Загорнувшись у легкий вовняний халат, графиня видерлася на підвіконня й задивилася в чорну глупу ніч. Гарячі сльози безгучно струмували по її щоках, тіло здригалося від приглушених ридань. Вона знову нічого не відчула, виконувала свою роль, мов повія в Гайґейті. Але найгіршим було те, що Джеймс цього не зрозумів. Він пожадливо хапав усе, що вона могла йому дати, навіть гадки не маючи про її справжні почуття та про те, що вона їх лише вдавала. Патрик Леслі все це відчув би, і Френсіс також, але ж вони кохали її. Король, хоч би скільки говорив красивих слів, лише жадав її. Хоча він, може, і сам цього не розумів. Усе, що йому справді було потрібно, — то це повія шляхетного походження, яка могла б уволити всі його найпалкіші бажання, що їх не здужала втілити його нудна данська королева.

Коли цей перший відчай минув, Кат накрила хвиля пекучого гніву. Джеймс скористався нею, як скористався б якоюсь продажною дівохою, і вона ненавиділа його лютою ненавистю. Її змусили забруднитися так, що вона вже ніколи начисто не відмиється. Але, кидаючись у той бруд, вона змогла помститися так, як хотіла помститися вже давно. Спогади про цю ніч лишаться з ним назавжди. Вони палатимуть у його снах яскравим смолоскипом, і він прокидатиметься з болю від невтамованого жадання.

Холодно посміхаючись, вона встала з підвіконня. Скинула халат, повернулася до ліжка й ковзнула під пухову ковдру. Король спав, тихо похропуючи. Спершись на лікоть, вона зневажливо дивилася на нього й самими губами промовляла слова, яких йому не судилося почути:

— Прощавай, Джеймі! Бодай ти згорів у пеклі, перш ніж ми знову побачимося з тобою!

Розділ 42

Наступного дня гості роз’їхались, а родини молодят залишилися, щоб відзначити свята. Уперше за багато років Леслі та Хеї пробудуть під одним дахом від Різдва й аж до Дванадцятої ночі.

Кат було водночас радісно й боляче. Вона розуміла, що навряд чи ще колись зустрінеться з ними всіма. Вона вповні насолоджувалася кожним днем, і її ненависть до Джеймса Стюарта все зростала, коли вона дедалі глибше усвідомлювала, чого їй коштуватиме його пристрасть.

Того ранку, від’їжджаючи, він низько схилився над її рукою, перевернувши її, щоб поцілувати долоню та внутрішню частину зап’ястка.

— Спокуслива відьмочка, — стиха пробурмотів він. — Я від тебе просто шаленію! Побачимося навесні, кохана моя. Це буде найдовша зима в моєму житті.

«Довша, ніж ти собі думаєш, смердючий покидьку», — подумала вона, ласкаво всміхаючись до нього.

— До зустрічі, Джеймі, любенький, — промовила вона тихо.

— Прощавайте, мадам, — сказав він голосно, так, щоб усі почули. — Ми дуже вдячні за вашу надзвичайну гостинність!

І не встиг іще король проїхати міст, як Катріона вже прибігла до своєї спальні в західній вежі. Вона зірвала з ліжка простирадла та пожбурила їх у камін, де їх охопило яскраве полум’я, перетворюючи на дим.

Вражена Сьюзен запитала:

— Та ж їх можна було випрати, міледі.

— У всьому світі, дівчинко моя, не вистачило б води, щоб відіпрати ці простирадла! Віднеси подушки й перину до білизняної комори, а сюди принеси чисті.

Кат підібрала з підлоги свою вишукану нічну сорочку, яку вдягала, і кинула її в полум’я. «Більше ніколи! — думала вона. — Я більше ніколи не буду повією! Ніколи!»

— Витягніть ванну з гардероба, — наказала вона двом служникам, які прийшли з денним запасом дров. — І наповніть її гарячою водою.

Графиня сиділа на підвіконні, милуючись крізь вікно спокійним чорно-білим зимовим краєвидом. За її спиною дві покоївки перестилали ліжко свіжою постіллю. Ванна поступово наповнилася, і в кімнаті залишилися тільки вони зі Сьюзен, яка наливала олійку польових квітів у паруючу воду.

Кат устала й роздяглася. Вона розглядала своє оголене тіло у великому трюмо. Її фігура досі була бездоганна, хоча графиня мала вже більш ніж тридцять років: плаский живіт, пружні округлі груди й анітрохи жиру. Вона ступила у ванну й опустилася в гарячу воду.

— Сьюзен, принеси стілець і сядь поряд зі мною, — попрохала Кат. — У мене до тебе є особиста розмова.

Дівчина сіла й довірливо подивилася в обличчя господині.

— Скажи мені, дитино, чи є хтось особливий для тебе, кого б ти кохала?

— Ні, мадам. Є кілька парубків, з якими гуляю, але серед них нема того, з ким я хотіла б прожити все життя.

— Сьюзен, ти хотіла б вийти заміж?

— Я не загадую такого, міледі. Можливо, якщо знайдеться годящий чоловік. Мій тато каже, що я дуже схожа на мою прабабцю: усе шукаю пригод і колись-таки знайду їх на свою голову.

Кат усміхнулася.

— Ти хотіла б поїхати в мандрівку? — запитала вона.

— О, так, міледі!

— Сьюзен, те, що зараз скажу тобі, таємниця, але я знаю, що ти віддана мені, тож нікому цього не розповідатимеш. Король прагне зробити мене своєю коханкою, і хоча дехто вважав би це за честь, я не вважаю. Після весілля Бесс я поїду з Шотландії та вже ніколи не повернуся додому, а ти зможеш повернутися, якщо забажаєш. Я хочу, щоб ти поїхала зі мною.

— Ви їдете до лорда Босвелла? — прямо запитала дівчина.

Кат кивнула.

— Добре! Тепер ваше місце там. Я поїду з вами. Але вам знадобиться більше, ніж одна служниця. Візьмімо з нами мою молодшу сестру? їй чотирнадцять років, звати Мей, і вона напрочуд захоплюється вами. Я дечого навчала її, тож вона не зовсім жовторота.

Кат знов усміхнулася.

— Дякую, Сьюзен. Так, візьмемо із собою маленьку Мей, але нічого не кажи їй аж до останньої хвилини. Якщо король запідозрить, що я надумала втекти…

Сьюзен розважливо кивнула. Розмову було закінчено, і вона устала перевірити, чи нагрілися рушники. Кат узяла м’яку щітку, підвелася й взялася натирати нею шкіру. Опускаючись знову воду, вона сказала:

— Ось тобі, Джеймсе Стюарт! Тебе більш немає, ані крихти!

— Амінь! — додала Сьюзен, накинувши пухнастого рушника на свою господиню, що піднялася з ванни.

Кат радісно засміялася.

— Як воно так виходить, Сьюзен, що ми чудово розуміємося, хоча ти мені прислуговуєш лише кілька років? Твоя тітонька Еллен доглядала мене від самісінького мого народження, а тепер вона мене тільки дратує!

— Це тому, що вона прийняла вас іще немовлям, господине. Нелегко сприймати навсправжки того, кому змінював пелюшки. їй краще працюється з юною леді Бесс. До того ж вона застара, щоб змінювати своє життя й мандрувати світом.

— Так, моя маленька манірна Бесс цілком підходить Еллі. Господи, Сьюзен! Менш як за два місяці Бесс стане нареченою!

— Так, вона добре влаштована. Але що робити іншим?

— Я про них потурбувалася, і ми більше про це не говоритимемо.

Сьюзен зрозуміла натяк. Вона допомогла господині вбратися, а потім пішла поратися коло інших своїх обов’язків.

Різдво в Ґленкірку відзначили тихо. У церкві абатства відправили гарну нічну месу. Потім усі спустилися до освітленого свічками склепу під замковою каплицею та оздобили його зеленими гілками. Услід за абатом Чарльзом Леслі помолилися. Коли розходилися, Кат відстала від усіх і залишилася сидіти на маленькій мармуровій лавці. Серед мерехтливих вогників і глибокої тиші графиня вбиралася в силу. Її очі переходили від могили до могили, доки не дійшли до великої мідної дощечки з написом: «ПАТРИК ЯН ДЖЕЙМС ЛЕСЛІ, ЧЕТВЕРТИЙ ГРАФ ҐЛЕНКІРКА. НАРОДИВСЯ 8 СЕРПНЯ 1552 РОКУ ЗАГИНУВ У МОРІ 15 КВІТНЯ 1596 РОКУ ОПЛАКАНИЙ КОХАНОЮ ДРУЖИНОЮ КАТРІОНОЮ МАЙРІ ТА ЇХНІМИ ДЕВ’ЯТЬМА ДІТЬМИ. СПОЧИВАЙ ІЗ МИРОМ».

Вона відчула, як сльози обпікають їй повіки.

— О Патрику, — прошепотіла Кат. — Кажуть, що ти мертвий, та я цьому не йму віри, хоча це суперечить усім доказам. Однак мертвий ти чи живий, Патрику, я знаю, ти ніколи сюди не повернешся. Джеймі знову переслідує мене, і я маю втікати або знеславити Ґленкірк. Я їду до Босвелла й знаю, що ти б мене зрозумів.

Вона підвелася й підійшла до могили своєї прабабусі.

— А ви справжня інтриганка, — тихо мовила Кат. — Навіть після смерті все склалося так, як ви воліли. Я побралася з вашим любим Патриком і народила нове покоління Ґленкірка. Однак тепер, Мем, усе буде по-моєму! — Аж раптом по її спині пробігли мурахи: вона почула тихий сріблястий сміх. Чи це їй лише здалося? Катріона попрямувала до сходів. Обернувшись назад, вона всміхнулася.

— Прощавайте, мої шляхетні пращури!

Новорічної ночі погода була ясна та холодна, а з неба сяяли яскраві зорі та майже повний місяць. Цього вечора влаштували бучне величезне свято, і дударі стільки кружляли між столів, що Кат здавалося, голова в неї лусне від галасу. За кілька хвилин до півночі всі родина піднялася на мури замку й стояла на холоді, милуючись великими багаттями, що палали на довколишніх схилах. Уся Шотландія вітала новий 1598 рік.

Самотній ґленкіркський дудар грав ніжний мелодійний «Плач Леслі». На голос волинки, що лунав серед глибокого зимового спокою, через пагорби відповідали сайтенські дударі.

Графиня не здужала стримати сльози, і вони тихо котилися по щоках. На щастя, їх не помітив ніхто, крім Джеммі, який заспокійливо обійняв маму рукою. Згодом, коли вони йшли до великої зали, вона мигцем усміхнулася йому й сказала;

— Сподіваюся, ти так само розумітимеш усі почуття своєї дружини, як і материнські.

Його очі заблищали.

— Авжеж, мадам, звичайно, розумітиму.

Вона тепло засміялася.

— Ти чарівливий пустун, Джеммі. Твій батько так само пишався тобою, як і я. Певна, він не хвилювався б, знаючи, що Ґленкірк тепер у таких надійних руках.

Джеммі вдячно всміхнувся до неї і, відвівши матір убік, мовив: