Порозглядавши одяг, який придбала, Кат вирішила вбратися в лимонно-зелене. На холошах шароварів були вшиті вставки темнішого зеленого кольору, оздоблені золотавими квітками. До цих шароварів вона вдягнула легку шовкову сорочку в зелених смугах двох відтінків з довгими рукавами, а на неї — коротеньку накидку лимонного кольору без рукавів, розцяцьковану з боків та внизу великими золотими прикрасами й крихітними перлинками. Жилет також був оздоблений маленькими перлами. На стегна підійшов шовковий пасок із зеленими та золотими смужками. Пантофлі були всіяні перловими квітками. Довге темно-золотаве волосся вкривала зелена шовкова вуаль. На шиї Катріона застебнула нефритове й перлове намиста. На руках у неї дзенькали золоті браслети, а у вухах похитувалися золоті сережки з нефритами.

Повне обличчя Гамміда розтяглося в широкій усмішці, коли він побачив її.

— Неперевершено, Інчилі! — вигукнув він. — У тебе є смак, і ти маєш стиль.

Гаммід провів її аж до самісіньких дверей візирової спальні й залишив там, промовивши:

— Солодкої тобі ночі.

Кат спокійно увійшла в кімнату й побачила, що візир уже чекає на неї. У його сіро-блакитних очах вона прочитала схвалення.

— Я чув, ти тринькаєш мої гроші, — весело проказав він.

Простягнувши руку, він скинув із її голови покривала.

— Господарю мій, ви стверджуєте, що прихильні до мене, проте до сьогодні остання жінка у вашому гаремі мала більше, ніж я. Я не жадібна й не корислива, але мені потрібен одяг.

— З одягом чи без нього, Інчилі, ти найпрекрасніша з-поміж усіх жінок. — І Кат завважила миттєвий блиск бажання в його очах.

Угледівши на низькому столі шахи, вона запитала:

— Зіграєте зі мною, мій господарю Цико?

Він здивувався.

— Ти вмієш грати?

— Досить непогано, принаймні так казали обидва мої чоловіки, — відповіла вона з удаваним спокоєм.

Рука вельможі вказала на подушки, що лежали біля фігур зі слонової кістки, а сам він сів край чорних оніксових. Аж раптом хтивий вогник блиснув у його очах, і він промовив:

— Чекай-но!

Вона питально поглянула на нього.

— Інчилі, скинь накидку та сорочку. Якщо вже так хочеш відтягнути неминуче, дай хоча б насолодитися красою твоїх персів.

Вона спаленіла, і йому це сподобалося. Кат гнівалася, але мусила підкоритися. Вона була дивовижним диким створінням, і, змагаючись із нею, він відчував насолоду. Зрештою немає сумнівів, що він її зовсім приручить. Сама думка про те, як Інчилі випрошуватиме в нього милостей, неабияк збуджувала Цикалазаде, і, немов великий звір, його чоловічий орган ожив.

Йому подобалося, як зосереджено й вдумливо вона грає, а сам був не в змозі відвести погляд від її чудовних персів і раптом усвідомив, що опинився на межі поразки. Вона навмисно виставляла груди вперед і рухалася так, щоб вони спокусливо гайдалися. Щоб усунути таку перевагу, Цикалазаде обійшов навколо столу й сів поруч. Недбало обійнявши Кат, він пестив м'які жіночі груди, насолоджуючись її розгубленим зітханням і тим, як раптово набряк рожевий сосок. Голова паші схилилася, і він поцілував шовковисте Катріонине плече, пересуваючи свою фігурку короля на очевидно вразливу позицію. Розгублена, не спроможна мислити, Кат переставила свою королеву й з жахом почула тихий смішок візира.

— Шах, моя неуважна красуне, і, — він кинув її спиною на подушки, — мат!

Незчулася вона, як Цикалазаде опинився на ній і, сміючись, дивився на неї згори вниз. Його руки ніжили пружні округлості, що здригалися під його дотиком.

— Не гнівайся на мене, солодка моя Інчилі. Ти надто знадлива, щоб я спромігся встояти, і я не хочу грати з тобою в жодні ігри, я хочу кохатися.

— Я не належу до тих ваших м’якеньких красунь гарему, які поспішають розсунути ноги перед господарем, — відрубала Кат. — І я не віддамся! Вам доведеться мене зґвалтувати!

Він знову засміявсь, і очі в нього заблищали.

— Гаразд, — сказав він, — зґвалтую, у цьому теж є своя особлива принадність.

І вона відчула, як його руки торкаються її стегон, розв’язують смугастий пояс та стягають шовкові штани.

— Ні! — пронизливо закричала вона. — Ні!

Розлючено опираючись йому, вона спробувала вп’ястися в нього нігтями, і він засміявся. Він був набагато сильніший, і Кат швидко втомилася. Безперешкодно роздягнувши її, візир спромігся скинути й власні штани, не відпускаючи її. Тепер він притискався всім своїм оголеним тілом до її тіла, насолоджуючись цим оксамитовим дотиком. Він спробував поцілувати її, але вона роздратовано відвернулася. Посміюючись, Цика схопив голову Кат руками й накрив губами її вуста.

Він ласкаво провів язиком по її маленьких білих зубах, і хоча Катріона намагалась опиратися йому, у ній самій швидко розпалювалося бажання. Жіночі вуста розсунулись із тихим стогоном відчаю, а коли його язик просунувся в її солодкий рот, вона затремтіла під ним. Чоловічі губи лагідно торкались її очей та щік, вологих від сліз. Він зупинився і, звівшись на лікті, тихенько запитав:

— Чому ти не хочеш віддатися мені вся? Твоє тіло жадає мого, але ти відмовляєш мені в цілковитій перемозі.

— Я… я… я не кохаю вас, мій господарю Цикалазаде. Я кохаю мого чоловіка. У моїй країні жінку, яка віддає своє тіло тому, кого не кохає, вважають послідущою істотою.

— Але я кохаю тебе. Ні, Інчилі, не треба дивитися так недовірливо. Я кажу правду. Якби мене цікавило тільки твоє чарівне тіло, я б не переймався твоїми почуттями. А я переймаюся. Доки ти не належиш мені вся цілком, ти не належиш мені взагалі, а це просто нестерпно. — Напруга в його голосі здавалася небезпечною. — Ти вже ніколи не побачиш свого чоловіка. Тепер ти належиш мені, але я буду терплячим, бо справді хочу, щоб ти мене покохала. — І його чуттєві губи, вимогливі й пекучі, зімкнулися над її вустами.

Не маючи сили стриматися, Кат притислася до цього пристрасного чоловіка й відчула, як його руки пестять її тремтливе тіло. Його губи торкалися її грудей, і язик вигадливо вимальовував візерунки, завдаючи солодкої муки та вмить змусивши соски випнутися маленькими вістрями. Грайливий язик пробіг по її животу, що тремтів від дотиків, спускаючись нижче й нижче, спраглий посмакувати її солоднечею. Немов лагідним полум’ям, опікав він її гнучке тіло, і вона аж шаленіла під хвилями задоволення, що вкривали її. А потім і сам чоловік увійшов у неї, твердий і гострий, і Кат закричала від нестямного захвату, із соромом благаючи коханця не зупинятися.

Але й Цикалазаде ніколи в житті так не бажав подовжити свою насолоду. Ця жінка розпалювала в ньому полум’я жаги, незрівняне ні з чим, що йому доводилося відчувати раніше. Його кипуче сім’я бурхливо вливалося в неї, і коханка голосила від задоволення.

А потім вона знову плакала в його обіймах, змочуючи сльозами волосся чоловічих грудей. Візир міцно пригортав чужоземку до себе, рукою пестив золотаві кучері, словами заспокоював її. На якусь мить він зрозумів, як щемить її душа, бо усвідомив, що, якби сам утратив Інчилі, його життя втратило б сенс. Він, Цикалазаде-паша, великий візир султана Мухаммеда III, потрапив у шовкові тенета цієї прекрасної непокірливої рабині. Оце так іронія долі!

Плач поступово стих, і Цикалазаде заснув, обіймаючи її. Аж раптом, прокинувшись серед ночі, він відчув, що Інчилі не спить.

— Гаммід каже, — тихо мовив він, — що ти почуваєшся ув’язненою. Чи не хотіла б ти виїхати зі мною завтра ввечері? Буде повний місяць, а в мене є на Босфорі невеликий острів. Там стоїть маленька альтанка, і дах у ній відкритий небу. Завтра вночі я відвезу тебе туди, і ми зможемо кохатися під зоряним склепінням.

Цикалазаде відчув її трепет і, повернувшись, обійняв Кат руками. Вуста його були ніжні, ніжним було й усе його тіло. Він знов оволодів нею, діставши втіху від її тихого стогону покори. Цього разу вона не плакала, а потім навіть лагідно пригорнулася до нього.

На щастя, наступного дня візир не мав ніяких державних справ, інакше важко йому було б думати про щось іще, крім Інчилі. Рано-вранці він обговорив зі своїм управителем приготування до вечора, а ближче до полудня пішов побалакати з дружиною.

Латіфа-султан була правнучкою Селіма І та онукою неповнорідної сестри Сулеймана Пишного. Ця красуня успадкувала яскраву зовнішність своєї прабабусі Фірузі Кадін і ласкаву вдачу бабусі Ґузель-султан. Її довге волосся мало сріблясто-білий колір, а очі — лазурово-блакитний. Принцесу віддали заміж за Цикалазаде-пашу, ще коли вона була зовсім дівчинкою, і діти їхні вже виросли та роз’їхалися. Вона жила тихим життям з усіма вигодами, у дружбі зі своїм чоловіком. Одну ніч на тиждень, щоп’ятниці, візир проводив у її ліжку, але зазвичай вони просто спали, бо дружину не надто цікавили любощі. У нього був гарем, що задовольняв усі чуттєві запити паші, а Латіфа вже виконала свій обов’язок, народивши йому дітей, тож він із повагою ставився до її стриманості.

Цього чудового ранку вони з дружиною сиділи в невеличкій альтанці над водою. Паша здавався дещо виснаженим, і вона подумала, що вік, очевидячки, дає про себе знати.

— За всі ці роки, що ми прожили разом, я ніколи не просив про жодну послугу, — сказав він.

Латіфа всміхнулася.

— Тобі, либонь, потрібна якась дуже велика послуга, якщо нагадуєш мені про таке.

— Як оттоманська принцеса, ти не мала боятися, що в мене з’явиться ще одна дружина, хіба що за твоєю згодою. Досі мені навіть на думку не спадало взяти ще одну дружину.

— Це та нова невільниця Інчилі, — спокійно мовила Латіфа. — Тобі не досить володіти її тілом?

— Ні, — тихо відповів він. — Я хочу більшого, і я не вірю, що вона віддасться мені, доки не стане моєю дружиною.