Нік Ремені - Не плач, кохана!

Соломон в черговий раз послав мене до Пашки передати тому інформацію, яка мала ультимативний характер. Почувши її, Косяк довго лаявся. Посилав мене подалі.

— Причому я, — відповідав йому. — Мене попросили, слово в слово тобі передав. Ти на мене не гони пургу.

В цей час до Пашки підбіг один з дружків.

— Слухай, це не по-братськи. Чуб запросив шмару. Сам її тягне. З нами не поділяється.

— Я дав можливість всім спробувати, — загорівся Косяк. — Ми зараз поставимо Чуба на місце.

Косяк забув про мене і рішуче попрямував в підвальне приміщення.

Я залишився стояти на місці. Думав про Чуба. Друг, називається, мені нічого не сказав, а нарикам все відомо. Тим не менш, я знав характер механізатора МТС і звичаї Косяка і його зграї. Без бійки не обійдеться. Іван ляже трупом, але свою наречену нікому не віддасть.

Щодуху помчав до Соломона. Без його втручання залагодити конфлікт не вдасться.

Ми прийшли в напівтемний підвал якраз у той час, коли ситуація там дуже загострилася. Іван стояв один з арматурою в руках. До нього наближалася група нариків на чолі з Косяком.

За спиною Івана тихо схлипувала Гульнара.

Ми з Соломоном встали між Іваном і зграєю Косяка.

— Що пір'я дістали? — запитав миролюбно Костя. — Слів не вистачає?

— Він не хоче поділитися з нами своєю шмарою, — сказав Пашка. — Егоїст. Я подбав про всіх.

— Це не по-братськи, — підтримав Пашку Босий.

— Це моя наречена. Я на ній одружуся. Ви розумієте, наречена! — закричав Чуб.

— Ха-ха-ха! — засміявся Косяк. — Подивися на її чорномазу пику, на вузькі очі. Якби зустрів її на волі, обминув би десятою дорогою. Це тут подітися нікуди.

Соломон з розмаху заїхав Косяку в лоб.

Той упав на бетонну підлогу, але швидко піднявся. Знову став у стійку, відійшовши від Соломона на безпечну відстань.

— Вибачся перед жінкою, криса, — сказав Костя.

— Ти, Соломон, на себе багато не бери. І на тебе управа знайдеться.

— Попроси пробачення, — сказав.

Косяк кинувся на Костю з заточкою. Той сильним ударом в лоб звалив його на бетон вдруге. Косяк не міг відразу встати. Друзі Пашки мовчки розійшлися.

Він теж встав. Обтрусився. Побрів слідом за своїми дружками.

— Не бійся, Гульнара. Тебе ніхто не чіпатиме. Ми не зовсім втрачені. Сім'я — це святе, — заспокоїв жінку Соломон.

19.05.1952 рік

Радянські люди із задоволенням зустрічають затверджений Верховною Радою СРСР новий бюджет нашої соціалістичної Батьківщини. Державний бюджет СРСР на 1952 рік повністю забезпечує грошовими засобами здійснення намічених партією і урядом величезних заходів в області подальшого підйому народного господарства, добробуту і культури трудящих.

Газета «Правда» від 10 березня 1952 року

Сьогодні у Черчіля день народження. Він замовив горілки та закусити. Але передати підігрів вільнонаймані не встигли. Коли прийшли, біля об'єкту вже стояв воронок. Тому вони сховали передачу, де лежала гора смоли.

Туди сховали і горілку, і хаванину.

Коли Черчіль дізнався, що передача зірвалася, він засмутився.

— Невже свій день народження доведеться відзначати насухо! — журився він.

Його вже встигли привітати не тільки свої, але і виконроб, навіть Коля Моторист.

Василь Іванович мовчки слухав зажуреного іменинника. В його голові визрівав якийсь план. Нарешті він піднявся, сказав Мотористові:

— Коля, бери сокиру і відро. Йдемо зі мною.

Всі запитливо подивилися на виконроба. Ніхто не знав, що він задумав.

Соломон наказав мені миттю доставити відро і сокиру. Моторист поклав сокиру в відро і пішов слідом за виконробом.

Вони зайшли на прохідну. Охоронець за всіма правилами закрив їх у клітці з металу, цегли та колючого дроту, але шмонати не став. Лише запитав:

— Чому залишаєте об'єкт в робочий час?

— Смола потрібна, залити дах. В одному місці підтікає, — пояснив виконроб.

— Тоді проходьте.

Охоронець, не виходячи зі своєї кімнати, відчинив двері-решітку, яка вела на вулицю.

Чоловіки підійшли до гори смоли. Повозилися там трохи, поки бійці на вишках не втратили до них інтерес. Потім склали у відро передачу і засипали її смолою.

Охоронець запустив їх у клітку. Колі, який ніколи не брав участь у подібних вилазках, зробилося погано. Йому здавалося, що охоронці їх обов'язково перевірять. Вони з виконробом пошкодують про те, що трапилося.

Але Василь Іванович спокійно сказав:

— Відкривайте, хлопці, ми поспішаємо.

«Все, — жахнувся Моторист, — ми залетіли. І навіщо треба виконробу ще підганяти охоронців. Зараз почнуть шмонати, щоб не вказував, як їм виконувати свої обов'язки».

Але в кімнаті поруч дотримувалися іншої думки. Там вважали, що вільнонайманих перевіряти не треба, вони вийшли з закритої зони на кілька хвилин, завантажували відро під наглядом стрільців на вишках. Не проявивши до них абсолютно ніякого інтересу, пропустили на територію хімкомбінату.

Виконроб і Моторист основною асфальтованою дорогою пішли вглиб будівництва до головного виробничого корпусу. Я поспішив слідом за ними. Коли вони зайшли в приміщення, висипали вміст на землю, підібрав пакет і відніс його усміхненому Черчилю. Таким чином, першим виголосили тост не за іменинника, а за Василя Івановича, який зробив нам свято.

У другій половині дня вийшли на свіже повітря. Розім'ятися, зробити що-небудь корисне для суспільства і країни, для партії Луніна — Сталіна. Наводили порядок біля бетономішалки. Бригада працювала в своєму традиційному режимі: готувала чергову порцію бетону.

Ми з Окуджавою підкидали щебінку, яку автомобілі і люди затоптали в землю, розкидали по прилеглій території. Валера пив нарівні з нами, але швидко захмелів. Соломон, який розливав горілку, в кінці його став обходити. А Черчиль запропонував йому поспати в роздягальні.

Однак Окуджава категорично відмовився. Він разом з усіма вийшов на вулицю. Його кидало з боку в бік. Він став агресивним. Коли ми з ним совковими лопатами підкидали щебінку, я боявся, як би мій сусід не полетів разом з лопатою.

У цей час невідомо звідки з'явився Василь Іванович. Як і годиться виконробу, став робити зауваження. Вчити зеків, як треба працювати.

Зупинився біля нас з Валерою. Ми згрібали тільки верхній шар щебінки, товстий шар її був затоптаний в землю. Василь Іванович підійшов до Окуджави, вказав йому, що треба чистити більш глибоко.

— Ви так думаєте? — запитав його невдоволено Окуджава.

— Не думаю, а кажу вам, як треба робити, — спокійно відповів той.

Окуджава несподівано обурився.

— Значить, ми погано працюємо? Так? Ми погано працюємо? Я тебе зараз огрію по горбу лопатою, щоб більше не набридав.

Він намагався кинутися на виконроба з лопатою. Не знаю, як би розвивалися події далі, Окуджава вже замахнувся на виконроба, але я вчасно зупинив його.

Разом з Черчилем потягли Окуджаву до бочки з водою. Занурювали його голову до тих пір, поки той не став дивитися на нас олов'яними очима.

— Вистачить, — сказав Соломон. — Як би не віддав кінці.

Валеру завели в роздягальню. Почали приводити до тями. Забіг виконроб. Він не втримався. Кілька разів заїхав Окуджаві в морду.

Тут до нас дійшло, що напад на керівника міг помітити стрілок на вишці, доповісти про конфлікт охороні. А та повідомити в табір. У будь-яку хвилину може примчать перевірка.

— У разі перевірки ми всі залетимо в бур, — зробив висновок Соломон.

Черчіль не на жарт перелякався:

— Постраждають і вільнонаймані.

«А мені додадуть термін, — пронизала все моє єство жахлива думка. — Прощай вільне життя!».

Ніхто не знав, що робити далі. Всі були в паніці. Піднявся хипиш.

Лише Василь Іванович не виявляв особливого занепокоєння. «Чапай» думав. Він знав, що трубка не реагує на алкоголь, якщо вип'єш соняшникової олії. Але де її взяти!? Всі погляди звернулися до Моториста.

— Коля, виручай! — попросив його винуватець торжества.

Коля благополучно минув прохідну. Коли у нього запитали, чому раніше часу залишає об'єкт, він відповів, що йому треба з особистого питання. Виконроб його відпустив.

З кімнати вийшов охоронець і ретельно обшукав його.

У найближчому магазині Моторист купив пляшку соняшникової олії. Потім перелив її в маленьку пляшечку. Заховав у труси.

На прохідній охоронець спитав невдоволено:

— В чому справа?

— Годинник забув, — відповів Моторист.

З кімнати вискочив інший охоронець. Ретельно перевірив Колю, але лізти в причинне місце посоромився.

— Ти з ними обіймаєшся. А це досвідчені злочинці, — наганяв йому жаху охоронець. — Пропав твій годинник.

Коля зробив перелякане обличчя і поспішив на робоче місце.

Він передав олію, забрав годинник і пішов додому.

Ми були врятовані. На щастя, стрілки на вишках нічого не помітили. Охорона не піднімала тривогу. Нам нічого не загрожувало. Все в черговий раз зійшло з рук. Але так далі тривати не може.

22.05.1952 рік

Сьогодні я пити не став.

— Що сталося? — запитав Черчіль, підозріло поглядаючи в мою сторону.

— Ніч не спав, серце задавило.

— Рано ти скаржишся. Що ж далі з тобою буде? — не відставав Черчіль.