— Це вона так сказала?

— Вона не знає наших звичаїв. Навряд чи їй може спасти на думку, що я захочу взяти її за дружину. Вона, Латіфо, має тобі сподобатися.

— Гаммід мене теж у цьому переконує, — сухо відповіла жінка. А тоді, пильно придивившись до паші, додала: — Я не можу повірити власним очам, але, здається, ти закохався. Чи можливо таке, щоб після всіх цих років великий Цикалазаде-паша справді закохався у звичайнісіньку жінку? Ти насправді в полоні цієї ніжної пристрасті?

— Не кепкуй із мене, Латіфо, — жорстко відповів він.

— О, мій найдорожчий Цико, я анітрохи не кепкую! Повір мені! Але ти завжди так пишався, як чудово вмієш відмежовуватися від власних почуттів. Тепер же я бачу перед собою геть іншого чоловіка. Дуже добре, мій господарю. Гаммід обіцяє, що я не сидітиму забутою в затінку твого нового кохання, тож даю тобі дозвіл узяти Інчилі за другу дружину. І коли ж відбудеться ця радісна подія?

— Сьогодні, трохи згодом, перед тим як я поїду з нею на острів Тисячі квітів.

— Так хутко, мій господарю?

— Я маю стерти те минуле, за яке вона так уперто чіпляється. Ставши моєю дружиною, вона почне потроху втихомирюватися. — Він опустився навколішки і, узявши руку Латіфи, ніжно її поцілував. — Дякую тобі, моя ласкава голубонько. Ти завжди розуміла мене краще за всіх інших жінок.

Латіфа дивилася, як він іде садом, і її вкрила хвиля жалю. Вона ще не бачилася з жінкою, яку звали Інчилі, а проте відчувала, що бажати заволодіти тією красунею — це все одно що бажати дістати місяць із неба. А таке бажання нізащо не вдасться втілити.

Розділ 51

— Ти маєш стати мусульманкою, Інчилі, — тихо мовив Гаммід.

Зелені очі Кат розширилися.

— Нізащо! — відрубала вона.

— Не роби дурниць, моя красуне, — дорікнув євнух. — Це ж лише про людське око. Шість разів на день ти маєш ставати на коліна обличчям до Мекки й молитися. А хто, крім Бога, знатиме, що насправді в тебе в серці?

Кат на мить замислилася. Його слова здавалися слушними, і, поза всяким сумнівом, її прабабуся думала так само: не могла ж бо вона стати улюбленою дружиною султана, офіційно залишившись християнкою. До того ж головне — вижити і втекти.

— Гаразд, — відповіла вона Гаммідові, — я зроблю, як ви просите.

Одразу по обіді її омили в особливій купелі очищення й повели до жіночої мечеті біля візирового палацу, де Кат машинально відповіла на запитання, які ставив їй старий муедзин. Надвечір вона вже офіційно вважалася Магометовою послідовницею.

А от про що Катріона наразі не знала, то це про те, що, як тільки вона повернулася до палацу Цикалазаде, візир підписав наказ, згідно з яким нова наложниця стала його другою дружиною. За мусульманськими законами не обов'язково було ані питати її згоди, ані навіть повідомляти їй про це. Потрібен був лише дозвіл від законного опікуна обраниці. Цим опікуном був Гаммід, що дістав як подарунок на весілля купу золота.

Коли настав вечір, Кат нетерпляче чекала на паланкін, у якому її мали віднести до візирового човна. Невеличка прогулянка вдень розбурхала жагу до свободи, і їй навіть удалося примиритися з тим, що вона поки що належить Цикалазаде-паші. Кат вирішила більше не опиратися йому. Її мета полягала в тому, щоб повернутися до свого чоловіка, в Італію, а щоб це зробити, вона має дістати можливість поговорити з родиною Кіра в Константинополі. А такий привілей можна мати, лише здобувши довіру; довіряти ж їй почнуть тільки тоді, коли переконаються, що Інчилі примирилася зі своєю долею.

Навіть віддана їй Сьюзен не має здогадуватися про ці її думки. Цю таємницю вона триматиме в собі, доки не втілить усі свої наміри.

Аж ось до неї долинув Гаммідів голос, і Катріона здригнулася, відчувши докір сумління.

— Про що думаєш, моя красуне? Забагато думок не йде на користь жінці.

Вона засміялася.

— Слушне зауваження, Гамміде, але, гадаю, ти схвалив би мої думки. Я міркувала про те, що ти мені казав. Хоча й нелегко це буде, я вирішила спробувати прийняти свою долю. Зрештою, доля ця не така вже й страшна. Хтозна, чи не покохаю я згодом мого господаря Цикалазаде. Як думаєш, мені це вдасться, Гамміде? Здається, я таки справді трохи подобаюся візирові.

Гаммід ледве міг стримати піднесення й хвилювання. Вона влучила найкращий час, щоб обрати таке рішення.

— Я можу, — мовив він, ретельно добираючи слова, — трохи притишити твою тривогу, якщо ти дозволиш мені. Довіришся?

— Я спробую, але що ти надумав робити?

— Це старовинний спосіб розслаблення та навіювання, що зветься гіпнозом. Я введу тебе в стан трансу й навіюватиму тобі певні думки. Коли ти прокинешся, то простіше сприйматимеш своє становище. Однак нічого не бійся, бо, якщо ти не бажатимеш дослухатися до того, що я говоритиму, гіпноз не подіє. Твоє власне щире бажання — найкращий помічник у цьому.

— Я довірюся тобі, Гамміде, — мовила вона. — Я готова.

Євнух зняв золотий ланцюжок із маленькою діамантовою краплею ЗІ своєї шиї.

— Дивися на цю краплю, Інчилі, — він почав повільно розхитувати її перед очима Кат. — Хіба не прекрасно грає вона всіма кольорами веселки? — Його голос був заспокійливий і доброзичливий. Кат відчула, як її огортає хвиля солодкого тепла. — Ти маєш зосередитися на краплі, дитя моє, і невдовзі почнеш розслаблятися.

Кулон поволі розхитувався, і Кат відчула, як її тіло розслаблюється, а повіки важчають і очі потроху заплющуються.

— Ти спиш, Інчилі?

— Так, Гамміде.

Євнух витяг шпильку зі своїх шат, і, піднявши Катріонину ногу, швидко вколов ніжну шкіру на підошві. Вона не відсмикнула ноги й не зойкнула, тож він переконався, що жінка справді заглибилась у транс.

— Ти готова підкорятися Цикалазаде-паші як своєму власникові та господареві?

— Так, Гамміде. Я робитиму все, щоб давати йому радість.

— Я щасливий за тебе, Інчилі, і хочу, щоб ти була щаслива. Ти маєш лише слухати, що говорить твоє тіло, красуне моя. Нехай твоє прекрасне тіло керує твоїм швидким розумом. Господар Цикалазаде глибоко закоханий у тебе. Ти зачарувала його так, як ніколи не зачаровувала жодна інша жінка. Ти подаруєш йому це задоволення — відчувати, що він задовольняє тебе?

Якусь мить вона мовчала, ніби намагалась опанувати власні почуття, а потім її м’який голос мовив:

— Так, Гамміде, я віддамся господареві Цикалазаде.

Євнух задоволено всміхнувся.

— Дякую, серденько. Я радий за вас, адже ви удвох будете дуже щасливі. І ще одне. Не кажи візирові про цю нашу розмову.

— Не казатиму.

— Дуже добре, Інчилі. На рахунок «три» ти прокинешся, сповнена сил і готова провести ніч, задовольняючи свого господаря. Один… два… три.

Кат розплющила очі.

— Дивовижно! — мовила вона. — Я спала, а проте чудово чула тебе, і тепер мені значно спокійніше, Гамміде. Дякую.

Євнух знов усміхнувся.

— Ти готова зараз їхати до візира?

— Так.

— І сьогодні я знову захоплююся твоїм вбранням.

Тут усміхнулася вже Катріона. їй подобалося носити цей розкішний одяг наділеної привілеями жінки, і вона дуже багато уваги приділяла своєму вигляду. Сьогодні Інчилі вбралася у світло-рожевий шовк, оздоблений срібними нитками. Серпанкова блуза була трояндового кольору, жакетка облямована сріблом із лазуровими вкрапленнями. На поясі, як і на пантофлях, чергувалися срібні та бірюзові смуги. На руках малися срібні браслети, а у вухах — великі сережки, вирізьблені з бірюзи.

Сьюзен по-новому уклала волосся Кат. Зачесані назад і вгору пасма медового кольору були сплетені в одну товсту косу з бірюзовими стрічками та ниткою крихітних перлин. Її гоже личко Гаммід закрив рожевим серпанком.

Вона зручно влаштувалася в паланкіні й мало не підстрибувала з нетерплячки, чекаючи свого виходу. Носії швидко пройшли коридорами гарему, через сад і донесли її до мармурового причалу, де чекав візирів човен.

Це було витончене судно, повністю позолочене, з червоними лискучими візерунками на боках. Укриті фініфтю світло-сині весла чергувалися зі срібними, а раби на веслах буди всі чорні, мов вугілля. Ті, що гребли срібними веслами, були вбрані в сині атласні шаровари, оздоблені срібними стрічками. На тих, що гребли синіми, були сріблясті шаровари з блакитним оздобленням. Тент на човні, розмальований смугами червоного, золотавого, блакитного та сріблястого відтінків, підпирався чотирма позолоченими стовпами з вирізьбленими на них квітами й листям. Обабіч нього звисали шовкові серпанкові фіранки, червоні й золотаві, а за палубу правив настил із полірованого рожевого дерева. Під тентом лежала величезна купа різнокольорових подушок, на яких чекав Цикалазаде-паша.

Гаммід обережно провів Катріону за руку з паланкіна на човен. Вона зручно лягла на бік поруч із визиром і, звівши на нього очі, проказала тихим пристрасним голосом:

— Добрий вечір, мій господарю.

Обличчя паші освітила усмішка.

— Доброго здоров’я, Інчилі.

Озирнувшись до головного весляра, Цика кивнув. Човен повільно відплив від узбережжя й рушив прямо в Босфор, у напрямку до Чорного моря. Сонце ще не сіло, і Катріона бачила по-літньому зелені пагорби, що збігали до води. Небо за ними сяяло рожевими, золотими, ліловими, кораловими та глибокими бузковими барвами на синьому тлі.

Кат глибоко вдихнула, і візир засміявся.

— Кохана моя, тільки не кажи, що повітря за мурами мого саду пахне краще.

— Це запах свободи, мій господарю.

Він стурбовано поглянув на неї, а потім тихо мовив:

— Не треба так побиватися, моя прекрасна полонена голубко. Сьогодні я змінив твоє невисоке положення. Моя дружина Латіфа-султан — оттоманська принцеса, і мені дозволено брати інших дружин лише з її дозволу.