Бертріс Смолл - Любов дика та прекрасна

— Ви хочете їсти, міледі? — запитав Дункан.

— А на кораблі є якісь фрукти, хлопче?

— Яблука, мадам, а ще севільські апельсини.

— Принеси і те, і те, а ще твердого сиру та хліба.

— Ох, міледі, — жалісно проскиглила Мей, — я помираю з голоду! Я могла б з’їсти величезну миску каші, так, цілісіньку миску! 3 медом і з пряженими вершками!

Кат засміялася до служниці.

— Не зараз, дівчинко моя. Якщо не хочеш, щоб тебе зморила mal de mer[8], сьогодні слід їсти та пити потроху.

Згодом, коли дівчатка полягали спати, Кат сіла на оксамитове сидіння перед вікном і дивилася, як узбережжя Шотландії поволі віддаляється. Згори вона почула:

— Курс на Кале! Схід-південь-схід.

І у відповідь долинуло:

— Схід-південь-схід!

Пречудові листяно-зелені очі пильно вглядались у берег, який уже майже розчинився на обрії. По блідій щоці потекла сльози, одна, друга. Катріона плакала безгучно й гірко, доки смуток не почав відпускати її. Аж ось вона відчула, як у душі зростає радісне піднесення. Її колишнє життя лишилося позаду, а попереду на неї чекав сам сенс її життя! Попереду був Френсіс Стюарт-Гепберн! Невдячна річ — плакати за тим, що боги в тебе забрали, коли так багато дали натомість!

Посильний, якого король Шотландії послав до молодшої з овдовілих графинь Ґленкірка, швидко повернувся в Единбург.

— Як це «її там немає»? — допитувався король тихо й погрозливо.

— Вона поїхала до Франції, так каже старша вдова, вона й сама щиро засмучена. Схоже, що та молодша просто вшилася рано-вранці, нікому й слова не сказавши.

Джеймс викликав до себе графа Ґленкірка та його сестру леді Елізабет Ґордон.

— Ви знаєте, де ваша мати? — запитав він.

— У Ґленкірку, сер, — кинув граф, не замислюючись.

— Вона не в Ґленкірку! — розлютовано відповів король. — Графиня у Франції!

На обох обличчях відбилося здивування, а потім Бесс мовила до Джеммі:

— То вона таки поїхала! О, сподіваюся, поїздка трохи розвіє її.

— Про що це ти, леді Ґордон?

Бесс люб’язно всміхнулася до короля й провадила далі тим самим ласкавим довірливим тоном, яким розмовляла з братом:

— Бачте, сер, вона казала про те, щоб погостювати в наших кузенів Леслі у Франції. Ви ж розумієте, для неї цей рік був просто жахливий. Спочатку наш батько помер. Потім Джеммі одружився й переїхав із Беллою до двору, а потім і я вийшла заміж і теж виїхала сюди. Колін далеко в університеті, а Роббі прислуговує в будинку Роусів. Отож удома, сір, з нею ніхто не лишився, сама малеча! Вона стала такою самотньою. Мама казала про те, що варто б ненадовго поїхати до Франції, але потім наміри свої змінила. — Бесс усміхнулась і знизала витонченими плічками. — Либонь, вона знову передумала. Ми, жінки, такі непередбачувані.

Вражений, король ледве стримався, щоб не всміхнутися, та потім його губи гнівно стиснулися.

— Вона мала приїхати до двору цієї весни.

— О, так, — радісно цвірінчала Бесс. — Це було останнє, що вона сказала нам, коли ми їхали з Ґленкірка після мого весілля, — що ми побачимося з нею навесні, і прохала переказати королю її шану та любов. — Вона озирнулася й докірливо подивилася на брата. — Джеммі! Я готова заприсягтися, що ти забув, пустоголовий! Як ти міг?

Куточки Джеймсового рота піднялися в легкій усмішці, коли він побачив збентеження на вродливому обличчі юного графа. Чарівлива сімейка, нічого не скажеш!

— Дякую, леді Ґордон. Ви можете йти. А ти, Джеммі, залитися. Я хочу ще дещо обговорити з тобою.

Бесс присіла у вишуканому реверансі та вийшла з кімнати. Король пронизливо поглянув на молодого Леслі, однак нічого, крім щирості й захоплення, на його обличчі не завважив. Джеймс стиснув губи й повільно проказав:

— Твоя мати розчарувала мене, Ґленкірку. Вона де в чому навмисно не послухалася мене. — Юнак мав засмучений вигляд. — Я наказав, щоб твоя мати приєдналася до двору цієї весни. І взагалі… — Він на мить замовк, щоб справити враження. — Я намірявся зробити її своєю коханкою, і вона чудово це розуміла.

Здивування й недовіра відбилися на юному обличчі.

— Сір! Це велика честь, якою ви вшануєте Ґленкірк! Господи, сір! Не знаю навіть, що й сказати! — А затим: — Чорт би його взяв!

Її поведінка просто нестерпна! Мені завжди здавалося, що мій батько зіпсував її. Але я певен: мати невдовзі повернеться. Вона просто гонорова й навряд чи могла вас не послухатися.

Король здавався задоволеним. Йому начебто не замилюють очі. Цей хлопчина на його боці. Тепер їй ніде буде сховатися. Юний Ґленкірк запевне не завдасть йому прикрощів! Граф вважає за честь те, що Джеймс обрав саме його матір, і він має рацію!

— Я напишу кілька слів моєму доброму другові королю Генрі, щоб твою матір відправили додому.

Джеммі зосереджено поглянув на короля.

— Сір, я також їй напишу. Тепер у Ґленкірку я головний, і я шаную свою матір так, як вона того заслуговує, але мама має розуміти, що закон у Ґленкірку — моє слово, а не її. Урешті-решт вона лише жінка і їй потрібен господар. Ваша величність запропонувала їй свій захист. Я не дозволю графині зневажити таку доброту.

Король був задоволений, але, залишившись сам, він спохмурнів. Чи справді вона збирається повернутися? Чи, як промовляв тихий, але наполегливий голос десь у куточку його свідомості, графиня знов утекла від нього? Колись він попереджав, що зробить із її родиною, якщо вона відмовить йому, але тоді її чоловік був живий. Можна було вигадати звинувачення проти Патрика. Однак молодий граф — це вже зовсім інше. Якщо покарати Джеммі, усе буде надто вже очевидно й наслідки для нього можуть виявитися жахливими.

Леслі з Ґленкірка вже не були беззахисним кланом без впливових зв’язків. Кузен граф Джордж Ґордон міг би завдати йому не менше прикрощів, ніж Босвелл. Він напевно не сидітиме осторонь, спостерігаючи, як руйнується щасливе життя його дочки Ізабель, і Джеймс не хотів, щоб за ним стояла відкрита війна між кланами, коли він зійде на англійський престол. А ще ж був і сам молодий граф Ґленкірка. За той короткий час, що граф пробув при дворі, він устиг зажити доброї слави й відкрито захоплювався королем та підтримував його. Навряд чи можна очікувати якоїсь підступності від такого відданого юнака. Та й до всього Джеймсові подобався новий граф Ґленкірка.

Король розкинувся в кріслі й перебирав пальцями намисто з діамантів та чорних перлин, яке передавав Катріоні з посильним. Він стривожено думав про те, що вона має повернутися. Вона повинна! Він не може — і не буде — усе життя тужити, страшенно жадаючи її. А що, як вона не повернеться? Він уголос застогнав. Вона повинна повернутися!

«Нова пригода» без пригод дісталася від мису Реттрей до Кале. Капітан зазначав, що за всі ті роки, які він провів на морях, йому не траплялися такі стійкі погожі вітри в Північному морі, тим паче наприкінці лютого. «Анна la Reine» прибула годин на дванадцять раніше за корабель, на якому пливла Кат, і Коналл зі своїми людьми чекав на свою леді в порту.

Кат зі служницями чотири дні їхала до Парижа в кареті: начальник варти вирішив, що так буде безпечніше. Почет графині насправді вражав. На передку сиділи два кучери, а двійко лакеїв примостилися ззаду. Четверо конюхів їхали за каретою, і кожен вів поряд іще по одному коню — серед них був і Орел. Коналл очолював п’ятнадцятьох чоловіків, що йшли першими; решта, теж п’ятнадцятеро, під керівництвом Ендрю оберігала гурт іззаду. Обабіч екіпажа їхало по десять чоловіків.

Окрім Кат та її служниць, у кареті був іще один подорожній, і коли графиня зійшла з облавка корабля в Кале, вона мало не знепритомніла, побачивши його. Коналл схопив її за руку й різко промовив:

— Це позашлюбний син його батька. Його виховували тут.

Молодий священик ступив крок уперед і підніс її руку до своїх губ.

— Я не хотів вас так налякати, мадам. Мені завжди приємно було розуміти, що я схожий на Патрика. Однак досі я не усвідомлював, наскільки я насправді на нього схожий.

— Так, панотче! Якщо не зважати на те, що у вас світле волосся, а в нього було темне, ви подібні, мов дві краплі води. Навіть говорите однаковісінько!

Дізнавшись, що вона приїде, — Кат заздалегідь надіслала листа своїм двом дядькам, — священик вирушив із Парижа, щоб зустріти її. Його звали Найл Фітц-Леслі, і він був єдиний позашлюбний син третього графа Ґленкірка. Його мати — наймолодша дочка землевласника з Рає — упала графові в око, коли Меґ була вагітна своєю останньою дитиною. Третій граф не встояв перед пишними принадами землевласницької доньки. Через дев’ять місяців народився Найл.

Довідавшись про доччин стан, старий землевласник відіслав її до своєї сестри в Кейтнесс. Там вона й прожила до своєї смерті, її синові було тоді десять років. Третій граф Ґленкірка завжди допомагав позашлюбному синові, і коли Найл лишився без матері, батько відправив його на виховання до свого брата Дональда у Францію. Отож Меґ так і не дізналася, що її коханий чоловік одного разу скочив у гречку. З усім тим батько офіційно визнавав його, тож Найл зміг здобути церковний сан.

Дональд Леслі з Ґленкірка народився в сім’ї третім, і йому довелося самому влаштовувати своє життя. Разом зі своїм кузеном Девідом Леслі із Сайтена, що був четвертим сином у своїй родині, він пішов найманцем на військову службу. І, коли вони служили у Франції, кузенам пощастило припасти до серця двом юним заможним спадкоємицям, які також були між собою родичками.

Дональд побрався з Рене де ля Прованс, і в них невдовзі одне за одним народилося шестеро дітей, п’ятеро з яких були сини, тож його тесть месьє де ля Прованс доживав віку цілком щасливий. Тепер, по його смерті, Дональд сам став головою родини.