Його руки ще дужче стиснули її, і губами він торкнувся її вуст.

— Добре б побути трохи нареченим, перш ніж стати батьком, кохана моя.

Вона тихо засміялася.

— А вам не здається, мілорде, що про це треба було думати до того, як у моєму череві завдяки вам зародилося трійко дітей.

— І я вже не можу дочекатися зародження четвертої, любенька моя!

Двері салону прочинились, і до них увійшов усміхнений Коналл разом з Анґусом та священнослужителем у чорній одежі.

— Отже, це ви, Франциско, кличете мене так несамовито!

— Єпископе Паскуале! Коли ви повернулися з Рима?

— Сьогодні по обіді, дякувати Богові. Адже ці два дикуни вдерлися до церкви, вимагаючи священика. Вони перелякали моїх людей мало не до смерті! То нащо вам так терміново знадобився священик, Босвелле? Не схоже, щоб ви на тонку пряли.

Граф вивів Кат уперед.

— Мілорде єпископ, дозвольте відрекомендувати вам Катріону Майрі Леслі, графиню Ґленкірка. Ми хочемо одружитися.

— Ні, Босвелле. Про ваші заручини не було оголошено в церкві.

— Забудьмо про це, друже мій!

Єпископ усміхнувся.

— З якого б це дива, Франциско? Дитя моє, — провадив він далі, перевівши погляд на Кат, — чи добре ви знаєте цього чоловіка?

— Він батько моїх трьох молодших дітей, мілорде єпископ, — відповіла Кат. — Ми б одружилися ще шість років тому, якби наш король не погрожував кардиналові Сент-Ендрю, що почне переслідувати церкву, якщо той дозволить мені розлучитися. Тепер я вдова, і хоча король Джеймс вирішив зробити мене своєю коханкою, я втекла зі своєї батьківщини, щоб побратися з лордом Босвеллом. Будь ласка, мілорде єпископ, забудьте про ті формальності. Я була в дорозі майже два місяці, проїхала понад тисячу миль. Ми з мілордом не бачилися три довгі роки. Будь ласка, одружіть нас сьогодні!

— І давно ви овдовіли, дочко моя? — запитав єпископ.

— Цього місяця буде два роки, як мій перший чоловік відплив у Новий світ. Але його корабель так туди й не потрапив.

Єпископ поглянув на двох людей, що стояли перед ним. Було зрозуміло, що це не двійко нетерплячих дітей, а щиро закохані одне в одного дорослі. А вже саме це було незвично, коли йшлося про шлюб двох людей високого походження. До того ж єпископові подобався лорд Босвелл, і він розумів: що раніше той зможе позбутися Анжели ді Лікоза, то краще. У тому, що з чарівною жінкою, яка стоїть зараз перед ним, Босвелл назавжди забуде про Анжелу, єпископ не мав сумнівів.

— Гаразд, Франциско та Катеріно. Я сьогодні одружу вас. Приходьте до церкви Санта-Марія дель Маре в Амальфі за годину.

— На цій віллі є освячена каплиця, мілорде єпископ, — м’яко мовила Кат.

— Дуже добре, дочко моя. То зробимо це просто тут. Коли?

— Лише дайте мені час, щоб переодягтися. — Вона обернулася до Босвелла й заговорила шотландською: — Заміж за Патрика я виходила в пеньюарі під час пологів. А всю цю зиму я тільки те й робила, що готувала наречених до весіль. Отож, коханий, для тебе й для себе самої я витрачу трохи часу, щоб і мені побути нареченою.

Він узяв її за плечі й поцілував у чоло.

— Іди, моя кохана. Я потурбуюся про єпископа.

Єпископ Паскуале зручно влаштувався й залюбки попивав із келиха солодке світло-золотаве вино, яким частував його лорд Босвелл.

— Я завжди знав, що ти народився під щасливою зіркою, Франциско, інакше твоя голова давно вже злетіла б із плечей. Твоя наречена — чарівлива істота. То король Шотландії домагався її?

— Так! Він приховує від громади свою хтивість, але те, що він робив із нею… Не засмучуватиму вас непристойними подробицями. Скажу лише те, що, перш ніж Джеймс Стюарт силоміць затягнув Катріону до свого ліжка, погрожуючи її родині, вона була зразковою дружиною. їй називали доброчесною графинею, і саме це спочатку його й привабило.

— А коли почалися твої стосунки з нею, Франциско?

— Я познайомився з нею при дворі, але доки їй не довелося втікати одразу й від короля, і від власного чоловіка, якого вразило й зачепило за живе те, який вона зробила вибір, у нашому спілкуванні не було нічого особистого. Ми були друзями, а їй нікуди більше було податися. Те, що сталося між нами… це просто сталося. Я ніколи не був таким щасливим, як із нею. І ніколи мені не було так боляче, як без неї.

Єпископ кивнув.

— Сину мій, — мовив він, — ти розумієш, як тобі пощастило? Знавав я королів, які віддали б усе за те, що є в тебе. Цінуй це! Цінуй цю жінку, що дає тобі таке щастя! Бог неймовірно щедрий до вас обох.

Трохи менш ніж за годину Кат із двома служницями повернулася до вітальні й побачила там самого лише Коналла, який чекав на неї. На диво їй, він був одягнений у свій леслівський кілт укупі з усіма регаліями горянина.

— Звідки ти це все взяв, чоловіче?

Він поглянув на неї вражено.

— Дівчинко моя, невже ти гадала, що я поїду в подорож без кілта? А якби загинув у дорозі, у чому б ви мене відспівували й ховали? Утім, зараз я так одягся тому, що на сьогодні я ваш батько. Я ваш найближчий родич, який зараз поряд, тож відведу вас до вашого нареченого. — І, узявши за руку, він повів її з кімнати до каплиці. За ними йшли Сьюзен і Мей, одягнені в найліпше своє вбрання.

Каплицю вілли, невеличку, у романському стилі, було збудовано раніше за будинок. Колишньому власникові вілли вона правила за мечеть, але тепер їй повернули християнський вигляд — такий наказ дав Бенджамін Кіра. Гебрей-банкір захоплювався своєю клієнткою, яка зберігала відданість католицькій вірі, коли вся Шотландія навернулася в протестантизм. Коли йому повідомили, що в будинку, придбаному для графині Ґленкірка, є давня каплиця, Кіра наказав поновити її його власним коштом. Таким був його подарунок надзвичайній жінці, яку він знав іще маленькою дівчинкою та яку не надто сподівався ще колись побачити.

Обстава в каплиці була проста. Білий мармуровий вівтар із двома важкими золотими свічниками зверху, вкритими діамантами, рубінами, смарагдами та аметистами. Різьблене золоте розп’яття. У невеликих вікнах виблискували коштовні вітражі, а на філігранних золотих та срібних тримачах стояли лампади, майстерно виготовлені ручним способом із важкого муранського скла. Уся каплиця була м’яко осяяна світлом щонайменше п’ятдесяти воскових свічок.

Коли Коналл вів її до вівтаря, Кат побачила своїх шістьох слуг і чоловіків із Ґленкірка. Усі вони прийшли подивитися на церемонію. Отож ніхто вже не скаже, що цей шлюб незаконний. Окинувши присутніх очима, вона вгледіла коханого. Як і Коналл, Босвелл був одягнений у святковий кілт. Раптово, усвідомивши до кінця, що відбувається, графиня всміхнулася до нього.

Наречений усміхнувся у відповідь, і його очі засвітилися від захоплення, коли він побачив її весільну сукню. Безрукавна з бузкового шовку накидка м’яко поблискувала у світлі свічок, а на трохи темнішій спідниці сяяв золотий та перловий вишиваний візерунок. Крізь бузковий серпанок рукавів спокусливо проглядали округлі руки. Медової барви волосся, Розділене на проділь і схоплене над вухами, розливалося по шиї та плечах хвилею дрібних кучерів. Рожево-ліловий серпанок на голові увінчував маленький вінок із білих квітів.

Коналл урочисто підвів Кат до лорда Босвелла й упевнено вклав її тендітну руку в його долоню.

— Добре піклуйтеся про неї, друже мій, — хрипко промовив Коналл. — Інакше, перш ніж відповідати за міледі перед юним графом, матимете справу ще й зі мною.

— Вона — усе моє життя, — тихо відповів Босвелл, дивлячись Коналлові в очі.

Коли почалася церемонія, вони так раділи, що жоден із них не міг до кінця повірити, що це насправді відбувається. Усі врочистості промайнули перед ними немов у тумані, вони ледве чули слова єпископа, відповідали на його запитання, не замислюючись над тим, що кажуть. А потім усе скінчилося. Френсіс і Катріона стали чоловіком і дружиною. Якусь мить вони стояли, дивлячись одне на одного. А потім почали всміхатись і все не могли зупинитися. Нарешті єпископ підійшов до молодого подружжя та обійняв обох.

— Це правда, діти мої. Ви одружені. Гадаю, трохи вина лишилося, щоб випити за цю щасливу подію?

Щоки в Кат спалахнули, і єпископ завважив, що здатність засоромлено червоніти — дивовижна риса для жінки, старшої за тридцять. Босвелл радісно сміявся і, нарешті опанувавши себе, обійняв дружину й повів її назад до будинку, а Марія з Паоло поквапилися вперед, щоб унести вина з погреба. Кілька ґленкіркських чоловіків мали із собою волинки, тож узялися грати пісень, уславляючи молодят. Кат уважно спостерігала за ними. Був іще один весільний подарунок, що її коханому могли зробити тільки ці чоловіки.

Графиня стояла перед ними, і, коли музика стихла, неголосно заговорила:

— Моя мати народилася в родині Леслі із Сайтена, а я вісімнадцять років прожила в шлюбі з Ґленкірком. Сьогодні ви стали свідками мого другого весілля з графом Босвеллом. Ми обоє — вигнанці з Шотландії, нас вислав звідти наш король, який погрожував знищити родину Леслі, якщо я не стану його коханкою. Те, що відбулося в каплиці цієї вілли, — це моя відповідь королю Джеймсові. Ви віддано захищали мене, і саме завдяки вам я живою-здоровою дісталася до мого коханого чоловіка. Тепер ви маєте обрати своє майбутнє. Діставши моє благословення, можете повернутися додому, у Ґленкірк, або служити далі графові Босвеллу. Вибір за вами.

Коналл підвівся.

— Люди, що приїхали з вами, учинили так, бо нічого не тримало їх у Ґленкірку. Ми раді надалі бути відданими лордові Босвеллу… але за однієї умови. Якщо родині Леслі або нашій батьківщині потрібна буде колись допомога, ми поїдемо туди. — Він пильно поглянув на Босвелла. — Ми знаємо, що за таких обставин, сер, ви б теж поїхали, якби могли.