Кат ледве всміхнулася.

— Ти поскладала все, що я наказала? Не забула скриньки з коштовностями?

— Поскладала, не забула. Якщо люди короля прийдуть пересвідчитися, вони побачать, як багато вашого одягу лишається тут, чекає на ваше повернення. Ах, як же весело нам буде купувати для вас новий одяг у Франції!

На душі в Кат трохи полегшало.

— Ви з Мей також матимете нове вбрання, — пообіцяла вона.

За годину графиня була вже вдягнена й готова рушати. І тоді Сьюзен, стоячи за її спиною, несподівано застебнула на її шиї кулон з левом — подарунок лорда Босвелла.

— Я вирішила, що варто вам нагадати про те, куди ви їдете, міледі, а не про те, що лишаєте.

— Не думала, Сьюзен, що ти розумієш, що ця річ означає для мене. Дякую, що допомагаєш мені в цю важку, неймовірно важку мить. Ти моя добра подруга, і я цього не забуду.

Підхопивши свій хутряний плащ, вона підійшла до каміна й натиснула на різьблення, що відчиняло двері в таємний прохід.

— Дивіться, дівчатка, щоб двері щільно зачинилися за вами, — сказала графиня і, узявши свічку, ступила в коридор.

За кілька хвилин вони вийшли біля підніжжя західної вежі, де на них чекав Коналл із трьома кіньми. Кат заскочила на спину Орла, а Сьюзен із Мей влаштувалися на одному коні з подвійним сідлом. Коналл поскакав попереду й провів їх так, що вартові не побачили. На пагорбах високо над замком до них приєдналася вервечка чоловіків. їх було так багато, що Кат аж розгубилася.

— Трясця! — вилаялася вона. — Скільки їх тут, Коналле?

— Півсотні. Не дам же я скакати вам по всій Європі під охороною якоїсь дюжини чоловіків. Ви можете дозволити собі надійну варту. — І його піднята рука ознаменувала початок їхньої подорожі.

— Стійте! — наказала графиня. Повернувши Орла, вона поглянула назад, на Ґленкірк, обриси якого виднілися на тлі темного неба. На мить Катріона завагалася: її ятрили останні сумніви. Покинути Ґленкірк? Покинути своїх дітей? Покинути Шотландію? Покинути майже все, чим вона дорожить? Аж ось їй перед очі стала хтива Джеймсова пика, і почувся його голос, що тихо улесливо промовляв: «…і робитимеш зі мною те, що робила цієї ночі». Підостроживши коня, Кат закричала:

— Уперед! — і рушила чвалом.

Вони мали відплисти з мису Реттрей, звідки колись давно відпливав Босвелл. А що «Галантний Джеймс» зник разом із Патриком Леслі, Кат мала дістатися до Франції на новому флагманському кораблі Леслі «Нова пригода». Така назва корабля здавалася Кат надзвичайно вдалою.

Вони їхали всю ніч, двічі зупиняючись, щоб дати коням відпочити. На світанку влаштувалися на привал у руїнах замку Гантлі. Подорож по холодному нічному повітрю збудила в Кат апетит, і вона зраділа, коли один із вояків приніс їй маленького кролика, обсмаженого на рожні. У Сьюзен були хлібина, келих і повна фляга солодкого вина. Кат поділилася цими наїдками зі своїми двома служницями й залюбки підживилася сама. А наситившись, загорнулася у свій важкий плащ і заснула побіля невеликого багаття, розпаленого на рештках колишнього каміна.

Прокинулася вона по обіді. У таборі було тихо. Сьюзен із Мей спали поруч. Вона полежала кілька хвилин сонна в теплому затишку під плащем, та й знову заснула. Коли прокинулася надвечір, у таборі вже клопоталися коло приготування вечері. Над вогнищем на рожнах оберталося кілька ягнят, а на широкому пласкому камені, який знизу підігрівало невеличке багаття, лежали свіжоспечені хлібини. Поодаль від тепла стояло кілька нерозкритих барилець елю.

— Коналле! До мене!

— Так, мадам?

— Звідки все це взялося?

— Мілорд Гантлі наказав своїм людям зустріти вас і простежити, щоб ви добре їли та мали те, чого потребуватимете, доки перебуваєте на Ґордонових землях.

Її обличчя пом’якшилося.

— Що ж, хай благословить Джорджа Господь за це, — мовила Кат і додала: — Там же ж не забагато елю, еге? Я не хочу, щоб чоловіки впилися перед виїздом. У нас попереду довга ніч, і до Реттрею маємо дістатись удосвіта.

— Саме стільки, скільки треба, щоб не занепасти духом, міледі. Є ще й невеличке барильце вина для вас. Не забудьте поповнити вашу баклагу до прийдешньої ночі.

Графиня кивнула й узяла олив’яну тарілку, яку простягла їй Сьюзен. На ній лежали тонкі соковиті шматочки м’яса, ранні зелені листочки крес-салату й гарячий хліб, з якого капало масло з медом. Долі поряд стояла чаша, повна добірного винограду. Кат знову наїлася досхочу. Згодом, коли чоловіки ще їли, вона встала й звернулася до них:

— Коналл розповідав вам про мою подорож. Якщо хтось із вас передумав їхати, зараз саме час сказати про це й повернутися до Ґленкірка. Якщо хтось воліє повернутися, єдине, що я прошу, — не базікати про те, куди я поділася. — Відповіддю на ці слова була тиша, і, дивлячись на цих чоловіків із Ґленкірка, вона відчула сльози, які на мить обпекли її повіки. Намагаючись опанувати себе, Катріона просто сказала: — Дякую. Дякую вам усім.

За годину вони були вже на конях і їхали в темряві майже всю ніч. Кат учула запах моря задовго до того, як вони дісталися до узбережжя, і цей солоний дух ставав відчутнішим із кожною милею. Вони приїхали на умовлене місце заздалегідь. Коналл подав у бік моря сигнал ліхтарем, який спромігся якось запхати в пристебнуті до сідла сакви, такі повні, що мало не репалися. З темряви посвітили у відповідь.

Коналл викликав наперед юнака з на диво знайомим обличчям.

— Мій син Ендрю, — похмуро відрекомендував він.

Кат звела брову.

— Можеш не пояснювати, Коналле. У тебе не знайшлося часу, щоб побратися з його матір’ю, але Леслі завжди впізнають своїх. Я вгадала?

— Еге ж, мадам, — протягнув він, і Кат засміялася. — Ендрю та ще десятеро чоловіків попливуть із вами на «Новій пригоді», — пояснив він. — Ми з усіма іншими та конями вирушимо на «Анні la Reine» із Пітерхеда.

— Чи на багато ви від нас відстанете? — схвильовано запитала Кат. — Я б не хотіла опинитись у Франції з такою нечисленною охороною.

— Ми вас випередимо. Корабель «Анна la Reine» легший і трохи швидший за «Нову пригоду». Ваша карета з кіньми, кучером та конюхами вирушили три дні тому й чекатимуть на вас. Не бійтеся, дівчинко моя. Я зустріну вас на пристані.

Графиня вдячно усміхнулася йому.

— Добре, Коналле.

Потому обдарувала усмішкою юнака.

— То що ж, Ендрю Mop-Леслі, невже в Ґленкірку не досить гарненьких дівчат, щоб утримати тебе вдома?

— Навпаки, забагато, міледі, і в кожної розлючений батько.

Кат засміялася.

— Оце справжній парубок!

Вони спустилися на пісок, щоб зустріти шлюпку. Човен дістався до суходолу, і, повистрибувавши, моряки стали витягувати його на берег. На мить Катріона полинула думкою в минуле, згадавши, як стояла колись на цьому самому місці. Було сиро й вітряно. І було це майже три роки тому. Вона приїхала сюди з графом Босвеллом, щоб попрощатися з ним перед його вигнанням. Кат думала, що ніколи вже не побачить його. Однак тепер вона сама готувалася до вигнання, на яке прирекла себе.

Офіцер відокремився від своїх людей і схилився над її рукою.

— Старший офіцер Малкольм Mop-Леслі до ваших послуг, міледі, у Я син Г’ю.

— Ти старший брат Сьюзен і Мей?

— Так, мадам.

— А капітан часом не з Мор-Леслі?

— Сенді. Аланів хлопець.

— Боже-світе, Коналле, я пливу під надійною родинною охороною!

— Він хотів би, щоб усе було саме так, — переконано кинув Коналл.

Кат провела пальцями по руці літнього чоловіка.

— Ти хотів піти з ним, еге ж, Коналле?

— Так! Але він цього не дозволив. «Залишайся вдома, Коналле, — сказав він. — Кому ще я можу довірити її?»

— Господи, чоловіче! Не кажи мені про це зараз, коли я від’їжджаю!

— Мадам, якби я не був упевнений, що він схвалив би цей шлях, що ви обрали, мене б тут не було. Але я тут, і я оберігатиму вас, наскільки стане мені сил. — Його обличчя спалахнуло, бо графиня, ставши навшпиньки, міцно поцілувала його в щоку.

— їдьте з Богом, Коналле, — побажала вона та приєдналася до Сьюзен і Мей, що були вже в шлюпці. Без зайвих церемоній маленький човник, погойдуючись, рушив крізь темряву до «Нової пригоди». Коли Кат знову розплющила очі, побачила, що вона вже на палубі, і її вітав капітан.

— Я облаштував для вас і ваших дівчаток мою власну каюту, міледі. Там вам буде найзручніше, — сказав він.

— Дякую, кузене, — мовила графиня, і щоки в нього порожевіли від задоволення. Він чув про Кат Леслі та про те, яка вона чудесна жінка. Те, що вона вважала його своїм родичем, — хоч би яким далеким, — лестило капітанові. До того ж це додавало йому авторитету серед його людей. — Чи не бажаєте пообідати зі мною та моїми офіцерами? — запитав він.

— Залюбки!

Капітан уклонився.

— А тепер я повернуся до своїх справ, мадам. Мій юнга Дункан проведе вас до вашої каюти.

«Нова пригода» була велика витончена каравела, що важила близько вісімдесяти тонн. На її облавку розташовувався цілий десяток гармат. Її будували, маючи намір зробити якомога швидшою та маневренішою, хоча трюм обладнали просторий. Каюти для екіпажу були сухі, теплі та зручні — велика рідкість на той час. Біля кают був окремий камбуз, тож, закінчивши вахту, моряки могли поїсти теплої їжі чи випити елю. Леслі вимагали від своїх матросів цілковитого послуху та відданості, але й добре платили їм і дбали про них непогано. Тому й служили ті краще за матросів інших суден. Юнга Дункан відвів Кат та двох її служниць до великої каюти, що розміщувалася високо на кормі корабля. Крізь вітражні половинчасті ілюмінатори Кат побачила, як зірки тьмяніють, а небо поступово світлішає. Каюта була зручно обставлена, з великим ліжком для господині та двома маленькими на коліщатках для служниць. Підлогу вкривали турецькі килими, великі та малі ілюмінатори були завішені оксамитовими фіранками. Освітлювали приміщення вишукані мідні ліхтарі, а на дубовому столі стояли дві карафки з вином — червоним та золотаво-білим.