— Тобі не вдасться зіскочити з гачка, — забризкав слиною Косяк.

Миша трохи подумав і вже спокійно сказав:

— У мене в будуправлінні вірні друзі залишилися. Поклонюся їм, але гроші віддам сповна. Не хочу у такої тварюки, як ти, бути в боргу.

Соломон докурив цигарку.

— Я ж казав: треба розбиратися. Пришити — справа нехитра. Але за що?

Пашка намагався ще щось вимагати у Миші, але Черчіль різко обірвав його.

— Накуришся травки, бігаєш дурень дурнем. Як тебе ще в карцер не спустили?!

Миша вийшов з натовпу, узявся за голову:

— Навіщо я з цією тварюкою зв'язався?! Продався за кисет тютюну.

— Тепер вони тобі не дадуть проходу. Будуть нагадувати: віддай борг.

— Навіщо я зв'язався з Косяком? Навіщо? Обходив десятою дорогою. І треба було обходити, — продовжував картати себе Миша.

— Все минеться, — намагався його заспокоїти я.

— Я не люблю залишатися в боргу. Тим більше в таких покидьків, як Косяк, — сказав Молдаван. — Завтра ж зв'яжуся зі своїми друзями. Нікуди не дінуться, допоможуть.

17.04.1952 року.

Вони відловили Мишу Молдавана в побутовій кімнаті. Пашка підійшов до нього впритул. Поплескав по круглій сідниці.

— Добра молодичка. Нічого не скажеш. Нормальний станочок.

— Приберись! — сказав йому Молдаван.

— Боржок коли платити збираєшся?

— На цьому тижні. Друзі допоможуть.

— Не вірю я твоїм обіцянкам.

Косяк взяв Молдавана за руку й потяг до столу.

Миша вирвався і з усієї сили заїхав Косяку у вухо. Той не втримався і впав на підлогу.

Першим відреагував на такий випад Молдавана Босий. Він усією масою свого тіла попер на Мишу, намагаючись задавити його, укласти на підлогу. Але Миша спритно ухилився і підставив йому підніжку. Босий розпластався поряд з Косяком, який не міг оговтатися від удару, сидів на підлозі і ковтав соплі і кров, які текли в нього з носа.

Побачивши, як спритно Миша завалив на підлогу Босого, Косяк закричав братві:

— Що ви стоїте! Ату його!

Братва не наважувалася наблизитися до розлюченого Молдавана, який стояв один проти всіх, стискаючи кулаки.

Першим кинувся виконувати команду Пронос. Розмахуючи худими руками, він рушив на Мишу. Кулачний бій закінчився тим, що Молдаван ударом у щелепу уклав на підлогу і Проноса. Той не подавав жодних ознак життя.

В цей час інші члени петушиної зграї оточили Мишу з усіх боків. Він тримав кругову оборону і проривався до дверей.

Він, відбиваючись ногами і руками, плечем штовхнув двері, сподіваючись вирватися з оточення і прорватися в барак. Але хто-то з братви завчасно закрив двері на замок, щоб не зайшов хтось сторонній.

Миша сильним ударом ноги вибив двері, але послизнувся і впав на підлогу. Йому заламали руки за спину. Але він продовжував відбиватися ногами і головою.

Тоді Косяк, який вже піднявся з полу, завдав непокірному удар по голові поліном. Миша втратив свідомість і впав на підлогу.

Його потягли до столу. Поклали так, що тулуб був на столі, а ноги — на бетонній підлозі.

— Що стоїте? Підготуйте верстат до роботи, — розпорядився Косяк.

З підбитим оком Босий опустив на землю штани і кальсони Миші, оголивши його сильні ноги і білі сідниці. Молдаван не оказував ніякого спротиву, тому що втратив свідомість.

Не соромлячись натовпу, Косяк підійшов до нього, поплескав його по голому білому заду:

— Ось ти і попався. А то все з себе целочку зображав. Дупа, як горіх. Отпорем його, щоб надовго нас запам'ятав.

Не соромлячись натовпу, першим спробував непокірного Мишу, який у несвідомому стані стояв літерою «Г», як його і поставила братва: тулуб — на столі, ноги — на підлозі.

Задовольнивши своє бажання, Пашка сказав:

— Пахани, продовжуйте згідно куплених квитків.

Півняча зграя вишикувалося до Миші в чергу.

Він нічого не бачив і не чув. Не пручався, не чинив опору. Кожен з черги отримував своє і спішив покинути зборище.

Наприкінці почали підходити сторонні, особливо спраглі. У тому числі колишній начальник великого підприємства.

Він і розгледів, що із заднього проходу Миші йде кров.

Підбігли люди Косяка.

Сам Паша оглянув місце. Побачив калюжу крові біля ніг Молдавана, вимовив твердо:

— Достатньо!

Мішу одягли і відтягли на нари.

А вранці табір облетіла страшна звістка: Миша Молдаван повісився.

Вночі оговтався. Згадав, що з ним трапилося. Десь дістав мотузку. Повісився на спинці своїх нар.

Коли Косяк рано вранці вирішив перевірити, як би чого не вийшло, він мало не зіткнувся з Мишею, який висів на нарах. Його ноги не діставали до підлоги кілька сантиметрів. Косяк подумав, що той стоїть.

— Що застиг? — запитав.

Той йому не відповів. Пашка наблизився до небіжчика, хотів помацати його за плече, і жахнувся.

Він побачив мотузку і голову, яка неприродно схилилася на плече. І кинувся бігти.

Про те, що трапилось, я дізнався вранці. Мені до болю стало шкода Мишу. Підери давно заглядалися на його струнку фігуру, смугляве обличчя з темними очима. Косяк весь час домагався його. Але не виходило. Миша не йшов ні на які обіцянки. Але його все-таки дістали. Обставини так склалися.

Вже на будівництві мене покликав Черчіль.

— Побіжи на основний корпус. Поклич Косяка, — сказав він голосом, з якого я зрозумів, що Косяка не чекає нічого хорошого.

— Скажи, розмова гаряча є. Нехай негайно чухає сюди, — додав Соломон.

Я поспішив на основний виробничий корпус.

Коли прийшов Косяк, першим не витримав Соломон:

— Підер, нарік кінчений. Фуфло. Коли ти, нарешті, заспокоїшся? Навіщо Молдавана опустив?

— А ви що? Не знаєте?! Тому, що він заборгував мені, — опустив голову Косяк.

Він знав, що такі проколи не прощаються. Йому доведеться тримати відповідь.

— Він обіцяв тобі повернути за пляшку, — не втримався я.

— Навіщо торкнув чистого пахана? — піднявся з лавки Соломон.

Косяк машинально відступив. Він пам'ятав силу кулака Кості і боявся його удару. Черчіль теж не змушував себе довго чекати.

Соломон затягнувся цигаркою:

— Коли ти, криса, нажреся? Або тебе заспокоїти навіки?

— Хто ж знав, що він руки на себе накладе.

— Менше травку кури, тоді навчишся розбиратися в людях, — додав Черчіль. — Навіщо ви його ґвалтували?

Соломон з розмаху заїхав Косяка в лоб. Той встояв. Намагався було піти.

— Стій! Розмова не закінчена, — сказав Соломон. — Без покарання звідси не підеш. Це тобі останнє попередження, це твоя остання витівка. Якщо подібне трапиться ще, вважай, ти не жилець на цьому світі.

— Покарання для тебе вже є, — обернувся Черчіль до Косяка, який боявся піти і повертатися не хотів. — Ти заспіваєш півником.

Косяк кинувся в ноги Соломону.

— Що завгодно, тільки не це!

Соломон викинув цигарку. Пнув ногою Косяка.

— Соломон, вік служити буду. Тільки не це.

— Окуджава! У тебе завжди, як залізний. Спробуй, яке у нього очко, — сказав Соломон.

— Хватить йому ходити в целочках, — додав Черчіль.

Косяк стояв, не сміючи тронутися з місця.

Черчіль підсумував розмову:

— І відсмокчеш у Окуджави. Ми перевіримо.

Опустивши голову, Пашка пішов геть.

— Так йому, підеру, і треба, — додав Окуджава.

Смерть Миші потрясла його творчу душу.

Ми випиваємо по чарці, поминаємо Мишу. Він був правильним паханом, нікому не робив поганого. Був виключно чесним і справедливим. Я завжди думав, за які гріхи цю правильного людину запроторили за грати, де йому довелося зіткнутися з косяками, босими і подібною твар’ю.

Черчіль встав, підняв чарку, промовив:

— Давайте пом'янемо бійця, який передчасно пішов від нас, бійця за справедливість, дуже чесного Мишу Молдавана, який загинув так безглуздо.

Випили. Почали шкодувати, що не могли запобігти цій безглуздій смерті.

— Хто б міг подумати, що його зґвалтують, хто б міг подумати, що з-за цього він накладе на себе руки, — міркував вголос Окуджава.

Я не міг уявити, що більше ніколи не побачу Мишу. З його вибуховим характером, загостреним почуттям справедливості, з готовністю завжди підставити своє плече. Миша був справжній боєць. Не терпів брехні і фальші, не переносив підлих людей, завжди відстоював справедливість.

Існує поширена думка, що зеки гризуться один з одним, у них переважають вовчі закони. Зеки, як і всі люди, бувають різними. І між ними теж може бути дружба.

Приклад тому — Миша Молдаван. Скільки разів він хотів покінчити з Ольвачем і отримати вищу міру покарання тільки заради того, щоб ми з Клавою могли бути щасливі.

Мені довелося прикладати великих зусиль, щоб його переконати, що від цього не повинні постраждати ні він, ні я, ні, тим більше, Клава.

Мені його буде дуже не вистачати. Ми заговорили навперебій, кожен згадуючи якийсь епізод з Мишею.

— Ти думаєш, від хорошого життя мужик на мужика лізе, баби колупаються одна в одної в манді, — каже мені вже добряче захмелілий Окуджава. — Нас усіх тут опустили. Обов'язково вішатися треба? Так?

— Я б теж, напевно, повісився, якби мене опустили, — відповідаю Окуджаві.

— Кулінар, не прикидайся святим. Ми всі тут грішники… за винятком Молдавана. Царство йому небесне, — вимовляє Окуджава.

Після горілки тягнемо чефір з зечок — алюмінієвих кружок. Валера продовжує свої філософські міркування.