Коли все товариство вирушило до бальної зали, Фанні вперше опинилася поруч із міс Кроуфорд, чиї виразні та відверті погляди й усмішки, подібні до братових, стосувалися знову ж таки того самого кольє; і вона вже завела розмову про цей предмет, але Фанні, прагнучи якнайшвидше її завершити, поспішила розповісти всю історію золотого ланцюжка. Міс Кроуфорд, слухаючи, позабувала всі компліменти та натяки, адресовані Фанні; тепер для неї існувало лише одне. Її очі, що блищали й до того, зблиснули ще яскравіше, і вона гаряче вигукнула:

— Справді? Його подарував Едмунд? Це схоже на нього! Жоден із інших чоловіків про це б не подумав. Просто передати не можу, як я його поважаю.

І вона озирнулася довкола, наче хотіла сказати це йому особисто. Та його не було поблизу, він супроводжував кількох леді, що виходили з кімнати; а місіс Грант, ступивши до обох дівчат, узяла їх за руки, і вони приєдналися до інших.

Серце Фанні впало; та в неї не лишалося часу роздумувати — навіть про почуття міс Кроуфорд. Вони увійшли до бальної зали, грали скрипки, і душа її так тріпотіла, що вона не могла зосередитись ні на чому серйозному. Вона повинна була придивлятися до загальних приготувань, щоб не пропустити, коли все почнеться.

За кілька хвилин сер Томас підійшов до неї й спитав, чи її вже запрошено; і відповідь «так, сер, мене запросив містер Кроуфорд» була саме такою, якої він сподівався почути. Містер Кроуфорд був неподалік; сер Томас підвів його до Фанні, кажучи щось, з чого Фанні зрозуміла, що це вона буде в першій парі і відкриватиме бал; досі їй таке навіть не спадало на думку. Коли вона уявляла собі цей вечір, їй здавалося беззаперечною істиною, що бал відкриватимуть Едмунд та міс Кроуфорд; і ця новина так її вразила, що, хоч про це сповістив сам її дядечко, вона не змогла втриматися від здивованого вигуку, натякаючи, що вона зовсім на таке не здатна, і стала щиро благати, щоб її позбавили цього почесного обов'язку. Наважитися суперечити серові Томасу — це був для неї відчайдушний крок; але після цієї звістки їй стало так лячно, що вона спромоглася навіть поглянути йому в лице й вимовити, як вона сподівається, що він змінить своє рішення, — та марно: сер Томас усміхнувся, намагаючись її підбадьорити, а потім, прибравши аж надто серйозного вигляду, проказав: «Так повинно бути, моя люба», — надто рішуче, щоб вона насмілилася мовити іще хоч слово; і наступної миті Кроуфорд повів її в кінець зали, і там вони зупинилися, чекаючи, поки до них приєднається решта танцюючих, одна пара услід за іншою.

Вона ніяк не могла цьому повірити. Бути першою поміж таких елегантних молодих панянок! Надто вже це велика честь. До неї поставилися, як до її кузин! І її думки звернулися до обох кузин із щирим та ніжним жалем, що вони зараз не вдома і не можуть посісти належне місце в бальній залі та й собі взяти участь у розвагах, що, звичайно, були б їм такі приємні. Вона так часто чула, як вони мріяли про бал у себе вдома, мов про найбільшу радість у житті! І треба ж, щоб бал влаштували тоді, коли їх немає вдома, — а вона відкриває бал, та ще й у парі з містером Кроуфордом! їй хотілося думати, що зараз вони б уже не стали їй заздрити; але при згадці про те, як тут усе було восени, як вони колись поводилися одне з одним під час танців тут, у домі, сьогоднішні події видавалися їй просто незбагненними.

Бал почався. Для Фанні її становище було радше почесним, ніж приємним, — у всякому разі, під час першого танцю; її партнер був надзвичайно задоволений і старався її розважити. Але вона була надто налякана, щоб почуватися щасливою, принаймні доти, поки вважала, що всі на неї дивляться. Проте, юна, гарненька, тендітна, вона через свою сором'язливість виглядала ще більш привабливою, і навряд чи бодай хтось у цій залі міг не замішуватися нею. Вона була мила, скромна, вона була племінницею сера Томаса, і всі невдовзі помітили, що за нею упадає містер Кроуфорд. Цього було досить, щоб вона завоювала загальну прихильність. Самого сера Томаса вельми порадував її успіх; він пишався племінницею; і, не схильний, на відміну від місіс Норріс, пояснювати її зовнішню привабливість благотворним впливом Менсфілду, він подумки схвалив себе за те, що дав їй усе інше: її освіта і манери — це лише його заслуга.

Міс Кроуфорд розуміла, про що думає сер Томас, і, не зважаючи на все завдане ним лихо, відчула непереборне бажання показати себе якнайкраще; вона скористалася нагодою і ступила до нього, щоб висловити своє захоплення Фанні. Її похвали прозвучали щиро, і він сприйняв їх саме так, як їй хотілося, приєднавшись до цих похвал, наскільки те дозволяли його поміркованість, почуття пристойності та неспішна манера говорити, і, здавалося, міг судити про цей предмет набагато впевненіше від своєї дружини, до якої Мері, побачивши її поблизу на канапі, підійшла сказати кілька схвальних слів про Фанні.

— Так, вона справді виглядає дуже мило, — була незворушна відповідь леді Бертрам. — Чепмен допомогла їй вдягтися. Я послала до неї Чепмен.

Їй, правду кажучи, було байдуже, що хтось милується її племінницею; проте власне благодіяння — послати до Фанні Чепмен — так її розчулило, що вона ніяк не могла про це забути.

Міс Кроуфорд знала місіс Норріс досить добре, щоб не сподіватися порадувати її компліментами на адресу Фанні; до цієї слід було звертатися по-іншому:

— Ах, мадам, як нам сьогодні бракує наших любих місіс Рашворт та Джулії!

І місіс Норріс відповіла їй такими усмішками та люб'язностями, на які їй лишень вистачило часу, оскільки вона була страшенно заклопотана — влаштовувала партію в карти, робила невпинні натяки серові Томасу і намагалася пересадити всіх літніх родичок та компаньйонок на кращі місця.

Проте міс Кроуфорд виявила набагато меншу прозірливість, бажаючи зробити приємне самій Фанні. Вона хотіла сповнити її серденько щасливим збентеженням, навіяти їй відчуття власної значущості; вона бачила рум'янець на щоках Фанні і, приписавши це зовсім іншій причині, все ще хотіла виконати свій намір, коли підійшла до неї після перших двох танців і мовила з багатозначним виглядом:

— Може, ви мені поясните, нащо мій брат їде завтра до Лондона? Він каже, що в нього там якісь справи, але не зізнається, які саме. Уперше в житті він не бажає поділитися зі мною! Але така вже наша доля. Усім нам рано чи пізно знаходиться заміна. Я от уже зараз маю дізнаватися у вас — скажіть, заради Бога, нащо він їде?

Фанні так твердо, наскільки могла подолати збентеження, запевнила, що нічого не знає.

— Ну, тоді, — засміявшись, мовила міс Кроуфорд, — мені доведеться припустити, що він просто захотів супроводжувати вашого брата, щоб дорогою поговорити про вас.

Фанні зніяковіла, та це була прикра ніяковість; а міс Кроуфорд дивувалася, чого вона навіть не усміхнеться, і ладна була вважати її надто полохливою, чуднуватою, якою завгодно — лише не байдужою до залицянь Генрі. Для Фанні цей вечір був дуже приємним, та зовсім не завдяки увазі Кроуфорда; їй не хотілося, щоб він знову запросив її танцювати аж надто скоро і таким чином змусив тітоньку Норріс підозрювати, що, розпитуючи її про час вечері, мав на меті лише ангажувати Фанні на цю частину балу. Але цього було неможливо уникнути; адже він так старався, щоб вона відчувала його постійну увагу; і, хоч вона не могла сказати, що він поводився неприємно, що в його манері було щось неделікатне чи нав'язливе, — а іноді, коли заводив розмову про Уїльяма, він і зовсім не був їй осоружним, бо говорив з душевною теплотою, що, звичайно, свідчило на його користь, — все ж не його увага зробила цей вечір таким приємним для Фанні. Вона почувалася щасливою щоразу, коли бачила Уїльяма і розуміла, як йому весело; кожні п'ять хвилин, що їй траплялося походити з ним по залі та послухати, що він каже про своїх партнерок; вона була щаслива від того, що знала, як усі нею милуються, і від того, що чекала двох обіцяних танців з Едмундом — чекала весь вечір, бо її весь час запрошували інші, а з ним вона так і не змогла домовитися. Вона була щаслива навіть тоді, коли це бажання справдилося, хоч він і не виявляв особливої радості чи ніжної турботи до неї, як сьогодні вранці. У нього не лишалося на це душевних сил; але Фанні була щаслива від того, що з нею, зі своїм другом, він може віднайти спокій.

— Я втомився бути люб'язним, — мовив він. — Говорив, не змовкаючи, весь вечір, хоч і не мав чого сказати. Але з тобою, Фанні, я відпочину. Ти не вимагатимеш від мене світських балачок. Насолодімося мовчанням.

Фанні не наважилася навіть сказати, що згодна. Втома, викликана, певно ж, надміром тих переживань, у яких він зізнався сьогодні вранці, вимагала особливої поваги, і вони танцювали обидва танці з такою стриманістю, що ніхто, спостерігаючи за ними, не зміг би подумати, наче сер Томас виховав дружину для свого молодшого сина.

Вечір був невтішним для Едмунда. Міс Кроуфорд була дуже весела, танцюючи з ним перший танець, але не така її веселість могла б його порадувати; вона радше збентежила його, ніж заспокоїла; а потім, — адже він просто не міг не запросити її знову, — вона завдала йому болю своєю манерою говорити про його майбутнє служіння, якому він мав віддатися так скоро. Вони і говорили, й мовчали; він наводив розумні докази, з яких вона продовжувала глузувати, і розійшлися вони, однаково роздратовані. Фанні не могла втриматися, щоб хоч краєчком ока за ними не простежити, і побачила досить такого, що певною мірою її задовольнило. Це було справжнє варварство — почуватися щасливою, коли Едмунд страждає; та все ж певність у тому, що він страждає, могла — й повинна була — подарувати їй хоч крихту щастя, і так воно й сталося.

Коли ж їхні два танці скінчилися, Фанні вже й не хотіла, і не була в змозі танцювати більше; і сер Томас, бачачи, що вона, задихана, притискаючи руку до грудей, уже просто походжає кімнатою, а не танцює, звелів їй сісти. Від тієї миті містер Кроуфорд також сидів на місці.