Нік Ремені - Не плач, кохана!

Дівчина працювала в їдальні. Одного разу її покликали до столика відряджені грузини. Вони просили порекомендувати, у кого можна переночувати. Вона запропонувала свій будинок. Жили вони з матір'ю вдвох. Місця вистачало.

Минув тиждень. За ним другий. Чоловіки не збиралися йти. Сказали, що знайшли роботу. Клава порадилася з матусею. Та відповіла. Мовляв, нехай живуть постійно, але тільки справно платять.

Самий повний грузин, амбал за сто кілограмів, став залицятися до неї. Повільно, але впевнено став схиляти її до співжиття, використовуючи політику батога і пряника. Він то обдаровував її та маму, то погрожував, що розправиться з ними. Клава стійко трималася.

Але одного разу бригада з'явилася на квартиру сильно п'яною. Бригадир нічого не тямив.

Він зайшов у кімнату дівчини. Сів поруч на ліжко. Коли вона попросила його вийти, уперся:

— З тобою поговорити не можна?

— Кажіть, але рук не розпускайте.

Після цих слів повалив її на ліжко. Вона спробувала закричати. Затиснув рот рукою. А потім оглушив ударом по голові. Вона розслабилася, втратила свідомість і вже не чинила ніякого опору. Він задовольнив своє бажання.

Вранці вона прокинулась і відчула сильний головний біль. У неї відкрилася кровотеча. Вся простирадло була в помаранчевих плямах. Ні про яку роботу не могло бути й мови.

Вона згадала, що сталося. Образа, гостра фізична біль переповнили її.

Почала одягатися, щоб відправитися до міліції.

В цей час до кімнати заскочив ґвалтівник. Став перед нею на коліна, притиснув руки до грудей.

— Прасти мене, — заголосив. — Все це вийшло по-п'янці. Дурень дурнем був вчора.

— У міліції розберуться, — відповіла вона.

Коли вона після довгих умовлянь не відмовилася від свого наміру, амбал почав погрожувати.

— Міліція тибе не паможет. Навіть якщо мене посадять, мої хлопці тебе приріжуть.

Вона була непохитною до тих пір, поки насильник не став говорити, що не пошкодує і її маму.

Тільки тоді Клава відмовилася від свого наміру. Так грузин схилив її до співжиття. Пізніше з'ясувалося, що ніякі грузини не відряджені. Промишляють крадіжками. В домі з'явилися невідомо звідки різні речі.

Кожен день Клава збиралася в міліцію, але постоялець не давав їй це зробити. Застосовував випробуваний метод батога і пряника: обдаровував їх з матір'ю подарунками. Коли вони від них відмовлялися і намагалися заявити в правоохоронні органи, погрожував.

Так тривало недовго. Незабаром квартиранти залетіли. Їх забрали на гарячому. Прийшли на квартиру. І знайшли крадені речі. Будинок вже був оформлений на Клаву. Її судили, як спільницю. Будинок і все майно конфіскували.

Мама не могла перенести такого. І під час суду померла. Клава загриміла у виправно-трудовий табір відбувати свої п'ять років.

Слухав Клаву і відзначав для себе, що її доля дивно схожа на мою. Я теж нічого не крав. Проявив слабкість і отримав термін ні за що.

— Знаєш, наші долі дивно схожі. Мене теж використали. Я не знайшов у собі сил, щоб відбитися від Бизюка.

— Ось чому я боюся незнайомих людей. Не знаєш, що у них в голові.

— Я все більше починаю переконуватися, що за своє щастя треба боротися. Іноді з кулаками.

— Щоб не сталося, ми повинні допомагати один одному, — каже вона.

— Нам треба бути разом. Назавжди!

Клава зробилася серйозною, якою я раніше ніколи не бачив. Повторила за мною:

— Назавжди!

20.03.1952 рік

В досягненні нових успіхів комуністичного будівництва велика роль належить радянським жінкам — гарячим патріотками соціалістичної Батьківщини. Звільнені від пут політичного і економічного гніту капіталізму, славні дочки радянського народу розгорнули свої творчі здібності, стали активною творчою силою соціалістичного суспільства.

Газета «Правда» від 8 березня 1952 року

В ту ніч у мене сильно розболілася голова. Всю ніч я прометався на нарах. Чуб кілька разів мене заспокоював.

— Заспокойся, Кулінар, — сонним голосом бурчав він з нижнього ярусу. — Встану, ти в мене отримаєш.

Я спустився до нього.

— Не ніч, а катування. Як я можу спати, якщо знаю, що з моєю коханою щось відбувається.

— Навіщо мучиш себе. Візьми і запитай.

— Питав. Вона не говорить.

— Значить, не так питав, — втрутився в розмову Окуджава. — Запитай, як мужик. З пристрастю.

Я не знаходив собі місця. Ледве дочекався, коли наш воронок приїде на комбікормовий завод. Нерви мої були на взводі. Ледь побачив осину талію своєї коханої, одразу підбіг до неї.

— Клава, якщо ти не скажеш, що з тобою відбувається, я можу зробити з собою що завгодно.

Вона довго уважно дивилася на моє змарніле обличчя, на мої тремтячі руки. Нічого не сказала. Ткнулася мені в груди й заридала. Плакала вона довго й невтішно. Коли трохи заспокоїлася, промовила:

— Я не з одним тобою займаюся любов'ю.

— Що?!

У мене запаморочилось у голові. Далася взнаки безсонна ніч. Я звалився біля ніг Клави. Отямився, коли Миша Молдаван хльостав мене по щоках і поливав холодною водою.

Клава плакала. Її худенькі плечі здригалися від ридань. Тітка Женя погладжувала її вкриту товстою коричневою хусткою голову і заспокоювала, як маленьку дитину.

Цей день мені здався самим довгим. Ми з Клавою не дивилися один одному в очі, наші руки не стикалися, коли вона зав'язувала мішки, а я відносив їх у штабелі. Ми мовчали, вбиті новиною, яку вона знала раніше, але не насмілювалася мені сказати.

Вночі я знову не спав. Десь читав, що від любові до ненависті один крок. Я відчув це на собі. Я зненавидів її. Вигадував для неї покарання, щоб ця сука пам'ятала мене до кінця життя.

Але гнів швидко змінився на милість. Я згадував, що їй довелося пережити. Що п'яний грузин спочатку зґвалтував її, потім схилив до співжиття, що з-за нього вона мотає термін. Але як вона могла допустити таке: жити зі мною і одночасно з іншим чоловіком?!

Вранці, втомлений, хиткою ходою я вийшов з барака. Озирнувся навколо. Ліхтарі, прожектори, високі огорожі, колючий дріт, сірий колір старих будівель.

Вже зійшов сніг. В основному його вивезли за високий паркан з колючим дротом. А той, що залишився, злизало скупе березневе сонце.

Вчора перший раз очистили повністю попереджувальну смугу. Стала видна чорна доріжка землі, яка відділяла огорожу від бетонки.

Згадалися слова Блока: «Все будет так. Иного нет».

«Життя одноманітне і нудне. Мені від нього нічого не треба. Зараз залізу на високий паркан, — подумав я. — Нехай автоматна черга припинить всі мої страждання».

Я перетнув смугу. Це помітив боєць на вишці. Пролунала автоматна черга. Я повинен вже бути мертвий. Але чому я живий?!

В цей час сильний удар звалив мене з ніг. Я втратив свідомість. Коли отямився, побачив Ольвача, Молдавана і Чуба.

— Я його зараз у карцер спущу. Будемо розбиратися, як з ним вчинити. Може строк додати за спробу до втечі? — говорив розгніваний Ольвач.

— Він нікуди не збирався тікати. У нього з головою сьогодні не в порядку. З ранку лізе куди попало, — пояснював Молдаван.

— Його, мабуть, треба лікувати, а не карати, — додав Чуб.

— Знаю я вас, — говорив з прононсом Рябий уже спокійним, командним тоном. — Якби він зробив ще рух, не стрілець, я уклав би його тут же.

— Ні про яку втечу не може йти мова, — переконував Ольвача Молдаван.

— Він і вранці втрачав свідомість, — додавав Чуб.

Побачивши, що я розплющив очі, Ольвач вдарив мене в живіт носком хромового чобота.

— Вставай і друзів своїх дякуй. Вигороджують тебе, аж піна з рота летить. Я б тебе тут же і прикінчив за спробу до втечі.

— А мені все одно, — байдуже промовив я, не встаючи з землі. — Стріляйте!

Ольвач на мить оторопів. Він грався наганом, розмірковуючи, як йому вчинити.

— Не городи казна що, — Миша різко підняв мене з землі. — Підемо відіспишся.

— Зникніть з моїх очей, поки я добрий, — у нагані барабан повністю забитий. І, як знаєте, він стріляє, — знову почав нервувати Ольвач.

— Що сталося? — запитали мене друзі, коли ми відійшли на безпечну відстань.

— Клава ділить мене з іншим мужиком.

Мишко зупинився, подумав, потім впевнено сказав:

— Не може в неї бути іншого чоловіка. Всі розмови у неї тільки про тебе.

— Може. Вона мені сама сказала.

— Ти розберися спочатку, потім на колючий дріт лізь, — вставив Іван. — Я теж хотів покінчити з собою. Спасибі вам. Врятували.

— Нічого розбиратися. І так все ясно.

— Підійди до неї, розпитай, — наполягав Миша.

— Ні. З мене досить того, що знаю.

Я сказав Миші неправду. Мене дуже хвилювало, з ким ділить мене Клава.

Ми з нею кілька днів не підходили один до одного. Я ламав голову, хто ще ділив зі мною, як мені здавалося раніше, жінку, яка належала тільки мені.

В голову лізли різні здогадки. Між іншим, задавав собі питання: чому в неї не могло бути чоловіка. Адже познайомилися ми з нею нещодавно. Вона відсиділа більше чотирьох років. І мала право на особисте життя.

Клава теж нічого не говорила. Вона тільки витирала сльози, крадькома поглядаючи на мене.

Що сталося? — не міг второпати, в чому справа, Вася.

Я нічого не відповідав, бо не знав, що відповісти. У мене як і раніше не вкладалося в голові, як це можна займатися любов'ю зі мною, зі мною проводити разом час, збиратися зі мною прожити життя і одночасно займатися коханням з іншим чоловіком.