На мить він поглянув униз, на прекрасну жінку під собою. Уперше в житті Цика усвідомлював, що знайшов ту, чия жага до кохання рівна його власній жазі. Вона відпустила член, і візир прихилився до неї, руками м’яко розводячи її стегна. Тепер він стояв навколішки між її ногами, і коли Кат звела на нього очі, їй аж дух перехопило: то був великий, вкритий блакитними прожилками стрижень кольору слонової кістки, що стирчав із темного волосся між його ногами. Стискаючи її сідниці, паша поволі наблизив її до себе, і вона відчула, як його чоловіча сила увірвалася в неї, немов меч.

Аж раптом він сторопів: вона виявилася не тільки гарячою та вологою, а й майже такою самою тісною, як незаймана дівчинка. Відчувши, як вона стискає його, Цика застогнав від насолоди. Опанувавши себе, він почав плавно рухатися всередині неї. Повільно опустив її на ліжко, розташовуючи зручніше. Її тіло вкрилося невеличкими вологими краплями, а голова швидко ковзала по подушці. Великі руки паші ніжно пестили її, а його голос лунав заспокійливо та ласкаво. Несподівано її листяно-зелені очі розплющилися й зазирнули в його сіро-блакитні. Вона почала тихенько схлипувати.

— Ні, Інчилі. Не треба, моя красуне, — сказав він чуйно. — Я бачу тінь іншого чоловіка у твоїх прекрасних очах. Я займу місце цього чоловіка, бо ти ніколи вже його не побачиш. Ти моя на цілу вічність! — Він смакував перемогу. — Віддай мені всю себе, кохана моя!

— Я не можу, — плакала вона. — Не можу!

Невгамовні руки знову ніжно приголубили її, а його губи вкрили легкими поцілунками її обличчя та шию.

— Я змушу тебе забути його, — пообіцяв низький оксамитовий голос.

І знову він зарухався в солодкому ритмі пристрасті, гублячись у її п’янкому теплі.

Коли вони сягнули пристрасного спалаху він пригорнув жінку до своїх широких грудей, і вона плакала, доки, знесилена, не задрімала.

Кат спала, як дитина, розслаблена, згорнувшись у клубочок. Усміхаючись, він устав із зім’ятого ліжка і, пройшовши до низького стола, налив собі келих свіжого апельсинового шербету. Розтягнувшись на подушках, Цика замріяно маленькими ковточками пив напій та споглядав свою чарівну сплячу невільницю. Гаммід мав рацію: вона варта того, щоб поводитись із нею по-особливому. Але ж, о Аллаху! З нею доводилося нелегко! Він звик, що віддає накази, а жінки в гаремі зі шкури пнуться, аби його задовольнити. Навіть шляхетна принцеса-дружина палко прагнула зробити його щасливим.

З Інчилі ж усе було навпаки. Тепер він намагається завоювати її. І не спиниться, доки не здобуде безмежну владу над її тілом і душею. Він іще ніколи не зазнавав такого блаженства, як цієї ночі. Паша аж затремтів від думки про те, якою вона буде, коли таки віддасться йому до останку.

Розділ 50

Кат прокинулась і з подивом зрозуміла, що лежить у своєму ліжку. Вона підвелася й запитала в Сьюзен:

— Як я сюди потрапила?

— Він приніс вас сюди. Сам господар Цикалазаде. Як сказав паша, ви мали такий безтурботний вигляд, що він не схотів вас будити. Я дуже злякалася, коли господар зайшов у двері, тримаючи вас на руках. А дарма, він виявився дуже добрий, зовсім не таке страховисько, яким я його уявляла. Він мені сподобався.

— Він не жорстокий чоловік, — сказала Кат бездумно. Її голос затремтів. — Але я не зможу звикнути до такого життя, Сьюзен. Я хочу свого Френсіса! Я хочу повернутися додому! Хочу бути вільною! — І вона заридала.

Минуло кілька хвилин, а Кат усе плакала. Тоді Сьюзен послала рабиню по євнуха Османа. Той негайно прибіг і одразу ж запитав:

— Що сталося, Маро?

— Щось із міледі, сер. Вона не перестає плакати! Я зробила вже все, що могла!

Осман схилився над Кат.

— Чого ти плачеш, Інчилі? У тебе щось болить?

Кат не зважала на нього. Не тямлячи, що робити, Осман наказав покликати Гамміда. З’явившись, головний євнух тихо попрохав Сьюзен і Османа вийти з кімнати. Потім сів біля ліжка Кат і став чекати. Істеричний плач тривав іще кілька хвилин, але поступово стишувався й зрештою вщух. Катріона сіла, обличчя в неї було мокре й припухле. Не кажучи ні слова, євнух простягнув їй велику червону шовкову хустину. Вона витерла обличчя й голосно висякалася.

— Гаразд, Інчилі, скажи мені, що тебе непокоїть, — мовив він.

— Усе! — визвірилася вона. — Я хочу свободи! Мене не можна так утримувати! У моїй країні жінка вільна ходити своєю землею. А тут мене тримають під замком у гаремі й оточеному мурами саду. Я це ненавиджу! Ненавиджу!

Гаммід кивнув, зрозумівши її. Це була звична річ із новими невільницями, до того ж він багато на що був готовий, аби ця жінка була задоволена. Уже багато років він розшукував красуню, яка змогла 6 переважити вплив Латіфи-султан на його господаря. Оттоманська принцеса була вродлива та розумна. Вона, як і велів її обов’язок, народила своєму чоловікові трьох синів і дочок-близнят, проте її потяг до чуттєвих утіх був низький. Отож вона й не заперечувала, щоб її чоловік утримував великий гарем для задоволення своєї надзвичайної жаги. Однак Гаммід хвилювався, що його господар може потрапити під вплив якоїсь інтриганки. А така жінка перетворила б старанно впорядковане господарство Гамміда на бойовище ворожих таборів. Вона навіть могла б чинити політичний вплив, доки Цикалазаде-паша залишається візиром султана Мухаммеда.

В Інчилі головний євнух знайшов саме те, що могло 6 дорівнятися впливу його високородної господині. Він швидко помітив, що новоприбула не лише розумна, а й високодуховна. Вона була мудра красуня, а такі вкрай рідко трапляються серед жінок. І, що найважливіше, він зрозумів: її жага до кохання може виявитися такою самою нестримною, як і в його господаря. Гаммід вірив навіть, що Латіфа-султан та Інчилі зможуть потоваришувати, і з підтримкою цих двох жінок він сподівався допомогти Цикалазаде стати великим візиром. Гаммід був амбітний, і головування в господарстві людини такого рангу було для нього метою, якої варто прагнути.

— Я дістану для тебе дозвіл гуляти садом Латіфи-султан. Він не оточений мурами, відкритий і небу, і морю. Я також запропоную нашому господареві, щоб він узяв тебе покататися на човні. Як тобі така думка? — Вона кивнула. — А згодом, — провадив Гаммід далі, — коли ти до всього тут звикнеш, я дозволю тобі виходити в місто на базари.

— О, так, будь ласка, Гамміде!

— Добре! То що, тепер не плакатимеш більше?

— Ні.

Він ласкаво всміхнувся.

— Я радий, Інчилі. Господар Цика сьогодні страшенно тобою захоплювався. Ти задовольнила його так, як зроду не задовольняла жодна жінка. Сьогодні вночі ти знову до нього підеш.

У голові Кат роїлися думки. Вона вирішила: «Якщо я маю поки що примиритися з цим, то зроблю перебування тут настільки приємним для нас із Сьюзен, наскільки це можливо».

Вона поглянула на головного євнуха.

— У мене немає вбрання. Навіть у найнижчих дівчат у гаремі більше одягу, ніж у мене! Чи я щовечора маю загортатися в ті жалюгідні шматки серпанку? Щоб я могла задовольняти мого господаря Цику, мені потрібно самій вибирати своє вбрання. У мене великий досвід, і можу запевнити тебе, Гамміде: щоб утримати чоловіка, просто майстерності в ліжку замало. Хоча, може, тобі й байдуже, що я швидко обридну Цикалазаде-паші.

Гаммід був у захваті. Можливо, поки що вона й не готова віддатися повністю, але ця типова жіноча цікавість до одягу — дуже добрий знак.

— Я викличу крамарок із жіночого базару, і ти зможеш вибрати все, що захочеш. Якщо побачиш тканини, які тобі сподобаються, купуй і їх також! Наші швачки зшиють для тебе вишукані шати. А ще зможеш купити прикраси, фарби для обличчя та парфуми. — Гаммід почувався страшенно щедрим. — Коли зробиш свій вибір, Осман прослідкує, щоб за все заплатили.

Крамарки з базару поприносили стільки всього, що Кат не знала, на що перше дивитися. Вона ні в чому собі не відмовила. Купила кількадесят напівпрозорих сорочок, білих та кольорових, шароварів і жакеток до них та довгих східних халатів лимонного, пурпурового, бузкового, бірюзового, світло-блакитного та яскраво-рожевого кольорів. До душі їй припали й кілька сувоїв краму: темно-синій шовк, оздоблений крихітними сріблястими зірочками, важкий червоний сатин, світло-зелена парча, всіяна золотими візерунками, і серпанок, золотавий та сріблястий.

У крамарки, яка торгувала фарбами для обличчя, вона купила лише маленький шматочок сурми підмальовувати очі, відмовившись від білої ртутної мазі, хни та червоної губної помади.

Продавчині парфумів пощастило більше: Кат вибрала собі три кришталеві флакони. Один — з мускусом, другий — з парфумами з весняних польових квітів, а третій — із чимось лісовим із папороті й моху з крапелькою амбри.

Потім настала черга жінки, що торгувала прикрасами, і тут Кат добирала дуже вдумливо. Узяла десяток золотих браслетів і десяток срібних. До смаку їй припали й витончені золоті ланцюжки: кілька простих і кілька оздоблених аметистами, гранатами, топазами, аквамаринами та оливинами. Купила вона також кілька разків намиста з рожевих та білих коралів, з бірюзи та нефриту. А ще разок перлин на тонкій золотій нитці та сережки, які пасували до всього, що вона обрала.

Коли Осман спробував зупинити таке марнотратство, вона осадила його:

— Сходи до головного євнуха, комахо. Якщо він відмовить, його я послухаюся.

Осман на це лише тяжко зітхнув і заплатив радісним крамаркам. Катріона трохи поїла й провела дві чудові години в лазнях гарему, де її тепер доглядали особливо дбайливо, бо до наглядачки вже дійшла звістка про те, що господар вельми прихильний до Кат. Повернувшись до своєї кімнати, вона заснула і, прокинувшись надвечір, знову підкріпилася фруктами та йогуртом.