Бертріс Смолл - Любов дика та прекрасна

— Може, потримати її для тебе? — піддражнив товариша Ібрагім. — Коли настане моя черга, їй буде не до бійки.

— їй буде не до бійки після того, як вона посмакує справжнього чоловіка, хлопчиську, — вихвалявся Абдул.

Цієї миті Сьюзен відчула, як гострий біль пронизав її стегна, і закричала. Та коли Хуссейн почав швидко рухатися всередині неї вперед-назад, біль став слабшати, а її крики перейшли в протяжний стогін. Вона страшенно соромилася цього, проте втратила владу над своїм тілом, і її стегна зарухалися в одному ритмі з Хуссейном. Раптом чоловік затремтів і впав на неї. Його одразу ж стягли зі Сьюзен. Тепер волохатий бородатий Абдул, скинувши свої бахматі штани, опинився над дівчиною. Вона намагалася скинути його, але дістала жорстокого ляпаса й до крові прикусила нижню губу. Він швидко увійшов у неї, проте, на радість товаришів, його пристрасть так само швидко розтала.

Абдула відразу ж змінив юнак, який застогнав і напружився. Не в змозі більше цього витримати, Сьюзен знепритомніла. Але отямившись, вона зрозуміла, що ці тортури ще не скінчилися. Дівчина мусила знову віддатися кожному з них.

Нарешті їй дали поспати. А вранці бідолашній знову довелося обслуговувати їх усіх. Однак тепер сором відпустив її, і вона попрохала принести води, щоб змити засохлу кров та сім я зі стегон. Турки посміялися та поляпали по різних частинах дівочого тіла, а потім принесли маленькі дерев’яні ночви та грубий рушник, а Хуссейн десь дістав навіть невеликий змилок, який із посмішкою простягнув дівчині.

Відмившись та загорнувшись у рушник, Сьюзен запитала в нього:

— А в що мені вдягатися? Адже в поспіху ви розірвали моє єдине вбрання.

— У вашій каюті є скриня. А в ній — одяг, придатний і для тебе, і для твоєї господині. — Він ласкаво торкнувся її щоки. — Ти хороша маленька дівчинка, — мовив він доброзичливо. — Я сподіваюся, минулого вечора ми не завдали тобі надто сильного болю.

— Ні, — прошепотіла вона й добряче зашарілася. Потому сховалася у своїй каюті, що була поруч, і дозволила собі трохи поплакати. Вона відшукала скриню і, відчинивши її, побачила цілу купу найрізноманітнішого сороміцького одягу. Вона розглядала мереживні шовкові штани, прозорі сорочки, золочені коротесенькі накидки, серпанкові хустки й м’які шкіряні капці.

— У тебе все гаразд? — Сьюзен підскочила з несподіванки і, обернувшись, побачила, що Кат сидить на ліжниці.

— Так, міледі.

— Тебе зґвалтували?

Сьюзен, опустивши голову, тихо присіла біля господині.

— Так, — прошепотіла вона.

— Нащо ти мені збрехала, дівчинко? Ти ж була незайманою, еге?

Сьюзен кивнула, а потім просто сказала:

— Я не могла кинути вас саму, міледі. Я подумала, що вам знадоблюся. Це було не так уже й страшно. Тільки офіцери, лише троє, один із них — зовсім хлопчисько.

Кат обняла свою служницю, неначе захищаючи.

— О, Сьюзен! Мені дуже шкода, люба моя. Я б що завгодно віддала, аби з тобою цього не сталося. З мене взагалі не було ніякої користі, я зомліла, мов глевтячка якась! Що сталося? Де ми? І хто вони?

— На віллі всіх, окрім Мей, повбивали. Захопивши нас, вони, дякувати Богові, більше нічого не шукали. Це турецькі корсари, що дістали наказ відвезти нас до Стамбула. Ви станете подарунком для великого візира Цикалазаде-паші від його сестри — графині ді Лікоза.

— Що?! — на обличчі в Кат відобразилася недовіра. — Це маячня якась! Вона не могла таке втнути! — Катріона якусь мить помовчала. — Боже мій! Але ж утнула! Я сподіваюся, Френсіс задушить її! Якщо її брат хоч трохи схожий на неї…

— Хайр ад Дін каже, що той візир — велике цабе. Нам не відкупитися. І не втекти.

Кат заплющила на мить очі, а потім мовила:

— Не можна впадати у відчай. Учора я піддалася страху, але не дозволю йому знову взяти гору. Я мушу вижити, щоб помститися Анжелі ді Лікоза. Я маю вижити, щоб повернутися до Френсіса. Не бійся нічого, моя вірна Сьюзен. — На мить листяно-зелені очі пустотливо блиснули. — Ти ж казала, що хочеш подорожувати, еге ж, серденько? Ох, буде тобі що розповісти онукам!

Сьюзен не змогла стримати сміху, і Кат полегшено зітхнула. Цю дівчину так просто не зламаєш. Утім, так воно й мало бути. Вона ж із родини Леслі!

— Одягайся, моя дівчинко, і для мене також дістань що-небудь. Боже мій, усе це вбрання зовсім прозоре! О, Сьюзен, запам’ятай одне правило. Не звіряйся нікому, крім мене. Не вір нікому, крім мене. Разом ми перехитруємо тих турків. І, правду кажучи, я це зроблю залюбки!

Рада, що їй вдалося звеселити Сьюзен, Катріона подумки запитала в самої себе, чи буде коли-небудь її життя спокійним і розміреним. А потім, маючи здатність у хоч би якому стані вишукувати щось смішне, вона всміхнулась і додала:

— Ох, либонь, звичайне спокійне життя нагнало б на мене страшну тугу!

Навіть небесні сили, здавалося, змовилися, аби швидко доправити її до місця призначення. Корабель пронісся водами Тірренського моря, прослизнув у Мессинську протоку та рушив у напрямку до Криту, де пірати зупинилися, щоб поновити запаси води та їжі. Хоч би як Катріона намагалася здаватися спокійною, таки відчула легке тремтіння, коли, вдивляючись в обриси берега, зрозуміла, що прямує слідами своєї прабабусі.

Уперше оповідки про життя Джанет Леслі ставали реальністю для її правнучки, і Кат було страшно. Вона запитувала себе, чи боялася тринадцятирічна Джанет. «Принаймні мене не виставлять оголеною на ринку рабів», — подумала вона з полегшенням. «Не виставлять, якщо догодиш великому візирові, — шепотів у неї в голові набридливий голосок. — А якщо ти йому не сподобаєшся? Хіба здужаєш тягатися з молодими дівчатами? Тобі вже за тридцять!»

— Чого спохмурніла, маленька? — запитав Хайр ад Дін, який узяв звичку грати з нею вечорами в шахи. — Готова нарешті визнати, що я граю в шахи краще, ніж якась там жінка?

Відірвавшись від своїх невеселих думок, Кат засміялася.

— Ні, старий гольцю, не готова!

А тоді її гарненьке личко знову стало серйозним.

— Поділися зі мною своєю печаллю, — промовив капітан. — Хтозна, може, я втішу тебе.

— Мені страшно, Хайр ад Діне. Адже я не з тих незайманих красунь, яких зазвичай віддають великому візирові. Я доросла жінка, у мене є діти. Двічі була в шлюбі. Що я можу запропонувати Цикалазаде-паші? Він посміється із сестриного подарунка й відправить мене на невільницький ринок.

Гладун співчутливо поглянув на неї.

— Дівчинко, — м'яко проказав він, — як давно ти дивилася на себе в дзеркало? Немає в цьому світі жодного живого чоловіка, який між тобою та якоюсь сіромашною незайманою обрав би незайману. І Цикалазаде-паша не виняток. У нього надзвичайний гарем. Для візира краса, чарівливість і гострий розум важливіші за невинність. Хай султан розважається зі своїми нескінченними дівами, але не мій господар Цикалазаде. І ще одне, красуне. Якщо мій господар усе-таки вирішить продати тебе, я сам тебе придбаю! — Його регіт виповнив приміщення. — Але надії в мене на це так само мало, як і стати священиком, — прохрипів турок, весело хихотнувши.

Корабель плив Егейським морем, оминаючи невеликі грецькі острови. Коли він прослизнув крізь Дарданелли та увійшов у Мармурове море, графиня відчула біль справжньої втрати, усвідомивши, що тепер вона дійсно покинула рідний світ.

Турецькі шати вже сиділи на ній звично та зручно, і їй важко було втриматися від роздумів про те, що він за чоловік, отой Цикалазаде-паша. Можливо, коли Кат пояснить йому, що сталося, він прийме відкуп та дозволить їм зі Сьюзен повернутися додому. Як було знати з розповідей, паша не був людиною, яка зневажає жінок настільки, щоб утримувати їх проти волі. Ця думка заспокоювала Катріону. Цей турок здавався їй цілком порядним.

Вони дісталися до Стамбула по обіді, коли сонце розливало сяйво над бухтою Золотий Ріг, неначе пояснюючи прибулим назву відомої затоки. Хайр ад Дін негайно ж відправив посильного до палацу великого візира, і менш ніж за годину закритий паланкін та група озброєних вартових були вже біля корабля.

— Навряд чи ми ще колись побачимося, маленька, — сказав Хайр ад Дін. — Нехай Аллах освітлює твій шлях, дарма що граєш у шахи краще за мене.

Сльози навернулися Кат на очі. Підкорившись раптовому пориву, вона поцілувала капітана в щоку. Він поплескав її по плечу та провів до паланкіна, де передав їх із Сьюзен темношкірому євнухові.

— Припускаю, капітане, — роздратовано проказав євнух Хайр ад Дійові, — вони не розуміють турецької. Якою з варварських західних говірок мені з ними спілкуватися?

Кат розлючено тупнула ногою й бездоганною турецькою вилаяла євнуха:

— Бридка ропухо! Брудний холощений свинячий послід! Як смієш ти так говорити зі мною? У моїй країні я знана леді. І я не дозволю виявляти до себе зневагу такому, як ти!

Євнух мало не знепритомнів, а Хайр ад Дін насилу втримався, щоб не розсміятися.

— Шляхетна леді має рацію, Османе. Вона тут проти свого бажання, як особливий подарунок від сестри Цикалазаде. Тож будь увічливий із нею та її служницею.

Осман насторожено подивився на Кат. Щось тут було не так. Він завжди непомильно оцінював жінок-невільниць, а тут раптово схибив.

— Як так вийшло, шляхетна леді, що ви розмовляєте нашою мовою? Ваша служниця також її знає?

— Я вивчала багато мов іще в дитинстві, — відповіла Кат. — Серед них і вашу. Моя служниця поки що лише вчить її, але вона досить здібна.

Євнух кивнув.

— З ними завжди легше, коли вони щось розуміють, — звернувся він до Хайр ад Діна так, ніби Кат тут і не було. — Дуже добре, шляхетна леді, — мовив він, повертаючись до неї спиною. — А тепер чи будете люб’язні ви та ваша подруга пройти за мною до паланкіна? — Він подивився на них. — Ваші вуалі досить щільні? О, так, бачу, що досить.