Повернувшись на облавок свого корабля, капітан скликав усіх своїх офіцерів і розповів їм про майбутній напад на віллу «Золота риба».

— Не брати нікого в полон, окрім тієї шляхетної жінки та її служниці. Ми не якесь смердюче цебро для перевезення рабів. Поводьтеся з ними обережно, бо інакше, іменем Аллаха, вихолощу вас усіх! Ніяких зґвалтувань. Та жінка — для Цикалазаде й тільки для нього.

— А як щодо покоївки? — запитав перший офіцер.

— Що ж… Можливо, коли будемо в безпеці, у морі. А на віллі не марнуйте часу.

— Але ж не варто сподіватися, що чоловіки просто пройдуть повз молоденьких, капітане. Адже не часто бувають на березі з такими дорученнями.

— Добре, добре! — поблажливо всміхнувся Хайр ад Дін. — Нехай парубота, що піде з тобою, висмалить служниць у будинку, але ту леді з її особистою служницею приведіть до мене неторканими.

— Знадобиться десятків зо два чоловіків, — мовив перший офіцер. — Тепер нам залишається тільки сидіти й чекати наступні кілька днів.

Розділ 48

Кат сиділа, схрестивши ноги, посеред дуже сколошканого ліжка й спостерігала, як її чоловік одягається. Гола-голісінька й розчервоніла від недавніх любощів, вона надула свої гарненькі губки.

— Чом мені не можна поїхати з тобою, Френсісе?

— Тому, моя прекрасна наречена, — усміхнувся він їй, — що я не гостювати їду. Герцог Авелліно хоче, щоб ми розігнали бандитів, які останнім часом насідають на його землі.

— Я ж ходила з тобою в прикордонні набіги, — сперечалася далі вона.

— Еге ж. — Він знов усміхнувся, і очі його заблищали від спогадів. — І ти була найчарівнішим прикордонним вояком, якого мені доводилося зустрічати, із солодкими персами, що так гоже підстрибували, коли ти скакала на коні, зі стрункими ногами в зелених штанях. Ех, Катріоно! Я сумую за цим і за нашим Ермітажем, але це Італія, серденько. Якщо ти поїдеш зі мною, ніхто не сприйматиме мене як серйозного найманця, і, хоч ти й заможна жінка, я вважаю за краще заробляти собі на життя самому. Ми повернемося менш ніж за два тижні. Чому б тобі тим часом не написати до Джеммі й не спитати, чи зможе він уже відіслати до нас наших дітей? Як на мене, час уже нашій малечі познайомитись із батьком.

Вона дратівливо всміхнулася.

— А ти за мною сумуватимеш, Босвелле? — Потому встала, потяглася й спокусливо пройшлася по кімнаті.

Він ласкаво ляснув по її гарненькому задку.

— Припини переді мною вихлятися, дівко! І так важко їхати від тебе, пробувши поруч менш ніж два місяці. — Він нахилив голову, потягнувся до її жадібних губ. — О, Кат! Солодка моя Кат! — бурмотів він і спрагло цілував кохану. А потім: — Чорт! Ти знову це зробила! Не знавав я жінок, які б мене так збуджували!

Вона тихо засміялась і випручалася з його обіймів.

— Іди гратися у свою війну, мій нестримний лорде!

Він із жалем поглянув на неї.

— Накинь щось на себе, німфо, і попрощайся як годиться зі мною та з нашими людьми.

Коли вона зайшла в передпокій, Коналл саме говорив:

— А проте, як на мене, варто залишити кількох чоловіків охороняти віллу.

— Та від чого нас охороняти? — запитала Кат. — Боже мій, це ж найспокійніше місце з усіх, де мені довелося побувати!

— Навіть не знаю, — задумливо мовив Босвелл. — Може, Коналл і має рацію. Зрештою, побіля берега завжди ховаються пірати.

— Тут немає нічого цінного, на що спокусилися б пірати. Не вигадуйте дурниць. Вам стане в пригоді кожен.

Чоловіки перезирнулися й стенули плечима. Кат мала рацію. Вони пішли до своїх, що вже чекали на них верхи. Коналл скочив у сідло й помчав уперед загону, а от Босвелл іще якусь мить стояв поряд із дружиною, поклавши свої елегантні руки їй на плечі.

— Кохана, я б хотів, щоб ти поїхала зі мною, — сказав він, — але нам не знадобиться багато часу, щоб розтрощити гніздо мерзенних жебраків, які порушують спокій Авелліно. Дякую, що ти віддала мені на службу своїх ґленкіркських людей. Слава Господові! Я знову можу бути корисним! — Граф міцно притиснув її до себе. — Я кохаю тебе, Катріоно Стюарт-Гепберн!

І він пристрасно поцілував її, ротом мнучи їй вуста, від чого солодке бажання аж пронизувало все Катріонине тіло. Її вуста були м’які, мов пелюстки, і гарячі від його дотиків. А сам Босвелл у цю хвилину бажав тим шкідникам із земель Авелліно провалитися в пекло.

— То ви збираєтеся до Авелліно чи в ліжко, мілорде граф? — пролунав ущипливий Коналлів голос.

Босвелл неохоче відійшов від дружини.

— Якби цей чоловік не був найкращий капітан у світі, я з радістю задушив би його, — кинув він крізь зціплені зуби, усідаючись на свого жеребця.

Кат тихо засміялася. Поклавши долоню на коліно чоловікові, вона підняла голову, усміхаючись.

— Я кохаю тебе, Френсісе. Бережи себе і якнайшвидше повертайся додому, до мене. — Вона повернулася до Коналла. — Наглядай за ним. Завжди будь поряд.

— Буду-буду! — нетерпляче кинув капітан.

І вони рушили дорогою, здіймаючи куряву обабіч та позад себе. Кат стояла перед віллою, допоки вони не зникли з поля зору. Потім, забігши до будинку, вона гукнула Паоло.

— Si, синьйоро графине.

— Що в нас призначено на цей тиждень?

— Лише вечеря на віллі ді Лікоза в суботу ввечері.

Вона полегшено зітхнула.

— Скасуй її, Паоло. Лорда Босвелла немає, тож у мене з’явився чудовий привід не бачитися з тією вражою жінкою.

Паоло всміхнувся. Графиня ді Лікоза подобалася йому не більше, ніж його господині. Вона була лиха жінка. Наступного дня, виконуючи господинин наказ, Паоло сповістив господарів вілли ді Лікоза, що графиня Босвелл не може прийняти запрошення через чоловікову відсутність.

Анжела ді Лікоза радісно засміялася. Усе складалося напрочуд вдало: її ніхто ні в чому не запідозрить, адже стільки людей бачитимуть господиню на вечірці у власному будинку, коли все станеться. А вислизнути на кілька хвилин, щоб дати знак Хайр ад Дінові, буде дуже просто. А ще краще наказати слугам зробити це. У кімнаті буде повно людей, які підтвердять, що вона ані на мить не виходила! А що садівники на віллі «Золота риба» в неділю не працюють, то про напад піратів ніхто не знатиме до наступного дня. Доки щось з’ясується, графиня Босвелл буде вже далеко в морі, на кораблі, що прямуватиме до гарему Цикалазаде. Скажений Анжелин сміх лунав на весь будинок. Чуючи його, слуги хрестилися й перемовлялися між собою: «Коли Анжела дель Дьяволо сміється, стережися!»

Такою чарівною та ввічливою, як того вечора, графиню ді Лікоза ще ніколи не бачили. Вечірка не вщухала аж до світанку, доки останні з гостей, п’яні й радісні, не розбрелися по своїх опочивальнях.

А за вкритими туманом пагорбами на віллі «Золота риба» відчайдушний крик розітнув вранішню тишу. Одразу ж прокинувшись, Кат сіла в ліжку й стала дослухатися. Почувши новий крик і тупіт, вона зіскочила з ліжка й побігла до вікна. Від того, що побачила, її охопив переляк.

У саду роїлися чоловіки в бахматих штанях. За мить вона збагнула, що на них напали турецькі пірати. Кухарка Марія та двійко її молоденьких помічниць лежали на землі. Одні чоловіки їх ґвалтували, а інші юрмилися навколо, чекаючи своєї черги. Дві покоївки бігли по саду, а за ними гналися четверо чи п’ятеро чоловіків. Паоло лежав на городі з кошиком щойно зрізаних трав, його голова перетворилася на криваву масу.

— Господи, урятуй наші душі, — прошепотіла Сьюзен, що стояла біля неї, а потім Кат почула, як маленька Мей заплакала.

— Лізьте в скриню з білизною, — наказала графиня. — Мені вони нічого не заподіють, бо вимагатимуть викуп. Бігом!

Сьюзен уже відчинила скриню. Швидко витягнувши стосик простирадл, вона допомогла Мей забратися всередину.

— Залишайся, дівчинко, там, доки не допевнишся, що вони пішли. Потім мерщій біжи додому до садівника Карло й ховайся там аж до повернення його світлості!

— Але, Сьюзен, — заперечила дівчинка, — чом ти не ховаєшся разом зі мною?

— Я повинна залишатися з міледі Кат, сестричко. — Сьюзен старанно накрила свою молодшу сестру простирадлами й щільно зачинила скриню.

Кат поглянула на служницю.

— Вони тебе ґвалтуватимуть, Сьюзен. Я не зможу їх зупинити.

Сьюзен відповіла господині спокійним поглядом.

— Я вже втратила невинність, міледі, а от Мей незаймана, і вона напевне не пережила б цього. До того ж я вам знадоблюся.

Страшенний звук урвав їхню розмову. Двері спальні тріснули від удару могутнього плеча, розчахнулися, і в проймі з’явилося з десяток чоловіків. Не в змозі стриматися, обидві жінки заверещали, налякано притискаючись одна до одної. У двері зайшов величезний чолов’яга. Він швидко оглянув їх, а потім запитав у Кат по-італійськи з горловою вимовою:

— Як тебе звати, маленька?

— Я графиня ді Босвелл, — відповіла Кат, здивовано виявивши, що все-таки може говорити.

— А це хто?

— Моя служниця Сьюзен, — відповіла вона, затрусившись.

— Не треба боятися, маленька, — мовив велетень. — Я капітан Хайр ад Дін з імперського флоту султана Мухаммеда. Я дістав наказ доправити тебе в гарем нашого великого візира Цикалазаде-паші. Ані я, ані мої люди не завдадуть тобі шкоди.

Очі Кат розширилися від гніву та страху.

— Ні! — закричала вона. Це було занадто. Три роки без Френсіса! Шалена втеча з Шотландії від переслідувань Джеймса Стюарта. І от, нарешті, здавалося, щастя. Аж ізнов її відривають від нього!

— Ні-і-і-і! — закричала вона. — Ні! Ні-і-і-і! — Коли велетень ступив уперед і простягнув до неї руку, вона пополотніла й упала додолу.