Джеймс окинув поглядом великі кімнати, кожну з яких освітлював і обігравав окремий палаючий камін.

— Напрочуд затишно, люба кузино Марґарет. Ви, Леслі, маєте особливий хист змушувати кожного почуватися бажаним гостем. Маю надію, що всі ваші кімнати такі самі гарні.

— О, так, Джеймсе, — відповіла Меґ. — Можна я називатиму вас Джеймсом? Зрештою, я могла б бути вашою матір’ю. — Вона потиснула його руку та всміхнулася, наблизивши своє обличчя до його. Очі Меґ лагідно поблискували, і Кат запитала себе, чи не схибнулася свекруха. Чому в біса Меґ отак по-дурному залащилася до нього?

— Я мала б оселитися в домі для вдів, — провадила далі літня жінка, — але найчастіше я буваю тут, у замку. Я мешкаю в південному крилі, де сонце прогріває мої старі кістки. Покої графа — у східному, ранкове сонце рано будить його й наказує братися до справ — так уже тут заведено.

«Господи, — подумала Кат, — звідки вона бере всі ці дурниці?»

— Королівські покої завжди були тут, у західному крилі, тож високошановним відвідувачам не доводиться рано прокидатися, але після ранкового полювання їхні кімнати сповнені теплим пообіднім сонячним світлом, — урочисто закінчила Меґ.

— Який чарівний і поміркований звичай, — відповів король. Він звернувся до Кат, що досі стояла мовчки: — Ви вже не живете в графських покоях?

— Ні, сір. — Кат благочестиво опустила очі.

Меґ базікала далі:

— О, ні, Джеймсе! Ми переробили ці кімнати для маленької Белли. Покої Кат просто тут, у західному крилі, у вежі! Вона була улюбленицею своєї прабабусі, а наша найдорожча Мем жила в західній вежі. Отже, коли Кат мала обрати собі помешкання, її вибір спинився на кімнаті Мем. Що ж, тут є навіть таємний хід, що веде до цих кімнат!

— Меґ! Це ж родинний секрет, — м’яко дорікнула Кат.

— Аххх, — зітхнув король, — але ж я з вашої родини, любенька Кат. Розкажіть мені, тітонько Меґ, що там із тим таємним ходом?

Меґ хитро всміхнулася.

— Я не знаю напевно, — відповіла вона, — а от Катріона знає. Ну ж бо, люба. Я часто згадую, як Мем, усміхаючись, говорила про той секретний хід, у який вона впускала Коліна Хея, коли він заходив погостювати. Я знаю, що тобі відомо, де він є, і що тягнеться він просто до цієї кімнати, еге ж?

Кат завагалася, потім тихо вимовила:

— Так, є.

Король силкувався не виказувати своєї нетерплячки. Було зрозуміло, що він подобається старій і вона вигадливо намагається допомогти йому.

— Ну ж бо, Кат, не соромся мене. Що там із тим таємним проходом? Він справді тут є?

Графиня пройшла спальнею до каміна й натиснула на троянду, вирізьблену ліворуч від нього. Прочинилися маленькі дверцята. Узявши засвічену свічку з настінного світильника, Кат дала рукою знак іти за нею. У мерехтливому світлі вони пройшли два з половиною прогони прохолодним покрученим коридором. Кат зупинилася. Простягнувши руку, доторкнулася до візерунка на одвірку. Знову розчахнулися дверцята. Ступивши в пройму, вони опинилися в кімнаті, яка, поза сумнівом, була жіночою спальнею.

— Дивовижно! — захоплено видихнула Меґ.

Король лише всміхнувся.

— Якщо піти ходом донизу, — пояснила Кат, — то вийдете в маленький дворик біля підніжжя вежі.

— Справді вражає, — мовив Джеймс. — А тепер, — він забрав свічку в Кат, — перевіримо, чи знайду я самостійно дорогу назад.

— Ми потримаємо наші двері відчиненими, Джеймсе, доки не переконаємося, що ви без пригод повернулися, — мовила Меґ. — Скажіть, коли будете на місці, любий мій.

Король прослизнув через двері й рушив донизу. Мерехтливий вогник свічки віддалився та зник із поля зору. Нарешті вони почули його вигук:

— Я в безпеці, тітонько Меґ! — і двері зачинилися.

Тоді Кат зачинила двері й зі свого боку проходу і, повернувшись до свекрухи, вигукнула:

— Господи, мадам! Ви, певно, життя прожили не за покликанням. Вам би продавати цноту юних дівчаток у Гайґейті!

Меґ засміялася.

— Гадаєш, він нічого не підозрює?

— Ні. Єдине, що він підозрює, це те, що ви на його боці. Благослови вас Господь, Меґ! Тепер наш Джеммі й справді буде в безпеці після мого від їзду. Джеймс думатиме, що всі Леслі його обожнюють!

— І тобі таки справді слід їхати, люба моя. Той погляд, яким король дивиться на тебе! Святі небеса! У мене від нього просто кров холоне! Він ладен тебе зжерти! З тобою все буде гаразд, доки він тут?

— Так, Меґ. Я добре знаю, як упоратися з Джеймі. Однак цього разу я маю прикинутися сором'язливо-неохочою коханкою, що страшенно шкодує про те, що накоїла. Це буде нелегко, але не можна дозволити королю здогадатися, що я просто зволікаю. — Вона пішла до гардероба й витягла оксамитову сукню глибокого бузкового кольору. — Гадаю, Патрик не заперечував би, щоб я вийшла з жалоби на весілля Джеммі. — Вона повернулася. — Трясця, Меґ! Де він? Я не йму віри, що він мертвий, та якщо його корабель так і не дістався до Нового Світу, то де ж він? Чи я дурепа? Я просто почуваюся винною, що він поплив туди.

Меґ кивнула.

— У мене те саме. Ясна річ, я мала б щось відчути, якби моя старша дитина померла. Він зник, а проте наче нікуди не подівся. Але ти їдь. Як гадаєш, він колись повернеться?

— До мене — ніколи, Меґ. Я якось відчуваю, що Патрик пішов із мого життя. Якби не ця думка, я не змогла б звідси поїхати, дарма що король так загрозливо важить на мене.

— Перепочинь трохи, моя люба, — ласкаво промовила Меґ. — Боюся, у тебе буде довгий вечір. — Вона обійняла Кат і пішла.

Кат навіть не завдала собі клопоту покликати служницю. Вона сама зняла чорну сукню, лягла на ліжко й міцно заснула. Коли прокинулася, Сьюзен діловито наповнювала нову порцелянову ванну.

— Який аромат, мадам?

— Бузковий, — відповіла Кат, ліниво потягнувшись. — Я вдягнуся в оксамитову бузкову сукню, Сьюзен. Коли закінчиш, принеси мою скриньку з коштовностями.

Через кілька хвилин вона сиділа, порпаючись у своїх численних намистах, вирішуючи, яке ж саме їй надіти. В око впав вишуканий золотий ланцюжок, оздоблений довгастими масивними перлинами й великими аметистами. Катріона приклала його до бузкової сукні й всміхнулася. За годину, викупана у воді з ароматом бузку та вдягнена в декольтовану оксамитову сукню, вона була готова. Пухкі перса заклично випиналися над тоненьким мереживним комірцем вершкового кольору. Її волосся кольору міді було Розділене надвоє простим проділом посеред голови, зачесане за вуха та зібране в жмут на потилиці. Спереду зачіска здавалася дуже строгою. Ззаду, прикрашене рожевими та білими шовковими квітами, волосся мало напрочуд жіночний вигляд.

Того вечора у великій залі Ґленкірка зібралося понад дві сотні гостей, серед яких були Леслі з Ґленкірка на чолі з юним Джеймсом, Леслі із Сайтена з їхнім графом Чарльзом, близьким кузеном Кат, і Хеї з головою родини батьком Кат. Найближчих родичів налічувалося близько дев'яноста п'яти осіб, не рахуючи Mop-Леслі, що були неофіційним відгалуженням родини. Зібралося багато Ґордонів, адже граф Гантлі Джордж Ґордон був головою клану. А ще король із численним почтом. Катріона зроду ще не бачила в замку стільки люду.

За високим столом король опинився між нареченою та її матір`ю. На його превеликий жаль, Кат сиділа з другого боку від свого сина. У чарівної вдови Ґленкірка не бракувало залицяльників. Коли нарешті тривала вечеря скінчилася, почалися танці. Але Катріона відмовляла всім, хто запрошував її, пояснюючи, що танцюватиме не раніше, як на синовому весіллі. Вона м’яко нагадувала їм, що й досі в жалобі.

Графиня скромно сиділа на лаві, спостерігаючи, як король танцював спершу з Беллою, потім із Меґ і, нарешті, з Генрієттою. Виконавши свій обов’язок, Джеймс Стюарт повернувся на лаву й сів біля Кат. Слуга підніс йому келих холодного вина, і король ковтнув, насолоджуючись смаком. Нарешті він заговорив:

— Як таке можливо, мадам, що ви зараз красивіша, ніж були чотири роки тому? Я божеволію від тебе, Кат! Як я жадаю опинитися наодинці з тобою!

— Ваша величність надзвичайно ласкаві до мене.

Він нетерпляче зітхнув.

— Чому ти так офіційно поводишся зі мною, кохана? Я не почув від тебе жодного ласкавого слова, відколи приїхав.

— Ваша величність завдали мені лиха, — тихо пояснила вона. — Ми попрощалися не за найкращих обставин.

Він засміявся ласкаво, проте підкреслюючи власну перевагу.

— Ми все це, любове моя, залагодимо пізніше. А зараз усміхнися до мене хоча б злегка. — І, простягнувши руку, король підняв її обличчя до свого.

Листяно-зелені очі Катріони зустрілися з його бурштиновими, і вона соромливо всміхнулася йому. Король відчув, як його накрила хвиля бажання. Він хотів її так, як хотів завжди, але цього разу намірився одразу ж показати, чиє зверху. Кат — пристрасна маленька сучка, але король був певен, що, тільки прийнявши його як свого господаря, вона буде йому підкорятися.

Близько опівночі Кат радісно оголосила своїм гостям, що ті, хто втомився, можуть іти відпочивати, а хто хоче — хай танцює, п’є й гуляє до світанку. Таким чином старші з гостей могли піти спати. Однак король залишився. Катріоні знадобився деякий час, щоб побажати всім гостям на добраніч. Нарешті вона звільнилася та могла йти.

Вона дозволила Сьюзен зняти з неї сукню, туфлі та прикраси й поскладати все це. Сама замислено зняла шовкову спідню сорочку та простягнула її служниці, яка вже тримала оберемок спідниць. Роздягнена, у самих панчохах, Катріона промовила:

— Іди спати, Сьюзен. Уже пізно, і я можу закінчити сама. Я довго спатиму, тож не турбуй мене зранку.

Сьюзен зробила реверанс і вийшла з кімнати. Кат сіла на ліжко. Знявши мереживні підв’язки, вона стягла із себе панчохи. Розчісуючи своє густе волосся, графиня згадувала останню зустріч із Джеймсом. Через деякий час, знесилена всіма весільними приготуваннями та спогадами, вона заснула. Її збудив дотик теплих губ до її лівого соска. Очі розгублено розплющилися й зустрілися з насмішкуватими бурштиновими очима. Раптом погляд короля посерйознішав, і він мовив: