Вона почувалася справді втомленою, вижертою ізсередини якимсь велетенським хробаком, і з вирвою після вибуху авіабомби замість серця. Брудна, липка від поту, огидна й вичавлена, як цитрина. Їй було за тридцять, усі знають, що в цьому віці схуднути геть непросто, а секс видається не таким казковим, як про це пишуть у бабських журналах. На додачу прокинувшись якось уранці, можна побачити в дзеркалі власне подвійне підборіддя. Вона повсякчас запитувала себе: як це так, щоб кожного разу фінал був однаковісінький? Спершу повне очамріння, плани й сподівання, і раптом ні сіло, ні впало: бемц! У ній зростало величезне відчуття, що світ скривдив і покинув її, і вона вже зовсім не криючись, розплакалася. Однією рукою намагалася надягти чорні окуляри, а другою витерти соплі, що дзюрком текли з носа. Дістала носовичка, окуляри випорснули з руки й брязнули на підлогу прямісінько під чоловічі ноги, у піжонських кросівках і фірмових штанях… Почувся хрускіт пластмаси й скла.

— А-а-апчхи! — Ядзя чхнула, густо вкриваючи соплями круті кросівки незнайомця.

— Курва мать..! — верескнув чепурунчик чистісінькою польською й скорчив таку міну, наче хотів будь-що втекти від своєї вкритої шмарклями ноги. — У вас що, зовсім дах поїхав?

Ядзя не спромоглася на якусь дотепну відповідь. У її серці жах змішався з полегшенням, бо що не кажи, а зустріти земляка завжди приємно. Людина не почувається такою самотньою. Разом з тим вона замислилася, як це дехто може ходити у взутті, вартим декілька її зарплат, і що робити, коли цей прилизаний клоун зажадає фінансового відшкодування?

— Перепрошую, але ж я це зробила не навмисне, еге ж?

Тим часом Густав, золота дитина, з величезним натхненням чистильника-початківця припав до ніг незнайомцеві. Витираючи носовичком зневажені кросівки, він щомиті спльовував на них.

— Це «Найк», правда? — упевнено запитав хлопець. — Остання модель… «Найк» відкрив у Китаї ще одну фабрику… Там працюють п’ятирічні діти, а платять їм по двадцять центів за десять годин роботи.

— Е-е-е… — Чоловік відчув, що потрапив у пастку й погляд його заметушився, немов шукаючи, куди втекти.

— Я можу відшкодувати кошти хімчистки, — запропонувала Ядзя, витираючи носа.

— Та не жартуйте… — він стояв знічений, розсіюючи довкола млосні запаморочливі пахощі туалетної води «Раш» від Гуччі.

Цей запах викликав у Ядзі незрозумілий смуток. Він непокоїв і притуплював гостроту зору. Ось чому замість того, щоб замовкнути, вона підсвідомо продовжувала цей принизливий обмін репліками.

— Певне, що жартую… Я така собі дотепниця. Із самого ранку смішки з мене так і пруть. — Її голос небезпечно здіймався до чимраз вищих частот. — Отак собі походжаю й сякаюся на людей, ха-ха-ха! Мені все подобається, навіть те, що я залишилася сама як палець, з дитиною, і тепер не знаю, як знайти сили, щоб пережити черговий день! Ну, чого ж ви не регочетеся? Луснути можна від сміху-у-у! — І Ядзя розревлася як дитина.

Пасажири, що стояли віддалік, оглядалися, і стурбовано запитували, чи все гаразд. А коли численне потомство індуської пари зі співчуття заридало з нею за компанію, Ядзю підхопила лагідна хвиля взаєморозуміння. Уже невдовзі вона потопала в неозорих обіймах грудастої афроамериканки, тоді як Густав, поїдаючи зацукровані ананаси, використовував нагоду покращити свою англійську.

Обшмарканий чоловік трохи потупцяв на місці, а тоді непомітно витер кросівки об власні штани. Прямуючи до гейта № 8, він роздумував, чому це, у дідька, жінки поводяться так, що завжди почуваєшся винним.

* * *

Літак до Варшави мав уже злітати. Але що таке декілька хвилин порівняно з кількагодинним запізненням! Пасажири виглядали помітно розслабленими. Ще трохи, і вони будуть удома. «Окенцє» привітає їх зіпсованими кондиціонерами, безладом і персоналом, який бовваніє десь у тумані. Ядзя вмостилася біля проходу й пояснила Гуцеві, що він не може сісти біля вікна й спостерігати, чи не відпадають шасі. Вона прагнула, щоб від неї ніхто нічого не хотів, ніхто нічого не говорив, не вимагав уваги, відповідей, якоїсь реакції. Хотіла пережити принаймні найближчу добу. А потім наступну, от і все… Дивилася на впертого Гуця, який приклеївся носом до ілюмінатора, й роздумувала над тим, наскільки великий тягар поклала на власну дитину. Сама розбита й слабка, як равлик з розчавленою черепашкою, вона була для свого синочка нікудишньою підтримкою. Це швидше він не раз її підбадьорював, а йому ж було лише вісім років. Хіба можна від хлопчика очікувати, щоб він завжди був поруч і підтримував матір? Єдиним повірником дитячих жалів було плюшеве страховисько. Але Раймунда вона його теж позбавила. Через власний егоїзм та істеричний поспіх. «Я чудовисько, — подумала Ядзя, — влаштувала своїй дитині пекло з недорікуватою матір’ю й волоцюгою батьком, якого й слід загув швидше, ніж вистигли його капці».

Мешко мав бути іншим, винятковим, і все-таки, незважаючи на своє кретинське ім’я, він урешті виявився точнісінько таким самим чужим і ворожим для неї, як і всі люди, котрі штовхають одне одного щодня на вулиці. Його вчинок був підлим, огидним і безвідповідальним. Навіть спогад про його голос, запах і присутність призводили до того, що в Ядзі тьмяніло в очах. Усвідомлюючи, що вона робить несправедливі й образливі узагальнення, Ядзя вирішила оминати чоловіків десятою дорогою, і раз та назавжди очистити власну життєву територію від будь-яких доказів існування цієї очевидної халтури Матінки-природи.

— Перепрошую… Ви мене можете пропустити? Моє місце біля вікна… на жаль.

Ядзя завмерла, не вірячи власним очам.

— Ви це що, навмисне робите?

— Що роблю?

— Переслідуєте мене через пару кросівок! Ви що, психопат? І тепер будете мене цькувати, доки я не накладу на себе руки?

— Господи, Боже… Я лише хочу сісти на своє місце, — пояснив не на жарт переляканий чоловік.

— Клас. — Гуцьо відлип від шибки. — Я вас називатиму паном Шмарком, добре?

Той не встиг заперечити, бо засвітився напис — прохання пристебнути паски. До нашої трійці нетерпляче квапилася стюардеса. Із кожним кроком вираз її обличчя ставав усе менш суворим, і коли дівчина була вже близько, на її вустах розквітла запаморочлива посмішка, груди випнулися вперед так різко, що мало не порозліталися ґудзики уніформи, а рука торкнулася голови й одним порухом розпустила заколоте волосся, яке хвилею лягло на граціозну шию.

— Не може бути, — майнуло в Ядзиній голові, — я що, граю в якомусь занюханому серіалі? Що тут відбувається?!

Тим часом ця розохочена самиця кинулася до чоловіка, який продовжував стояти.

— Це ви? О Боже… Це справді ви? І-і-і-і!

Вона повторила це ще кілька разів. Зупинилася лише тоді, коли літак, що прямував до злітної смуги, занесло ліворуч, і зуби стюардеси зустрілися з металевою ручкою банкетного візочка, що стояв у проході.

— Гм, але ж… спокійно, я тут інкогніто, але це дійсно я. — Задоволений Шмарк кокетливо зиркав довкола, сяючи в посмішці фарфоровою щелепою, вартою щонайменше кільканадцять штук.

— Ну й дурень, — Ядзя з відразою спостерігала за непристойною сценою, яка одним махом перекреслила доробок ста років фемінізму. Тим часом стюардеса, яку трусило, наче в лихоманці, вперлася, щоб власноруч застебнути пасок цьому VІР-ові. Перш ніж зникнути в надрах службового приміщення, вона ще раз зашпорталася й зіштовхнулася з такою ж самою збудженою товаришкою.

— Отак її вирубили ваші феромони. — Гуцьо обернувся до сусіда. — Шкода, що в моєї мами викривлена носова перетинка, і вона слабо відчуває запахи. Жодних шансів отак відреагувати на якогось мужика. Хіба що операцію зробити.

Ядзя злісно глипнула на свою жахливу дитину, але їй забракло сили, щоб принаймні злегенька придушити первородного. Виснажена всім, що довелося пережити за останні дні, вона мріяла про ванну й чисті труси. Ці прагнення в поєднанні з інтенсивним запахом «Раш» призвели до того, що в Ядзі зростала чимраз сильніша, майже атавістична агресивність до чистенького, вилизаного красунчика. Спокою не давала й думка, хто ж він у біса такий. Актор з мильних опер? Співак? Найзнаменитіший польський стриптизер?

Голова в неї аж тріщала від усіх цих думок. Попросила келих вина, потім другий. Від учора вона нічого не їла, тому швидко відчула цю специфічну легкість буття, що її дає алкоголь. Гуцьо спав, літак лагідно погойдувався між хмарами, серце поступово переставало стікати кров’ю… На жаль, паскудний шлунок ні сіло, ні впало, підскочив до горлянки, зробивши там трійний аксель і… Ядзя мусила визнати, що незнайомий VIP, що сидів поруч, мав усі підстави, щоб закричати:

— Ах ти ж курва мать! Це вже занадто, зустрінемося в суді!

* * *

Ядзя з полегшею впала на заднє сидіння таксі, на передньому її син мордував водія докладною розповіддю про політ до Варшави. Той щохвилі занепокоєно зиркав у дзеркальце. От зараза, вчора оббивку поміняв на давно вимріяну, під назвою «Спогад про Сахару».

Звісно, коли Ядзя вже перестала блювати, у літаку почалося справжнє пекло, а їй самій хотілося провалитися крізь землю. Усі метушилися навколо жертви й на мить зависла загроза, що на порятунок убрання цього особливого пасажира прибіжить сам перший пілот, бортовий механік і навіть автопілот. Ядзею ніхто не переймався і їй довелося буквально випрохувати декілька паперових рушників. Гуцьо, що допомагав їй допровадити себе до ладу, раз у раз погрожував, що зараз і сам ригатиме, чим викликав на борту чергові напади паніки. Коли літак нарешті приземлився, ситуація більш-менш уладналася. На щастя, серпень видався дійсно спекотний, та все одно зустрічаючі в залі прильотів були шоковані, побачивши, що один з пасажирів виходить у самих плавках, темних окулярах та із золотим браслетом на зап’ястку. Решта мокрих лахів волочилася за ним по підлозі, залишаючи помітний слід. Тут-таки за таким небуденним видовищем з винуватою міною сунула Ядзя. Її погляд мимоволі стежив за прекрасно розвиненою мускулатурою чоловіка, його підтягнутими сідницями й старанно видепільованою спиною. Для неї це було захопливим видовищем, бо досі вона мала справу виключно із суцільно волохатими мужиками. Ядзя трохи додала кроку й добачила над самою дупою тату: «Верена forever».