джеймсове гостювання тут остаточно заспокоїть його. Удова Ґленкірка вітатиме його не надто охоче, проте досить ласкаво. Я перейматимуся своїм становищем, він заспокоюватиме мене, доводитиме, що я цілком можу на нього покластися. І, утамувавши мої страхи, він поїде звідси, почуваючись страшенно задоволеним і мужнім.

Джеммі Леслі подивився на матір, щиро дивуючись.

— Ти найжорстокіша жінка з-поміж усіх, кого я знаю, — всміхнувся він. — Не хотів би я мати такого ворога, як ви, мадам.

Кат засміялася.

— Як дивно, — сказала вона, — колись твій батько сказав мені те саме.

За п'ять днів до весілля Джеймс Стюарт прибув до Ґленкірка. Його привітали далекі родичі Леслі та більш близькі Ґордони. Бурштинові очі короля на мить спинилися на графині Ґленкірка, одягненій у чорне вбрання жалоби, і Кат ніяково зашарілася під його поглядом. Саме вона мала разом із Меґ супроводжувати короля до кімнат, призначених для високопосадових відвідувачів, що не часто з’являлися в цьому домі.