— Не хвилюйтесь за мене, tante Рене. Я ні за кого не піду заміж, окрім Френсіса Гепберна.

— А проте, дитя моє, стережися Жиля де Пейрака.

Повернувшись до головної зали замку, Кат познайомилася зі своїми шістьма кузенами де ля Прованс — п’ятьма чарівними юнаками та їхніми дружинами й з чарівною шістнадцятирічною дівчинкою на ім’я Марґеріт, яку всі називали Мімі. Потім їй відрекомендували синів дядька Девіда з їхніми дружинами. Вона одразу ж зрозуміла, чому її тітка не любить і побоюється Жиля де Пейрака, дарма що його брати виявилися досить приємними чоловіками.

Найстарший син Пейраків був високий і мав таку саму, як і його мати, сувору, майже іспанську зовнішність. Волосся в нього було темне, а коли він хвилювався, у чорних очах спалахували дивні золотаві вогники. Він узяв Катріонину руку, перевернув, щоб поцілувати долоню, і швидко полоскотав її своїм вологим язиком. Обурена Кат відсмикнула руку. Вона розлютилася: його поведінка відштовхувала її, а очі, що безсоромно зазирали в глибину її декольте і, поволі підіймаючись, розглядали обличчя, викликали огиду.

— У нас так багато спільного, ma belle cousine[15], — мовив Жиль де Пейрак. — Ми обоє овдовіли у самому розквіті життя, і, — він помовчав якусь мить, — у нас обох є досвід.

Кат не вважила на ці слова, відповіла світською усмішкою й відвернулася, заговоривши з Мімі. Та коли настав час сідати за стіл, Жиль опинився поруч із нею. Він страшенно соромив кузину, метушився біля неї, підкладав на її тарілку найбільш ласі шматки та наполіг, щоб вона пила з його келиха. Катріоні ледве вдавалося панувати над собою. Швидко відвернувшись до іншого свого сусіда за столом, вона виявила, що це Найл Фітц-Леслі. Його очі весело поблискували, і вона тихо спитала гельською мовою:

— Вам не здається, що моя тітка з цілком зрозумілих міркувань посадовила свого гидотного сина з одного боку від мене, а священика — з другого?

— Думка про те, щоб її найкоханішому синочкові дісталися твої статки, дуже спокуслива, Катріоно. — Потім він додав: — Звідки ви знаєте, що я говорю гельською?

— Ви сказали, що кілька років прожили в Кейтнессі. Якою ще ви могли б там говорити?

Роздратований тим, що його так підкреслено зневажають, Жиль де Пейрак запитав:

— Що це за тарабарщина? Звучить просто огидно.

Кат холодно поглянула на нього, а Найл відповів:

— Це ми говоримо гельською мовою, кузене. Мадам графиня допомагає мені пригадати мою юність.

Кат удавалось уникати свого гидко запобігливого кузена до кінця вечора, а наступного дня, коли з’явилася паризька кравчиня, вона ладна була й зовсім забути його. Жінка привезла із собою трьох помічниць і величезний набір краму. Лише раз поглянувши на Кат, вона зачаровано вигукнула:

— Ах, мадам графине! Яке це буде задоволення вдягати вас! Mon Dieu! Яка тонесенька талія! Які розкішні перса! А шкіра, очі, волосся! Одразу видно, що, як ви приєднаєтеся до двору, у нашого вічномолодого любаса з’явиться нова коханка. Коли я закінчу з вами, мадам, там не залишиться нікого гарнішого!

Кат радісно засміялася.

— Даруйте, однак мені доведеться розчарувати вас, мадам де Круа. Я прагну потрапити не до двору, а до Італії, а там — заміж. Мені треба, щоб ви пошили мені вбрання за італійською модою.

На обличчі маленької жіночки майнуло розчарування.

— А куди саме в Італії, мадам графине?

— До Неаполя.

— Ах! — Кравчиня знов усміхнулася. — Неаполь! Клімат там помірний, а знать вдягається за модою! Будемо шити з найлегших оксамитів, бавовняних і лляних тканин та з найрізноманітнішого шовку. Декольте будуть дуже, дуже глибокі, спідниці — легкі, довгі та широкі. Любо буде глянути! — Вона кивнула своїм помічницям, які відразу ж почали розгортати сувої тканин.

У Кат перехопило дух. Вона зроду не бачила такого дивовижного розмаїття тканин та кольорів. В око їй упав ніжний бузковий шовк, і вона показала на нього.

— Для моєї весільної сукні.

Мадам де Круа широко всміхнулася.

— Oui![16] Але тільки для верху. А для споду візьмемо легкий оксамит такого самого кольору й оздобимо його золотою ниткою та дрібними перлами. Рукави будуть текучі, мов вода, і їх ми так само облямуємо. Саме те, що потрібно для Неаполя. Та якби ви мали намір залишитися тут і приєднатися до двору, я зробила б рукави вузькими біля плечей і круг зап’ястків та широкими посередині, але, — вона стенула плечима, — цей крій буде задушливий для теплого міста. А зараз, мадам графине, дозвольте вас обміряти.

Кат стояла на стільчику в самій спідній білизні, доки кравчиня та три її помічниці клопоталися коло неї, швидко перемовляючись французькою з чітким паризьким акцентом. Раптом Кат відчула, що в кімнаті є ще хтось, і, озирнувшись, побачила, що Жиль де Пейрак ласо її розглядає, прихилившись до відчинених дверей спальні. Не подаючи знаку, вона промовила до Сьюзен гельською:

— Поклич Коналла, хай забере цього гада.

Минуло кілька напружених хвилин, а потім поруч із Жилем де Пейраком з’явився Коналл. Тихо й старанно вимовляючи французькі слова, він сказав:

— У вас є два способи, мілорде. Або ви самі спокійно підете звідси, або я змушу вас піти, бо саме це наказала мені зробити міледі.

Не промовивши ані слова, француз повернувся й пішов, і Коналл слідом за ним.

— За який час, — запитала Кат, — ви зможете пошити одну сукню для мене? Одну сукню за день устигнете?

— З допомогою трьох дівчат, мадам графине, устигну.

— Тоді запросіть помічниць із Парижа, мадам де Круа. Я хочу, щоб для мене працювали два десятки ваших найкращих швачок, і я сама заплачу за їхню роботу. Десятеро працюватиме над моїми сукнями, решта візьметься за все інше: білизну, нічні сорочки, плащі, вишивання тощо! — Перехопивши недовірливий погляд жінки, Кат усміхнулася. — Пошліть того, кому довіряєте, до банківського дому Жискара Кіра й запитайте, чи може графиня Ґленкірка дозволити собі таке марнотратство. От побачите, я можу. Я хочу поїхати з Петі Шато за два тижні.

Здригнувшись, Кат поглянула на двері.

Розділ 45

За два дні до від'їзду Кат у Петі Шато з’явився незнайомий вершник. Через годину Кат покликали до бібліотеки. Девід Леслі де Пейрак здавався ніяковим і трохи схвильованим. У кріслі розкинувся елегантний джентльмен. Коли Кат увійшла до кімнати, він скочив на ноги.

— Моя небога, мадам графиня де Ґленкірк. Катріоно, це месьє маркіз де ля Віктуар.

Дженджик схилився над її рукою, шанобливо поцілував її й на якусь мить затримав у своїй руці. Його блакитні очі захоплено оглянули графиню, і він не стримався, щоб не пококетувати з нею трішки; кінчики його навощених вусиків легенько здригалися.

— Мадам, я ваш відданий раб, — пробурмотів він, і в диханні його чувся аромат фіалок.

Пролунав дзвінкий сміх Катріони, і її листяно-зелені очі засяяли.

— Я ж захлинутися можу від такої уваги, месьє маркіз, — манірно дорікнула вона йому.

Захоплений цією красунею, що, очевидячки, мала й неабиякий досвід у світських бесідах, маркіз провадив далі:

— Мадам, мені просто неймовірно пощастило, адже король доручив саме мені супроводжувати вас до Фонтенбло.

— Ваш король хоче бачити мене? Це, либонь, якась помилка, месьє маркіз. Я лише проїздом опинилась у Франції, прямуючи до Італії.

— Ви вдова Патрика Леслі?

— Так.

— Тоді жодної помилки немає, мадам.

— Мені потрібен час, щоб переодягтися, месьє маркіз. І, ясна річ, належний супровід. Зі мною поїдуть обидві мої служниці, мій духівник, голова охорони зі своїми людьми. І, звичайно, поїдемо в моїй кареті.

— Та ж не інакше, мадам! Усіх правил звичаю буде додержано.

Минула година, і Кат уже їхала через ліс між Петі Шато і Фонтенбло. Дорога мала забрати сім миль. За порадою Найла Кат убралася в елегантно-спокусливу темно-зелену оксамитову сукню, що увиразнювала колір її очей і відтіняла білу шкіру. Дуже глибоке декольте відкривало пишні округлі перса. Наверх Катріона накинула плащ із каптуром, зшитий зі смуг темно-зеленого оксамиту й м’якого, також темного бобрового хутра. На шиї блищала велика золота застібка, прикрашена смарагдом.

Дорогою Найл тихо пояснював їй:

— Не варто недооцінювати його, Катріоно. Генріх де Наварр — тямущий чоловік. Відповідайте на його запитання відверто, але розповідайте йому лише те, що йому, на вашу думку, потрібно знати, не базікайте зайвого. Він цінує жінок, особливо розумних та освічених. Та й сам уміє неабияк зачаровувати.

— Але що йому могло знадобитися від мене?

— Либонь, Джеймс Стюарт помітив, що вас немає, і попрохав свого товариша-короля посприяти поверненню.

— Я не повернуся, Найле!

— Якщо саме через це, та belle, Генріх і хоче бачити вас, скористайтеся всіма своїми чарами, щоб ублагати його. Я знаю, ви це зможете.

— Mon pere! — Кат була глибоко вражена. — Що це ви мені радите робити?

— Усе, що можете. Ви хочете заміж за лорда Бесвелла чи ні?

— Хочу! Святий Боже, як же я цього хочу!

— Тоді робіть усе, що знадобиться, аби досягти цієї мети.

За кілька хвилин вони дісталися до Фонтенбло, і маркіз допоміг Катріоні вийти з карети, збираючись провести її до короля Франції.

— Ваші служниці та супровід можуть зачекати, — сказав він їй.

Найл легко вистрибнув із карети у двір. Дивлячись просто в очі маркізові, він тихо промовив:

— Я, мабуть, відвідаю свого давнього друга панотця Гюго, духівника короля. Буду готовий повернутися з вашого наказу, мадам графине.