Коналл уже чекав на перехресті Сан-Дженаро, до сідла в нього був прикріплений невеликий лозовий кошик із кришкою. Вони дісталися до міста вже майже надвечір. Босвелл був упевнений, що, якби з ними не було єпископа, їх нізащо 6 не впустили до похмурої чорної кам’яної фортеці. Усі вікна були заґратовані, а вхід освітлювали курні смолоскипи.

Під’їхавши до входу, єпископ зажадав негайної зустрічі з інтендантом в’язниці. їх швидко впустили. Коналл обережно зняв кошик із сідла й поквапився за охоронцем до в’язниці. Відвідувачів одразу ж накрив сморід гнилої їжі, немитих тіл, лайна та сечі. Чулися тихий стогін та плач.

— Боже-світе, — прошепотів Коналл, — ми потрапили в самісіньке пекло! — Однак, зустрівшись очима з Босвеллом, затнувся.

їх повели вгору крутими гвинтовими сходами до інтендантових покоїв. Там їх привітав сам господар, єпископ Ґвідо Массіні, який одразу завважив:

— Мені доводилося про вас чути, мілорде. У нашій країні ширилися якісь розмови про чаклунство… І, наскільки мені відомо, ви єретик.

— Ні, Ґвідо, — тихо відповів єпископ Паскуале. — Лорд Босвелл, зрозумівши, що ступив на хибну стежку, повернувся до Святої Церкви. Він одружений із найблагочестивішою, найнабожнішою з-поміж жінок. Вони вдвох регулярно відвідують храм і надзвичайно щедрі і до церкви, і до бідних.

— Я радий це чути, — відповів єпископ, оманливо веселий маленький чоловічок із крижаним поглядом чорних очей. — Чим я можу допомогти вам, мілорде?

— Ґвідо, нам треба побачитися з ув’язненою Анжелою ді Лікоза. Через неї турецькі пірати викрали дружину лорда Босвелла. Перш ніж її завтра стратять, ми маємо дізнатися, що саме вона наказала тим розбійникам.

Єпископ Массіні страшенно розлютився.

— Та скільки ж іще підступів та вража жінка накоїла? Так, авжеж, можете побачитися з нею. Однак навіть якщо вона вам усе розповість, надії повернути вашу дружину від тих безбожників майже немає.

Але обличчя єпископа пом’якшало, коли він поглянув на Босвелла.

— Я мушу це зробити! Мушу! — мовив той.

— Я видам вам перепустку.

— Моєму капітанові охорони також, і нам треба поговорити з нею наодинці.

Єпископ поглянув спершу на безутішне обличчя Босвелла, а потім на похмурого Коналла.

— Що у вас у тому кошику? — запитав він у капітана. А тоді, підвівши пухку білу руку, спішно додав: — Ні. Краще мені цього не знати.

Узявши готовий документ, Массіні надряпав в одному місці ім’я Анжели ді Лікоза й поставив свій підпис унизу. Простягнувши перепустку Босвеллові, він промовив:

— Повертайтеся сюди, коли з’ясуєте те, що вам потрібно, перехилимо по келиху вина. — Він звернувся до двох інших чоловіків: — Залишайтеся тут, якщо не хочете йти з ними.

Френсіс поглянув на Альфредо ді Лікоза, і той похитав головою.

— Ні. Я вже попрощався з нею. Не хочу більше її бачити.

Босвелл із Коналлом пішли за охоронцем на сходи.

— її тримають у цілком пристойних умовах завдяки чоловікові, — мимохідь зазначив охоронець. — Більшість відьом унизу, з водяними щурами.

— Нам треба побачитися з нею без свідків, — холодно відповів Босвелл. — Чекай нас зовні. І залишайся там, хоч би що ти почув, доки я або мій капітан тебе не покличемо.

— Мені до того байдуже, — кинув охоронець у відповідь. Спинившись перед дверима, знайшов потрібний ключ і відчинив їх.

Шотландці зайшли до камери, і двері за ними зі скрипом зачинилися. Анжела ді Лікоза стояла спиною до них, визираючи в заґратоване вікно.

— Якщо це черговий священик, забирайся до біса, — мовила вона. А потім різко обернулася.

— Франциско, саго! Отже, Бог таки існує. — Але радість у її очах згасла під крижаним поглядом Босвелла.

— Я прийшов, — холодно мовив граф, — бо сподіваюся, що навіть ти хочеш очистити сумління перед смертю. Поговорімо про мою дружину: що саме ти з нею зробила?

Її чорні очі розширилися, і вона зайшлася шаленим сміхом. Охоронець за зачиненими дверима здригнувся.

Анжела витерла пошматованим рукавом сльози з очей.

— Франциско, ти просто неймовірний! Так, я все влаштувала, позбулася твоєї дружини, але, либонь, Бог таки на її боці, бо того бовдура-слугу схопили. Так… Завтра я помру. На жаль, тепер ти мені не дістанешся, але і їй не дістанешся також. — Вона знову засміялася, але цього разу з якимось смутком. — Жодна з нас тобі не дістанеться, Франциско, а я ж зовсім не цього хотіла.

— Ще раз, Анжело. Що саме ти з нею зробила?

Жінка насмішкувато поглянула на Босвелла й похитала головою. Френсіс, простягнувши руку, накрутив на неї м’яке чорне волосся із синім відлиском і розлючено смикнув її до себе.

— Я не збираюся марнувати часу Анжело. Де вона?

Чорні очі лиховісно заблищали, але жінка нічого не сказала. Другою рукою Босвелл зірвав тюремну ряднину з її тіла й безжально штовхнув її на солом'яний матрац на лежаку. Незчулася вона, як її руки та ноги поприв'язували до ніжок лежака, розвівши врізнобіч.

— Що ви робите?! — закричала вона. — Я покличу охоронця!

— Він не озветься, Анжело. У мене є дозвіл від інтенданта здобувати потрібні мені знання в будь-який спосіб. Отже, що ти наказала своїм турецьким друзям зробити з моєю дружиною?

Вона на якусь мить холодно втупилася в нього, а потім, піднявши голову, плюнула йому в обличчя. Босвелл кивнув своєму капітанові. Коналл відкрив плетений кошик. Задумливо зазирнувши в нього, він обрав коротку пухку зелену змію і, взявши, простягнув Босвеллові. Той обкрутив плазуна навколо своєї руки і, погладивши вертку голівку зі швидким язиком, скинув змію з руки на солом'яний матрац між розсунутих Анжелиних ніг.

Графиня ді Лікоза заверещала, мов скажена:

— Франциско! Заради Бога! Прибери її! Прибери її!

— Що саме ти зробила з моєю дружиною?

Вона відчайдушно сіпала руками й ногами, її чорні очі сповнилися темного жаху, але вона не відповідала. Він чув, як її серце калатає в грудях. Змійка розгорнулася й неспішно поповзла до жінки. Та знову заверещала, це було протяжне, тваринне виття невимовного жаху.

— Вона лізе до твого тепла й вологи, Анжело. Ось-ось проникне до тієї темної утроби, де встигло побувати стільки чоловіків. А коли вона звиватиметься глибоко всередині тебе, я візьму з кошика ще одну, а потім ще і ще… Доки в тебе в череві не опиниться клубок змій. Ти вже відчуваєш їх у себе всередині, Анжело? Тобі це подобається, люба моя? — Жорстокі очі безжально вп’ялися в неї. На одну коротку мить його нещадність так вразила її, що вона аж забула про свій страх. Але одразу ж той переляк повернувся, удесятеро сильніший, і так оглушив її, що якусь мить вона навіть вдихнути не могла.

Нарешті спромоглася прокричати:

— Я відіслала її до мого брата! Прибери цю тварюку! Я розповім тобі все! Тільки забери її!

Босвелл мимохідь підняв змію з матраца й вкинув її назад у кошик.

— То розповідай, сучко, або я виверну на тебе цілий клубок!

— Я відіслала твою дорогоцінну дружину моєму братові Цикалазаде-паші, великому візирові султана. Він справжній поціновувач красивих жінок, а про його звитягу складають легенди. Вона ще не там, Франциско, але скоро туди дістанеться. І тоді головний євнух Цикалазаде викупає й напахтить її, поведе до мого брата й роздягне, щоб той добре її роздивився. А коли він її побачить, — а я не заперечую, що вона прекрасна, — він буде насолоджуватися її тілом.

— Ах ти ж сучка! — прогарчав Босвелл.

Анжела ді Лікоза сміялася.

— Ти вже ніколи не побачиш її! Вона втрачена для тебе! Скоро вона лежатиме під моїм братом, стогнучи від бажання, — вона заговорила тихіше, ніби звіряючись йому в якійсь таємниці. — Його називають биком, і він навчить її робити йому приємне. А тобі залишаться хіба спогади й розуміння того, що нею користується інший чоловік! — Анжелин голос став шовковисто-м’яким, пестливим. — Подумай лише про це, Франциско. Її золотаве волосся розсипане на подушках, пружні білі ноги пожадливо розсунуті назустріч його розбухлому прутню. Вона благатиме його уваги! Живучи в гаремі, серед сотні інших красунь, вона змагатиметься за його увагу так само завзято, як і всі вони!

Тваринна нещадність її слів щось надламала в ньому, і Босвелл устав із краю лежака, його обличчя спотворилося від болю й страждань. Пройшовши камерою, він розчахнув двері й вийшов. Коналл неспішно підійшов до засудженої. Якусь мить він стояв, мовчки дивлячись на неї. Анжела злякалася, бо цей чоловік не розглядав спрагло її оголене тіло. Здавалося, у нього взагалі немає жодних почуттів.

— Ти лиха жінка, — тихо промовив він, — але не думай, що ти перемогла. Ми повернемо її додому, у безпеку. Я охороняю Кат від самісінького її дитинства не для того, щоб її життя скінчилось отак.

Нахилившись, він узяв ножа й перерізав мотузки, якими була прив’язана графиня. І незчулася вона, як він підняв кошик із зеленими зміями й вивернув їх усіх їй на коліна.

Коналл вийшов із камери й хижо посміхнувся, почувши вереск за своєю спиною.

— Замкни її, — наказав він охоронцеві. — І не відмикай до ранку.

Коналл Мор-Леслі не здивувався, дізнавшись наступного дня, що вночі сам диявол прийшов по душу Анжели ді Лікоза й на згадку про себе лишив її тіло та півдесятка зелених садових змій. Глядачі, що зібралися подивитися, як стратять живу Анжелу, розчарувалися. Тіло прив’язали до стовпа й спалили під поодинокі схвальні вигуки слабко втішеного натовпу.

Розділ 53

Коналл Мор-Леслі дозволив графові Босвеллу потонути у своєму горі рівно на двадцять чотири години. Потім він потягнув Френсіса до лазні в турецькому кварталі Неаполя, де двійко кремезних лазнярів добряче відмили п’яного чоловіка. Далі його посадовили до парильні, де він пробув, доки кожна пора на його тілі не відкрилася та не засочилася потом. Затим його полили ароматною ледь теплою водою й залишили поспати на мармуровій лаві в іншій, прохолоднішій парильні. Коли за годину його збудили з чашкою гарячої щойно звареної кави по-турецькому, він виблював майже все вино, якого встиг надудлитися, а потім пішов до кімнати, де його поголили та ще раз викупали. Нарешті лорда вбрали в його власний свіжий чистий одяг, який Коналл прихопив із собою. Стару одежу спалили. І насамкінець його шанобливо, з поклонами вивели надвір, де на нього чекав капітан.