Кат повалилася на ліжко, не в змозі стримати сміху.

— О, Фіоно! — захлиналася вона. — Як я тепер зможу дивитися в очі Джанет, Мері та Айліс і не сміятися? Яка ж ти вишукана сучка, сестронько! І звідки ти все це знаєш?

Фіона підвела бездоганно вищипану брову.

— Я ніколи не зраджувала Адамові, якщо ти це маєш на увазі, — сказала вона, а потім її щоки спалахнули від спогаду. — Ну, гаразд… Лише раз, — тихо виправилася вона. — Я просто така жінка, з якою чоловіки люблять погомоніти.

Якусь мить кузини помовчали, а потім Кат знову заговорила:

— У мене вийде, Фіоно?

— У всіх виходить, — відповіла Фіона, — і в тебе вийде! Кузен Джеймі, укравши в тебе одне щастя, мимохіть подарував тобі інше. Іди йому назустріч, Кат Леслі! І нікому не дозволяй зупинити тебе цього разу!

Розділ 41

З наближенням весілля замок Ґленкірк наповнювало дедалі більше люду, і здавалося, що він от-от лусне. Граф Гантлі був одним із найвпливовіших чоловіків Шотландії, а присутність короля робила цю подію особливо визначною. Гості селилися в будиночку старої вдови на піддашші замку. Катріона навіть дозволила кільком дамам разом зі служницями спати в її передпокої. Її власні служниці, звільнивши дві маленькі кімнати, тіснилися в кімнаті Сьюзен. Слуги ж, які супроводжували гостей, спали по всіх можливих закутках та задвірках.

На щастя, грудень удався погожий, і гості проводили багато часу надворі, на полюванні з королем, який цим особливо захоплювався. Кат не подобалося полювання, і вона не брала в ньому участі, пояснюючи, що має готуватися до весілля. А от Меґ і Ґордони разом із молодшим поколінням щодня супроводжували Джеймса. Король захоплювався старшою вдовою Ґленкірка, яку називав тепер прилюдно «тітонькою Меґ». Вона щодня їздила з ним пліч-о-пліч, вони майже не розлучалися. Юний Джеммі, здавалося, також захоплювався Джеймсом, і король щиро радів цьому. Йому подобалося бути частиною здорової, нормальної родини. Після того, як місце, що Кат мала посісти в його житті, стане відомим загалу, король намірявся зробити їх усіх частиною своєї власної родини, яка невпинно зростала.

На неабияке полегшення Кат, наступні два вечори король був надто заклопотаний, щоб відвідувати її. Правда ж, якої вона не знала, полягала в тому, що її син Джеммі підсипав сонного зілля у вино короля. Джеймс Стюарт засинав, ледь устигнувши натягнути нічну сорочку.

Однак 18 грудня король наполіг на тому, щоб Кат поїхала з ним. Вона ненавиділа довгі спідниці, у яких за модою слід було кататися верхи, тож одяглася так, як завжди вдягалася для верхової їзди, — у зелені чоловічі бриджі, високі шкіряні чоботи, шкіряний жилет, білу шовкову сорочку, широкий пасок, — і взяла із собою великий товстий леслівський плед, що зігрів би її за надто холодної погоди. За поясом у неї стирчав оздоблений коштовностями кинджал, а на руках малися м'які шкіряні рукавички.

Усі чоловіки з мисливського гурту були одностайні в одному: Катріона Леслі мала неперевершений вигляд. На додачу до пречудових персів, заклично округлих, неначе в юної дівчинки, у неї були з біса гарні стрункі ніжки. Молодші жінки захоплювались її сміливістю. Деякі зі старших мало не дістали серцевий напад, побачивши її вбрання, а котрихось звеселило таке безсоромне дивацтво графині.

Хоча Кат і зневажала подібні розваги, скакала вона, немов юна Діана. Коли собаки вже готові були загризти здобич, саме Кат зіскочила з коня й відігнала їх своїм невеликим, але загрозливим сирицевим батіжком. Ніхто не знав, що вона навчилася керувати собаками саме для того, щоб не бачити, як вони перегризають горло прегарним диким істотам.

Вони здобули лише двох олениць та одного оленя, коли король наказав закінчувати полювання. Його бурштинові очі палали бажанням, коли він дивився на графиню Ґленкірка. На полюванні пристрасть короля помітно розбурхалась, і, що особливо обурювало Кат, він навіть не намагався приховати її. Чоловіки зухвало оглядали її, і вона знала, що їм цікаво, чи затягне король графиню в ліжко. Жінки дивилися на неї майже із заздрістю, бо Джеймс Стюарт ніколи ще прилюдно не виявляв уваги до жодної жінки, окрім своєї гарненької юної королеви. Стати королівською коханкою — це була неабияка честь. Кат була в розпачі. Вона не хотіла, щоб король прилюдно виказував свої почуття до неї.

Щоб відвернути від нього загальну увагу, Катріона відкинулася в сідлі і, сміливо оглянувши всіх, голосно вигукнула:

— Ставлю десять золотих на те, що жоден чоловік не повернеться до замку швидше за мене! — І, смикнувши віжки, вона підострожила свого Орла та пустила його чвалом.

З десяток чоловіків, серед яких був і король, помчали за нею. Адам Леслі обернувся до своєї дружини, яка кусала губи, стримуючи сміх.

— Вона сподівається охолодити його запал, — тихо мовила Фіона до чоловіка, — а натомість лише дужче розпалює його.

Кат низько прихилилася до шиї Орла. Великий гнідий із золотавим відблиском жеребець, біжучи плавним алюром, завиграшки перегнав усіх своїх суперників.

— Ну ж бо, мій велетню, золотий, любенький мій, — нахваляла вона його. — Ніхто не здужає перемогти тебе!

Аж раптом графиня уздріла поряд із собою темну загрозливу тварину. Це був чорний, мов найтемніша ніч, жеребець короля. Джеймс — чудовий вершник, і він поклав собі перемогти. Одначе Кат була не така жінка, щоб поступатися йому. Нехай перемагає сам, якщо подужає.

З десяток коней злетіло з лісистих пагорбів на рівну дорогу, що вела до замку. Дикі вигуки нестримних горців виповнювали повітря, і здавалося, іскри вилітали з-під копит, що ледь торкалися замерзлої землі. Ґленкіркські вояки, скупчившись біля бійниць, підбадьорливо викрикували, коли гнідий кінь опинявся попереду, і гнівно ревли, коли чорний наздоганяв його. Аж ось вони знову радісно загукали: гнідий жеребець таки перший примчав через опущений міст на подвір'я Ґленкірка, випередивши чорного коня під королем лише на якусь мить, а всіх інших — на добру хвилину.

Кат легко зіскочила із сідла й кинула повід юному конюхові. Лагідно поплескавши по морді свого жеребця, вона щось прошепотіла йому на вухо. Потому вибігла сходами нагору та обернулася.

— Джентльмени, я сподіваюсь отримати золото, яке ви мені завинили, сьогодні ввечері! — І вона засміялася, побачивши їхні обличчя. — Ах, Сенді, — піддражнила вона лорда Гоума, — ти ж знаєш швидкість Орла. Хоч би ти не приймав мій виклик.

— Я, Кат, чекав не меншої швидкості від цього бісового сірого, який у мене нещодавно з явився, — роздратовано кинув Гоум.

Ці його слова зустріли сміхом, і графиня знову вигукнула:

— У великій залі чекають м'ясо та вино, джентльмени. Смачного всім! — І вона зникла у дверях замку.

Сміючись та гомонячи, дворяни спускалися з коней та прямували сходами до зали. Вони вже наповнили свої великі келихи солодким золотим вином, повідривали шматки м'яса та хліба й лише тоді помітили, що короля серед них немає. Озираючись навкруги, хтось зауважив:

— Схоже, Джеймі на сьогодні ще не наїздився.

— Еге ж, — пролунало у відповідь тихе, але чітке бурмотіння. — Але я краще поскакав би на тій золотавій кобилці, аніж на його чорному дикуні.

Пролунав сміх, а потім хтось зауважив:

— Я готовий закластися, що кобилка ще більш дика, ніж жеребець.

— Але й ніжніша! — гукнув інший у відповідь.

Сміх бринів усе голосніше, і всі дворяни як один намагалися приховати свої думки про прекрасну графиню Ґленкірка.

Джеймс Стюарт, перестрибуючи через дві сходинки відразу, збіг нагору до покоїв Кат і, розлючений, увірвався до її спальні. Одягнена в саму лише шовкову сорочку, вона не виказала жодного здивування, на відміну від її служниці з переляканим обличчям.

— Іди, люба Сьюзен. Я покличу тебе, коли ти мені знадобишся. — Дівчинка вибігла з кімнати.

— Що, Джеймі? — Вона зверхньо дивилася на нього. Лише вена, що билася на шиї, виказувала її тривогу.

— Сучка! — прогарчав він, і його обличчя аж потемніло з гніву. — Ти хтива сучка! За тобою гналася ціла зграя, мов гурт псів за сучкою! Ти належиш мені. Кат! Я не дозволю жодному іншому чоловікові навіть думати про те, щоб опинитися між твоїх ніг!

Він аж палахкотів із люті.

Кинувшись уперед, король розірвав її шовкову сорочку й жбурнув її спиною на ліжко. Потому скочив на неї й коліном силоміць розсував її стегна. Вражена й не менш розлючена, Кат намагалася відбитися. Вона спробувала вчепитися в нього нігтями, але він однією рукою схопив її зап’ястки й швидко підніс над її головою. Катріона відчайдушно борюкалася під ним, але в її незгодне та неготове тіло жорстко увійшов його член. Вона закричала з болю й узялася битися з новими силами. Опустивши голову, Джеймс жорстоко вп’явся зубами в її сосок. Кат закричала й запручалася ще затятіше, але її спротив, здавалося, лише розпалював його. Її біль давав йому величезне задоволення.

Налякана люттю на його обличчі. Кат вирішила діяти інакше. Боротьба ослабла, і її стегна почали рухатися в тому солодкому ритмі, що завжди неабияк розпалював його. Він уже не так міцно стискав її. Вивільнена, вона схопила його голову руками й підняла її до своїх губ.

— Hi, голубе, — хрипко прошепотіла вона, вигинаючись, щоб притиснутися своїми м’якими персами до вологої шкіри його грудей. — Не робіть мені боляче, Джеймі, любий мій! Кохайте мене, мілорде! Кохайте мене негайно! — І її пухкі вуста, намацавши Джеймсів рот, пристрасно вп’ялися в його губи. І коли ті розсунулися, її маленький язичок ускочив усередину, обпікаючи, мов полум’я.

На зміну його люті прийшла жага, і король шалено прагнув задовольнити обидва ці почуття.

— Відьма, — пробурмотів він, накритий шовковою хвилею її золотого волосся. — Я завжди казав, що ти маленька відьмочка! Ах, моя солодка любове! — І він спокійно лежав на її грудях, слухаючи, як шалено калатає Катріонине серце.